1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материалаДокументы

Содержание


1. Суспільна небезпечність
2. Безпосереднім об'єктом
4. Суб'єктивна сторона
Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)
2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища аб
1. Суспільна небезпечність
2. Об'єктивну сторону
3. Суб'єктивна сторона
2. Суспільна небезпечність
4. Об'єктивна сторона
6. Суб'єктивна сторона
1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності жур­налістів —
2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за по
2. Суспільна небезпечність
4. Об'єктивна сторона
9. Суб'єктивна сторона
1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю —
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-ін
4. Суспільна небезпечність
6. Об'єктивна сторона
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що його вчинен­ня може призвести до родинних конфліктів, до розриву сімейних відносин, спричинити серйозну моральну травму усиновленому. Таємниця усиновлення (удочеріння) охороняється законом згідно із статтями 226—228 Сімейного ко­дексу України, а особи, що розголосили її, підлягають відповідальності.

2. Безпосереднім об'єктом даного злочину є суспільні відносини, що за­безпечують нормальне функціонування сім'ї.

3. Об'єктивна сторона злочину виявляється в розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя. Згідно зі ст. 207 Сі­мейного кодексу України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення су­ду. Під розголошенням таємниці усиновлення слід розуміти повідомлення будь-якій особі, у тому числі й усиновленому (удочеріненій), відомостей про те, що юридичний батько або мати дитини — фактично не є його кровними батьком або матір'ю. Розголошення таємниці може здійснюватись усно, письмово, за допомогою засобів зв'язку, іншими засобами. Обов'язковою ознакою розголошення є відсутність волі усиновителя (удочерителя) на роз­криття даної таємниці. Бажання хоча б одного з подружжя усиновителів не розголошувати таємницю усиновлення уже виключає правомірність її роз­голошення.

Злочин має формальний склад, він вважається закінченим з моменту розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усинови-теля(ів), незалежно від настання суспільне небезпечних наслідків.

4. Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел. Моти­ви, якими керувався винний (наприклад, помста, користь, неприязні стосун­ки) для кваліфікації злочину значення не мають, але повинні враховуватися судом при призначенні покарання.

5. Суб'єкт злочину — загальний. Ним може бути фізична осудна особа, що досягла 16-ти років і якій таємниця усиновлення стала відома з будь-яких джерел.

6. У частині 2 ст. 168 КК передбачена відповідальність за кваліфіковані види даного злочину: вчинення його спеціальним суб'єктом та спричинення тяжких наслідків. Під спеціальним суб'єктом тут слід розуміти службову особу або працівників відповідних медичних та виховних закладів, яким відомості про усиновлення (удочеріненій) стали відомі по службі або роботі, а саме: перебування осіб, що бажають усиновити дитину на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усинов­леної дитини тощо.

Такими особами, наприклад, можуть бути: судді, секретарі судів, працівники органів опіки і піклування, органів РАГСу, місцевих державних адміністрацій; медичні працівники: лікарі та інший медичний персонал, яким на підставі виконання професійних обов'язків стало відомо про факт усиновлення (удочеріння) дитини.

7. Спричинення тяжких наслідків як кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 168 КК передбачає різні види моральної або фізичної шкоди, заподіяної як усинов­леному (удочеріненій), так і усиновителю, розпад сім'ї, психічне захворю­вання потерпілого тощо. За наявністю підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, можуть містити склади самостійних злочинів і кваліфікуватись за сукупністю зі ст. 168 КК.


Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)

1. Незаконна посередницька діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.


1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він завдає шкоду суспільним відносинам, що забезпечують нормальний розвиток і ви­ховання неповнолітніх дітей. Крім того, в окремих випадках цей злочин мо­же спричинити шкоду здоров'ю, життю, іншим благам усиновителів та уси­новлених.

2. Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: 1) незаконна посеред­ницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 2) інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 3) незаконні дії щодо передачі її під опіку (піклування); 4) незаконні дії щодо передачі дитини на вихован­ня в сім'ю громадян. Незаконними такі дії будуть у випадку, якщо вони вчи­нені з порушенням положень Сімейного кодексу України (глави 18, 19).

Передача дитини на виховання в сім'ю громадян передбачає передачу дитини-сироти або дитини, яка позбавлена батьківського піклування до прийомної сім'ї, або до дитячого будинку сімейного типу, який створений за погодженням з органами опіки і піклування.

Посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння), передбачає сприяння у будь-якому виді усиновленню (удочерінню) або передачі дитини під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян тощо. При цьо­му винна особа виконує в інтересах однієї зі сторін і певні дії, наприклад, сприяє в оформленні документів на усиновлення (удочеріння), розшукує батьків усиновленого для отримання від них згоди на усиновлення. Інші не­законні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян можуть полягати, напри­клад, в такому: ведення обліку дітей, що підлягають усиновленню, з метою його подальшого використання, примушування дитини до згоди на усинов­лення, підроблення документів тощо.

Даний злочин має формальний склад і буде вважатися закінченим з мо­менту здійснення однієї із зазначених дій.

3. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви злочину для кваліфікації значення не мають.

4. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 169 КК визнається будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

5. У частині 2 ст. 169 КК передбачена відповідальність за кваліфіковані види даного злочину: а) вчинення злочину щодо кількох дітей; б) повторно; в) за попередньою змовою групою осіб; г) із використанням службового ста­новища; ґ) спричинення тяжких наслідків. Поняття повторності і поперед­ньої змови осіб див. у коментарі до статей 32, 28 КК. Кваліфікація діянь за ч. 2 ст. 169 КК за ознакою використання службового становища матиме місце у випадках, коли службова особа використовує своє службове стано­вище для вчинення незаконних посередницьких дій щодо усиновлення (удо­черіння), передачі дитини під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян. За наявності вчинення вказаних дій працівником правоохоронно­го органу їх необхідно додатково кваліфікувати за частинами 2 або З ст. 364 КК, як зловживання владою або службовим становищем. Під тяжки­ми наслідками даного злочину слід розуміти самогубство потерпілого, його психічний розлад, отримання інвалідності, необережне позбавлення життя тощо. За наявності необхідних підстав спричинення вказаних наслідків мо­же отримувати самостійну кваліфікацію.

6. У зв'язку з тим, що норма, яка розглядається, є бланкетною, при аналізі об'єктивної сторони конкретного злочину необхідно встановити які саме за­кони і нормативні акти були порушені особою. Передусім слід звернутися до глав 18 і 19 Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитини, яка була ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (ЗУ. — 1998. — Т. 14. — С. 10) і до постанови Кабінету Міністрів України «Про за­твердження порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усинов­лення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів» від 20 липня 1996 р. № 775 (Урядовий кур'єр. — 1996 р. — 25 липня. — № 137—138; Зібрання по­станов Уряду України. — 1996. — № 14. — Ст. 394).


Стаття 170. Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій

Умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів —

карається виправними роботами на строк до двох років або позбавлен­ням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.


1. У статті 36 Конституції України зазначається, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські ор­ганізації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи об­межений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пося­гає на конституційне право громадян на свободу об'єднання у професійні спілки, політичні партії або громадські організації. <„

3. Диспозиція ст. 170 є бланкетною, тому при розв'язанні питання про кримінальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності об'єднань громадян слід звертатися до відповідних законів і підзаконних актів: розділу XVI Кодексу законів про працю України і Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. (ВВР. — 2001. — №23. - Ст. 118).

4. Об'єктивна сторона злочину виявляється в дії або бездіяльності, що перешкоджає здійсненню законної діяльності профспілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів.

Законною слід визнавати таку діяльність об'єднань громадян, яка не су­перечить Конституції України та чинному законодавству і здійснюється відповідно до їх статуту або програмних документів.

Перешкоджання може полягати в ігноруванні законних рішень профспілок або прийнятті рішень без згоди профспілкових органів, якщо та­ка згода необхідна. Щодо політичних партій і громадських організацій пере­шкоджання може полягати також у неправомірному втручанні в їх діяльність, безпідставній забороні партії, забороні проводити партійні збори, різні заходи політичного, культурно-масового, іншого характеру. Слід мати на увазі, що перешкоджання має порушувати лише законну діяльність профспілок, партій, громадських організацій або їх органів.

Перешкоджання може виявлятися також у погрозах, насильстві, вчиненні інших протиправних дій щодо керівників або членів профспілок, політичних партій, об'єднань громадян з метою перешкодити їх законній діяльності. У зазначених випадках за наявністю до того підстав вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів — за ст. 170 КК та відповідними стаття­ми Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров'я громадян — статті 121, 122, 129 КК тощо. Перешкоджання не­законній діяльності об'єднань громадян не містить даного складу злочину.

5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, що пере­шкоджає законній діяльності зазначених організацій.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мо­тиви злочину можуть бути різні: особисті спонукання, помилково сприйняті інтереси служби тощо, але на кваліфікацію злочину вони не впливають.

7. Суб'єктом злочину, як правило, є службова особа, хоча не виклю­чається і відповідальність будь-якої особи, що досягла 16-річного віку. По­няття службової особи див. у коментарі до ст. 364 КК.


Стаття 171. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів

1. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності жур­налістів —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за поперед­ньою змовою, —

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.


1. У відповідності до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і пере­конань. Кожен має право збирати, зберігати, використовувати і поширюва­ти інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

2. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пося­гає на суспільні відносини, які забезпечують законну професійну діяльність журналістів.

3. Потерпілими від даного злочину є журналісти, тобто особи, які пере­бувають у трудових або інших договірних відносинах із засобами масової інформації та які здійснюють збір, редагування і поширення матеріалів для певного засобу масової інформації. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. (ВВР. - 1992. - № 48. - Ст. 650) під засобами масової інформації слід розуміти періодичні друкарські видання: преса — газети, журнали, бюлетені тощо; разові видання з визначеним тира­жем, а також аудіовізуальні засоби: радіомовлення, телебачення, кіно, звуко­запис тощо.

4. Об'єктивна сторона даного злочину виявляється в діях, які спрямовані на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів і може ма­ти дві форми: а) перешкоджання законній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171 КК), б) переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків та за критику (ч. 2 ст. 171 КК).

5. Даний перелік можливих форм перешкоджання не є вичерпним. Усі зазначені й інші дії, що перешкоджають законній професійній діяльності жур­налістів, містять об'єктивну сторону даного злочину лише у випадках, якщо перешкоджання здійснювалось шляхом примушування журналіста до поши­рення або відмови від поширення інформації.

Під перешкоджанням слід розуміти будь-які способи впливу на жур­наліста, наприклад, шантаж, залякування або ін., тобто створення різних пе­репон, обмежень, заборон щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації окремим журналістом (журналістами) чи засобами масової інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти будь-які засоби її оголошення, опублікування і демонстрації в засобах масової інформації. Примушування може бути поєднане із застосуванням психічного (погроз, залякування) або фізичного насильства до журналіста або його близьких.

6. Якщо перешкоджання здійснювалося шляхом погрози вбивством, за­стосування фізичного насильства, знищення або пошкодження майна, або підкупу службової особи, то вчинене за наявності до того підстав слід до­датково кваліфікувати за статтями 121, 122, 125-127, 129, 194-196, 369 КК. Умисне вбивство журналіста з метою перешкодити його професійній діяль­ності, а так само з мотивів помсти за таку діяльність, слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Кваліфікація за ст. 171 КК в даному випадку не потрібна.

7. У частині 2 ст. 171 КК передбачена відповідальність за переслідуван­ня журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюва­не службовою особою або групою осіб за попередньою змовою.

Переслідування за критику може полягати в обмеженні прав і свобод журналіста, фізичному та психічному впливі на нього або його близьких, не­законному звільненні з роботи, накладенні дисциплінарного стягнення, ство­ренні різноманітних перешкод при здійсненні журналістської діяльності то­що. Необхідною умовою кваліфікації таких дій за ч. 2 ст. 171 КК є причин­ний зв'язок між переслідуванням журналіста або його критикою і виконан­ням ним своїх професійних обов'язків.

Поняття «групи осіб за попередньою змовою» див. у коментарі до ст. 28 КК. Про поняття службової особи див. коментар до ст. 364 КК.

8. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на перешкоджання законній діяльності журналістів.

9. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Вин­ний усвідомлює, що своїми діями перешкоджає законній діяльності жур­наліста шляхом примушування його до розповсюдження або до відмови від розповсюдження інформації і бажає вчинити такі дії.

Мотиви діяльності винної особи і мета її діяльності не впливають на кваліфікацію вчиненого і можуть бути різними

10. Суб'єктом даного злочину за ч. 1 ст. 171 КК є будь-яка фізична осуд­на особа, що досягла 16-річного віку, а за ч. 2 — службова особа.


Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними робота­ми на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними робо­тами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.


1. Поняття «порушення законодавства про працю», яке закон використо­вує в ст. 172 КК, передбачає відповідальність, по-перше, за умисне посяган­ня на загальні умови праці, і по-друге, за таке посягання, що не пов'язане із створенням небезпеки для життя і здоров'я робітника або службовця. За ци­ми двома ознаками даний злочин відрізняється від злочинів, що вказані в статтях 271—275 КК, та передбачають відповідальність за порушення пра­вил безпеки виробництва, яке могло спричинити загибель людей, каліцтво, втрату працездатності або інші тяжкі наслідки.

2. Диспозиція ст. 172 КК бланкетна, тому для з'ясування характеру пору­шення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю Ук­раїни. Це, наприклад, норми про право на відпустку (ст. 74 КЗпП), про нор­мування праці (статті 85—92 КЗпП); про оплату праці (статті 94—117 КЗпП) тощо.

3. Частина 1 ст. 172 КК передбачає кримінальну відповідальність за не­законне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

4. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він пося­гає на трудові права особи, закріплені в Конституції України.

5. Потерпілим від даного злочину є працівник, тобто особа, на яку поши­рюється законодавство України про працю і яка є відповідною стороною трудових правовідносин. Особи, що мають спеціальні звання, військово­службовці, працівники міліції та ін., не можуть бути потерпілими від дано­го злочину. Порушення щодо них законодавства, яке регулює проходження ними служби, має розглядатися як службові зловживання і, за наявності до того підстав, кваліфікуватися, наприклад, за статтями 364, 365, 423, 424 КК.

6. Об'єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення: а) пору­шення конкретної норми трудового законодавства, що пов'язане з незакон­ним звільненням працівника з роботи або іншим грубим порушенням зако­нодавства про працю; б) наявність грубого характеру цього порушення.

Звільнення з роботи працівника вважається незаконним, якщо воно здійсне­не з порушенням установленого порядку або без законних підстав до цього.

Під «грубим порушенням законодавства про працю» слід розуміти випад­ки обмеження трудових прав громадян або зневажливого до них ставлення. Поняття «грубе порушення» має оціночний характер, і в кожному конкрет­ному випадку воно повинне встановлюватися виходячи з кількості по­терпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичності пору­шень, злісності мотивів тощо. Так, грубим порушенням буде вважатися си­стематичне порушення тривалості робочого часу, ненадання протягом три­валого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладення матеріальної відповідаль­ності тощо.

7. Грубе порушення угоди про працю, яке вчинене шляхом обману або зловживання довірою, містить самостійний склад злочину, що передбачений у ст. 173 КК. Порушення угоди про працю іншими способами, за наявності до того підстав, містить склад злочину, передбаченого ст. 172 КК.

8. Даний злочин вважається закінченим з моменту порушення трудових прав громадян, наприклад, при незаконному звільненні з роботи — з момен­ту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; а при іншому грубому порушенні законодавства про працю — з моменту фак­тичного вчинення такого діяння.

9. Суб'єктивна сторона даного злочину виявляється в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов'язкову ознаку на­явність особистих мотивів (наприклад, помста за критику тощо). Інше гру­бе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь-якими мотивами.

10. Суб'єкт даного злочину спеціальний — особа, на яку покладений обов'язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наділені правом прийому та звільнення, керівники, власники або уповноважені ними особи, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.

11. Частина 2 ст. 172 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Під неповнолітнім слід розуміти особу, яка не досягла 18-річного віку. Про поняття «вагітна жінка» див. коментар до ст. 115 КК. Дитина-інвалід — це дитина, яка має стійкий розлад функцій організму, викликаний вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, травма­ми, іншим захворюванням, що обмежують її нормальну життєдіяльність.

Щодо зазначених осіб даний злочин може проявлятись у безпідставній відмові у прийнятті їх на роботу, звільненні з роботи з мотивів вагітності або неповноліття, залученні неповнолітніх осіб до важких робіт і до робіт зі шкідливими умовами праці, до нічних, надурочних робіт тощо.