Geum.ru

Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція

Вид материалаДокументы

Содержание


Технічне та енергетичне співробітництво україни з країнами
Необхідність та вигідність розвитку відновлювальних джерел енергії в україні, спираючись на міжнародний досвід
Подобный материал:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

Литература:

1. Стан економічної безпеки України у 2008 році //Вип. 11. - Міністерство економіки України, департамент макроекономіки. - 2009р.- 36с.

2. tat.ec.europa.eu/portal/page/portal/statistics/search_database


ТЕХНІЧНЕ ТА ЕНЕРГЕТИЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ

ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ


Носирєв О.О., Аспірант

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, м. Харків. Україна


Одним з основних напрямків співробітництва України з країнами ЄС є співпраця у паливно-енергетичній сфері. Нафтогазотранспортні системи забезпечують транспортування енергоносіїв як споживачам в Україні, так і виконують транзитні поставки російського газу та нафти до країн Центральної та Південної Європи. Завдяки вигідному географічному розташуванню, транзит енергоносіїв відіграє важливу роль в зміцненні економіки та укріпленні незалежності України за рахунок інтеграції в економіку країн Європи. До Європи через територію України транспортується близько 97% російського газу. За даними В. Пятницького [1], Україна має можливість стати європейським центром розподілу електроенергії, природного газу, нафти й нафтопродуктів не лише з Росії, а й у країн Каспійського регіону та Центральної Азії. Тому найреальнішим шляхом інтеграції України до загальноєвропейського ринку нафти є створення Євроазіатського нафтотранспортного коридору Баку–Супса–Одеса–Броди–Європа (ЄАНТК). Завдяки цьому нафтопроводу можливо було б транспортувати каспійську нафту в Україну та далі до всіх країн Південно-Східної Європи, а збудувавши короткі перемички – також у Австрію та Німеччину. На думку експертів, найбільш економічно привабливим для України є маршрут від Бродів і далі по існуючому нафтопроводу “Дружба” безпосередньо до нафтопереробних заводів Європи з подальшим виходом на порт Омішаль (Хорватія) на Адріатичному морі. Реалізація проекту ЄАНТК може розв’язати стратегічні проблеми як диверсифікації транзитних маршрутів, так і поставок нафти на нафтопереробні заводи України.

ЄС також надає суттєву технічну допомогу Україні. До 2003 р. обсяги фінансування мали тенденцію до зростання, а Україна була другим після Росії реципієнтом технічної допомоги ЄС серед колишніх радянських республік.

Тільки за програмою Tacis обсяги фінансування щорічно збільшуються на 2 млн. дол. США. У межах програми співробітництво між Україною та ЄС здійснювалось за наступними напрямами: ядерна безпека та захист довкілля (26,4%), реструктуризація держпідприємств та розвиток приватного сектора (19,1%), реформа державного управління, соціальної сфери та освіти (9,6%), сільське господарство (10,8%), енергетика (11,2%), транспорт (8,6%), консультації з економічної політики (5,4%), телекомунікації (3,6%). Географічну структуру обсягів міжнародної технічної допомоги, що надійшла в Україну з країн-членів ЄС в 2004-2007 рр., відображено в таблиці 1.

Таблиця 1 - Обсяги міжнародної технічної допомоги, яка надійшла в Україну з країн-членів ЄС в 2004-2007 рр., млн. дол. США (складено автором за даними [2])


Країна
2004
2005
2006
2007

Всього по ЄС
154,6
152,2
130,1
115,6

Нідерланди
8,6
8,6
8,5
3,9

Німеччина
17,1
17,1
10,1
3,7

Велика Британія
33,2
30,7
15,0
7,2

Франція
2,1
1,3
-
-

Швеція
2,6
2,5
2,9
5,8

Європейська комісія (Tacis)
91,0
92,3
93,6
95,0


Енергетичні проекти в Україні фінансуються за програмами INOGETE та TPACEKA. ЄС наполягає на здійсненні Україною рішучих кроків щодо захисту навколишнього середовища, захисту здоров’я населення від забруднення питної води, повітря та ґрунту, раціонального використання природних ресурсів.  З боку ЄС також фінансуються: Європейська експертна програма — надає консультації українським державним установам; INTAS — сприяє реалізації спільних із Західною Європою науково-дослідних проектів; Бангкоцький механізм TACIS/ЄБРР — використовується для фінансування технічного співробітництва, спрямованого на сприяння в підготовці та залученні інвестицій ЄБРР; Програма сприяння демократії; LIEN — сприяє розвиткові неурядових організацій у соціальній сфері для підтримки вразливих груп населення; Поріднені міста — поєднує міста України та Європейського Союзу; ТЕМPUS — заохочує обмін між вищими навчальними закладами України та ЄС; BISTRO — надає гранти для швидкого впровадження малих проектів у межах індикативних програм; Програма підвищення ефективності менеджменту — забезпечує організацію стажування українських менеджерів у ЄС.

З вищенаведених програм видно, що співпраця з Європейським союзом спрямована на зниження рівня бідності і створення зони спільного процвітання та цінностей на основі поглибленої економічної інтеграції, зміцнених політичних і культурних відносин та розвинутого транскордонного співробітництва.

На 2007-2012 роки стратегічні напрями залучення технічної допомоги зводяться до наступного:

- прискорення інтеграції України в міжнародну систему політичних та економічних відносин;

- поглиблення демократичних перетворень, формування інститутів розвинутого громадянського суспільства;

- поліпшення соціальних умов та покращання здоров’я громадян України, гуманітарний розвиток;

- розвиток малого та середнього бізнесу;

- підвищення конкурентоспроможності національної економіки, випереджаючий розвиток;

- розвиток державної регіональної політики [3].

В контексті європейської інтеграції України пролонгована у грудні 2006 р. Угода між Україною та ЄС про наукове і технологічне співробітництво, де  визначені напрямки і шляхи співробітництва в науково-освітній сфері. Основною метою нового науково-освітнього співробітництва є забезпечення відповідності інтелектуального та технологічного ресурсу України вимогам економічних реформ і завданню європейської інтеграції.

У концепції відносин ЄС зі східними та південними сусідами «Ширша Європа — сусідство», схваленій Єврокомісією в березні 2004 року, визначено напрями співпраці із сусідніми країнами, зокрема з Україною.

Поряд із розбудовою існуючих відносин сусідам Євросоюзу запропоновано тісніше наближення до ЄС у певних конкретних напрямах, як-от: преференційні торговельні відносини та відкриття ринків; перспективи законної міграції та пересування людей; інтеграція у транспортну, енергетичну та телекомунікаційну мережі та європейський дослідницький простір; нові інструменти захисту та сприяння інвестиціям; підтримка інтеграції у глобальну торговельну систему. Важливого значення зазнає пропозиція ЄС щодо доступу в перспективі країн-сусідів (а отже, й України) до внутрішнього ринку Євросоюзу, однак, без надання права участі в діяльності інституцій ЄС.

Проте реалізація зазначених пропозицій, швидше за все, — питання більш віддаленої перспективи. А в найближчому майбутньому на розвиток торговельно-економічних відносин з ЄС істотно впливатиме процес поширення Євросоюзу. За оцінками вітчизняних експертів, при цьому поліпшаться умови доступу українських експортерів на окремі товарні ринки нових членів ЄС — внаслідок переважного зниження рівня тарифного захисту та підвищення якості конкурентного середовища в цих країнах.

Запровадження в країнах-кандидатах інститутів ринкового регулювання ЄС має призвести до певного скорочення обсягів контрабандної торговельної діяльності, нелегальної міграції та інших форм тіньових операцій, що матиме позитивний вплив на держбюджет України та збільшить надходження від оподаткування експортно-імпортних операцій.

Додаткові стимули отримає прикордонне співробітництво з новими членами ЄС, що сприятиме як збільшенню обсягів прикордонної торгівлі, так і реалізації спільних проектів. Україна може посилити свої конкурентні переваги в секторах, чутливих до конкуренції за ціновими параметрами, оскільки в нових членах Євросоюзу зростатиме вартість виробництва через впровадження соціальних стандартів і норм захисту довкілля ЄС [4].

На думку радника голови комітету з питань Євроінтеграції Верховної Ради України Т. Степанкової, при розширенні ЄС ми ризикуємо втратити динаміку торгівлі, адже досі немає відповідних компенсаційних заходів щодо його негативних впливів. З іншого боку, процес руху до режиму вільної торгівлі у відносинах України та ЄС, який сьогодні деякі фахівці пропонують як панацею для вирішення комплексу торговельно-економічних проблем Україна—ЄС, очевидно, має бути поетапним та асиметричним, тобто лібералізація ринку ЄС має випереджати лібералізацію імпорту з боку України. Саме такий варіант може бути прийнятним для економіки України, все ще недостатньо готової для жорсткого міжнародного суперництва.


Література:

1. Пятницький, В. Деякі аспекти торговельно-економічного співробітництва України і ЄС [Текст]/В. Пятницький // Євроекономічний вимір інтеграції. – 2003. – №3.- С. 65-77.

2. Інтернет-сайт Держкомстату України [Електронний ресурс] - Режим доступу: ov.ua.10.08.2009р.Загол. з екрану.

3. Макуха, С.В. Розвиток регіональної політики в Європейському союзі у контексті її становлення в УкраїніЄС [Текст]/ // Український географічний журнал. - 2000. - №1. - С. 22-25.

4. Чувардинський, О.Г. Європейський Союз і розвиток сучасних інтеграційних зв'язків економіки України /ЄС [Текст] : монографія/ О.Г.Чувардинський.- К.: Науковий світ, 2004. - 299 с.


НЕОБХІДНІСТЬ ТА ВИГІДНІСТЬ РОЗВИТКУ ВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ В УКРАЇНІ, СПИРАЮЧИСЬ НА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД


Сидорова Д.С., студентка 5 курсу ХНУ ім. В.Н. Каразіна

м. Харків, Україна,


Проблема енергетичної безпеки стає кожного дня все гострішою і першочерговою для вирішення на рівні не окремої країни, а всього людства. Від стану енергетичних ресурсів та умов їх використання залежить економічний стан будь-якої країни. Глобальна зміна клімату, вичерпання запасів мінеральних ресурсів на планеті змушують світову спільноту все більше звертати увагу на ефективне використання енергоресурсів та збільшення долі відновлюючих джерел енергії (ВДЕ). Виникає необхідність в розробці довгострокової політики в енергетиці, направленої на більш ефективне використання енергоносіїв, впровадження енергоефективного обладнання (від видобувної сфери до офісного обладнання). Україна, більш ніж на 50% залежить від імпорту енергетичних ресурсів , тому політика енергоефективності була і залишається однією з самих актуальних.

На сьогодні частка ВДЕ у виробництві енергії у світі ще не є значною (близько 14 %), але їх потенціал на кілька порядків перевищує рівень світового споживання паливно-енергетичних ресурсів. Темпи зростання обсягів виробництва енергії ВДЕ також значно перевищують аналогічні для традиційних видів енергії. Так, у найближчі 10 років, прогнозується щорічне зростання світових обсягів виробництва електроенергії традиційної електроенергетики порядку 2,8 %, а електроенергії ВДЕ – 9,2 %.

В Україні також існує значний потенціал використання ВДЕ. З іншого боку, проблеми ефективності використання традиційних джерел енергії в Україні стоять ще гостріше, ніж у світі чи країнах ЄС. Причинами цього є застарілі технології, вичерпання ресурсу використання основних фондів генерації електроенергії і тепла, що разом з низькою ефективністю використання палива призводить до значних обсягів шкідливих викидів. Значні втрати при транспортуванні, розподілі та використанні електроенергії і тепла, а також монопольна залежність від імпорту енергоносіїв ще більш ускладнюють ситуацію на енергетичних ринках країни.

Cучасний стан паливно-енергетичного балансу України не відповідає існуючим запасам ресурсів в країні та загальносвітовим тенденціям використання енергоносіїв. Таким чином, така ситуація створює реальну загрозу енергетичній та національній безпеці України. Але вся суть полягає не в кількості імпортованих та спожитих енергетичних ресурсів, а саме в їх ефективному використанні. Головним показником ефективного використання енергоносіїв є енергоємкість ВВП. В Україні цей показник дуже високий - 0,5 кілограма нафтового еквівалента на 1 долар США, що у 2,6 раза перевищує середнє значення енергоємності ВВП розвинутих держав світу. При цьому його величина в Данії та Японії дорівнює 0,11, у Великобританії — 0,14, Німеччині і Франції — 0,18,

США— 0,21, Росії — 0,47. Така висока енергоємкість вносить значний вклад в собівартість експортоорієнтованої української продукції, що формує низький рівень конкурентоспроможності товарів на світових ринках. Так, в 2009-2010 р. Україна опинилася на 82-му місці в рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму серед 133 країн, спустившись на 10 пунктів з минулого року. Зниження енергоємкості ВВП – ключове питання подальшого розвитку країни, це одна з складових стратегії інноваційного розвитку України та її регіонів.

Таким чином, Україна має нагальну потребу у переході до енергетично ефективних та екологічно чистих технологій, якими є, в тому числі, і ВДЕ. Але, незважаючи на декларацію щодо усвідомлення цієї потреби з боку різних гілок влади та низку нормативно-законодавчих актів, які стосуються розвитку ВДЕ, - реальних кроків щодо впровадження ВДЕ зроблено досить мало. Частка НВДЕ в енергетичному балансі країни становить лише 7,2 % (6,4 % — позабалансові джерела енергії; 0,8 % — відновлювані джерела)

Головною метою України сьогодні повинно стати розробка та введення в дію основних пунктів енергоефективної політики. В основу стратегії ефективного споживання енергоресурсів має бути закладено вивчення зарубіжного досвіду.

До країн, які найбільш інтенсивно розвивають технології і ринки ВДЕ, слід віднести: США, країни ЄС (в першу чергу, Швецію, Австрію, Фінляндію, Німеччину, Португалію, Іспанію), Японію, Китай. Різні країни і регіони надають перевагу різним видам ВДЕ, адаптуючи їх використання до місцевих умов. Значне місце в енергобалансах Німеччини та Данії посідають енергія вітру, сонячна енергія, енергія біомаси та інше. Фінансування програм з енергозбереження та підвищення частки використання ВДЕ в країнах світу розраховується в мільйонах євро (в Німеччині в 2006 р. досягло 1 млрд. 150 млн.євро).

Результативним і повчальним є досвід Японії стосовно роботи з населенням – проведення днів енергозбереження, спеціальні програми, семінари, присвяченні ефективному використанню енергії; впровадження обов’язкового енергоменеджмента та енергоаудита на підприємствах; великі інвестиції в розробку та використання енергоефективних технологій. А в США значну увагу приділяється заохочувальним заходам. Наприклад, за установку в будинку більш ефективних обігріваючих приладів та кондиціонерів надаються кредити до 500 дол. США, а за використання сонячних панелей – до 2000 дол. США. Повчальним прикладом для України є робота Німецького енергетичного агентства, що співпрацює з усіма суспільними силами в політиці та економіці. У Європі до такої сировини, як деревина і солома, ставляться з повагою. Її тюкують для подальшого опалення. Через нестабільність із постачанням газу європейці намагаються вирішити проблему за рахунок інших джерел енергії. Навіть смітників.

Система сприяння розвитку відновлювальної енергетики, яка діє в Польщі, призводить до торгівлі свідоцтвами про походження енергії (сертифікатами), оскільки електростанції чи енергорозподільні компанії, які не дотримуються мінімального рівня продажу електроенергії з відновлювальних джерел, змушені або купувати свідоцтва, які довели б “чисте” походження необхідної частки проданої ними електроенергії, або ж сплачувати щороку компенсаційні внески до Національного фонду охорони довкілля та водного господарства в сумі 240 злотих (близько 60 євро) за кожен недобраний до необхідного показника

Але необхідно виявити з досвіду прийнятних саме для України напрямків, тому що для вирішення загальних завдань країни підходять по-різному, в залежності від економічних можливостей, інституціонального механізму устрою в енергетичній сфері, забезпеченості енергоресурсами. Реалізація енергоефективної політики потребує створення відповідної системи управління та науково-технологічного забезпечення. Необхідна деталізована система законодавчих актів, норм та правил, яка повинна передбачати розробку не тільки стандартів та заборон, але й заохочувальних заходів.

Треба сказати, що деякі кроки на шляху розвитку ВДЕ вже зроблені державою, як прийнятий в 2009 році Закон про зелений тариф (спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об’єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії ). Така схема успішно працює в Іспанії, Данії та Німеччині. Крім того, раніше у Франції й Ірландії оголошували тендери на закупівлю електроенергії, виробленої з відновлювальних джерел, а тепер і в них відбувся частковий перехід до “зелених тарифів”. Більшість країн застосовують також податкові пільги до виробників такої енергії. Також групою міжнародних громадських організацій і Українським агентством із відновлювальної енергії розроблено стратегію до 2050 року. Та разраховано, що до цього часу економічно можливо досягти в Україні до 50% енергопостачання за рахунок ВДЕ.

В Україні ведеться будівництво електростанцій с використанням ВДЕ, яке інвестується приватними особами та зарубіжними компаніями. Так, наприклад, в Криму побудовані 150 вітротурбіни, створених за самими сучасними технологіями, а в 2007 році було реалізовано вітроенергетичний проект встановленою потужністю 100 МВТ на території західній і східній частині АРК. Діє спільний українсько-польський проект із запровадження відновлювальних джерел енергії, який охоплює Люблінське воєводство та Волинську область, та має за мету використання відходів деревообробної промисловості для виробництва брикетів з соломи і відходів деревини. На жаль, поки що по всій країні працюють лише понад 20 теплогенераторів на соломі потужністю від 200 до 1000 кіловат кожен.

Але, на жаль, в Україні нетрадиційні джерела енергії ще неконкурентоспроможні. Ціна на традиційні енергоресурси залишається низькою порівняно з ВДЕ. Досить мала частка інвесторів, яка готова вкладати гроші у розвиток ВЕД. Головна причина цього, це те, що реалізація середнього проекту по будівництву електростанції, яка використовує ВЕД коштує в Україні близько 150 млн. євро. Це стільки же, як для будівництв теплової електростанції, але вдвічі менше, ніж для атомної. Строк окупності від 7 років, для сонячної енергетики – 4-5 років. Занадто багато для українських інвесторів, які звикли отримувати прибудов через рік після начала роботи. Але є вигідні для європейських інвесторів, тому що в Європі строк окупності проекту ВЕД близько 8 років, та зараз в Україні їх теж дуже мало.

Важливою проблемою також є, і відсутність в Україні сьогодні реальний риноку ВЕД. Якщо в Австрії можна купити один квадратний метр сонячного колектора за 50–70 євро і забезпечити себе теплом, то в Україні вони продаються за 200 євро, а модуль площиною до двох квадратних метрів може сягнути 350 євро. Немає законодавства, за яким кожен вироблений кіловат електроенергії має бути прийнятий місцевим обленерго в загальну мережу.

З досвіду країн, де активно розвиваються ВДЕ можна підкреслити спільну та доречну для України рису. Це фінансування проектів ВДЕ, яке є необхідним для їх розвитку, та в різних країнах світу сягає сотні мільйонів євро, а в деяких мільярди. В Україні на відновлювальну енергію грошей практично не передбачено. На жаль держава не враховує, що не впроваджуючи нові види ВДЕ, не вкладаючи коштів у технології, не розвиваючи виробництво на базі нових технологій, країна консервує технологічну відсталість і може втратити свій шанс війти у європейську спільноту.

Україна має значний потенціал для розвитку відновлюваної енергетики. Можливості використання ВДЕ мають всі області країни разом з тим, не зважаючи на значний обсяг прийнятих законів, програм нормативних актів та інших документів, справа з впровадженням ВДЕ у країні йде занадто низькими темпами, вклад в енергетичний баланс країни є незначним. Причин такого стану багато, головні з них це відсутність системи економічного стимулювання переходу до використання ВДЕ, декларативний характер нормативно-правових актів без конкретних механізмів впровадження, а також низька виконавча дисципліна. Не можна сказати, що в країні нічого не робиться в цьому напрямі, але того що робиться не достатньо для компенсації негативних тенденцій таких, як світове зростання цін на енергоносії, збільшення рівня енергетичної залежності країни та забруднення навколишнього середовища.

Сьогодні підвищення енергоефективності повинно виділятися державою в особливий вид господарської діяльності і стимулюватися комплексом заходів, що створюють пріоритетні податкові, кредитні умови. На відміну від України, де зроблена ставка на адміністративні та централізовані механізми, досвід зарубіжних країн показує пріоритетність ринкових механізмів, які спонукають суб’єктів господарювання до зниження затрат енергії та підвищення прибутку без прямого втручання держави.

В Україні можна використовувати досвід інших країн по підвищенню енергоефективності. Для цього необхідні жорсткі політичні заходи держави – на основі сумісних зусиль промисловості, а також суспільства та тісному міжнародному співробітництві. В цілому, в Україні є розробки енергоефективних та енергозберігаючих технологій, але для переходу від окремих експериментів до промислового використання, сумісними зусиллями всіх зацікавлених сторін необхідно знайти чіткі відповіді на питання: які проекти дійсно є ефективними та яким чином забезпечити їхнє фінансування.

 

Copyright © 2023. All rights Reserved.