Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція

Вид материала

Документы

Содержание Региональная политика и трансграничное сотрудничество Социальное развитие еврорегиона «слобожанщина» Секція 4 міжнародне науково-технічне співробітництво та участь в ньому україни

Подобный материал:

• План проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Харків І Харківський університет, 201.15kb.
• Програма харків 27 29 вересня, 2010 автоматика-2010 17-а міжнародна конференція з автоматичного, 732.79kb.
• Верховною Радою України та Мажилісом Парламенту Республіки Казахстан 37 Міжнародна, 768.87kb.
• Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
• М. Київ) Державний університет «Вища школа економіки» (Росія) Міжнародна академія соціально-економічних, 98.4kb.
• Я україни національний фармацевтичний університет науково-практична конференція інформаційний, 35.13kb.
• Перша міжнародна науково-практична конференція «проблеми розвитку транспортної логістики», 92.58kb.
• Вищий навчальний заклад укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі», 424.28kb.
• V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
• Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.

РЕГИОНАЛЬНАЯ ПОЛИТИКА И ТРАНСГРАНИЧНОЕ СОТРУДНИЧЕСТВО


Школяр Е.А., преподаватель кафедры международных экономических отношений и международной информации,

«Институт стран Востока и Африки «МСУ г. Харьков»,
г. Симферополь, Украина


Международные контакты регионов содействуют укреплению климата доверия между странами. Их усилия, направленные на развитие внешнеэкономических связей, способствуют развитию экономического сотрудничества с зарубежными государствами, на своём уровне вносят вклад в наполнение конкретным содержанием международных договоров и соглашений, заключаемых Украиной.

Вступая во внешнеэкономические связи, регионы видят в них прежде всего средство, способное содействовать решению их экономических и социальных проблем. Поэтому ведущее место в системе внешних связей регионов занимает внешнеэкономическая составляющая.

Всё более заметное место в отношениях между государствами как в СНГ, так и особенно в ЕС, наряду с межрегиональным сотрудничеством, занимает сотрудничество трансграничное (приграничное). Целый ряд факторов, таких как необходимость укрепления связей с соседними странами на “нижних этажах” всего комплекса двусторонних отношений, создания тем самым приграничного ”пояса добрососедства”, решения проблем социально-экономического характера приграничных регионов и другие, объективно усиливает значение трансграничного сотрудничества, превращает его в одну из важных составляющих международной деятельности.

Развитие этого направления является актуальным и сточки зрения участия Украины в европейском процессе. В Совете Европы и Европейском союзе такое сотрудничество считается обязательным компонентом строительства новой Европы. Сегодня в Европе практически все приграничные административно-территориальные единицы в той или иной форме участвуют в трансграничном сотрудничестве. Кроме региональных и местных органов власти к нему привлекаются деловые круги и общественные организации.

Опираясь на определённый опыт, уже накопленный в этой области странами СНГ и ЕС, можно сказать, что дальнейшее эффективное развитие трансграничного сотрудничества Украины по всему периметру границ должно подкрепляться:

1. Формированием соответствующей внутренней законодательной базы. Насущной необходимостью является подготовка комплекса законов, которые могли бы стать надёжным правовым фундаментом для развития всей системы приграничных связей Украины.

2. Дополнением и конкретизацией уже имеющихся правовых актов, регулирующих вопросы приграничных связей.

3. Развитием межгосударственной договорно-правовой базы трансграничных связей.

4. Работой центральных органов власти по вовлечению в трансграничное сотрудничество приграничных территориальных образований.

5. Постоянным совершенствованием механизмов координации трансграничного сотрудничества как на уровне центральных, так и местных органов власти.

В этой связи хотелось бы остановиться подробнее на вопросе еврорегионов. Подобная форма взаимодействия - для нас относительно нова. Между тем анализ деятельности еврорегионов в Европейском союзе показывает, что эти приграничные сообщества на сегодняшний день являются наиболее продвинутой формой трансграничного сотрудничества европейских государств, характерной чертой которой является наличие общих рабочих органов.

Таковыми, как правило, являются Совет, его Президиум, Секретариат, рабочие тематические группы. Их количество и состав напрямую зависят от пожеланий участников и выделенных ими сумм на содержание администрации. Членами еврорегионов выступают в основном муниципальные образования или их объединения, реже – административно-территориальные образования регионального уровня.

Основными сферами деятельности еврорегионов являются: экономика и занятость, транспорт и связь, культура и образование, туризм, здравоохранение и социальная сфера, инфраструктура и защита окружающей среды. В любом случае не обходится без обустройства совместной границы и взаимодействия в чрезвычайных ситуациях. Иногда стороны решают вопросы чисто местного характера: водоснабжение, миграция населения и др.

Юридической основой деятельности еврорегионов является внутреннее законодательство сотрудничающих стран и Европейская рамочная конвенция 1980 г. о приграничном сотрудничестве территориальных сообществ и властей. Однако, следует подчеркнуть, что по оценкам западных экспертов еврорегионы фактически ”не работают”, если отсутствуют межгосударственные соглашения по вопросам трансграничного сотрудничества между заинтересованными странами.

Правовые формы еврорегионов могут существенно различаться. Это могут быть ”общее соглашение о партнёрстве” (германо-датский еврорегион), ”сообщество с правами юридического лица” (регион ”Эмс - Долларт”, ”Нейсе”), ”целевое объединение” ( еврорегион ”Тронау”), межгосударственный договор (приграничный еврорегион ”Рейн – Маас - Север”), ”рабочее сообщество” (”Памина”), ”сообщество по интересам” (еврорегион ”Эльба”) и др.

Вопросы финансирования деятельности совместных органов, проектов обычно решаются заинтересованными сторонами на паритетной основе. Однако, если в еврорегион входит территориальное образование государства-члена ЕС, то он получает дополнительное финансирование из Брюсселя, часть которого выделяется и партнёрам по еврорегиону.

Практика показывает, что еврорегионам приходится преодолевать ряд существенных трудностей объективного характера. Это несоответствие полномочий властей аналогичного уровня, связанное с различиями во внутреннем законодательстве сотрудничающих стран; различия в уровнях экономического развития; культурные и языковые барьеры.

Важен вопрос об эффективности деятельности еврорегионов. В целом ответ на него следует дать положительный. Однако имеются и существенные нюансы. В Западной Европе приграничные сообщества, подпитываемые значительными дотациями из Брюсселя, опираясь на весьма развитую правовую систему сотрудничества, успешно решают поставленные задачи.

В странах ЕС относительно недавно принятых эту организацию, картина более пёстрая. Здесь, как правило, сотрудничество разворачивается медленнее.

Таким образом, очевидно, что деятельность приграничных сообществ, несмотря на возникающие проблемы и трудности, даёт в целом положительный эффект как в плане экономического развития, совместного решения экологических проблем, так и улучшения контактов между людьми.

Характерно, что государства во всех европейских странах держат под контролем процесс формирования и деятельности еврорегионов. Возьмём, к примеру, нашего соседа Польшу. В соответствии с польским законодательством регионы обязаны МВД и МИД и представлять на экспертизу уставные документы еврорегиона. В случае если создание еврорегиона противоречит государственным интересам Республики Польша, её внешнеполитическим приоритетам, правительство может заблокировать вступление в него польского территориального образования.

В Германии вопросы деятельности еврорегионов находятся в ведении Министерства юстиции, координатором их деятельности является и Министерство экономики. В Нидерландах соответствие национальному законодательству тех или иных нормативных документов или решений, принимаемых по ходу деятельности еврорегионов, определяет МВД.

Учитывая, что задача расширения трансграничного сотрудничества фактически возведена в ранг государственной политики стран-членов ЕС, всемерно поощряется Советом Европы, можно с большой долей уверенности предположить, что темпы развития этой ”строительной площадки общеевропейского дома” не будут ослабевать.

Всё более заметное место в отношениях Российской Федерации со странами как ближнего, так и дальнего зарубежья наряду с межрегиональным сотрудничеством занимает сотрудничество трансграничное. Возрастают его объёмы с Белоруссией, Казахстаном, КНР, Киргизией, Таджикистаном, странами Северной Европы.

Учитывая вышесказанное можно отметить, что интересам Украины соответствовало бы участие наших административно-территориальных образований в данном процессе. Это отвечало бы приоритетам нашей политики на сближение с Евросоюзом и странами СНГ, дало бы дополнительную возможность для развития приграничных территорий, которые испытывают сегодня серьёзные экономические трудности.


СОЦИАЛЬНОЕ РАЗВИТИЕ ЕВРОРЕГИОНА «СЛОБОЖАНЩИНА»


Шмигирилова Л.Н., ст.преп., к.соц.н. Белгородского государственного университета,

Поветкин А.В., студент 3 курса Белгородского государственного университета,
г. Белгород, Россия


Приоритетными направлениями приграничного сотрудничества являются охрана окружающей среды, сельское хозяйство и производство продуктов питания, лесное хозяйство, охрана труда, здравоохранение и социальное обеспечение²⁸. Именно социальная сфера в условиях мирового экономического кризиса, на наш взгляд, нуждается в поддержке в том числе и со стороны соседствующих приграничных регионов.

Одной из проблем, возникающих при внедрении европейских методов трансграничного сотрудничества на постсоветском пространстве, стоит отметить проблему привлечения внимания населения к процессу регионального строительство. Таким подходом, на наш взгляд будет создание «Концепции социального развития еврорегиона «Слобожанщина»», которая даст возможность решить основные проблемы в социальной сфере регионов.

Единая Концепция социального развития, на наш взгляд должна представлять собой систему взаимосогласованных взглядов на общие цели и приоритеты социального развития в условиях углубления межрегионального сотрудничества, пути, мероприятия, механизмы и этапы их практического осуществления.

Направления этого взаимодействия предопределяются региональными стратегиями и имеющимися для их реализации экономическими ресурсами. Социальная сфера – это то, где должно быть четкое и интенсивное взаимодействие государственной власти и местного самоуправления Украины и РФ во имя интересов населения, каждого человека.

Для того чтобы эти направления были наиболее эффективны нужно придерживаться следующих шагов:

- определение приоритетных направления для развития Еврорегиона «Слобожанщина»;

- определение роли региональных властей и муниципальных образований Украины и России в реализации социальной политики.

- определение источников финансирования

- проведение совместных научно-практических мероприятий с целью определения приоритетных направления социального развития;

- межрегиональный учет и отбор всех наиболее технически перспективных и социально-эффективных инновационных идей и проектов, которым будет обеспечены условия для дальнейшего продвижения

- создание совместных научно-исследовательских центров, для разработки и реализации проектов.

- упрощение регистрационного режима для повышения социальной мобильности.

- привлечение и обеспечение взаимодействия средств массовой информации Еврорегиона с целью формирования единого информационного пространства;

- привлечение молодежи к сохранению культурно-исторического наследия.

На наш взгляд, основным направлениям и приоритетам социального развития «Концепции социального развития еврорегиона «Слобожанщина»»относятся:

в социально-трудовой сфере

- сближение правовой базы социально-трудовой сферы и уровня социальных гарантий граждан Украины и России;

- разработка, на основе общих принципов и подходов, комплексной нормативной правовой базы по охране труда;

- формирование общего рынка труда;

в области укрепления здоровья и увеличения ожидаемой продолжительности жизни

- увеличение ожидаемой продолжительности жизни населения;

- увеличение продолжительности здоровой (активной) жизни.

в области стимулирования рождаемости и укрепления семьи

- оздание предпосылок для повышения рождаемости;

- всестороннее укрепление института семьи как формы гармоничной жизнедеятельности личности;

- создание условий для самореализации молодежи

в области миграции и расселения

- регулирование миграционных процессов в целях создания действенных механизмов замещения естественной убыли населения;

- повышение эффективности миграционных процессов на основе достижения соответствия объемов, направлений и структуры миграционного движения населения интересам социально-экономического развития;

- обеспечение интеграции мигрантов в общество и формирование толерантного к ним отношения;

в области образования

- информационное и научно-методическое обеспечение систем образования, в том числе учебной и учебно-методической литературы;

- развитие дистанционного образования на основе передовых информационных и коммуникационных технологий;

- создание системы подготовки и переподготовки кадров для Союзного государства;

в области здравоохранения

- оптимизация использования научных, технических, трудовых и финансовых ресурсов, направленных на улучшение качества и формирование здорового образа жизни, повышения медико-гигиенических знаний населения;

- сотрудничество в области подготовки, переподготовки и повышения квалификации медицинских и фармацевтических кадров;

в области культуры

- обеспечение единого пространства для межнациональных и межрегиональных культурных контактов;

- создание особых условий для объединения усилий двух регионов по совместной реализации значимых культурных проектов на основе идеи культурного разнообразия и единства;

- создание единого информационного культурного пространства, в первую очередь через развитие современных средств коммуникации и информатизации, создание баз данных по культурному наследию, широкого информационного поля о состоянии дел в культурной сфере обоих государств;

- создание экономических условий для развития творческой активности и инициативы в области культуры, поддержки спонсорства и меценатства.

Отмеченные приоритеты требуют привлечения общественности к процессу еврорегионального строительства, именно это обеспечит успех реализации будущей Концепции.




Рис.1. Привлечение групп населения к процессам реализации модели еврорегиона

Как видно из рисунка, создание и реализация Концепции социального развития еврорегиона «Слобожанщина» нуждается в действенном механизме привлечения общественности. Таким механизмом могут быть не только коммуникативные технологии, но и социальные. Именно социальные технологии обеспечат привлечение общественности к отмеченным шагам, а также дадут возможность внедрить разработанные программы социального развития по отмеченным направлениям и приоритетам.

СЕКЦІЯ 4 МІЖНАРОДНЕ НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ТА УЧАСТЬ В НЬОМУ УКРАЇНИ


ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ФОРМУВАННЯ РИНКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ: ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ


Довгаль О.Г., аспірант кафедри економічної теорії

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, м. Харків, Україна


Формування інформаційного суспільства, в якому найважливішим економічним ресурсом стає інформація, висуває на перший план проблеми обміну інформаційними і інтелектуальними продуктами. Структурна трансформація економіки, превалювання нематеріального сектору виробництва підсилили необхідність в комплексному і всесторонньому аналізі проблем розвитку ринку інтелектуальної продукції.

У зв'язку з цим питання про формування інституційної системи, здатної найефективніше регулювати процес обміну інформаційними і інтелектуальними продуктами і створювати передумови для подальшого розвитку науково-технічного прогресу, стає одним з найактуальніших як в національному, так і в світовому господарстві.

Аналіз робіт, присвячених цій проблемі, свідчить про те, що вони, як правило, мають вузьку спрямованість і характеризуються відсутністю комплексного підходу до осмислення проблем формування ринку інтелектуальної продукції. Недостатньо приділяється уваги вивченню такого значущого в теоретичному і практичному плані питання, як трансформація ринку під впливом інституційних змін. Необхідність дослідження пояснюється ще й тим, що сучасний рівень технологій часто стирає грань між тими або іншими галузями інтелектуальної діяльності, створюючи нові комплексні форми інтелектуальної продукції, ускладнює відносини власності з приводу її різних об'єктів та їх вартісної оцінки. Важливим є той факт, що процес створення і оновлення продуктів інтелектуальної діяльності здійснюється темпами, що випереджають темпи формування інституційної системи. У свою чергу, ринок інтелектуальної продукції має істотний вплив на спрямованість і структуру інституційної системи, що формується.

Складність і багатогранність проблеми пов'язана із сприйняттям і оцінкою інтелекту як такого. Само поняття інтелекту містить в собі величезну безліч аспектів і більше відноситься до області філософії, ніж економіки. В той же час, із цього приводу|з цього приводу| є|наявний| багато думок і розроблена велику кількість визначень фахівцями|спеціалістами| практично всіх областей знання. Наприклад|приміром|, з точки зору|з погляду| соціологів, інтелект виступає|вирушає| як певний досвід|дослід|, «неструктуровані» знання, асоціації людини, його здатність|здібність| аналізувати і зіставляти|співставляти| інформацію, що проходить| перед людиною протягом життя. Отже, інтелектуальна продукція є результатом цих асоціацій, їх аналізу і зіставлення. Все ті наслідки, які спричиняє за собою процес аналізу і зіставлень, асоціацій і накопичення досвіду|досліду| можна вважати|лічити| результатом інтелектуальної діяльності.

В той же час, існує припущення, що інтелект - властивість розвинених інформаційних систем. Найбільш вдалим|успішним| представляється опис інтелекту як здібності якої-небудь системи до обробки інформації, аналізу свого оточення, і на основі цього аналізу здійсненню діяльності в цілях свого виживання і відтворення. Згідно з|згідно| цим визначенням, соціальні, біологічні і інформаційні системи якоюсь мірою володіють інтелектом, оскільки|тому що| всі вони прагнуть до виживання. Але|та| дії далеко не всіх систем носять характер інтелектуальної діяльності. Психологи стверджують, що інтелект - це стійка структура розумових здібностей індивіда, рівень його пізнавальних можливостей|спроможностей|, механізм психічної адаптації індивіда до життєвих ситуацій, розуміння істотних|суттєвих| взаємозв'язків дійсності, включення індивіда в соціокультурний досвід|дослід| соціуму. В цьому випадку інтелект є властивістю виключно|винятково| людським. Крім того, інтелект вже не стільки індивідуальне накопичення досвіду|досліду| людиною, скільки досвід|дослід| однієї людини, включений в соціальну взаємодію з|із| іншими. Таким чином, результат інтелектуальної діяльності є вже не індивідуальним результатом якої-небудь людини, він є результатом соціальної взаємодії всіх індивідуумів.

Економісти схильні сприймати інтелект як здатність|здібність| мислити раціонально. Само ж поняття раціональності і раціональної людини постійно трансформується, наповнюється|виповняється| новим сенсом|змістом| в залежності того, в який час і якою науковою школою визначається поняття раціональності.

Процес створення|створіння| за допомогою інтелекту чого-небудь є інтелектуальною діяльністю. У свою чергу|в свою чергу|, результат інтелектуальної діяльності є інтелектуальною продукцією, що володіє рядом|низкою| специфічних характеристик:

1. Інтелектуальний продукт є результатом діяльності виключно|винятково| людини (людського розуму).

2. Інтелектуальний продукт, як правило, представлений|уявляти| у вигляді інформації, що передається на різних матеріальних носіях або вербально.

3. Інтелектуальний продукт є віддзеркаленням|відбиттям| послідовного розвитку діяльності людини, її удосконалення і осмислення.

4. Інтелектуальна продукція в більшості випадків не передається, а «віддається», тобто вона не просто міняє|замінює| власників, як відбувається|походить| з|із| матеріальними благами, а збільшує їх число. Знання, навички|навички|, уміння, на відміну від матеріальних цінностей, накопичуються індивідом протягом всього його життя, і процес продажу або передачі цих знань є процесом збільшення числа власників, а не їх зміни.

Все вище перераховане дає підставу|заснування| говорити про те, що створення|створіння| (виробництво) інтелектуальної продукції, її обмін і вживання|застосування| має ряд|низку| особливостей, які розглядатимуться|розглядуватимуть| в справжній|даній| роботі. Цікавим є і те, що в літературі, практично не застосовується термін «товар» по відношенню до результатів інтелектуальної діяльності. Переважно використовуються такі терміни, як інтелектуальна продукція або інтелектуальна власність. Якщо відштовхуватися від прийнятої термінології, то або існує результат інтелектуальної діяльності, не призначений для обміну (інтелектуальна продукція), або цей результат виступає|вирушає| вже як специфікований вигляд|вид| власності, обмін якої врегульований державою.

В той же час|разом з тим|, необхідно звернути увагу на наступну|таку| особливість інтелектуальної діяльності. Існує широкий спектр інтелектуальної діяльності, яка носить швидше|скоріше| характер послуг, чим потенційного речового товару. До таких послуг відносяться, наприклад, освіта|утворення|, консалтінг. Так, у своїх роботах А. Маршалл не розділяв товари і послуги з точки зору|з погляду| обміну. Якщо відштовхуватися від його визначення, то для процесу обміну різниці між послугами і товарами немає, оскільки|тому що| і те, і інше є задоволенням потреби індивіда. Виконуючи цю функцію, і товари і послуги є абсолютно ідентичними об'єктами трансакцій. Крім того, |ст.| основною відзнакою послуг від речових благ є те, що послуги відрізняються від речових благ тим, що не можуть бути накопичені|. Послуги мають свою цінність лише|тільки| у момент їх надання.|виявлення|

У роботах сучасних авторів полягають спроби розгляду тенденцій розвитку ринку інтелектуальної продукції в координатах інституційних змін, визначенні сутнісних характеристик інтелектуальної продукції, що дозволяють виділити їх серед інших, визначенні структури і характеристик ринку інтелектуальної продукції, проблем його розвитку. У працях сучасних дослідників визначено характеристики інтелектуальної продукції, що відрізняють її від традиційного товару. Найбільш істотними є наступні: інтелектуальна продукція є результатом діяльності виключно людини; вона може носити характер послуг і продукції; представлення інтелектуальній продукції здійснюється у вигляді інформації; інтелектуальна продукція є віддзеркаленням послідовного розвитку діяльності людини - його еволюції; в процесі обміну здійснюється не просто зміна, а збільшення числа власників інформаційної складової інтелектуального продукту; результат інтелектуальних послуг зберігаємо, у зв'язку з чим, споживча цінність інтелектуального продукту збільшується після моменту покупки [2].

Іноземцев В.|ст.| Л. та інші автори зосередили свою увагу на виявленні якісних проблем вживання|застосування| інституту власності по відношенню до інтелектуальної продукції: взаємопроникнення об'єктів інтелектуальної власності (злиття в одному продукті якісних характеристик різних областей права); зміні сутнісних характеристик об'єкту права під впливом інформаційних технологій [4; 5].

У роботах інших авторів доведено залежність процесу формування інституту інтелектуальної власності від рівня розвитку держави, готовності суспільства|товариства| до сприйняття інтелектуальної власності як дійсного економічного ресурсу. Сформульовані тенденції сучасного процесу інституційної інтеграції правових систем різних держав, їх стандартизації і формування єдиного світового правого поля [1; 3].

Багато робіт сучасних досліджників присвячено формулюванню якісних характеристик, що визначають формування і функціонування ринку інтелектуальної продукції у рамках інституційної системи країн з|із| відкритою|відчиняти| економікою, і розкриттю їх «залишкового» впливу на ринковий обіг інтелектуальної продукції в сучасних умовах [6], а також параметрам структуризації ринку інтелектуальної продукції (територіальний, галузевий і правовий), дослідженню|уявляти| структури ринку інтелектуальної продукції [7], визначенню основних тенденцій розвитку ринку інтелектуальної продукції у відкритій|відчиняти| економіці [8].

Таким образом, в начале XXI в. стало очевидно, что уровень и динамичность развития инновационной сферы определяют место страны в мировом сообществе. НТП не только изменил масштабы и структуру производства, он оказал заметное влияние на качество жизни, характер взаимоотношений людей друг с другом. Все больше внимания уделяется интеллектуальной сфере социально-экономических отношений. Тенденции развития производства таковы, что самым дефицитным сырьем для промышленных предприятий, фирм и корпораций, становятся коммерчески ценные идеи, патенты, лицензии на право производства и коммерческой реализации оригинальной или уникальной продукции, а также в виде ноу-хау и договоров на их передачу. В связи с этим все большее значение приобретают проблемы определения феномена «интеллектуальный продукт» и обмена интеллектуальной продукции.