Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція

Вид материалаДокументы

Содержание


Nuclear free status of ukraine and the reason of its international economic weakness today
Секція 6 участь україни в міжнародному розділі праці та міграційних процесах робочої сили
Влияние европейского трудового пространства на трансформацию рынков труда украины и россии
Інструментально-інтелектуальні засоби побудови індивідуальних траєкторій навчання
Схема відносин між основними елементами технології
Подобный материал:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

NUCLEAR FREE STATUS OF UKRAINE AND THE REASON OF ITS INTERNATIONAL ECONOMIC WEAKNESS TODAY


O.S. Chornoplecha, the competitor of The Globalistics, Geopolitics and Geoeconomy Department of The Institute of World Economy and International Relations of

National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine


The Soviet Union tested its first nuclear weapon (“Joe-1”) in 1949, in a crash project developed partially with espionage obtained during and after World War II. The USSR was the second nation to have developed and tested a ссылка скрыта. The direct motivation for their weapons development was the development of a balance of power during the Cold War. After its dissolution in 1991, the Soviets’ weapons entered officially into the possession of Russia. Following the collapse of the Soviet Union, Ukraine inherited a sizeable nuclear weapons infrastructure with the strategic nuclear arsenal even larger than that of Britain, France and China combined. It is not a secret today that Ukraine’s nuclear potential was represented in the form of 176 SS-19 and SS-24 intercontinental ballistic missiles (ICBMs; 1,240 warheads) and 44 strategic bombers with air-launched cruise missiles and an estimated 1,900 strategic warheads. Ukraine’s arsenal contained around 2,275 tactical nuclear weapons located on its territory.

Ukraine’s sudden possession of the third largest nuclear arsenal in the world left the newly independent country with a strategic decision of whether or not to return these weapons to Russia or be considered a nuclear weapons state. Our coutnry was, and remains today, the leader in missile-related technology, especially guidance systems, navigation electronics for combat vessels and submarines, and radar for military jets. Besides, at that time Ukraine was, and of course remains today, a state with a huge scientific research potential in the given sphere. That is why quite difficult challenges occurred in our state, especially taking into consideration increasing galloping growth of global nuclear sphere. Came time to decide which way to go – to revise nuclear weapons strategy and our policy in this aspect in order to adapt to the new coming world scenario and create a state safety protection with the help of nuclear power or to be an example of peaceful nuclear free state, support nuclear disarmament, non-proliferation and arms control process and stay for peace in the whole world. But in last case, who can give guarantees to Ukraine that being a nuclear free state we will not suffer in the future from the nuclear power states’ attack or dictation of their any regimes in general? Ukrainian government, intellectuals, diplomats, politicians and civic activists loaning for world confession of a newly independent state voting for peace made the decision of centuries and the heritage we have today. At present time we look on Ukrainian disarmament under the different triangle, see the mistakes which probably were not seen so clear at that time. Now we understand that proceeding a way to nuclear free state, Ukraine caused the rounds of applauses of international community and considered naively, that its problems (including nuclear disarmament and safety guarantees) would be solved within the framework of international agreements existence. Of course, this step can not be underestimated too, because if not so, who knows what nuclear power balance and world nuclear policy scenario we may have now.

Thus, from the first days of its independent development, Ukraine affirmed three basic principles – not to accept, manufacture or acquire nuclear weapons. In the end, Ukraine, along with Kazakhstan and Belarus, decided to return their weapons and delivery systems to Russia and to join the Nuclear Non-proliferation Treaty as non-nuclear weapons states and signed the START I treaty that helped facilitate the transfer of all strategic and tactical nuclear warheads and the dismantlement and/or removal of all their associated launch systems and delivery vehicles. In spite of some domestic opposition, all chemical weapons were returned to Russia for elimination by January 1992. The trilateral agreement signed in Moscow on 14 January 1994 by the United States, Russia, and Ukraine was seen as a significant Western success in disarming Ukraine of nuclear weapons. Under the agreement, the Russian Federation undertook to send 100 tons of fuel to Ukraine for its nuclear-power plants. The United States agreed to pay $60 million to the Russian Federation in support of that process. For its part, Ukraine agreed to transfer 200 nuclear warheads over a 10-month period. As of May 1994, 120 SS-19 Stiletto and 60 SS-24 Scalpel intercontinental ballistic missiles had been shipped out of Ukraine for reprocessing in Russia. Following accession to the NPT, Ukraine and the International Atomic Energy Agency (IAEA) concluded a nuclear safeguards agreement in 1995.

The state has been a member of the Nuclear Suppliers Group since 1996.

The last warheads were transferred by June 1996 in return for Russian compensation in the form of fuel for Ukraine’s nuclear power reactors.

In May 1997 Ukraine agreed to destroy its SS-24 missiles, in addition to SS-19 missiles, silos and launch sites, utilizing $47 million provided through the Nunn-Lugar Cooperative Threat Reduction program. Withdrawal from combat duty of the SS-24 (RS-22) missiles started on 01 July 1998. Complete liquidation of intercontinental ballistic missiles in Ukraine was completed by January, 2001.

By January 2002, all strategic bombers on Ukraine’s territory had been dismantled, transferred to Russia, or converted to non-military use; all ICBMs had been extracted from the silos and either eliminated or disassembled pending elimination; and all ICBM silos had been eliminated.

Ukraine’s Verkhovna Rada (parliament) ratified the Comprehensive Test Ban Treaty (CTBT) in 2000 and the Additional Protocol in 2005.

So, the problem of Ukrainian disarmament was solved. The only problem remains – our safety guarantees. It is justly to say that the experience of nuclear disarmament of Ukraine broke all these illusions and confirmed once again the complication and many-sided nature of nuclear weapon problem. For our country except economical problems the problem of state safety and international guaranties appeared.

In present conditions of keeping international safety and avoiding a nuclear war in the globalizing world, Agreements of the last century, such as:
  • START I: Signed 31 July 1991; ratified 18 November 1993 (with 13 conditions); ratified 3 February 1994 (without conditions);
  • LISBON PROTOCOL TO START I: Signed 23 May 1992; ratified 18 November 1993;
  • TRILATERAL STATEMENT: Signed 14 January 1994 (ratification not required);
  • COMPREHENSIVE TEST BAN TREATY: Signed 27 September 1996;
  • NON-PROLIFERATION TREATY: Ratified: 16 November 1994. Entered into force: 5 December 1994;
    ABM TREATY: Signed Memorandum of Understanding on Successor States to the ABM Treaty, 26 September 1997. Ratified: 11 January 2001,

lose their direct aim and strength. For more than 10 years question of nuclear weapon and state safety was behind the attention of Ukrainian government because of the international assurances that appeared in reality instead of promised guarantees, but in which our government naively believed. While world G7 countries did all their best to become strong and powerful nuclear states in order to dictate a world order. Till present time Russia and USA, for example, are limited exceptionally by the guarantees mentioned in Nuclear Weapon Treaty: not to apply a nuclear weapon against nuclear weapon free states. But considering the whole nuclear and non-proliferation agreements’ system Ukraine executed all «nuclear» obligations. And what about the West and Russia?

Let us remember December, 5, 1994 – Budapest Memorandum and promised safety guarantees for Ukraine. That year in Budapest Ukraine demanded from Russia, the USA, France and the United Kingdom a written statement that these powers undertook to extend the security guarantees to Ukraine, which may be summarized as follows: Russia, the UK and the USA undertake to respect Ukraine's borders, to abstain from the use or threat of force against Ukraine, to support Ukraine where an attempt is made to place pressure on it by economic coercion, and to bring any incident of aggression by a nuclear power before the UN Security Council. Of course, on one hand, the epic about Ukraine’s renunciation of nuclear status can take a worthy place in the history of diplomacy and serve as an instructive lesson. But on the other one, time passed and nowadays world countries while conducting their international policies can hardly even remember Budapest Memorandum, promised safety guarantees for Ukraine and its support from any pressure by economic coercion. For example, according to Paragraph 3 of the Budapest Memorandum, the guarantor-states, including Russia, committed themselves to abiding by the “principles of the OSCE Final Act and refraining from economic pressure aiming to take advantage of Ukraine and to submit Ukraine’s sovereign rights to their own interests.” And what we have now? Isn’t the Russian Federation’s stance over the gas issue a case of bringing overt economic pressure to bear on Ukraine? We can even observe that the Russian government expects Ukraine to serve the needs of Russia’s geopolitical interests. This policy resulted in the sharp escalation of tensions in the relationships not only between two states, but also in the Russia-EU-Ukraine triangle.

At present time, national safety in Ukraine is examined foremost as providing territorial integrity and safety of borders. In the conditions of sharpening of mutual relations between Ukraine and Russia on the borders' theme, Crimea, Sevastopol and other similar questions should have got more support from the side of countries-guarantors. Though, it is not it now. For us there are still many important unsolved aspects in the field of nuclear industry and state security together with world economic pressure that continue worrying not only Ukrainian, but also international governments today, especially in the conditions of global economic policy and global nuclear safety problems. Yes, Ukraine does not possess nuclear weapon now, but in such conditions, it is time to think: what do we have to do to interest the West in order to remember guarantees and support promised for our disarmament? What policy must we lead to abolish economic pressure and feel protected? To whom shall we speak to find support, understanding and order? The only question rises: do we really need to revise our nuclear weapons strategy and our policy in this aspect in order to adapt to new coming world scenario and act on one level with nuclear countries or to remain a nuclear-free state and continue our present, determined in the years of independence, direction. Of course, it is impossible to renew the huge infrastructure, the whole industry with our poor economy and finance. And, really, we do not need it in fact. If not so, if we are not strong enough to fight, what if to be strong in protection? There is an evident reason to appeal to parliaments, governments and peoples of the world with the help to provide guarantees for Ukraine’s security. And it is a high time for the world to take this matter into great consideration, because tomorrow, on the place of Ukraine, can be another nuclear free state, pressed by the strong policy and influence of nuclear country. If everything can be solved without nuclear weapons, then why are more and more countries eager to have it? So called “chain reaction” of world biggest countries in owing nuclear power is also a terrific threat, because in case of using such a weapon even between two nuclear countries, massive distraction will surely damage nuclear free territories protected by guarantees on the paper. From this point of view, the significance of nuclear weapons is purely to deter war because any ссылка скрыта would immediately escalate out of mutual distrust and fear, resulting in mutually assured destruction. This threat of national, if not global, destruction has been a strong motivation for anti-nuclear weapons activism today.

Thus, what we have today is a new age and new history with the past heritage. Arabian countries, Northern Chorea and China added to the list of nuclear states. Russia and USA are talking on NPT prolongation. Russia is ready to shorten a nuclear arsenal in an exchange on the concession of the USA. Strong competition in the world’s weapon market forced Ukraine to look into exporting arms to politically unstable or even aggressive regimes. Ukraine established its own network for arms export and, in so doing, did not fully recognize international rules and bans. But these are our instruments to seek the support even in case of risk of loosing European trust.

Given all of the above, Ukraine’s leadership should fully and timely react on the following matter and find instruments to avoid the worst results. The start can be done as to inform the European Commission and the guarantor-countries under the Budapest Memorandum (UK, USA, France, and China) of political position, economic pressure and will to revise guarantee question. And thus give a good example for countries with the similar problems or desire to help. We are not along.

СЕКЦІЯ 6 УЧАСТЬ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ РОЗДІЛІ ПРАЦІ ТА МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ РОБОЧОЇ СИЛИ


МИГРАЦИЯ КАК ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ ПРОБЛЕМА


Аблаев Э.А., д.п.н., профессор, академик

Академии педагогических и социальных наук России,

зав. кафедрой филологии Международного Славянского университета.

Погребняк И.И., преподаватель кафедры филологии МСУ.


У нас, наверное, при очевидно бесконечной веренице нерешенных и при этом чрезвычайно актуальных проблем нет более острой и болезненной, чем та, что связана с миграционными процессами. Они не просто саднят и непрестанно болезненно напоминают о себе. Причем настолько болезнен­но, что от этой боли не отвлечешься, не избавишься никаким самоуспокое­нием. Острота непрестанно воспроизводимых миграционных процессов не только болезненна, не только включает в себя любые проявления конф­ликтов, вплоть до самых кровавых, но и разрушительна, ибо активно втор­гается в фундаментальные основы государства, общества, семейных и меж­личностных отношений. Развал СССР, породивший это миграционное бе­зумство, создал ситуацию, ставящую нас перед необходимостью не только осознать ее социальную губительность, но и предпринять какие-то меры, способные вывести нас из нее. И как можно эффективнее, быстрее и безбо­лезненнее.

Из энциклопедического словаря, фиксирующего не только исходное определение этого понятия, но и его разноаспектные смысловые значения, мы узнаем, что «МИГРАЦИЯ (лат. migration, от migro — перехожу, переселя­юсь) имеет ряд трактовок: 1. Перемещение, переселение. 2. Миграция населе­ния — перемещения людей, связанные, как правило, со сменой места жи­тельства. Подразделяется на безвозвратную (с окончательной сменой посто­янного места жительства), временную (переселение на достаточно длительный, но ограниченный срок), сезонную (перемещение в определен­ные периоды года). Различают внешнюю (за пределы страны) и внутреннюю миграцию; к внешней относятся эмиграция, иммиграция; к внутренней — движение из села в город, межрайонные переселения и др. Иногда к миграции относятся так называемые маятниковые миграции (регулярные поездки к ме­сту работы или учебы за пределы своего населенного пункта)».

Таким образом, миграция, исходя из реального разнообразия своих про­явлений, представляет родовое понятие, вбирающее в себя множество раз­ных процессов, с одной стороны характеризующихся одним и тем же сущностным признаком, с другой — отличающихся друг от друга очевидно принципиальными видовыми различиями, требующими всестороннего уче­та, как только решение вопроса ставится в плоскость «что делать?».

Сложность всего, что связано с миграцией, в первую очередь, состоит в том, что за бесстрастной академической формулировкой сути этого понятия в реальной действительности скрываются сложнейшие, по-настоящему судьбоносные людские отношения, в водоворот которых оказываются втя­нутыми и огромные людские массы, и сравнительно небольшие группы, и отдельные семьи, и, естественно, отдельный человек. Острота возникаю­щих конфликтов, приводящих, как правило, к драматическим и трагедий­ным событиям, с особой силой проявляется на межличностном уровне. Особенно драматично протекают миграционные процессы в случаях вы­нужденных переселений, порождаемых кровавыми конфликтами, вынужда­ющими бросать родные жилища и искать спасения в других краях. При этом — о чем убедительно свидетельствует история — неизвестно, как долго протянется изгнание: несколько лет, десятилетий или веков, будет ли оно временным или безвозвратным? Бесконечные войны, внутренние клас­совые и межнациональные конфликты были и продолжают оставаться по-стоянными источниками вынужденной миграции как единственной возможности спасения. Неожиданное появление в той или иной местности спасающихся от гибели пришельцев создает для местных жителей принци­пиально новую социальную ситуацию, нередко связанную и с нарушением устоявшегося жизненного уклада, и с бытовыми неудобствами, и с прямы­ми межличностными столкновениями. Естественно, что на первых порах многое зависит от тех отношений, которые существовали между «соседя­ми», и тех взглядов друг на друга, которые исторически возникли и в обще­ственном сознании закрепились. При добром отношении, основанном на понимании людской беды, все может протекать достаточно спокойно и ми­ролюбиво. Дальнейшее развертывание отношений будет определяться мно­жеством факторов — экономических, государственно-административных, психологических, менталитетных, культурологических. И чем благополуч­нее будет складываться ситуация, тем лучше будут развиваться отношения между местными жителями и беженцами. И наоборот, чем хуже будут усло­вия совместного проживания, чем менее гибкой будет административно проводимая политика, чем резче будет проявляться психологическая несо­вместимость и сталкиваться традиции, тем разрушительнее будут реальные отношения, тем губительнее будут без особого труда прогнозируемые соци­альные последствия. И более тяжким будет становиться разрушительный шлейф взаимной неприязни. А буквально каждый шаг духовно-нравствен­ного общественного бытия и вся духовно-нравственная атмосфера будут определяться ксенофобскими установками и вытекающими из них пове­денческими актами. И тогда возникающая социальная язва порожденных миграционными процессами разрушительных отношений превращается в хроническое, трудно поддающееся излечению заболевание. И как всякое хроническое заболевание, оно начинает протекать по-разному, с разной со­циальной остротой, в зависимости и от складывающихся условий, и от предпринимаемых государственных и общественных усилий, то затухая, то обостряясь. Но несмотря на приходящее время от времени осознание необ­ходимости избавиться от такого разрушительного недуга, окончательно ре­шить эту проблему не удается. Слишком далеко проникли в души людей следы от перенесенных обид, слишком искореженной оказывается их па­мять.

Но вот что чрезвычайно важно и что нужно иметь в виду, когда осознает­ся острейшая необходимость решения проблемы миграции, устранения ее негативных последствий. Миграционные процессы, порождаемые и други­ми, не столь драматичными причинами, протекают, может быть, менее ост­ро, но свой «вклад» в разрушение фундаментальных оснований духов­но-нравственного бытия общества вносят неизменно. И следовательно, миграция во всех ее видах может оказаться негативным фактором, способ­ным радикально сказаться на духовно-нравственной атмосфере общества, деформируя не только отношения между коренным населением и пришель­цами, но и лучшие человеческие черты тех и других.

С развалом же государства, официально провозглашавшего в качестве ведущего принципа интернационализм, обручи, сдерживающие откровен­ные проявления национализма, ксенофобии и даже фашистской идеоло­гии, спали. И вся эта разрушительная социальная энергетика буквально об­рушилась на общество, создаваемое государство, взрослого человека и, что самое, пожалуй, страшное, ребенка. Причем развал СССР привел к тому, что миграция как социальное явление проявилась во всех своих бесконечно возможных видах, включая и безвозвратную, и временную, и сезонную, и внешнюю, и внутреннюю. И каждый из этих видов, порождаемый разными причинами, вносит свою отягощающую лепту в жизнь государства и обще­ства. Негативно детонируя с другими негативными, трудно устраняемыми явлениями, такими как детская беспризорность, взрослая бездомность (бомжи), проституция, наркомания, уголовная преступность, миграция в современных условиях способна стать огромной разрушительной силой взрывающей не только требуемый уровень культуры в межличностных отношениях, но и фундаментальные основы духовно-нравственного обще­ственного бытия, все более порождая откровенно ксенофобские установки заражая широкие народные массы откровенно проявляемой неприязнью к «чужакам», «неместным», «не коренным». Рынки, жилье, земля, работа общественный транспорт, соседство, уличная встреча, непривычная речь и т. д. становятся и все более активно будут становиться непрерывной цепью факторов, каждодневно способствующих разрушительному проявле­нию миграционных процессов, вклинивающихся в привычную для местных жителей жизнь, приносящих радикальное усиление социальных противоречий, усиливающих в условиях дикого рынка межличностную конкуренцию и взаимную неприязнь. Возникновение столь разрушительных отношений страшно и социально особенно опасно не только и не столько из-за их воз­никновения, сколько из-за того, что сама миграция в глазах широких масс общества становится основной причиной возникновения жесткой социальной нетерпимости. Изгнанный со своих мест, лишившийся крова и просто спасающий свою жизнь и жизнь своих детей становится в глазах людей, незвавших его к себе, виновником происходящего. Люди как бы забывают что в любых ситуациях, когда сталкиваются интересы, когда не тебе доста­лась квартира, а другому, даже если он твой соплеменник, возникает чувст­во обиды, остро проживаемой несправедливости. Но объяснения этому мо­гут быть разными, начиная от ловкости соперника, дачи взятки и заканчивая нашими «вечными» беспорядками. В случаях же с чужаками все объясняется принципиально иначе. Возникновение любой неурядицы, к которой так или иначе, причем не только напрямую, но и косвенно может быть причастен чужак, однозначно объясняется только его или таких же какой, виной.

Нетрудно понять, что в обществе, раздираемом классовым расслоением политическим страстями находится немало людей, стремящихся использо­вать разрушительную энергетику по отношению к любым мигрантам Оче­видная пагубность возникающей неприязни, усиления ксенофобских на­строений и соответствующих им политических устремлений ставит государ­ство перед неотложной жизненной необходимостью искать пути их нейтрализации и смягчения. Естественно, что гибкая государственная по­литика, посильный учет совокупных интересов, жесткая официальная оценка ксенофобских действий, вплоть до уголовного наказания, позволя­ют разрешать ту или иную ситуацию, помогают всем вовлеченным в мигра­ционные процессы, не испытывать откровенно проявляемой неприязни. При этом такого рода государственные действия, исходящие из необходи­мости учета интересов, всех живущих в стране, способствуют решению и другой, чрезвычайно важной стратегической задачи. Они создают условия для нормального совместного проживания, что не может не способствовать «социальной притирке», осознанию не только необходимости, но и реаль­ной возможности совместной жизни, не раздираемой жесткими и тем более кровавыми конфликтами. Ведь, действительно, худой мир лучше доброй ссоры! Но ведь «худой мир» всего лишь навсего лучше «доброй ссоры», и — не больше. А худое и есть худое. Из него ничего сколько-нибудь значимого не произрастает. И хотя — история убедительно доказывает, что разные на­ции могут не только мирно уживаться, но и дружно жить — осознаваемое стремление жить без конфликтов может и продуктивно сказаться, но исходя из той же истории на это понадобится не одно десятилетие. Но есть ли у нас такой резерв времени, лучший ли это вариант решения проблемы миграции?

Так возникает перед нашим государством и обществом все тот же не уходящий из нашей жизни вопрос: «Что делать?» И никуда не денешься, отвечать на него надо. Особенно в наших исторически переломных условиях. И причем как можно содержательнее и конкретнее.

Но так получилось, что исторически протекающие события не только создают проблемы, требующие своего неотложного решения, но и подска­зывают ответы, которые могут помочь прийти к нужному решению. Были в истории примеры, когда благодаря целенаправленным нереволюционным и ненасильственным действиям удавалось в полном смысле этого слова раз­рывать негативную преемственность. А то, что такого рода целенаправлен­но осуществляемые разрывы, как правило, носили фрагментарный харак­тер, не ведущий к преобразованию всего государства, а приводящий порой, вопреки существующим условиям, к созданию Нью-Ленарка Р. Оуэном или социальному преобразованию «бригадного», т. е. подлежащего ликвидации, села, осуществленному известным педагогом А. Захаренко, не только рас­крывают возможности решения даже таких задач, но и являются необходи­мым для нас вариантом ответа на вопросы, порожденные миграционными процессами. И следовательно, мы имеем возможность воспользоваться пре­образующими возможностями образования, ибо именно образование пред­ставляет собой педагогически создаваемое пространство, способное обеспе­чивать возможность целенаправленного формирования личности.

Исторической особенностью нашей системы образования является при­внесенная в него вариативность. Разнообразие возникших вариантов учеб­ных учреждений, с одной стороны, достаточно объективно отражает по­требности происходящих в стране процессов социального расслоения об­щества, с другой — столь же объективно происшедшие изменения в мире образования, радикально усилившие формирующие возможности каждого учебного учреждения, обеспечиваемые его особенностями, решаемыми учебно-воспитательными целями и необходимой адекватностью созданных для их достижения средств. Возникшие принципиальные различия между разными типами учебных учреждений, порождаемые формирующей целе­вой направленностью каждого из них, одновременно в органическом един­стве отражают возможность создания особой формирующей среды и изна­чальную готовность не на словах, а на деле, в реальной действительности достигать выдвигаемые цели. Система отечественного образования благода­ря вариативности и представляет собой множество педагогически создавае­мых формирующих сред, каждая из которых способна в соответствии с ти­пом учебного учреждения действовать и развиваться по только ему прису­щей траектории, что и способно обеспечить требуемый уровень эффективности процесса социализации личности. И если искать пути раз­рыва в исторически возникшей цепи непрерывно создаваемой преемствен­ности по передаче ксенофобских установок, связанных с миграцией, то именно образование представляет собой тот мир, который может существо­вать и развиваться на педагогически создаваемой основе, избавленной от такого рода столкновений и конфликтов. По крайней мере, если искать воз­можность целенаправленного сущностного преобразования отношений лю­дей друг к другу, отношений, максимально избавленных от тяжелейших на­слоений накопившихся обид, унижений и конфликтов, то нельзя не пы­таться использовать для такой великой цели преобразующие возможности мира образования.

И следовательно, подрастающие поколения, которым еще только пред­стоит вступать во взрослую жизнь, могут при соответствующем педагогиче­ском обеспечении не нести в себе ксенофобских установок, и тогда прои­зойдет тот самый разрыв негативной разрушительной преемственности, так болезненно и конфликтно сказывающийся на людских судьбах. И таким об­разом, поиск путей устранения негативных процессов, связанных с мигра­ционными процессами, может и должен решаться педагогическими средст­вами.

Но для того чтобы педагогика смогла внести свою лепту в решение столь сложной социальной проблемы, представляется необходимым поднять во­прос о требуемой совокупности условий, без которых образованию пробле­му не решить. И первое условие, из которого будут проистекать все осталь­ные, — широкое общественное осознание необходимости возложения на школу именно этой миссии, которую, кроме школы, никому не решить.

Но школа существует не в безвоздушном пространстве, и влияния соци­ума, включая откровенно политические, в той или иной степени не обходят ее стороной. Поэтому первое, что общество обязано не только провозгла­сить, но и обеспечить, — это непреложность требования: школа вне полити­ки! Только государственная Конституция — основа ее функционирования и развития. Только Конституция как непререкаемый свод законов, безотно­сительно к каким бы то ни было внешним влияниям, обеспечивает и опре­деляет характер формируемых и воспроизводимых в школе отношений и является для педагогического коллектива единственной профессиональной и нормативной основой. И следовательно — школа вне политики! И она же — конституционно формирующее пространство!

Но, выдвигая идею о необходимости разорвать негативную историче­скую преемственность в решении проблем миграции и возлагая возмож­ность ее реализации формирующим потенциалом школы, готовящей к вступлению во взрослую жизнь подрастающих поколений, мы не можем не учитывать, насколько школа сегодня готова к выполнению этой роли. Но учитывая опыт лучших школ страны, с успехом решающих проблему со­циализации, и уже наличествующие программные опытно-эксперименталь­ные достижения, столь важная для страны идея может быть воплощена в жизнь.


ВЛИЯНИЕ ЕВРОПЕЙСКОГО ТРУДОВОГО ПРОСТРАНСТВА НА ТРАНСФОРМАЦИЮ РЫНКОВ ТРУДА УКРАИНЫ И РОССИИ


Вассилиу Димитриос аспирант Института международных отношений Киевского национального университета имени Т. Шевченко, г. Киев, Украина


Одной из главных политико-экономических целей, которая ставилась и до сих пор стоит перед Европейским Союзом это свободное, в его пространстве, движение и передвижение рабочей силы в рамках трёх свобод: свобода движения капиталов, свобода движения товаров, свобода движения людей. Это в свою очередь усиливало направление к интегрированию национальных рынков труда стран-членов Европейского Союза и к формированию единого европейского рынка труда. Этот путь ускоряется углублением интеграционных процессов в ЕС, одновременно с его расширением. В условиях глобализации эти процессы принимают новые формы, которые приводят к существенным изменениям и на отдельных национальных рынках труда и на едином европейском рынке труда и, следовательно, в их функционировании в рамках единого европейского пространства. Вместе с тем, углубление интеграционных процессов в условиях глобализации провоцирует появление новых противоречий: между национальными рынками труда и единым европейским рынком труда, между группами стран-членов ЕС (особенно после вступления в него 10 новых стран в 2004г.), между ЕС или отдельных его членов со странами, которые накануне вступления или желают вступить в него и т.д. Таким образом, становится необходимым определённое регулирование на европейском рынке труда, чтобы и национальные интересы отдельных рынков труда не ущемлялись и процесс развития единого европейского рынка труда усиливался.

С другой стороны, политические изменения, происшедшие в центральной и восточной Европе с конца 80-ых, помимо всех остальных последствий, увеличили и усилили миграционные потоки с востока на запад, что привело к давлению, как на отдельные национальные рынки труда, так и на единый европейский рынок труда. Это повлекло и ещё повлечёт за собой такие изменения на самом европейском рынке труда, что могут повлиять (и в сочетании с расширением ЕС) на ход и направление развития ЕС в более глобальном плане.

Европейский рынок труда со своими элементами (субъекты рынка, правовые аспекты регулирования, экономические программмы, конъюнктура, службы занятости, инфраструктура рынка труда, социальная защита, альтернативные виды деятельности) специфичен: двухуровневое законодательство (на уровне ЕС и национального законодательства для членов Союза), мультинациональная конъюнктура, наличие элементов наднациональной инфраструктуры, многоуровневая система социальной защиты, двухсторонние и трехсторонние трудовые договора, управление многонациональными человеческими ресурсами. В то же самое время европейский рынок труда в настоящее время имеет много общего с рынками труда Украины и России: по характеру конъюнктуры эти рынки труда являются трудодефицитными; им всем свойственна положительная миграция; на этих рынках труда присутствуют четыре стороны – работник, работодатель, профсоюзы и государство; везде на этих рынках безработица играет все менее значимую роль как индикатор рынка (до финансового кризиса); возрастает роль миграции и проблема эффективного управления ею становится актуальной; усиливается значение интеграции трудовых отношений, культуры труда, национальных законодательств между европейскими странами и странами, откуда идут основные потоки мигрантов. Таким образом, можно констатировать, что интеграция рынков труда предполагает наличие общих принципов, элементов, составляющих, норм, постепенное превалирование наднационального законодательства наднациональным, присутствие общих методов и рычагов обеспечения взаимодействия между отдельными частями рынка и их анализа на базе единых индикаторов. Результатом этой интеграции является формирование единого трудового пространства.

Опыт образования и расширения ЕС показывает, что интеграционные процессы начинаются интенсивными миграционными обменами. Благодаря этому обмену, страны, впоследствии ставшие членами Европейского Союза, оказывались в тесной взаимосвязи обмена трудовыми ресурсами со старожилами ЕС. Они как бы оказывались в едином европейском трудовом пространстве, которое диктовало трудовую политику последних вплоть до полной интеграции. В этой связи Украина и Россия таже, как нам представляется, в настоящее время стали активными участниками европейского трудового пространства, предшествующего образованию единого рынка труда.

В этой связи, несмотря на все еще существующие национальные особенности, сближение законодательств очевидно. Более того, в новых быстроразвивающихся странах формальные ограничения труда и ее защита строже, чем в странах традиционного Запада. С формальной точки зрения такая же закономерность наблюдается в России и, в особенности, Украине. Как нам представляется, в странах, вставших на путь цивилизованного развития, но страдающих одновременно недостатком, дефицитом ресурсов, централизованное сильное распределение ресурсов и трудового времени неизбежно. Со временем, по мере развития экономики, эта необходимость снизится. В случае же с Украиной и Россией наряду с отмеченными обстоятельствами все еще большое значение имеет советское экономическое наследие, с его традициями сильной формальной защиты трудящихся. Причем это наследие в отношении трудового законодательства в Украине сильнее, чем в России.

Макроэкономическим итогом углубления интеграционных закономерностей отмеченных стран является современная активная государственная политика на рынке труда (АГПРТ). Совершенно очевидно, что вне зависимости от доминирующей идеологии управления (либерализм, правый консерватизм, социал-демократизм, социализм и т.д.), усиление роли государств в вопросах регулирования рынков труда неоспоримо. АГПРТ по сути состоит из 4 основных блоков: (1) регулирование естественного роста населения; (2) миграционная политика; (3) социальное обеспечение (регулирование уровня потребления и накопления в обществе) и защита труда (установление государством требований по найму между работодателями и работниками). АГПРТ, в отличие от обыкновенной социальной политики, предполагает учет системной взаимосвязи отмеченных блоков: общественная практика конца 20-го и начала 21-го убедила, что при отсутствии такой взаимосвязи даже идеально реализованные меры социальной политики не в состоянии обеспечить позитивный результат. Хорошим примером сказанного является миграционная политика Украины и России: будучи нетто-импортерами рабочей силы эти страны в то же самое время эксопртируют существенный объем рабочей силы за рубеж. С учетом сопоставления качества иммигрирующей и эммимгрирующей рабочей силы эти страны в суммарном исчислении за последние 5-10 лет являлись, по нашему мнению, нетто-экспортерами рабочей силы.

Таким образом, европейская интеграция привносит определенные общие закономерности в функционировании современных рынков труда. В то же самое время она имеет специфичное воздействие: на отдельные, достаточно долгие промежутки времени формы ее проявления в конкретных странах могут носить противоречивый характер.


ІНСТРУМЕНТАЛЬНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЗАСОБИ ПОБУДОВИ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРАЄКТОРІЙ НАВЧАННЯ
У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ



Гурова К.Д., к.е.н., доцент, Заслужений діяч освіти України, директор Харківського

торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету. м. Харків. Україна

Метешкін К.О., д.тех.н, доцент, професор кафедри вищої математики та інформатики

Міжнародного Слов’янського університету, м. Харків. Україна


Інтеграція навчальних систем вищих шкіл країн Європейського Союзу обумовлює необхідність реформування навчальних систем вищих шкіл України. В Українській правді від 28 квітня 2009 р. Міністр освіти і науки України І. Вакарчук надрукував статтю, в якій обгрунтовує необхідність у найближчий час переходу навчання першокурсників за індивідуальними траєкторіями [1]. Виникає питання: чи можливий перехід на нову систему навчання за відсутністю механізмів її реалізації?

Прогресивність ідеї навчання студентів за індивідуальними траєкторіями очевидна. Але, на наш погляд, при організації такої схеми навчання необхідно або додатково вводити штат тьютерів або асистентів на кафедрах, або розробити спеціальні інтелектуальні технології, форми, методи для науково-педагогічних працівників, які підвищують ефективність їхньої роботи.

Досліджуючи варіанти переходу від існуючих методик викладання у внз до технологій навчання з використанням індивідуального навчання, тобто з використанням індивідуальних траєкторій навчання студентів очевиден факт екстенсивного та інтенсивного способів реалізації такого переходу. До екстенсивного розвитку можна віднести спосіб розширення структури кафедр за рахунок включення до їхнього штатного розкладу тьюторів, які повинні пройти відповідну підготовку для складання індивідуальних траєкторій навчання студентів. Різновидністю такого способу втілення у педагогічну практику навчання студентів на основі індивидуальних траєкторій можна вважати і спосіб, пов'язаний з підготовкою і перепідготовкою науково-педагогічних працівників, які виконують обов'язки асистентів та викладачів кафедри. Екстенсивний спосіб вимагає певних фінансових витрат і багато часу для підготовки тьюторів та перепідготовки науково-педагогічних кадрів.

Суть інтенсивного способу навчання за індивідуальними траєкторіями полягає у використанні викладачами і студентами спеціальних форм і методів, побудованих на основі інтелектуальних інформаційних технологій. Теоретичні основи побудови таких способів наведені в роботі [2], де розроблені концептуальні положення і принципи побудови баз знань навчального призначення. Їхню основу складають моделі професійних знань викладачів внз, які об'єднані між собою відповідно до вимог навчальних планів та їх структурно-логічних схем, тобто у відповідності з держаними освітянськими стандартами.

Проілюструємо двосторонні стосунки (див. рис. 1) між викладачами внз та студентами, які реалізують технологію навчання за індивідуальними траєкторіями.

Відносини 1 між викладачами внз та апаратно-програмними засобами. Вони характеризуються формуванням викладачами бази знань навчального призначення, де розміщають моделі своїх професійних знань у виді загальних характеристик навчальних дисциплін, логічних схем їх побудови, термінологічних моделей, навчальних програм, методичних рекомендацій і т.д.

На рис.1 не показані стосунки між викладачами, що утворюються у процесі виявлення зв'язків між навчальними дисциплінами у рамках конкретних спеціальностей підготовки студентів.

Відносини 2 між студентами та базою знань навчального призначення. Вони характеризуються аналітичною діятельністю студентів щодо вибору кожної навчальної дисципліни і складанню індивідуальної траєкторії свого навчання. Очевидно, що чим повніше і наочніше будуть надані викладачам дані та відомості про процес навчання у базі знань, тим якісніше студенти зможуть скласти індивідуальні плани свого навчання у внз.

Відносини 3 характеризуються складанням студентами паперового варіанта індивідуальної траєкторії (індивідуального плану). Він складається на спеціальному бланку, заздалегідь підготовленим навчальним відділом для планування і управління технологією підготовки студентів за індивідуальними траєкторіями. Бланк навчального відділу повинен містити загальні вимоги щодо обсягу та часу вивчення навчального матеріалу.




Рис.1. Схема відносин між основними елементами технології

навчання студентів за індивідуальними траєкторіями

Відносини 4 забезпечують процедуру контролю і корекції зі сторони викладачів індивідуального плану, складеного студентом на паперовій основі. Ці відносини у технології навчання за індивідуальними траєкторіями є обов'язковими і необхідними для допуску студента до реалізації індивідуального плану в електронному виді.

Відносини 5 – це відносини відповідності індивідуальним траєкторіям навчання студентів на паперових носіях з електронними варіантами індивідуальних траєкторій.

Відносини 6 організовують викладачі для оцінки якісних і кількісних характеристик розроблених студентами індивідуальних траєкторій навчання на електронних носіях.

Відносини 7 характеризують відповідність виконання студентами положень запланованої індивідуальної траєкторії та результати їхньої навчальної діяльності, поданих у виді моделей їх знань. Результати навчальної діяльності можуть зберігатися у виді виконаних індивідуальних завдань (робіт), рішення задач, рефератів, результатів досліджень лабораторних робіт, індивідуальних тезаурусів і т.д.

Відносини 6, 8 організовують викладачі та адміністрація внз з метою моніторингу індивідуальних траєкторій і контролю їх виконання студентами.

У Харківському торговельно-економічному інституті розроблена база знань навчального призначення, яка є елементом системи підтримки педагогічних рішень в інституті. Використання бази знань у навчальному процесі дозволяє говорити про переорієнтації освітніх процесів у вузі з лекційно-інформаційного на індивідуально-диференційний, особисто - орієнтирований підхід до організації самоосвіти студентів, забезпечення мобільності та конкурентоспроможності випускників внз.

Розроблена в інституті база знань навчального призначення є дослідним зразком і забезпечує, з однієї сторони, формування науково-педагогічними працівниками та адміністрацією внз моделі своїх професійних знань і компетенцій у рамках конкретних спеціальностей, з другої сторони, використання цих знань студентами певних спеціальностей. База знань навчального призначення забезпечує рішення основних завдань:

- по-перше, створення науково-педагогічними працівниками внз моделей професійних знань, що включають стратегію приняття педагогічних рішень, оформлених у виді робочих програм та відповідних схем і моделей; розподіл часу за видами навчальної діяльності; зміст навчальних дисциплін за видами занять; завдання для самостійної роботи студентів; індивідуальні критерії оцінювання науково-педагогічних працівників та систему контролю за навчальною діяльністю студентів; джерела додаткової навчально-методичної інформації і.т.д.

- по-друге, заповнення бази знань навчального призначення відповідними даними і знаннями, що вимагає від адміністрації внз значних організаційних зусиль та тимчасових витрат. Кожний науково-педагогічний працівник самостійно або з допомогою когнітолога (інженера зі знань) повинен був внести у базу знань в електронному виді: курс лекцій з дисципліни; розроблені правила (методики) виконання практичних занять; завдання для самостійного вивчення відповідних модулей; тести для контролю знань з модулів, змістовних модулів і т.д.

- по-третє, навчання студентів з використанням моделей професійних знань і компетенцій науково-педагогічних працівників внз за індивідуальними траєкторіями. Звертаючись до бази знань навчального призначення, студенти мають можливість оцінити план своїх дій у семестрі, вибирати для самостійного вивчення дисципліни, її модулі, змістовний модуль, лекції або практичні заняття, вивчати теоретичний матеріал і самостійно виконувати тестові завдання;

- по-четверте, здійснювати моніторинг процесу навчання студентів за індивідуальними траєкторіями з використанням моделей професійних знань науково-педагогічних працівників, а також опрацювати одержані результати методами математичної статистики;

- по-п’яте, здійснювати моніторинг процесу створення та супровід науково-педагогічними працівниками моделей своїх професійних знань і компетенцій, що дозволяє адміністрації внз контролювати та допомагати викладачам, а завідуючим кафедр своєчасно вносити коректури, доповнювати моделі та удосконалювати їх.

- по-шесте, здійснювати моніторинг науково-дослідної, методичної роботинауково-педагогічних співробітників внз, що дає адміністрацїї контролювати та аналізувати динаміку наукової діяльності окремих викладачів і всього внз в цілому.

- по-сьоме, здійснювати моніторинг процесів, що протікають у базі знань навчального призначення, а також своєчасно вносити зміни до складу кафедри викладачів, контингенту студентів та інші коректури. Вони вводяться адміністратором бази знань.

Можливе рішення і інших завдань, пов’язаних з організацією і функціонуванням навчального закладу. Головне, що студент має можливість самостійно вибирати траєкторію індивідуального навчання з урахуванням потреб свого інтелектуального і професійного росту.

Труднощі, які виникли на етапі заповнення бази знань показали, що більшості викладачів внз необхідна спеціальна підготовка або організація спеціальних тренінгів для оволодіння апаратно-програмними засобами та логікою функціонування бази знань, а також оволодіння основними процедурами корекції внесених у базу знань моделей професійних знань.

Таким чином, перехід від особистих методик викладання до технологій навчання студентів за індивідуальними траєкторіями можуть бути реалізовані на основі створення спеціальних інструментальних засобів, які забезпечують науково-педагогічних працівників внз можливістю швидко та ефективно створювати моделі своїх професійних знань, а також оперативно контролювати результати навчання студентів.


Література:

1. Вакарчук, І. Якість освіти і вільна траєкторія студента / Украинская правда. 28.04.2009 [Електронний ресурс] / І. Вакарчук. - Режим доступу ссылка скрыта. pravda. com.ua/news/2009/4/27/93927.htm.– Заголовок з екрану.