Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція
| Вид материала | Документы |
- План проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Харків І Харківський університет, 201.15kb.
- Програма харків 27 29 вересня, 2010 автоматика-2010 17-а міжнародна конференція з автоматичного, 732.79kb.
- Верховною Радою України та Мажилісом Парламенту Республіки Казахстан 37 Міжнародна, 768.87kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- М. Київ) Державний університет «Вища школа економіки» (Росія) Міжнародна академія соціально-економічних, 98.4kb.
- Я україни національний фармацевтичний університет науково-практична конференція інформаційний, 35.13kb.
- Перша міжнародна науково-практична конференція «проблеми розвитку транспортної логістики», 92.58kb.
- Вищий навчальний заклад укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі», 424.28kb.
- V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
- Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.
НЕОФУНКЦІОНАЛІЗМ ЯК МОДЕЛЬ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН Макуха С.М., д.е.н., професор Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків,Україна. Для економічної науки й практики України як незалежної держави активізація участі в процесі Євроінтеграції є проблемою, значення якої з плином часу все більше зростає. Проблемами європейської інтеграції присвячували свої роботи відомі вітчизняні й зарубіжні представники економічної науки. До них належать: О. Білорус, А. Гальчинський, М. Делягін, Д. Дайнен, Л. Ерхард, П. Кругман, В. Кудров, Д. Мітрані, В. Моллі, С. Соколенко, Дж. Стігліць, А. Філіпенко, Е. Хаас, Ю. Шишков, О. Шнирков та ін. Однак численні дослідження міжнародних економічних відносин часто залишають поза увагою концептуальні аспекти аналізу процесів економічної інтеграції й глобалізації, на основі яких можливо побудувати певні моделі включення окремих держав і регіонів у інтеграційні процеси. Саме розробка зовнішньоекономічної доктрини щодо включення економіки України в Європейський Союз має велике практичне значення. Вона дозволяє визначити вектор стратегічного національного розвитку в умовах глобальності світового спілкування з метою підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв’язків України. Виходячи з актуальності зазначеної проблематики, автор має на меті обґрунтувати необхідність використання теорії неофункціоналізму для практичної реалізації євроінтеграційних устремлінь держави. У кінці 50-х років завдання розв’язання суперечності євроінтеграційного процесу бере на себе теорія неофункціоналізму. Розроблений групою американських дослідників на чолі з Э.Хаасом, до шістдесятих років неофункціоналізм став провідною теорією європейської інтеграції. Сильною стороною неофункціоналізму стало прагнення до керованої інтеграції на регіональному рівні. А найбільш істотною відмінністю від класичного функціоналізму було те, що на перший план висувалася політика, прагнення до політичного співробітництва, але через співробітництво економічне. Таким чином, звільнившись від ряду недоробок функціоналістів, обновлена теорія вносила чіткість в інтеграційний процес. Одним з досягнень Е. Хааса стало детальне вивчення передумов інтеграції, у той час як інші теорії цього не передбачали. Співробітництво не може починатися на порожньому місці, для цього необхідні певні умови: загальні економічні інтереси, подібність економічних систем, деякий ступінь взаємозалежності, політичний плюралізм. Найпершим і найважливішим положенням стратегії неофункціоналістів стала теза про те, що в першу чергу варто починати співробітництво щодо тих питань, стосовно яких легше всього домовитись. Наступний етап стратегії інтеграції припускає створення єдиного уряду, представники якого не залежать від національних урядів. Такий уряд повинен об’єктивно направляти процес інтеграції. Спочатку спроби створення універсальної європейської парламентської асамблеї не принесли результатів. Тому було кілька причин, однієї з яких стала нездатність лідерів європейських держав прийти до загального знаменника інтересів. Імовірно, найважливішим і самим спірним положенням теорії неофункціоналізму стала ідея «перетікання», що використалася для позначення рушійних механізмів інтеграції. В оригінальному трактуванні Хааса, «перетікання» виявляє собою створення й поглиблення інтеграції в одному секторі економіки, що забезпечує тиск на суміжні сектори. При цьому підсилюється вплив єдиного наднаціонального уряду. Якщо розглядати це положення на прикладі ЕСУС, то фактично це означає, що повна інтеграція в сфері вугілля й стали не буде завершена без інтеграції родинних сфер. Для того, щоб ідея «перетікання» почала працювати, необхідне дотримання ряду вихідних умов. Однією з таких умов є апріорна залежність економік учасниць інтеграції. У противному випадку співробітництво себе не виправдує. Варто відзначити, що певні сектори економіки потенційно більше підходять для «перетікання», ніж інші. Як сполучна ланка можуть виступати міжнародні торговельні союзи (наприклад, ті, що утворять зони вільної торгівлі), які працювали б більш ефективно, якби уряду країн-учасниць підтримали єдиний валютний курс. А це, у свою чергу, санкціонує співробітництво в монетарній політиці. Таким чином, процес функціонального «перетікання» зіграв свою роль в установі Європейської валютної системи в 1979 році. На нашу думку саме завдячуючи ідеям неофункціоналізму створились умови для значного розширення спільноти, настільки суттєвого поглиблення інтеграції, що стало можливим прийняття Лісабонської угоди, яка фактично має замінити Конституцію ЄС. Зазначена теорія інтеграції, надаючи перевагу розвиткові економічних відносин країн, що інтегруються, сприяли залученню в ЄС низки постсоціалістичних країн. Так, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія змогли оперативно переорієнтувати зовнішньоекономічні зв’язки у напрямку ЄС. Перед вступом в ЄС у Польщі, Угорщині, Чехії, Словенії частка Союзу у зовнішній торгівля становила 60 – 70 %, у Чеській республіці – 2 /3 ( 65,2 %). Найкрупнішою статтею експорту були машини, обладнання і транспортні засоби (42,2 %), високими темпами збільшувалась питома вага готової продукції з великою доданою вартістю [1, c.8, 16]. Інтеграції Болгарії в ЄС також було пріоритетним напрямком у зовнішньоторговельних відносинах країни. Її частка у зовнішньоторговельному товарообігу з ЄС у 2002 р. становила 51,7 %. У кінці 80-х і на початку 90-х років ця величина дорівнювала лише 6 – 8 %. Пришвидшенню інтеграційних процесів у сфері зовнішньої торгівлі сприяла постанова уряду від 20 грудня 2001 р. “Про прийняття Комбінованої номенклатури та введення Інтегрованого митного тарифу Республіки Болгарії”, яка набула чинності з 1 січня 2002 р. Починаючи із зазначеної дати, промислові товари, що імпортувалися з ЄС, не обкладалися митом. Таким чином, між Болгарією та ЄС практично була створена зона вільної торгівлі промисловими товарами, оскільки з першого січня 1998 р. усі болгарські промислові товари ввозились у країни європейського Союзу вільно. [2, c. 5]. Нульові митні тарифи щодо всіх промислових товарів походженням із країн ЄС та країн, із якими укладено торговельні угоди, застосовувала із січня 2001 р. Словацька Республіка. Країни-члени ЄС є головними торговельними партнерами Хорватії, яка домоглася значного прогресу у лібералізації зовнішньоторговельного режиму та покращення умов доступу своєї продукції на зовнішні ринки. Одночасно в країнах-нових членах ЄС створюється сприятливий інвестиційний клімат: надійна й чітка система законодавства, пільговий податковий та митний режими; спрощення процесу реєстрації та процедури проходження ПІІ на основі уніфікації відповідних законодавчих актів; стабільність режиму оподаткування; застосування практики підписання міждержавних договорів, що ліквідують подвійне оподаткування. Ці заходи забезпечили у 2001 р. рекордний рівень ПІІ – 28,2 млрд. дол. Найбільша частка іноземних підприємств спостерігалась в Угорщині. Саме іноземні корпорації значною мірою забезпечили економічний підйом і підвищення конкурентоспроможність країни на світових ринках. У промисловості 73 % продаж і 46 % зайнятих припадало на іноземні компанії. Друге місце за цим показником посідала Польща, де роль каталізатора економічного зростання стала поступово переходити від малих та середніх національних підприємство до філіалів іноземних компаній. Третє місце належало Чехії [1, с. 8 ]. З першого квітня 2001 р. у Румунії діє закон про регулювання іноземних інвестицій, згідно з яким іноземним інвесторам надаються пільги та гарантії. Однак діловий клімат у країні довго залишався непривабливим для іноземних інвесторів: бюрократія, адміністративні бар’єри, намагання держави втручатись в економіку. Протягом 1989 – 2002 років накопичені Румунією прямі іноземні інвестиції склали лише 405 дол. на душу населення. Одночасно у країнах Східної й Центральної Європи зазначений показник склав 825 дол. Однак, згідно з повідомленням Румунського агентства з іноземних інвестицій, у 2004 р. обсяг заявлених ПІІ становив 3,3 млрд. євро, удвічі перевищивши показники попереднього року [3, с. 4-5]. Слід зауважити, що Інвестиційна політика зазначених держав передбачає залучення іноземних інвестицій насамперед у розвиток високотехнологічних виробництв експортної орієнтації. Завдячуючи прямим іноземним інвестиціям, зазначені країни змогли швидко трансформувати товарну структуру, наблизивши її до стандартів ЄС [4, c. 49]. Наведені факти та статистичні дані свідчать про те, що основою формальної інтеграції, що офіційно проголошується на державному рівні є корпоративна інтеграція. Вона проявляється в поглибленні торговельних та інвестиційних зв’язків між суб’єктами господарювання різних країн світу і в кінцевому рахунку викликає необхідність відповідного інституціонального забезпечення діяльності інтернаціональної економіки. Складається офіційна системи наднаціональних регулюючих органів регіональних інтеграційних організацій. Значна кількість економістів включення постсоціалістичних країн в ЄС зв’язують насамперед з інтересами бізнесу. Тобто рішення щодо розширення та поглиблення євроінтеграції значною мірою обумовлювались впливом приватних структур [5. с. 18]. Отже, на нашу думку, шляхом збільшення кількісних та якісних параметрів зовнішньої торгівлі, взаємного руху капіталів та експансії корпоративних структур має відбудовуватись євроінтеграційна модель України. Уже наразі створюються передумови саме такого варіанту розвитку взаємовідносин з ЄС. Так, Європейський Союз є ключовим іноземним інвестором в Україні. За даними Держкомстату, сукупні надходження ПІІ в Україну з країн ЄС склали на 1 липня 2009 року 29,98 млрд. дол. США, що становить 79% всіх ПІІ в Україну. Найбільша частка ПІІ в Україну надійшла з Кіпру (8 млрд.дол.), Німеччини (6,5), Нідерландів (3,7). Австрії (2,5), Великої Британії (2,3). Інвестиції з цих чотирьох країн склали станом на 1 липня 2009 року 77,2% від ПІІ з країн ЄС [6]. Кумулятивний обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн ЄС – 5, 945,0 млрд. дол. США. Однак зовнішньоторговельний оборот України з Європейським Союзом виражається набагато скромнішими цифрами порівняно з рухом капіталу. За перше півріччя 2009 р. до країн ЄС було експортовано тільки 22,8% усіх товарів, експорт склав 33,5% [7. с. 6]. Державна фінансова підтримка експорту. Спрямована на підвищення конкурентоспроможності вітчизняного експорту, відповідність вітчизняного законодавства і стандартів вимогам СОТ та ЄС мають сприяти зростанню обсягів зовнішньої торгівлі України та оптимізації її структури. Література: 1.Внешняя торговля Чешской республики в 2001 г. [Текст] // Бюллетень иностранной коммерческой информации. – 2002. - № 68. – С. 8, 16. 2. Карцев В.И. Развитие экономики Болгарии в 2001 году [Текст] В.И. Карцев // Бюллетень иностранной коммерческой информации. – 2002. - № 39. – С. 1, 4, 5, 16. 3. Румыния – влияние перспектив вступления в ЕС на развитие экономики страны [Текст] // Бюллетень иностранной коммерческой информации. – 2003. - № 110- 111. – С. 4 – 5. 4. Шакина А. Прямые иностранные инвестиции в странах Восточной Европы [Текст] / А. Шакина // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. - № 2. – С. 48 – 51. 5. Либман А., Хейфец Б. Корпоративная модель региональной экономической интеграции [Текст] / А. Либман , Б. Хейфец // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – № 3. – С. 15 – 22. 6. Прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС станом на 01.07.2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта. 7. Економіка України за січень-липень 2009 року [Текст] // Урядовий кур’єр. – 2009. – № 156. – С. 6. РЕГИОНАЛЬНАЯ ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ИНТЕГРАЦИЯ КАК ФЕНОМЕН ЭВОЛЮЦИИ МИРОВОЙ ЭКОНОМИКИ Раковская-Самойлова А.Х., соискатель ХНУ им. В.Н. Каразина, г. Харьков, Украина Национальные экономики уже давно являются частью динамичной системы мирового хозяйства. Сегодня очевидно - чем активнее страна включается в систему мирохозяйственных связей, тем точнее выверен ее курс взаимодействия с остальным миром, тем выше благосостояние общества и его граждан. Поэтому знание закономерностей развития мирового хозяйства, меры успеха одних стран и кризисного состояния других, сегодня знать просто необходимо. В этой связи возрастает и необходимость теоретического осмысления процессов региональной интеграции. Международная экономическая интеграция это процесс срастания экономик соседних стран в единый хозяйственный комплекс на основе устойчивых экономических связей между их компаниями. Классические формы международной экономической интеграции: зоны свободной торговли, когда отменяются торговые ограничения между странами участницами интеграционного объединения и, прежде всего, снижаются или отменяются вообще таможенные пошлины; таможенный союз, когда наряду с отменой внешнеторговых ограничений устанавливается единый таможенный тариф и проводится единая внешнеторговая политика в отношении третьих стран; общий рынок, знаменующийся подписанием договора, охватывающего «четыре свободы» пересечения государственных границ для товаров, услуг, капитала и людей; экономический и валютный союз, когда договоры о зоне свободной торговли, таможенном союзе и общем рынке дополняются соглашениями о проведении общей экономической и валютной политики, а также вводятся наднациональные институты управления интеграционным объединением. За последние полвека понятие «интеграции» стало неотъемлемой частью языка мировой политики и международных отношений. Появившись в политико-экономическом словаре современности, оно первоначально относилось к процессам объединения Западноевропейских государств. В настоящее время понятие «интеграция» находит свое применение для обозначения процессов активного и расширяющегося взаимодействия между государствами в различных регионах мира. Кроме широко известного Европейского Союза, существует несколько блоков интеграционного характера, которые могут быть отнесены к примерам региональной интеграции: НАФТА, МЕКОСУР, АТЭС, АСЕАН, в том числе и СНГ. Особую важность исследованиям процессов интеграции придает тот факт, что в центре внимания оказываются такие существенные проблемы современности как обеспечение бесконфликтного сосуществования государств и развитие эффективного экономического сотрудничества, функции и судьба современного государства и взаимодействие политики и экономики. Процессы интеграции рассматриваются как положительные, с точки зрения их способности решить данные вопросы [2]. Экономическая интеграция представляет собой процесс экономического взаимодействия стран, приводящий к сближению хозяйственных механизмов, принимающий форму межгосударственных соглашений и согласованно регулируемый межгосударственными органами [1]. В теоретическом плане принципиальное значение имеют характеристики (некоторые существенные признаки), которые в совокупности отличают ее от других форм экономического взаимодействия стран: - взаимопроникновение и переплетение национальных производственных процессов; - широкое развитие международной специализации и кооперации в производстве, науке и технике на основе наиболее прогрессивных и глубоких их форм; - глубокие структурные изменения в экономике стран-участниц; - необходимость в целенаправленном регулировании интеграционного процесса, разработке скоординированной экономической стратегии и политики; - региональность пространственных масштабов интеграции, т. к. необходимые предпосылки первостепенно складываются между странами, где установились тесные хозяйственные связи. Результатом интеграции является создание отдельными группами стран между собой более благоприятных условий для торговли и для межрегионального передвижения факторов производства, чем для всех других стран. Подобные региональные образования оцениваются положительным фактором мировой экономики, но при условии, что группа интегрирующихся стран, либерализуя взаимные экономические связи, не устанавливает менее благоприятные, чем до начала интеграции, условия для торговли с третьими государствами. Литература 1. culty.kiev.ua/html 2. www.unn.ru/rus/fmo/Archive/books РЕГИОНАЛЬНОЕ УПРАВЛЕНИЕ И РАЗВИТИЕ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ТЕРРИТОРИАЛЬНОЙ СИСТЕМЫ Тимофеев В.К., старший преподаватель Белгородского государственного университета Малейченко О.Г., студент 3 курса Белгородского государственного университета г. Белгород, Россия Социально-экономическая территориальная система региона по своей сути является сверхсложной системой, которая включает в себя экономическую, социальную, политическую подсистемы и т.д. До сих пор не достигнут консенсус относительно однозначного универсального определения понятия «регион». Это предопределено непосредственным или опосредствованным влиянием ряда субъективных и объективных факторов. Разногласие в методологических подходах, противоположная идейно-политическая трактовка, разнообразие смысловых оттенков практически делают невозможной формулировку структурированного, унифицированного и общепринятого определения, которое дало бы возможность адекватно раскрыть сущность этого явления. Поэтому целесообразно рассмотреть регион как феномен, что интегрирует в себе различные формы и модели. В тоже время, в понятийно-терминологической системе региональной экономики ключевое положение сегодня занимает термин «региональная политика» или «региональная экономическая политика», однако общепризнанного определения региональной политики в России до сих пор нет17. На наш взгляд, понятие региональное управление подразумевает под собой понятие регионального развития, т.е. воздействие на определенный объект с целью достижения определенного уровня развития. Для понимания объекта управления, а именно региона, необходимо выделить основные регионообразущие факторы. Каждый в частности, но чаще всего в сочетании, они могут служить (однако не всегда) основой для трансформации определенного территориального сообщества в регион как единицу политической системы. Заметим, что порядок их перечня произвольный и не отображает значимости: 1. Факторы физико-географического характера – это самая многочисленная и наиболее «заметная» группа. К этому фактору следует отнести в первую очередь территориальное расположение относительно центра, климатические особенности, природные ресурсы и тому подобное. 2. Факторы этно-лингвистичного и религиозного характера, которые часто считают определяющими для обоснования целесообразности выделения региона: национальная или конфессиональная принадлежность, языковые особенности и т.д. Однако эти факторы имеют ощутимую эмоциональную нагрузку, иногда могут деструктивное влиять на общество и абсолютно не является обязательным основанием для выделения региона. 3. Факторы исторического характера - эта группа факторов часто соединяется с отмеченными факторами этнолингвистичного и религиозного характера, отображает аккумулированные на протяжении определенного времени особенности развития территории, которые выделяют ее среди других территорий, а также может творить основу для последующей самоидентификации. Сюда, в частности, следует отнести наличие регионов разных государствах, их развитие при условиях разнообразных цивилизационных систем. 4. Факторы идеологического характера - совпадение идеологических преференций, стабильность электоральных вкусов, стремление к претворению в жизнь определенного общего политического проекта, которые способны консолидации территорий в более высокоорганизованные сообщества, в частности, регионы. 5. Факторы социально-экономического характера - значимость этой группы непрерывно растет, особенно на современном этапе, что в перспективе может сделать из них детерминанту для формирования региона или способствовать его становлению как самостоятельного действующего лица. Сюда следует отнести основные макроэкономические показатели: индексы ВВП, величину инвестиций, вместе с иностранными, разделение финансовых ресурсов между центром и периферией, уровень безработицы и тому подобное. 6. Факторы административного характера, которые могут приобретать многообразные формы и проявления, существенно (позитивно или негативно) влиять на институционализации региона. В частности, своевольное создание административных территориальных единиц при определенных условиях способно производственные к формированию абсолютно автономных региональных образований. 7. Внешние факторы - касаются территорий, которые при определенных причинах (в первую очередь в результате военных действий) оказались в пределах другого государства, хранят свои особенности и остаются объектом межгосударственных конфликтов. Как компромиссный вариант в переговорах с государством-претендентом на этот же регион, которому предоставляется определенный объем автономии. 8. Наднациональные факторы - речь идет о влиянии глобальных и интеграционных процессов. В первую очередь следует вспомнить влияние региональной политики ЕС, которая сыграла существенную роль в образовании регионов во многих государствах. Этот условный перечень не является исчерпывающим. Он несколько обобщен, поскольку сложно отобразить такие многообразные, изменчивые и сложные реалии регионов. Однако это приближает к более глубокому пониманию сущности региона и определяет общие границы операции этим понятиям. Чтобы развитие и управление этим развитием были в наивысшей степени эффективны, можно дать следующие рекомендации:
А) принцип субсидиарности - выделение финансовых ресурсов под заранее определенные цели. Это позволит избежать произвола в расходах и более точно спланировать бюджет. Б) принцип мобильности и адаптивности - способность системы регионального управления чутко реагировать на изменения внешней среды, а также изменятся в зависимости от сложившейся ситуации. Таким образом, при учете выше отмеченных рекомендаций возможно качественное и эффективное управление регионом, а также социально-экономической ситуацией и поднятие ее на более высокий уровень. Целесообразно понимание регионального управления как проводника общероссийских интересов с учетом, специфики социально-экономической территориальной системы региона. АНАЛИЗ УРОВНЯ ГОТОВНОСТИ МУНИЦИПАЛЬНЫХ СЛУЖАЩИХ К САМОСТОЯТЕЛЬНОЙ УПРАВЛЕНЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В БЕЛГОРОДСКОМ РЕГИОНЕ Маринченко Ю.Ю., Аспирант кафедры социальных технологий БелГУ, г. Белгород, Россия Под готовностью человека к какой-либо деятельности мы понимаем, наличие знаний, умений и навыков, а также желания реализовать свои способности в той или иной сфере. Готовность муниципальных служащих к самостоятельному управлению развитием сельских территорий, также складывается из этих основных элементов, структура которых представлена на рисунке 3.  Рис.3. Готовность муниципальных служащих к самостоятельной управленческой деятельности Одним из важнейших компонентов профессиональных знаний, умений и навыков муниципальных служащих, является владение управленческими технологиями. Управленческая технология – это определенный набор средств и методов, при помощи которых осуществляется целенаправленное управляющее воздействие на социальную систему для поддержания ее качественной специфики, оптимального режима функционирования и желаемого развития18. В нашем социологическом исследовании «Социальные проблемы развития сельских муниципальных образований», в качестве управленческих технологий мы рассматривали технологии стратегического планирования, территориального самоуправления, реинжиниринга, коммуникационную, проблемно-ориентированную технологии и другие. В результате исследования выяснилось, что всего 2% муниципальных служащих в полной мере владеют технологиями стратегического планирования и 3% технологиями территориального управления. Подавляющее большинство респондентов (83%) не владеют проблемно-ориентированной технологией и технологией стратегического планирования. Это свидетельствует о том, что большинство муниципальных служащих области не обладают достаточным технологическим потенциалом для решения социальных проблем развития сельских территорий. Однако, на вопрос «Хотели бы Вы научиться современным технологиям территориального управления?» 81,33% респондентов дали положительный ответ (рис. 4).  Рис.4. Хотели бы Вы научиться современным технологиям территориального управления? Таким образом, несмотря на дефицит знаний и навыков, можно говорить о наличии психологической установки на восполнение дефицита. Большая часть муниципальных служащих осознает проблему недостатка профессиональных знаний, необходимых для исполнения должностных обязанностей и, вследствие этого, значимость специализированного профессионального обучения. Однако важно и то, что для формирования профессионального кадрового корпуса муниципальной службы, помимо субъективной готовности работников к повышению уровня профессионализма, необходимо также понимание необходимости профессионального развития специалистов руководителями органов местного самоуправления. Однако на практике далеко не всегда муниципальные руководители последовательно решают проблему профессионального обучения, переобучения и повышения квалификации. Между тем, исследование показывает, что в некоторых отношениях даже уровень информированности работников по проблемам, относящимся к сфере их деятельности, остается низким. В частности анализ степени владения муниципальными служащими информацией о функциях органов местного самоуправления показал, что всего 9,33% муниципальных служащих имеют полное представление о структуре, в которой работают, а для 90,67% характерно лишь общее представление. О научных основах управления осведомлены 46% участников опроса и не знают ничего 38%. Несомненно, низкий уровень профессиональных знаний является значимым барьером в процессе эффективного решения социальных проблем села, а, следовательно, и управления развитием сельских территорий. На профессиональную готовность муниципальных служащих оказывают влияние условия их труда, качество которых остается низким и не способствует мотивации к результативной работе. Анкетный опрос показывает, что 81,33% опрошенных недовольны условиями своей профессиональной деятельности. В качестве основных причин такой неудовлетворенности были названы: низкий уровень заработной платы (37,33% респондентов), плохие условия труда и трудности в реализации своих способностей (29,33%), отсутствие перспектив профессионального роста (27,33%) (рис. 5).  Таким образом, на основании полученных результатов, можно утверждать что, уровень готовности муниципальных служащих к самостоятельной управленческой деятельности является недостаточно высоким. Это дает основания заключить, что на муниципальном уровне необходима продуманная система действий, направленная на формирование готовности муниципальных служащих к самостоятельному управлению развитием сельских муниципальных территорий, стимулирование и мотивацию работников. Эти меры должны быть научно обоснованы, носить адресный характер и предусматривать повышение уровня компетентности служащих в отношении управленческих технологий, использовании современных информационно-технических средств. При этом нельзя не учитывать, что успешность принимаемых мер будет прямо зависеть от улучшения условий профессиональной деятельности работников и повышения уровня удовлетворенности их своим профессиональным статусом. ИЗ ОПЫТА ДЕЯТЕЛЬНОСТИ БЕЛГОРОДСКОГО ГОСУДАРСТВЕННОГО УНИВЕРСИТЕТА И УКРЕПЛЕНИЯ ТРАНСГРАНИЧНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА С УКРАИНОЙ Олейник Н.Н., зав. кафедрой украиноведения, д.ист.н, профессор Белгородского государственного университета, г. Белгород, Россия Белгородский государственный университет на протяжении более ста тридцатилетнего периода своего существования имел тесные связи с украинскими высшими учебными заведениями, в первую очередь Харькова и особенно с Харьковским государственным университетом. Особенно этот процесс усилился после преобразования его сначала в педуниверситет, а потом в классический университет. В классический университет пришли работать много ученых, опытных преподавателей с ХГУ, других вузов Харькова и Украины. В определенной степени это способствовало невиданно динамичному развитию нашего вуза, вхождение его в число ведущих российских классических университетов. Но и Белгородский университет будучи признательным за оказанную помощь всегда готов оказать любую помощь вузам Украины. Его коллектив активно поддержал идею о подписании в 2003 г. договор между Харьковской и Белгородской областями о создании Еврорегиона «Слобожанщина» и Приграничного белорусско – российско - украинского консорциума классических университетов. В рамках вышеназванных ежегодно проводятся десятки научных мероприятий направленных на развитие и укрепление связей между российскими и украинскими вузами, Украинским и Российским государством. Однако для дальнейшего развития и укрепления связей БелГУ с Украиной, повышения эффективности этой деятельности ощущалась острая необходимость в создании особого интегрирующего центра. Чтобы решить эту проблему 31 августа 2003 года Ученый совет Белгородского государственного университета по инициативе ректора, профессора Дятченко Л.Я. руководствуясь положениями Европейской хартии «О национальных меньшинствах», Закон РФ «О культурно-национальной автономии» состава населения Белгородчины, где высокий удельный вес составляют украинцы и давних дружественных связей нашего региона с Украиной единогласно принял решение о создании в БелГУ кафедры украиноведения. Решение Ученого совета БелГУ было активно поддержано коллективом университета и широкими кругами общественности нашего региона, многими его общественно - политическими организациями. О том, что эта проблема назрела свидетельствует то, что о решении Ученого совета БелГУ сообщили все центральные и местные радио и телеканалы, многие средства печатной массовой информации. В концепции о развитии кафедры украиноведения, которая была утверждена ректором Л.Я. Дятченко в его приказе о ее создании перед ней была поставлена задача, стать основным интегрирующим центром украиноведческой работы в нашем университете. В названных документах были утверждены основные направления работы кафедры и четко определены ее главные задачи. Главная из них это разработка учебных украиноведческих курсов и организация их преподавания для студентов всех специальностей и форм обучения. Кафедре так же было поручено оказывать помощь в подготовке курсовых и дипломных работ по истории, экономике, культуре, праву и другим аспектам развития Украины, заниматься научными исследованиями по украиноведческим проблемам, стать координирующим центром этой работы в БелГУ. Она должна была проводить и другую деятельность по укреплению дружбы между народами наших стран. Как учебное подразделение кафедра должна осуществлять четыре вида обязательной вузовской деятельности: учебно-методическую, учебную, научную и воспитательную деятельность. Приступая к учебно-методической деятельности коллектив новосозданной кафедры встретился с огромными трудностями. В Российской Федерации подобных кафедр до этого не существовало. Отсюда отсутствие необходимых учебных программ, учебно-методической литературы и т.д. Кафедра с первых дней своей деятельности напряженно работая в этом направлении добилась определенных результатов. Довольно быстро после ее создания было разработано семь учебных и рабочих программ по таким дисциплинам, как: История Украины, История культуры и искусства Украины, История Слободской Украины (Слобожанщины), История государства и права Украины, Конституционное право Украины, Украинский язык и литература, спецкурса: «Восточнославянские народы в прошлом и настоящем». По дисциплинам «История Украины», «История Слободской Украины (Слобожанщины)» были подготовлены курсы лекций объемом 25 п.л. каждый. По названным курсам и дисциплинам: Конституционное право Украины, История государства и права Украины были подготовлены «Учебно-методические комплексы» на бумажном и электронном носителях информации в среднем 18-20 п.л. каждый. В их состав вошли тексты лекций, планы семинаров с рекомендованными списками источников и литературы, хрестоматии. Большая работа была проведена кафедрой по созданию необходимых фондов украиноведческой литературы в библиотеке БелГУ и учебно-методического кабинета кафедры. Для решения этой сложной задачи ректор БелГУ Дятченко Л.Я. обратился к руководству Харьковской республиканской научной библиотеки им. В.Г. Короленко, Харьковской областной научно-технической библиотеки, высших учебных заведений Харькова оказать помощь в этом деле. Названными библиотеками, а так же ректоратами Харьковского национального университета, Харьковского политехнического университета, других вузов было собрано и передано на бесплатной основе около двух тысяч изданий по истории, экономике, праву, культуре, искусству, современному развитию Украинского государства. Второе направление нашей деятельности это организация учебного процесса. Кафедра уже с 2003/2004 учебного года по заказу социально-теологического, юридического, экономического и других факультетов начала чтение курсов по Истории Украины, Истории слободской Украины, Истории государства и права, Конституционному праву Украины и другим. С каждым годом число факультетов и студентов росло. Сегодня мы читаем украиноведческие курсы на 15 факультетах и их слушает в среднем около четырех тысяч студентов ежегодно всех форм обучения. Положительным является то, что студенты с большим интересом относятся к изучению украиноведческих курсов, обращаются с просьбой помочь приобрести литературу об Украине. Третье направление нашей деятельности это участие в научной работе. На кафедре открыта аспирантура. В ней в разные годы занималось и занимается от трех до шести аспирантов. Вместе с преподавателями они принимают активное участие в разработке двух кафедральных тем: История освоения и развития Слобожанщины и Конституционно-правовое реформирование в Украинском государстве. Кафедра украиноведения с момента своего существования начала оказывать помощь аспирантам и преподавателям БелГУ в подготовке диссертационных и других работ по темам связанных с Украиной. Особое внимание уделяется научно-студенческой работе. Так ежегодно в научных кружках, которые действуют в БелГУ преподаватели нашей кафедры консультируют и оказывают помощь в подготовке научно-студенческих работ связанных с украиноведением. Это сотни студентов. Ежегодно 60-80 студентов выступают с докладами по украиноведческим темам на факультетских и общеуниверситетских научно-студенческих конференциях. По результатам выступления на этих конференциях лучшие доклады и работы наших студентов рекомендуются к участию в научно-студенческих и других конференциях, которые проводятся в различных вузах Украины. В первую очередь в вузах Харьковской, Сумской и других смежных с нашим регионом областях Украины. Только наша кафедра ежегодно направляет 50-60 аспирантов и студентов на 4-5 таких конференций. Кроме того факультеты, лучшие здесь экономический, юридический, управления и предпринимательства и другие с нашим участием направляют десятки аспирантов, студентов и преподавателей еще на 6-7 научно-студенческие и другие конференции. Таким образом около ста студентов, аспирантов и преподавателей БелГУ ежегодно выступают на 12-14 научно-студенческих и других конференциях в Украине. Только за последние пять лет в разных украиноведческих и российских изданиях было опубликовано более двухсот статей и тезисов связанных с различными аспектами развития Украины наших преподавателей, аспирантов и студентов. Коллектив кафедры по мере своих возможностей принимает участие в воспитательной работе. Преподаватели кафедры организуют экскурсии в музеи Белгорода, Харькова и других смежных для нас территорий Украины. Интересно отметить и то, что в последнее время на наших концертах, которые проводятся в БелГУ все больше звучат украинские песни и мы считаем, что и здесь есть влияние нашей кафедры. Кафедра проводит значительную консультативную работу для преподавателей и сотрудников БелГУ по разным проблемам истории и современного развития Украины. С этой же целью к нам приходят на кафедру получить консультации связанные с Украиной представители других вузов Белгорода, областной государственной администрации, органов местного самоуправления, разных местных фирм, предприятий, общественных организаций, политических партий и т.д. К нам регулярно обращаются с просьбой дать комментарии по разным аспектам истории и современной жизни в Украине, местные радио и телеканалы, печатные средства массовой информации. Таким образом, Белгородский государственный университет проводит определенную работу по укреплению дружбы между российским и украинским народами. Нам представляется, что подобную работу необходимо проводить в других вузах как России так и Украины и особенно тех регионов наших стран, которые имеют между собой тесные исторические, культурно-духовные, экономические и иные связи. СУЧАСНИЙ СТАН ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ МІСТ УКРАЇНИ Рєзніков В.В., ст. викладач Харківський національний університет ім.В.Н. Каразіна, м. Харків, Україна З розширенням ЄС у 2004 р. Україна зіткнулася з низкою проблем щодо вироблення загальної концепції інтеграційних процесів. Економічні передумови для глибшої інтеграції як на Захід, так і на Схід поки що не створено, відповідно не може сформуватися політична підтримка того чи іншого інтеграційного вектора як в Україні, так і за її межами. Проте на сьогоднішній час залишається відкритим питання потрібного рівня інтеграції економічної системи. Регулювання процесів інтеграційного розвитку потребує вивчення можливостей покращення використання власного економічного потенціалу. З таких позицій доцільним буде більш глибоке вивчення тенденцій інтеграційних процесів. З позицій системного підходу вивчення виробничого комплексу держави як системи потребує аналізу окремих її елементів, зокрема економічних комплексів окремих міст. Вітчизняними авторами це питання як правило залишається поза увагою, тому спробуємо розглянути особливості розвитку інтеграційних процесів у розрізі міст України. Виходячи з актуальності зазначеної проблематики, автор має на меті провести аналіз основних показників розвитку інтеграційних процесів у містах України за 2006-2008 роки. Автором було проаналізовано вибірку із 180 міст України. З досліджуваної вибірки були виключені міста в яких інтеграційні процеси відбуваються в масштабах одного підприємства, через наявність конфіденційної складової у такій інформації. Всі проаналізовані міста були згруповані у чотири групи, що відрізняються за масштабами, у якості чинника масштабу була обрана кількість населення: перша група (міста понад 500 тис. населення); друга група (від 100 до 500 тис. населення); третя - (від 50 до 100 тис населення) й четверта - (до 50 тис населення) відповідно. За кожною групою був проведений аналіз основних показників зовнішньої економічної інтеграції. Серед таких показників, визначено: обсяг прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу у доларах США, темп їх зростання до початку року, а також темпи зростання обсягу імпорту, експорту послуг і товарів. Стосовно першої групи міст, необхідно відзначити, що середнє значення обсягу прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу зросло майже у двічі у 2008 році у порівнянні з 2006 роком і склало 1106,85 доларів США [1]. Це свідчить про стрімкий розвиток інтеграційних процесів у найбільших містах України. Аналізуючи середнє значення інших показників найбільших міст України можна відзначити наступне. У 2008 році у порівнянні з 2006 роком відбулося уповільнення темпів зростання прямих іноземних інвестицій на 17,8%. У 2007 році відбулося стрімке зростання на 49,4% у порівнянні з 2006 роком обсягу імпорту послуг, а у 2008 році цей показник майже досяг рівня 2006 року. Таку ж тенденцію можна спостерігати і з обсягом експорту послуг. Так, у 2007 році даний показник збільшився у порівнянні з 2006 роком на 23%, а у 2008 році у порівнянні з 2007 роком зменшився на 4,6%. Розрахунок диференціації інтеграційних процесів по містам першої групи засвідчив, що за період 2006-2008 років відбулося зростання рівня диференціації інтеграційних процесів. Різниця в обсягах прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу по найбільших містах відрізняється у 30 разів! Найбільша різниця між максимальним і мінімальним значенням даного показника спостерігалась у 2008 році, тобто у 36,9 раз максимальне значення було більше за мінімальне. Це свідчить про значну диференціацію потоків прямих іноземних інвестицій за даною групою міст України. Різниця між максимальним і мінімальним значенням темпів зростання всіх інших показників значно менша. Так, у темпах зростання прямих іноземних інвестицій найбільший розрив між максимальним і мінімальним значеннями спостерігається у 2006 році. Таким чином проведений аналіз міст першої групи дозволяє зробити висновок про їх достатньо високу участь у процесах міжнародної інтеграції. При цьому слід зауважити доцільність скорочення рівня найбільшої диференціації основних показників. Аналізуючи середні значення основних показників другої групи міст можна відзначити наступне: обсяг прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу у 2007 році у порівнянні з 2006 роком зріс на 88,43 доларів США, а у 2008 році зростання відбулося більш повільними темпами. Таким чином, обсяги прямих інвестиції на одну особу майже втричі менші порівняно з містами першої групи. В свою чергу, найбільша різниця між максимальним і мінімальним значенням обсягу прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу спостерігалась у 2007 році, тобто у 132,24 рази. Це свідчить про значну диференціацію потоків прямих іноземних інвестицій за даною групою міст України. Така ж картина по даній групі міст спостерігається і у темпах зростання прямих іноземних інвестицій: в 2008 році у порівнянні з 2006 роком відбулося уповільнення темпів зростання на 24,40%. Значний розрив у темпах зростання обсягу імпорту послуг спостерігається у 2006 році, так найбільший спад (у 27 разів) цього показника відбувся у 2006 році, а найбільше його зростання майже у 155 разів. Таку ж тенденцію, але у менших масштабах можна спостерігати і з обсягом експорту послуг. Так, у 2008 році даний показник зменшився у порівнянні з 2006 роком на 115,87%. Таким чином значна диференціація тенденцій свідчить про нестабільність інтеграційних процесів. Аналізуючи середнє значення обсягів імпорту товарів можна побачити нерівномірні та різноспрямованості тенденції. Так, найбільше зростання даного показника відбулося у 2007 році і склало 155,45%, тобто найбільше значення темпів зростання склало 9,74 рази, при цьому найгірший показник зменшення темпів спостерігався у 2008 році та склав 9,4% порівняно з попереднім. Також спостерігається послідовне зменшення темпів зростання обсягу експорту товарів. У 2008 році у порівнянні з 2006 роком даний показник зменшився на 25,58%. Таким чином загалом за другою групою міст можна зробити висновок про більш повільні й різноспрямовані темпи зростання основних показників, а значна диференціація тенденцій свідчить про нестабільність інтеграційних процесів. Далі розглянемо тенденції розвитку інтеграційних процесів по 3 групі міст України. Середнє значення обсягу прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу на протязі аналізованого періоду постійно зростало. Так, якщо у 2006 році у середньому на одну особу припадало 355,8 дол.США, то вже у 2008 році ця сума склала 572,1 дол.США, тобто зросла за 3 роки на 216,3 дол. США на одну особу. Слід зауважити, що за вказаною групою міст обсяг прямих іноземних інвестицій що припадають на одну особу, вищій порівняно із попередньою. Середні значення темпів зростання показників міжнародної економічної інтеграції за 3 групою міст України свідчать про наступне. У 2008 році у порівнянні з 2006 роком відбулося зменшення темпів зростання обсягу прямих іноземних інвестицій на 27,6%. У 2007 році відбулося стрімке зростання в 15,42 рази у порівнянні з 2006 роком темпів зростання обсягу імпорту послуг, а у 2008 році цей показник майже досяг рівня 2006 року. Середнє значення темпів зростання обсягу експорту послуг у 2006 році було більше ніж в 24,76 рази у останні роки. У 2007 році даний показник зменшився і склав 107,38%, а у 2008 році у порівняні з 2007 роком збільшився на 54,6%. За третьою групою міст середнє значення темпів зростання обсягів імпорту товарів постійно збільшується. Так, темп зростання імпорту у 2008 році у порівнянні з 2006 роком зріс на 51,3%. Що стосується темпів зростання експорту товарів, даний показник зріс на 68% у порівнянні з 2006 роком, а у 2008 році зменшився на 69,4%. Розрахунок максимальних та мінімальних значень показників за період 2006-2008 років свідчить, що найбільша різниця між максимальним і мінімальним значенням обсягу прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу припадає на 2008 рік – у 4563,56 рази. Така ж тенденція спостерігається і у темпах зростання прямих іноземних інвестицій: у 2008 найкращий показник зростання характеризувався 227,9% а найгірший показник спаду 56,6%. Це свідчить про значну диференціацію потоків прямих іноземних інвестицій за даною групою міст України. В даній групі можна спостерігати скорочення різниці між найгіршими та найкращими показниками обсягів імпорту товарі, якщо у 2006 році найкращій показник характеризував зростання більш ніж в 3 рази, а найгірший - спад майже в 3 рази, то у 2008 році спостерігалося найбільше зростанні - 3,8 рази та найбільший спад у 2,2 рази. Розглянемо показник розвитку найменших міст. Середнє значення обсягу прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу за 4 групою міст на протязі аналізованого періоду мало нерівномірні тенденції. Так, у 2007 році у порівнянні з 2006 роком зростання обсягу прямих іноземних інвестицій на душу населення складало 89,37 дол.США, а вже у 2008 році у порівнянні з 2007 роком даний показник знизився на 56,12 дол.США на одну особу. Найбільша різниця між максимальним і мінімальним значеннями спостерігалась у 2007 році, тобто у 280,34 раз максимальне значення показника було більше за мінімальне. Така ж тенденція по даній групі міст спостерігається і у темпах зростання прямих іноземних інвестицій. У 2008 році у порівнянні з 2006 роком відбулося зменшення прямих іноземних інвестицій на 169,86%. Максимального значення даний показник мав у 2007 році і склав 280,9%. У 2007 році відбулося стрімке зростання у 108,45 раз у порівнянні з 2006 роком імпорту послуг, а у 2008 році цей показник майже досяг рівня 2006 року. Середнє значення експорту послуг за аналізований період значно зменшилося. Так, якщо у 2006 році даний показник складав 518,08%, то вже у 2008 році він склав 138,23%. Тобто на 379,86% зменшилося середнє значення темпів зростання експорту послуг. Середнє значення темпів зростання імпорту товарів за аналізований період за групою 4 міст постійно зростає. Так, темпи зростання імпорту товарів у 2008 році у порівнянні з 2006 роком зросли на 82,53%. Середнє значення темпів зростання експорту товарів мало зростання у 2007 році. Так у порівнянні з 2006 роком даний показник зріс на 32,9%, а у 2008 році зменшився на 31,02 %. Стосовно розриву між максимальним і мінімальним значенням темпів зростання експорту послуг, то він спостерігається у 2006 році. Аналізуючи обсяги імпорту товарів можна також відмітити існування різноспрямованих тенденцій. Найгірший показник 2006 р. характеризує зменшення у 50 разів, а найкращий зростання у 7,25 рази. За період з 2006 по 2008 роки у 4 групі міст України найбільша різниця між максимальним і мінімальним значенням обсягу експорту товарів спостерігалась у 2007 році. Таким чином, загалом за четвертою групою міст слід відзначити істотну диференціацію показників інтеграції. Це є свідченням неготовності та непривабливості більшості господарських комплексів малих міст до процесів міжнародної інтеграції. Загалом слід відзначити, що найбільше сприйняття процесів міжнародної інтеграції в розрізі міст України спостерігається саме у великих містах. Це пояснюється порівняно вищим рівнем розвитку та концентрацією виробничого потенціалу та наявністю відповідної ринкової інфраструктури. Література:
|