1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій лю­дині, карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років

Вид материала

Документы

Содержание 1. Суспільна небезпечність 2. Об'єктивна сторона Незаконне позбавлення волі 4. З суб'єктивної сторони Заподіяння фізичних страждань — Застосування зброї Тривалий час. Тяжкими наслідками Стаття 147. Захоплення заручників 3. Об'єктивна сторона Захоплення заручника — 4. Суб'єктивна сторона Дії, що були поєднані з погрозою знищення людей — Тяжкими наслідками Стаття 148. Підміна дитини 1. Суспільна небезпечність 2. З об'єктивної сторони 3. З суб'єктивної сторони Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини 3. Об'єктивна сторона. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Розбещення неповнолітніх. Перешкоджання здійсненню виборчого права, 130.41kb.
• Караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років, 23.77kb.
• Кодексу України, 527.92kb.
• До шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права, 177.75kb.
• Порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю, 1688.87kb.
• Відомості Верховної Ради (ввр), 2004, n 6, ст. 39 ) ( Із змінами, внесеними згідно, 68.32kb.
• 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих, 89.36kb.
• 5. Циклічність як форма економічного розвитку, 1573.65kb.
• Методичні рекомендації на тему:, 150.05kb.
• Національний Університет «Острозька академія», 105.24kb.

1. Суспільна небезпечність незаконного позбавлення волі або викраден­ня людини полягає в тому, що таке діяння посягає саме на недоторканість людини, яка охороняється і гарантується Конституцією, а якщо воно вчи­няється за обтяжуючих обставин, то додатково ставить у небезпеку життя або здоров'я нотетут-пото. їїе.'а\юс.е.\>е.там&. о'єлку \\у>отс> -атюта™ — особ-чсто. воля, під якою розуміється свобода вибору людиною місця свого перебуван­ня чи свобода переміщення. Потерпілим від злочину може бути будь-яка фізична особа. Виняток становлять певні потерпілі, позбавлення волі або викрадення яких потребує кваліфікації за спеціальними нормами криміна­льного закону (див., наприклад, ст. 444 КК).

2. Об'єктивна сторона злочину передбачає: незаконне позбавлення волі (1) або викрадення людини (2). Вчинення одного із зазначених діянь є до­статнім для встановлення об'єктивної сторони злочину.

Незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявити­ся у затриманні потерпілого в тому місці, де він знаходитися не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Це діяння може бути здійснене шляхом застосування фізичного насиль­ства (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають у підвалі, помішують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного на­сильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують зали­шатися у приміщенні). Воно може бути вчинене і шляхом обману (напри­клад, людину заманюють у будь-яке місце і замикають з метою позбавлен­ня волі).

За статтею 146 КК карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони (ст. 36 КК), правомірного затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), або крайньої необхідності (ст. 39 КК). Виклю­чається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбав­лення волі регулюються Конституцією та іншими законами України.

Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення лю­дини, тобто протиправне таємне або відкрите захоплення і утримання по­терпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізич­ним або психічним (погрози) насильством.

Незаконне позбавлення волі та викрадення людини припускають дії, що скоюються проти волі потерпілої особи. Тому згода останньої на вчинення щодо неї таких дій виключає відповідальність за ст. 146 КК, за винятком ви­падків згоди на такі дії малолітнього (див. коментар до ч. 2 цієї статті). Не може також йти мова про згоду потерпілої особи, якщо остання визнана су­дом недієздатною внаслідок психічної хвороби або недоумства.

Якщо спосіб застосування незаконного позбавлення волі або викрадення людини містить також ознаки іншого складу злочину, вчинені дії підляга­ють кваліфікації за сукупністю злочинів (наприклад, потерпілому були спричинені тілесні ушкодження). ^:

3. Діяння як у виді незаконного позбавлення волі, так і у виді викраден­ня людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження сво­боди переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і не­законне позбавлення волі, і викрадення людини відносяться до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фак­тичного звільнення потерпілого. Виходячи з цього, дії -особи, яка приєднується до утримування потерпілого у стані позбавлення волі, можуть бути кваліфіковані як співвиконавство або інша співучасть у виконанні цьо­го злочину.

4. З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умис­лом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.). Обов'язковим є усвідомлення особою незаконності діяння, що нею вчи­няється.

5. Суб'єктом незаконного позбавлення волі або викрадення людини, пе­редбачених ст. 146 КК, є лише приватна особа, що досягла 16-ти років. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищен­ня влади, тобто за ст. 365 або статтями 371, 375, 424 КК.

6. Згідно з ч. 2 ст. 146 обставинами, що обтяжують відповідальність за цей злочин, є дії, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, що­до двох чи більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або такі, що супроводжува­лися заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснювані протягом тривалого часу.

Малолітньою вважається особа, якій на час вчинення щодо неї дій, зазна­чених у ч. 1 ст. 146 КК, не виповнилося 14 років. Згода малолітнього на його викрадення не звільняє викрадача від кримінальної відповідальності.

Вчинення злочину з корисливих мотивів (про зміст таких мотивів див. ко­ментар до п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 146 КК діянь щодо двох чи більше осіб пе­редбачає випадки вчинення одиночного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК).

Під способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого слід ро­зуміти випадки незаконного позбавлення волі або викрадення, коли діяння­ми винної особи була створена реальна загроза загибелі потерпілого або за­гроза спричинення йому тілесного ушкодження, небезпечного для здоров'я, тобто такого, що здатне потягти за собою наслідки, передбачені ч. 1 ст. 121 цього Кодексу.

Заподіяння фізичних страждань — це випадки, коли потерпілому спричи­няється сильний фізичний біль або тримання його у виснажливих для людського організму умовах (наприклад, в холодному чи сирому приміщенні, ненадання їжі, води).

Застосування зброї означає використання під час вчинення злочину во­гнепальної або холодної зброї за її цільовим призначенням (наприклад, здійснення пострілу, завдання внаслідок удару кинджалом тілесного ушко­дження). Це також випадки погрози використання зброї (наприклад, прицілювання в потерпілого, демонстрація зброї, приведення її в бойове по­ложення). Зброя може бути застосована як проти потерпілого, так і інших осіб, які, наприклад, намагаються перешкодити викраденню людини. Якщо на зброю не було надано дозвіл щодо законного поводження з нею, дії осо­би додатково кваліфікуються за ст. 263 КК.

Тривалий час. Ця обставина стосується, як правило, незаконного позбав­лення волі. Зміст її визначається з урахуванням конкретного астро­номічного строку, наприклад, тиждень та більше. Додатково можуть бути враховані умови тримання особи (місце, спосіб), стан здоров'я потерпіло­го тощо.

7. У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо обтяжуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення людини тяжких наслідків.

Про вчинення злочину організованою групою див. коментар до ст. 28 КК.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його само­губство, спричинення тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим тощо. Ставлен­ня винного до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 146, і умисно вбила по­терпілого, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинен­ня тяжких наслідків і за частинами 1 або 2 ст. 115 КК. За сукупністю зло­чинів кваліфікуються також випадки незаконного позбавлення волі або ви­крадення людини, що супроводжувалися спричиненням умисного тяжкого тілесного ушкодження за обтяжуючих обставин: за ч. 2 ст. 121 та ч. З ст. 146 КК.


Стаття 147. Захоплення заручників

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи ор­ганізації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.


2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або ор­ганізованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

1. Ця стаття включена до КК відповідно до міжнародної конвенції, прий­нятої Генеральною Асамблеєю 00Н у 1979 р., до якої приєдналася й Ук­раїна.

2. Об'єктом злочину є не тільки особиста воля, а й особиста безпека осо­би, захопленої як заручник. Потерпілим від злочину є фізична особа — за­ручник. Захоплення як заручника працівника влади, працівника правоохо­ронного органу чи їх близьких родичів тягне відповідальність за ст. 349 КК (див. коментар до цієї статті). Викрадення або позбавлення волі осіб, які ма­ють міжнародний захист, за умов, що відповідають захопленню заручників, тягне відповідальність за ст. 444 КК (див. коментар до цієї статті).

3. Об'єктивна сторона полягає в захопленні (1) або триманні особи (2) як заручника. За конструкцією об'єктивної сторони склад цього злочину — формальний. Вчинення одного із зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 147 КК діянь є достатнім для встановлення об'єктивної сторони основного складу злочину.

Захоплення заручника — це його викрадання, яке може бути таємним або відкритим; воно може бути вчиненим шляхом обману; може супроводжува­тися насильством, в тому числі із застосуванням зброї або може обійтися без такого насильства. Оскільки викрадення людини є одним із способів за­хоплення заручників, то дії винної особи при застосуванні нею такого спо­собу достатньо кваліфікувати лише за ст. 147 КК. Разом з тим, якщо викра­дення людини буде супроводжуватися обтяжуючими обставинами, які містяться в ст. 146 і не передбачені в ст. 147, то такі дії необхідно кваліфіку­вати за сукупністю ч. 2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Тримання заручника — це, як правило, логічний наслідок його захоплен­ня, хоча тримання може здійснюватися і особою, яка не брала участі у за­хопленні. Нарешті, тримання може бути здійснене і без попереднього захоп­лення заручника. Тримання — це позбавлення заручника волі, коли по­терпілому забороняють залишати певне місце або унеможливлюють це зро­бити. Як і при викраденні людини, тримання заручника може супроводжу­ватися обтяжуючими обставинами, що зазначені в ч. 2 ст. 146 КК і не пе­редбачені ст. 147 КК. У такому разі дії особи також кваліфікуються за су­купністю ч. 2 ст. 146 та ст. 147 КК.

Якщо при захопленні або триманні особи використовувалася зброя, бойові припаси або вибухові речовини, на поводження з якими особа не ма­ла передбаченого законом дозволу, її дії підлягають додатковій кваліфікації за ст. 263 КК. Так само вчинені дії потребують додаткової кваліфікації, як­що спосіб захоплення заручника або тримання особи містять ознаки іншого складу злочину (наприклад, при спричиненні потерпілому тілесних ушкод­жень).

Злочин вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення заручника права вільно пересуватися. По­дальші насильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самостійні злочини, кваліфікуються додатково за іншими статтями Особливої части­ни КК.

4. Суб'єктивна сторона — прямий умисел. Захоплення і тримання заруч­ника відрізняються від злочину, передбаченого ст. 146 КК, особливою ме­тою, яку переслідує суб'єкт злочину і яка є обов'язковою ознакою складу цього злочину. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів заручника, державної або іншої установи, підприємства або ор­ганізації, фізичної, юридичної або службової особи до здійснення, або, на­впаки, утримання від здійснення будь-якої дії як умови звільнення заручни­ка. Інакше кажучи, злочинець пов'язує звільнення заручника із задоволен­ням своїх вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, наприклад, вимога викупу, звільнення особи (осіб), яка відбуває пока­рання, надання транспортних засобів, іноземної валюти, зброї тощо).

5. Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. У разі вчинення зазначених у ст. 147 дій службовою особою з використанням своїх службових повноважень, її дії кваліфікуються за сукупністю ст. 147 та ст. 365 КК.

6. У частині 2 ст. 147 КК передбачені такі обставини, що обтяжують відповідальність: здійснення цього злочину щодо неповнолітнього або ор­ганізованою групою, або дії, які поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки.

Неповнолітній — потерпіла особа, якій на час захоплення або тримання як заручника не виповнилося 18 років.

Організована група — див. коментар до ч. З ст. 28 КК.

Дії, що були поєднані з погрозою знищення людей — це випадки погрози вбивства хоча б однієї чи більше осіб. Погроза може стосуватися як самого заручника (наприклад, особа загрожує підірвати будівлю, в якій вона знахо­диться із заручником), так і інших осіб (наприклад, осіб, які будуть намага­тися звільнити заручника, близьких родичів заручника). Докладніше про зміст цієї обставини див. коментар до ст. 129 КК. Погроза вбивством охоп­люється складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 147 КК і не потребує до­даткової кваліфікації.

Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть однієї чи кількох осіб, самогубство потерпілого, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній особі або середньої тяжкості тілесних ушкоджень кільком потерпілим, спричинення великої матеріальної шкоди (наприклад, внаслідок вибуху), тривала дезорганізація роботи державної або іншої установи, підприємства чи організації. Ставлення винного до цих наслідків може бути як умисним, так і необережним. «Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115 КК» (абз. З п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову прак­тику в справах про життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

7. Захоплення або тримання як заручника працівника правоохоронного органу кваліфікується за ст. 349 КК.


Стаття 148. Підміна дитини

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мо­тивів, —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.


1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він грубо порушує батьківські права громадян. Цей злочин небезпечний і тому, що позбавляє дітей їх законних батьків, опікунів і піклувальників і може вести за собою ненормальний розвиток і виховання дитини, а також заподіяння потерпілому іншої шкоди. Тому безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту недоторканність дитини та її нормальний розвиток. Під дитиною у цій статті слід розуміти лише чуже для винної особи новонароджене або грудне немовля.

2. З об'єктивної сторони цей злочин полягає в підміні чужої дитини, тоб­то в заміні одного новонародженого або грудного немовляти іншим. Склад злочину — формальний.

Злочин вважається закінченим з моменту підміни дитини.

3. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює, що підмінює чужу дитину, і бажає чини­ти саме так. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є корисливі (на­приклад, підміна для передачі іншій особі за винагороду) або інші особисті мотиви (наприклад, заміна своєї хворої дитини на чужу дитину).

4. Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років і для якої немовля є чужою дитиною. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або медичної сестри пологового будинку, може потягти за собою відповідальність за ст. 140 КК за наявності всіх інших ознак цього складу злочину.


Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини

1. Продаж, інша сплатна передача людини, а так само здійснення сто­совно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи не­законним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кор­дон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (осо­бам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлен­ня (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов'язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у по­терпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донор­ства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.


1. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини — злочин досить поширений, особливо щодо молодих жінок і дівчат, які вер­буються для роботи за кордоном і там використовуються злочинцями у своїх корисливих інтересах. Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують особисту волю людини.

Потерпілим від злолчину може бути будь-яка особа чоловічої або жіно­чої статі. Якщо потерпіла особа не досягла 18-ти років, то дії суб'єкта зло­чину кваліфікуються за ч. 2 ст. 149 КК.

2. Міжнародна спільнота приділяє багато уваги боротьбі з цим явищем. Заборона торгівлі людьми передбачена, зокрема, в таких міжнародно-право­вих актах, як Загальна декларація прав людини (1948), Конвенція про забо­рону торгівлі людьми та експлуатації проституції третіми особами (1949), Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950), Додаткова конвенція про заборону рабства, работоргівлі, а також ана­логічних рабству інститутів і практики (1956), Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дівчатами, і покаран­ня за неї, який доповнює Конвенцію 00Н проти транснаціональної ор­ганізованої злочинності (2000) та ін.

Відповідно до цих актів та у зв'язку з необхідністю посилення боротьби із торгівлею людьми, що в останні роки стала набувати ознак поширеного та небезпечного для українського суспільства явища, Кабінет Міністрів Ук­раїни постановою від 25 вересня 1999 р. № 1768 затвердив «Програму за­побігання торгівлі жінками та дітьми». Також вимоги щодо посилення боротьби із цим явищем містяться в Указі Президента України «Про додат­кові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади в їх розшуку» від 18 січня 2001 р. № 20.

3. Об'єктивна сторона. Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 149 КК діяння мо­же мати такі види: продаж людини (1); інша сплатна передача людини (2);

здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через дер­жавний кордон України (3). Торгівля людьми є злочином із формальним складом. Встановлення одного із зазначених видів діяння достатньо для констатації його об'єктивної сторони.

4. Продаж людини — це безповоротна передача за певну грошову винаго­роду людини, яка є своєрідним живим товаром, іншій особі, яка виступає покупцем. При передачі потерпілого до нього може бути застосовано фізич­не чи психічне насильство або обман. Передача людини може бути здійсне­на також шляхом використання її безпорадного стану (внаслідок ма-лолітства, психічного захворювання, стану алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо). Дія вважається закінченою з моменту отримання покупцем людини або встановлення щодо потерпілого фактичного володіння.

5. Інша сплатна передача людини охоплює дії, що не пов'язані із прода­жем людини за грошову винагороду. Наприклад, шляхом обміну її на речі, передання під заставу, у найм, в рахунок боргу, здійснення певних послуг майнового характеру на користь винної особи чи інших осіб, на користь яких діє винний. Така передача може бути як безповоротною, так і на пев­ний строк. Як і при продажу діяння може здійснюватися або із застосуван­ням насильства (фізичного або психічного), або без насильства шляхом об­ману чи використання безпорадного стану потерпілого. Дія буде закінченою з моменту прийняття людини іншою особою або встановлення над по­терпілим фактичного володіння особою, якій він був переданий.

Продаж людини та інша її сплатна передача можуть бути здійснені як у межах України, так і з переміщенням потерпілого, щодо якого здійснюють­ся ці дії, за кордон чи із-за кордону.

6. Здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через дер­жавний кордон України. Ця дія охоплює випадки передачі людини іншій особі за грошову чи іншу винагороду, або за отримання послуг матеріально­го чи нематеріального характеру, чи взагалі без будь-якої оплати для по­дальшого продажу чи здійснення щодо цієї людини іншої незаконної пере­дачі іншій особі (особам). Обов'язковими умовами такої угоди є досягнен­ня домовленості з одержувачем, що людина буде переміщена через держав­ний кордон України і за межами України буде здійснено подальший продаж одержувачем цієї людини чи інша її передача іншій особі (особам). За до­мовленістю сторін незаконної угоди переміщення людини через державний кордон забезпечується або особою, що передає людину, або особою, яка її одержала для подальшого продажу чи іншої передачі. Моментом закінчення цієї дії є безпосереднє прийняття іншою особою (стороною угоди) людини в межах України чи за її межами для подальшого здійснення умови угоди щодо неї: продажу чи іншої незаконної передачі за межами України іншій особі (особам). Переміщення потерпілого через кордон може бути законним чи незаконним. Воно може бути здійснене за згодою людини на таке пе­реміщення через державний кордон України або без згоди. Переміщення че­рез кордон потерпілого без згоди може супроводжуватися застосуванням до нього насильства або шляхом використання його безпорадного стану, або обману щодо дійсних намірів його переміщення через державний кордон України.

7. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Мотиви. Продаж людини та інша сплатна передача людини здійснюють­ся із корисливих мотивів. Ця ознака суб'єктивної сторони для цих дій є обов'язковою. При здійсненні стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із переміщенням її через державний кордон, мотиви мо­жуть бути різними. Тому для цієї дії мотив є факультативною ознакою. Його встановлення має значення для оцінки ступеня суспільної небезпеч­ності скоєного діяння.

Суб'єктивна сторона цього злочину також пов'язана з певною метою, яку необхідно встановлювати як ознаку складу злочину. Ця мета, виходячи з тек­сту ст. 149 КК, може бути найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою). При продажу людини найближчою метою вчинення дії є одержання грошо­вої винагороди, за іншої сплатної передачі — одержання будь-якої матеріаль­ної вигоди. Що стосується здійснення стосовно людини будь-якої іншої неза­конної угоди, пов'язаної з її переміщенням через державний кордон України, то метою цієї дії є продаж людини чи інша її передача за межами України іншій особі (особам), які повинна здійснити друга сторона цієї угоди. Для на­явності складу злочину слід встановлювати і віддалену (кінцеву) мету. Пе­релік різних цілей вичерпно визначений у ст. 149 КК. Це — використання потерпілого з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, ек­сплуатація праці потерпілого. Окрім зазначених видів мети в ч. З ст. 149 КК вказано ще й на мету вилучення у потерпілого органів чи тканин для транс­плантації чи насильницького донорства (див. коментар до ч. 3). Для складу злочину достатнім буде встановити хоча б один із видів мети, зазначених у ч. 1 або ч. З ст. 149 КК.

Важливим є те, що закон не вимагає, щоб конкретна кінцева мета була досягнута. Для наявності складу злочину досить, якщо винний усвідомлю­вав цю мету та діяв заради її досягнення.

8. Суб'єкт злочину — фізична, осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Виконавцем дій, що складають об'єктивну сторону цього злочину, є особа (особи), яка вчинює продаж або іншу сплатну передачу людини, або здійснює щодо неї будь-яку іншу незаконну угоду, пов'язану із переміщен­ням її через державний кордон України. При вчиненні останньої дії співви-конавцем злочину є також особа, що приймає (одержує) людину для по­дальшого її продажу чи іншої передачі. При вчиненні такою особою подаль­шого продажу чи іншої сплатної передачі людини її дії кваліфікуються як самостійний злочин за ст. 149 КК.

9. У частині 2 ст. 149 КК зазначені обставини, що посилюють відпо­відальність за вчинення цього злочину: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з ви­користанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.

Під неповнолітнім розуміється особа, якій на час вчинення щодо неї вка­заних у ч. 1 ст. 149 КК дій не виповнилося 18 років.

Вчинення зазначених у ч. 1 ст. 149 КК дій щодо кількох осіб означає, що такі дії були вчинені стосовно двох або більше людей і такі дії являли со­бою єдиний злочин.

Про повторність див. коментар до ст. 32 КК.

Вчинення злочину з використанням службового становища. Це випадки вчинення злочину спеціальним суб'єктом — службовою особою, яка скоює цей злочин, використовуючи надані їй по службі права чи повноваження, в тому числі і шляхом явного виходу за межі таких прав і повноважень. Як­що торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини вчи­нюються працівником правоохоронного органу з використанням службово­го становища, то вони кваліфікуються за сукупністю частин 2 чи 3 ст. 149 та за ч. З ст. 364 КК.

Вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності. Матеріальна залежність — це випадки, коли потерпілий перебуває на утриманні винного або проживає на його житловій площі то­що. Інша залежність — це поняття охоплює випадки як службової, так і іншої залежності (наприклад, особа володіє конфіденційною інформацією щодо приватного життя потерпілого, розголошення якої є вкрай небажа­ним).

10. Частина 3 ст. 149 КК містить вказівку на вчинення дій за особливо обтяжуючих обставин: вчинення їх організованою групою, або якщо вони були пов'язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Вчинення злочину організованою групою — див. коментар до ч. З ст. 28 КК. Якщо дії, передбачені ст. 149 КК, вчиняються злочинною ор­ганізацією, то вони кваліфікуються за сукупністю ч. З ст. 149 і ч. 1 ст. 255 КК.

Вчинення дій, передбачених ст. 149 КК, якщо вони були пов'язані з неза­конним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну. По­терпілою особою злочину у цьому випадку є дитина (одна чи більше), якій на час вчинення відповідних дій щодо неї не виповнилося 18 років. На відміну від ч. 1 ст. 149 в ч. З передбачені випадки тільки незаконного пе­реміщення дитини за кордон. Законне переміщення дитини за кордон, пов'язане із торгівлею або іншою угодою щодо її передачі особі, яка її прид­бає, кваліфікується за ч. 2 ст. 149 КК. Однак, якщо виїзд за кордон дитини передбачав її повернення (при лікуванні, навчанні тощо) і вона не поверну­лася внаслідок запланованого до від'їзду її продажу чи вчинення щодо неї іншої незаконної угоди, то дії винної особи підлягають кваліфікації за ч. З ст. 149 КК за означеною обтяжуючою обставиною.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини, вчи­нена з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства. Зазначена мета виступає альтернативою відда­леній (кінцевій) меті, вказаній в ч. 1 ст. 149 КК, тому її встановлення до­статньо для кваліфікації дій винної особи за ч. 3. Встановлення цієї мети пе­редбачає намагання без згоди потерпілого здійснити хірургічне втручання в його організм, пов'язане з пересадкою його органів чи тканин іншій людині (див. коментар до ст. 143 КК). Насильницьке донорство означає прагнення взяти кров чи її компоненти у потерпілого без його згоди та із застосуван­ням фізичного чи психічного насильства щодо нього (див. коментар до ст. 144 КК).

Тяжкими наслідками вчинення цього злочину можуть бути смерть по­терпілого, його самогубство, тяжка хвороба, в тому числі психічна, залишен­ня потерпілого після використання в небезпечному для життя стані тощо. До тяжких наслідків, які є обставиною, що обтяжує відповідальність, мож­на відносити лише ті, щодо яких винний, який скоює передбачені в ч. 1 ст. 149 КК дії, має умисну або необережну форму вини.

11. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини мо­же супроводжуватися або мати своїм наслідком вчинення інших злочинів, що виходить за межі складу злочину, передбаченого ст. 149 КК. У таких ви­падках дії особи слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.