1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание Стаття 162. Порушення недоторканності житла 2. Суспільна небезпечність 3. Об'єктивна сторона 9. Суб'єктивна сторона 1. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або че 1. Суспільна небезпечність 3. Об'єктивна сторона 7. Суб'єктивна сторона Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей 2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, перед­бачений цією статтею, — 1. Суспільна небезпечність 2. З об'єктивної сторони Під ухиленням 7. Суб'єктивна сторона 1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків — 2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, перед­бачений цією статтею, — 1. Суспільна небезпечність 2. З об'єктивної сторони 4. Суб'єктивна сторона Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування ... Полное содержание

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, не­законне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне висе­лення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насиль­ства чи з погрозою його застосування, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.


1. Стаття ЗО Конституції України гарантує кожному громадянину недо­торканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого во­лодіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотиво­ваним рішенням суду.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пору­шує конституційне право громадянина на недоторканність житла. Під пору­шенням недоторканності житла слід розуміти протиправне таємне або відкрите проникнення в чуже житло (будинок, квартиру або кімнату) без згоди власника житла на такі дії.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у виконанні однієї з таких дій:

а) незаконному проникненню в житло або інше володіння особи проти його волі; б) в незаконному проведенні в них огляду або обшуку; в) в незакон­ному виселенні; г) інших діях, що порушують недоторканність житла грома­дян.

4. Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чинному зако­нодавству. Під житлом слід розуміти індивідуальний житловий будинок з житловими і нежитловими приміщеннями, що до нього належать, жиле приміщення, яке належить до житлового фонду і є придатним для постійно­го чи тимчасового проживання, а також будь-яке приміщення, яке призна­чене для тимчасового проживання. Не має значення проміжок часу, протя­гом якого особа проживає в даному приміщенні. Потерпілим від даного зло­чину може бути тільки фізична особа — громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Порушення встановленого законом порядку про­никнення у приміщення, яке належить за правом власності юридичній особі, не містить складу злочину, передбаченого ст. 162 КК. Такі дії, за наявності необхідних підстав, можуть бути кваліфіковані як перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК), самоправство (ст. 356 КК) або інший злочин.

Проникнення в житло сторонніх можливе лише за добровільною згодою власника на таку дію. Якщо згода була отримана в результаті насильства або погроз, то виключається і правомірність проникнення.

5. Незаконним вважається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права, або вчинений із порушенням Кримінально-процесуального кодек­су України, тобто особами, що за певних умов мають на це право, але в цьо­му випадку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад, про­ведення обшуку працівниками міліції за відсутності санкції суду). На відміну від обшуку, огляд житлового приміщення за чинним законодавством може бути проведений без рішення суду і санкції прокурора. Однак згідно з п. 13 Перехідних положень Конституції України такий порядок передба­чається змінити, і огляд житла також стане можливим лише за вмотивова­ним рішенням суду.

6. Відповідно до ч. З ст. 47 Конституції України ніхто не може бути при­мусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійснюється без законних підстав, тобто без судового рішення, яке набуло чинності. Незаконним слід також вважати виселення, що здійснене неуповноваженими на те особами.

7. Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за винятком випадків крайньої необхідності, як то: тимчасове використання житла без згоди його власника, з метою самовільного вселен­ня до чужого житла інших осіб тощо.

8. Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених у цій статті дій.

9. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується лише прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що порушує недоторканність житла гро­мадян і бажає вчинити такі дії. Мотиви і мета цього злочину можуть бути різними. Однак слід мати на увазі, що з'ясування мотивів дозволяє відме­жувати даний злочин від самоправства (ст. 356 КК).

10. Суб'єктом даного злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

11. У частині 2 ст. 162 КК передбачені кваліфікуючі ознаки даного зло­чину: 1) вчинення його службовою особою; 2) вчинення із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

12. Поняття службової особи див. у коментарі до ст. 364 КК.

13. Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпечне, так і безпечне, для життя і здоров'я потерпілого: умисне спричинення легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), завдання побоїв (ст. 126 КК) тощо. Як­що потерпілому спричиняється умисне середньої тяжкості тілесне ушкод­ження (ст. 122 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК) або смерть (ст. 115 КК), то винний відповідає за сукупністю статей Кри­мінального кодексу, що передбачають відповідальність за посягання на здо­ров'я та життя і за порушення недоторканності житла.

14. Погроза застосування насильства полягає в залякуванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насильства і має бути реальною.


Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер

1. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчи­нені службовою особою або з використанням спеціальних засобів, при­значених для негласного зняття інформації, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.


1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних переговорів, телеграфної або іншої кореспонденції. Це право закріплене в ст. 31 Конституції України. Воно означає, що ніхто без згоди самого громадянина не має права знайомитися з його листуванням чи розголошувати зміст його кореспонденції.

2. Предметом злочину є відомості, які містяться в кореспонденції грома­дян і становлять їхню особисту таємницю. Не можуть визнаватися предме­том цього злочину відомості та повідомлення службового характеру, які ста­новлять зміст службової кореспонденції. За наявністю до цього інших підстав такі дії можуть розглядатися як комерційне шпигунство (ст. 231 КК), розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК), розголошен­ня державної таємниці (ст. 328 КК), передача відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330 КК), розголо­шення відомостей військового характеру (ст. 422 КК) тощо.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні незаконних дій, спря­мованих на порушення таємниці кореспонденції, яка передається від однієї особи до іншої за допомогою засобів зв'язку або через комп'ютер. Засоби зв'язку — це технічне обладнання, що використовується для організації зв'язку. Про поняття комп'ютер див. коментар до ст. 361 КК.

4. Засоби передачі інформації можуть бути різноманітними: листування, телефонні переговори, телеграфна, а також інша кореспонденція. Під листу­ванням варто розуміти будь-які види кореспонденції: листи, посилки, банде­ролі тощо, тобто ті послуги, що надаються установами зв'язку громадянам або юридичним особам. Під іншою кореспонденцією слід розуміти інші ви­ди повідомлень, наприклад, отримані телетайпом, факсом тощо. Інфор­мацією, що містить таємницю, слід вважати таку, яку адресат або джерело інформації не бажають доводити до відома інших осіб.

5. Незаконність дій з порушення таємниці листування, телефонних роз­мов або телеграфних повідомлень має місце за відсутності згоди особи на ознайомлення з її кореспонденцією або за порушення встановленого зако­ном порядку, що визначає винятки із загальних правил щодо можливості ознайомлення із змістом кореспонденції або переговорів громадян за певних умов.

Так, відповідно до ст. 31 Конституції України таке ознайомлення може здійснюватися тільки за постановою суду у випадках, вказаних у законі, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримі­нальної справи, якщо іншими способами одержати таку інформацію немож­ливо.

6. Даний злочин вважається закінченим з моменту ознайомлення третьої особи із змістом листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої ко­респонденції громадян.

7. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Вин­на особа усвідомлює, що незаконно ознайомлюється з відомостями або повідомленнями громадянина, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер і бажає вчиняти такі дії. Мотиви злочину можуть бути будь-яки­ми і значення для його кваліфікації не мають.

8. Суб'єктом злочину визнається будь-яка фізична осудна особа, що до­сягла віку кримінальної відповідальності.

9. У частині 2 ст. 163 КК передбачена відповідальність за вчинення цьо­го злочину щодо державних чи громадських діячів; або службовою особою;

або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного знят­тя інформації.

10. Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.

11. Про поняття державного та громадського діяча див. відповідний ко­ментар до ст. 112 КК.

12. Під використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації варто розуміти застосування будь-яких приладів, апарату­ри, технічних засобів, призначених для фіксування, розшифровки запису, або відтворення різної інформації. Докладніше про поняття спеціальних засобів див. коментар до ст. 359 КК. Незаконне використання таких засобів, поєдна­не із порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, охоплюється ч. 2 ст. 163 КК, але за наявності квалі­фікуючих обставин, що передбачені в ч. 2 ст. 359 КК, кваліфікуються за су­купністю злочинів, передбачених частинами 2 статей 163 та 359 КК.


Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утриман­ня неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утри­манні, —

карається виправними роботами на строк до одного року або обмежен­ням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, перед­бачений цією статтею, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмежен­ням волі на строк до трьох років.


1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він грубо порушує обов'язки, які покладаються на батьків Конституцією України та сімейним законодавством, і посягає на нормальний розвиток і здоров'я дітей. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей до їх повноліття закріпле­ний у ст. 51 Конституції України, а також у Сімейному кодексі України.

Безпосереднім об'єктом даного злочину є суспільні відносини, що забез­печують захист майнових інтересів неповнолітніх або непрацездатних дітей, що потребують допомоги. Потерпілими від даного злочину є неповнолітні та непрацездатні діти.

2. З об'єктивної сторони злочин виявляється в бездіяльності, а саме:

а) злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); б) злісному ухиленні батьків від утримання не­повнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні.

3. Під ухиленням від сплати аліментів або ухиленням від утримання дітей, слід розуміти не тільки пряму відмову від сплати присуджених судом аліментів на дітей, а і приховування винним свого дійсного заробітку, зміну роботи або місця проживання з метою уникнути утримань за виконавчим листом, а також інші дії, що свідчать про ухилення від сплати за рішенням суду коштів на утримання дітей або про ухилення від утримання непра­цездатних або неповнолітніх дітей. Необхідною умовою притягнення до кримінальної відповідальності за злісну несплату аліментів є наявність рішення суду, що набрало чинності і зобов'язує особу сплачувати аліменти на утримання дітей як неповнолітніх, так і непрацездатних повнолітніх,

4. Злісне ухилення, про яке йдеться в ч. 1 ст. 164 КК, — це тривале, си­стематичне і наполегливе ухилення від виконання цього обов'язку, як-от:

приховання свого місця проживання, місця роботи, повторне ухилення від сплати аліментів, незважаючи на відповідні попередження тощо. Закінченим даний злочин є з моменту злісного ухилення від сплати аліментів, встанов­лених рішенням суду.

5. Злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх (тобто тих, що не досягли 18-ти років) або непрацездатних (інвалідів 1 і 2 груп, а також тим­часово непрацездатних) дітей, які перебувають на їхньому утриманні, має місце у випадках, коли дітям не надаються необхідні для їхнього існування кошти, їжа, одяг, житло, або необхідний догляд у випадку хвороби тощо.

6. Потерпілі повинні перебувати на утриманні винного, при цьому для кримінальної відповідальності, на відміну від злісного ухилення від сплати аліментів, не потрібно, щоб у справі попередньо було винесене судове рі­шення.

7. Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, має корисливі мотиви.

8. Суб'єкт злочину — спеціальний, тобто особа, записана як матір або батько у свідоцтві про народження дитини, або особи, прирівняні до стату­су батьків: усиновлювачі, вітчим, мачуха, особа, що взяла дітей на постійне виховання або на утримання за умови, що обов'язок сплати аліментів покла­дений на цих осіб рішенням суду.

9. Суб'єктом злісного ухилення від утримання дітей, що перебувають на утриманні, навіть за відсутності рішення суду можуть бути батьки, тобто особи, які записані матір'ю або батьком дитини у Свідоцтві про народжен­ня, у тому числі особи, батьківство котрих встановлено на підставі ст. 128 Сімейного кодексу України. Позбавлення батьківських прав судовим рішен­ням не звільняє батьків від відповідальності за ст. 164 КК. За цією ж стат­тею відповідають також батьки дітей, які поміщені на повне державне утри­мання, якщо такі батьки злісно ухиляються від сплати стягнутих за рішен­ням суду коштів на утримання дітей. Особи, що всиновили дитину, при­рівнюються до законних батьків і також можуть нести відповідальність за ст. 164 КК. Опікуни і піклувальники за ст. 164 КК відповідальності не несуть.

10. У частині 2 ст. 164 КК передбачена відповідальність за вчинення да­ного злочину особою, раніше судимою за такий самий злочин. Про поняття такої особи див. коментар до ст. 88 КК.


Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до одного року.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, перед­бачений цією статтею, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмежен­ням волі на той самий строк.


1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пося­гає на суспільні відносини, що забезпечують захист майнових прав непра­цездатних батьків.

2. З об'єктивної сторони цей злочин полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків. Поняття злісного ухилення див. у коментарі до ст. 164 КК.

3. Непрацездатними є батьки — жінки, що досягли 55 років, чоловіки — 60 років, а також інваліди 1 та 2 груп.

Необхідною умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 165 КК є наявність рішення суду, яке набрало чинності, згідно з яким винна особа зобов'язана сплачувати кошти на утримання своїх непрацездат­них батьків.

4. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

5. Суб'єктом злочину можуть бути рідні діти, усиновлені (удочерінені), а також пасинки і падчерки, які досягли 18-ти років і зобов'язані у випадках, встановлених судовим рішенням, надавати утримання непрацездатним вітчиму або мачусі.

У частині 2 ст. 165 КК передбачена відповідальність за вчинення даного діяння особою, раніше судимою за такий самий злочин. Про поняття такої особи див. коментар до ст. 88 КК.


Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встанов­лених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.


1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пося­гає на відносини, які забезпечують нормальний розвиток і виховання не­повнолітніх, а також здоров'я, безпеку життя або здоров'я неповнолітніх, особисту свободу, честь та гідність осіб, що підлягають опіці (піклуванню). Потерпілими від цього злочину можуть бути: а) діти; б) інші крім дітей осо­би, щодо яких встановлені опіка чи піклування. Відповідно до ст. 243 Сімей­ного кодексу України опіка і піклування встановлюються над дітьми, які за­лишилися без батьківського піклування; опіка — над дитиною, що не досяг­ла чотирнадцяти років, а піклування над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

2. Об'єктивна сторона цього злочину полягає в діянні (дії або бездіяль­ності) і виявляється в злісному невиконанні обов'язків по догляду за дити­ною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, тобто: в за­лишенні дітей без нагляду, харчування, одягу, ненаданні грошового утри­мання, ухиленні від догляду і лікування тяжко хворого тощо, що призвело до тяжких наслідків. Обов'язки по догляду за дитиною, по її вихованню і за­хисту покладені на батьків ст. 150 Сімейного кодексу України. Невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за підопічним повинно мати злісний характер, тобто бути тривалим у часі, або систематичним, незважа­ючи на відповідні попередження з боку органів опіки і піклування, або місцевих органів влади.

3. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Під тяжкими наслідками слід розуміти різні види фізичної або моральної шкоди, заподіяної неповнолітньому або підопічному: розлад здоров'я, психічне захворювання, інвалідність, самогубство потерпілого тощо. При цьому обов'язковою умовою кримінальної відповідальності батьків, опікунів чи піклувальників є наявність причинного зв'язку між вчиненим діянням і тяжкими наслідками, що настали.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, на що вказує злісний характер діяння. Ставлення винної особи до наслідків злочину є необережним.

5. Суб'єкт злочину — спеціальний: батьки неповнолітнього, усиновителі, а також особи, призначені відповідно до закону опікунами або піклувальни­ками.


Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.


1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що зловжи­вання опікунськими правами і залишення підопічних дітей без нагляду або без допомоги грубо порушує права неповнолітніх і суперечить Конституції України та принципам сімейного законодавства.

2. Безпосереднім об'єктом злочину є майнові права та інтереси осіб, відносно яких встановлені опіка чи піклування. Поняття опіки і піклування див. в коментарі до ст. 166 КК.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у використанні опіки або піклу­вання на шкоду підопічному. Це, наприклад, зайняття житлової площі, ви­користання його майна, привласнення речей, розтрата цінностей підопічно­го, а також порушення майнових прав потерпілого внаслідок укладання не­вигідних для нього договорів.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, при­чому використання опіки чи піклування на шкоду підопічному потребує встановлення корисливої мети, тобто прагнення винного мати вигоду май­нового характеру за рахунок потерпілого. При цьому реальне отримання та-кої вигоди для складу даного злочину не є обов'язковим.

5. Суб'єкт злочину, що розглядається, є спеціальний. Ним визнається особа, призначена у встановленому законом порядку опікуном або піклу­вальником.


Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)

1. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя), —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медич­ного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавлен­ням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без та­кого.