Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція

Вид материала

Содержание

Трансконтинентальный транспортный путь китай-европа: украина как связывающее звено
Важность влияние общественного мнения рядовых граждан на трансграничное сотрудничество украины с россией
Наукові та практичні засади євроінтеграційних процесів сучасності: проблеми та перспективи
Основні результати досліджень.
1. Суть, передумови і значення дифузійно-втягуючої інтеграції.
2. Дифузійно-втягуюча і регіональна інтеграція.
3. Модель дифузійно-втягуючої інтеграції.
4. Прикордонна інтеграція країн, що межують між собою.

Подобный материал:

1 ... 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 33

УДК 338.47:338.48

ТРАНСКОНТИНЕНТАЛЬНЫЙ ТРАНСПОРТНЫЙ ПУТЬ КИТАЙ-ЕВРОПА: УКРАИНА КАК СВЯЗЫВАЮЩЕЕ ЗВЕНО

Голиков А.П., д.г.н., профессор,Казакова Н.А., к.э.н., доцент

Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, г. Харьков, Украина

Страны АТР, включая Китай, характеризуются динамично развивающимися экономиками, постепенно расширяет свое присутствие на мировых рынках и ищут пути оптимизации транспортно-экономических связей с Европейским Союзом, Россией, Украиной, Белоруссией, другими европейскими государствами, а также государствами Центральной Азии. Логистика данных устремлений указывает на необходимость создания наземных транспортных коридоров в направлении Европа – Азия.

Возникла идея «реанемирования» некогда существовавшего Великого Шелкового Пути (ВШП). Данная трансазиатская магистраль через Китай, Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Иран и Турцию соединит Желтое море с Средиземным.

Вторым важным транспортным коридором между Европой и Азией может стать трансконтинентальный путь, состоящий из российской Транссибирской магистрали, 3-х китайских железных дорог, корейской железной дороги (проходящей через Северную и Южную Корею), дорог европейской части России, а также Прибалтики и Украины.

Разработка нефтяных месторождений в Каспийском регионе и интерес к использованию каспийской нефти в странах Западной и Центральной Азии, а также в Европе обусловил появление проекта TRACEKA - транспортного коридора «Европа-Кавказ-Азия». Его трасса проляжет по территории: Монголии, Киргизстана, Таджикистана, Казахстана, Туркменистана, Азербайджана, Армении, Грузии.

Через Черное море танкерами эта каспийская нефть может доставляться в Одесский терминал и дальше, с продлением нефтепровода Одесса-Броды до Гданьска, – в зарубежные европейские страны.

Безусловно, соединение европейских транспортных магистралей с азиатскими повысит транзитный потенциал Китая, России и Украины.

Для Украины особенно привлекательным, по нашему мнению, является трансконтинентальный путь, базирующейся на использовании Транссибирской магистрали, а также магистрали, соединяющей Китай через Казахстан с европейской частью России и далее – с украинскими железными дорогами.

Количество грузов, проходящих только через порты Южной Кореи, практически с каждым годом удваивается. Наращивают объемы зарубежных отправлений КНР и Япония. В евразийском направлении Запад-Восток уже сейчас перевозится до 5 млн. контейнеров в год. По мнению специалистов, примерно половина из них сможет в ближайшем будущем пойти сухопутным путем, существенно сокращая транспортные издержки и давая прибыль перевозчикам и транзитным странам. Помимо этого растет количество пассажирских перевозок. По подсчетам европейских туристических фирм к 2020 г. Европу будет посещать одних китайцев порядка 200 млн. в год.

Китай практически готов к превращению своей страны в транзитное государство, обеспечивающее транспортировку сухопутным путем грузов и пассажиров всех стран АТР. Для этого он уже имеет три выхода на российскую Транссибирскую магистраль:

первый, построенный еще царской Россией, – порт Далянь–Харбин–Манчжурия–Чита (Транссиб);
второй – порт Тяньцзинь – Пекин – Эрэн-Хото (Эрлянь), далее через Улан-Батор (Монголия) – к Улан-Удэ (Транссиб);
третий – по самой протяженный железной дороги КНР, берущей начало в порту Ляньюньгань, через Ланьчжоу – Юньмынь – Урумчи – к китайско-казахской границе и далее от станции Дружба через территорию Казахстана – к Омску (Транссиб).

Пассажиры и грузы Китая (как пассажиры и грузы других стран АТР) могут также двигаться как на Запад, так и в обратном направлении, минуя перегруженную Транссибирскую магистраль, казахской территорией от Павлограда на Астану–Актюбинск–Гурьев–Астрахань–Харьков и далее, через территорию Украины в Центральную и Южную Европу.

В таком случае важное значение для Украины и всего рассмотренного выше трансконтинентального пути приобретает продление 3-го и 5-го «критских международных транспортных коридоров» от Львова до Киева и от Киева до Харькова. Таким образом может быть создан кратчайший сухопутный транспортного коридор, который через территорию Украины, России, Казахстана соединит страны ЕС с Китаем и другими развивающимися странами АТР. Украина, как транзитное государство, сможетт извлекать из его функционирования значительные экономические выгоды и финансовые доходы.

ВАЖНОСТЬ ВЛИЯНИЕ ОБЩЕСТВЕННОГО МНЕНИЯ РЯДОВЫХ ГРАЖДАН НА ТРАНСГРАНИЧНОЕ СОТРУДНИЧЕСТВО УКРАИНЫ С РОССИЕЙ

Денищик А.Ю., Студент специалист специальности организация работы с молодёжью

Научный руководитель: кандидат социологических наук Колпина Л.В.

Институт государственного и муниципального управления Белгородского

государственного университета, г. Белгород, Российская Федерация

Трансграничное сотрудничество на приграничных территориях Росси и Украины имеет большие перспективы. Это обусловлено богатым историческим прошлым, приграничным географическим положением, схожестью национальных культур, религиозных вероисповеданий, многочисленными родственными связями между гражданами двух соседних государств. Мы понимаем трансграничное сотрудничество как специфическое межгосударственное взаимодействие между странами, расположенным в непосредственном соседстве, которое осуществляется по вопросам охраны и пересечения государственных границ, осуществления туризма, поддерживания мирных взаимоотношений, организации международных массовых культурных мероприятий, обмена и передачи экономического, социального и культурного опыта. Важным условием такого сотрудничества является преодоление негативных стереотипов и существующих по обе стороны границ проблем, а также ликвидация государственных границ как социального, экономического и культурного барьера.

Особую форму сотрудничества приграничных территорий составляют сегодня “еврорегионы” (название является неофициальным термином). Одним из таких еврорегионов является Слобожа́нщина, или Слободска́я Украи́на — единый историко-географический регион ссылка скрыта, впоследствии произвольно разделённый советской властью между Россией и Украиной и расположенный на территории нынешней восточной части ссылка скрыта и юго-востока ссылка скрыта в ссылка скрыта Белгородская область.

Сутью взаимодействия в рамках еврорегионов является достижение взаимного общественно - экономического роста, налаживание и развитие близкого сотрудничества между экономическими, научными, культурными и муниципальными институтами регионов. Трансграничное сотрудничество осуществляется не только на институциональном, но и на межличностном уровне. Последнее является очень важным, так как обеспечивает, как взаимное духовное и материальное обогащение людей, так и стабильный мир.

История трансграничного сотрудничества европейских государств имеет давние традиции. Несмотря на это в некоторых государствах Европы, таких как в Испании, Португалии и Греции, трансграничное сотрудничество могло начать развиваться только в 80-х г., в результате глубоких политических перемен, возникновения демократических систем, а также вхождения в Европейский Союз (ЕС). Жители приграничных регионов, наиболее вовлекаемые в исторические конфликты, чувствовали взаимную боязнь и непонимание, что долгое время в большой мере препятствовало образованию контактов и открытому сотрудничеству приграничных регионов различных европейских государств.

И преодолению этому способствовали как государственная воля, так и, общественное мнение, желание, настрой людей на взаимодействие, на сотрудничество. В связи с этим, относительно возможностей трансграничного сотрудничество между Россией и Украиной представляют интерес социологические исследование, позволяющие прогнозировать эти перспективы. Такого рода социологическое исследование было проведено в России 18-21 сентября 2009 года аналитическим Центром Юрия Левады (N = 1600 россиян), а также 9-18 октября 2009 года на Украине ссылка скрыта (N = 1997 человек).

Исходя из результатов этих исследований можно отметить положительную тенденцию в отношении граждан Украины к соседствующей с ними Российской Федерации. Так, на вопрос о готовности Украины присоединиться к какому-либо из международных союзов (к ЕС или к союзу с Россией и Белоруссией), «безусловно к союзу с Россией и Белоруссией» - ответили 25 % опрошенных, а «скорее всего к союзу с Россией и Белоруссией»- 30%, что в два раза больше, чем «безусловно в ЕС» (12%), и, скорее всего, в ЕС (также 12 %). За вступление в НАТО в октябре 2009 года проголосовали 17% против 63% украинцев.

По данным того же исследования, мнение о том, что Россия и Украина должны объединиться в одно государство, поддерживают, 14% опрошенных русских и 23 % украинцев; остаться дружественными государствами с открытыми границами, без виз и таможен - 55 % русских и 65 % о украинцев; что отношения России с Украиной должны быть такими же как и с другими государствами – с закрытыми границами, визами, таможнями поддерживают 25 % русских и 10 %жителей Украины.

Мы видим, что украинцы в целом более доброжелательно относятся к Россиянам, чем россияне к ним. Так, очень хорошо к Росси относиться 93% опрошенных украинцев. На подобный вопрос об Украине положительно ответило только 46% россиян^¹⁵.

Причиной этой негативной тенденции мы считаем однобокое и негативное освещение в российских СМК последних социально политических изменений, которые переживает сегодняшняя Украина. В статье «Океан исторического невежества» В. И. Мироненко, - кандидата исторических наук, ведущего научного сотрудника Института Европы РАН, руководителя Центра украинских исследований, убедительно аргументируется, что "благодаря", как минимум, специфическому освещению российскими СМИ событий в Украине, особенно начиная с оранжевой революции, украинцев, считающих Россию дружеским государством, почти втрое больше, чем россиян, которые так думают об Украине (соответственно 58,4% и 21,8%^¹⁶).

По нашему мнении., этому виной и особенно резкие высказывания ведущих лидеров обоих государств по отношению к своим ближайшем соседям, агрессивно настраивающие не только противоположную сторону политической полемики, но и простых граждан находящихся перед экранами своих телевизоров. Конечно, во многом, негативное отношение к «соседу» вызвано и простейшим человеческим страхом. После кровопролитной Великой Отечественной Войны и многих северо-кавказких вооруженных конфликтов, трансформаций социально - политической системы, которые наши граждане пережили в последний исторический период, эти опасения можно назвать почти естественными.

Во многом это характерно для жителей Белгородской области, которые на протяжении всей своей истории учувствовали практически во всех вооружённых конфликтах защищая границы своего государства. А учитываю историческую специфику формирования Белгородской области, как крепости, можно предполагать, что защита целостности и независимости своего государства у нас в крови. И теперь, после событий 1990 года, между Россией и Украиной пролегла государственная граница, и официально для любого среднестатистического русского гражданина Украина стала чужим государством, пусть с очень родной историей, но, всё же, чужим. Отсюда могут вытекать и опасения быть не понятыми братским славянским народом, и расхождение политических курсов, и «обиды», связанные с последним. Тревожной может быть и опасность интеграции третьих иностранных государств в Российско-Украинские отношения, ведь этим, только что заново начавшим строится отношениям, всего 18 лет, что в историческом измерении возраст детский. Мы еще полностью не завершили формирование новых социально-политических, экономических систем, почти все важнейшие институты общества переживают этапы становления и реформации, и именно в такие периоды своей жизнедеятельности, межгосударственные отношения наиболее уязвимы.

Поэтому, для успешного трансграничного сотрудничества необходимо направленная работа, на формирование позитивного общественного мнения пограничных народов и государств друг о друге. Этому может способствовать беспристрастная оценка политических курсов соседствующих государств со стороны средств массовой информации, толерантность между политическими лидерами, формирование картины общего исторического прошлого, и конструирование созидательного курса на будущее. Для этого целесообразным может быть организация ряда научных семинаров и конференций, просвещенных проблеме взаимодействия Росси и Украины, молодежных музыкальных фестивалей, посвященных национальной культуре обоих государств; изучение нефальсифицированной истории иностранного государства в ВУЗах, СУЗах и школах, хотя бы в рамках факультативов. А уроки истории необходимо проводить с выездными экскурсиями на территории другого государство, по местам памяти, религиозным святыням и т.д, с целью более глубокого понимания дружественного в целом, нам народа. И тогда мы сможем навсегда закрепить в умах подрастающего поколения, что Россия и Украина - это братские народы. И это будет содействовать в будущем трансграничному сотрудничеству, а также всеобщему делу мира и процветания наших государств.

УДК 339.922 (4)

НАУКОВІ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ СУЧАСНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Журба І.Є., к.г.н. доцент кафедри міжнародних економічних відносин

Хмельницького національного університету,

м. Хмельницьк, Україна

Актуальність. Однією з основних форм європейської інтеграції на сьогодні є взаємопроникнення через єврорегіони. Площина регіонів функціонує окремо від площини ЄС і площини національних держав (Valery Giscard d’Estaing) і є найнижчим рівнем (ланкою) прикордонної інтеграції.

Загалом наслідки інтеграції в значній мірі визначаються єврорегіоном, тому взаємні залежності є важливі для з’ясування як суті єврорегіону так і інтеграції. Єврорегіон є формою інституціоналізованого транскордонного співробітництва, а передумови його створення мають багато спільного з передумовами транскордонних зв’язків.

Співробітництво в рамках єврорегіонів відбувається на прикордонних територіях, для яких характерні неоднорідність соціально-економічних умов розвитку, які в свою чергу збагачують культури контактуючих спільнот, а єврорегіон підсилює ці результати.

Мета. Визначення суті, передумов, значення та моделі дифузійно-втягуючої та регіональної інтеграції, єврорегіону, а також транскордонного співробітництва.

Основними питаннями, що розглядаються є:

- які існують взаємозалежності і як відбувається взаємодія в ланцюгу: регіональна інтеграція – дифузійно-втягуюча інтеграція – транскордонне співробітництво – єврорегіон;

- що собою представляє єврорегіон і в чому полягає його особливе значення в процесі інтеграції.

Основні результати досліджень. У свої працях С.В. Будкін, А.І. Мокій, А.С. Філіпенко, а також польські економісти М. Екерт, В. Герловський, А. Маршалек, Б. Вродзальський доводять, що місце транскордонного співробітництва в регіональному/територіальному розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій, а також до оптимального поєднання можливостей і ресурсів прикордонних регіонів і суміжних територій двох або більше країн, з метою розв'язання спільних проблем та вирішення завдань просторового розвитку в межах транскордонних регіонів.

1. Суть, передумови і значення дифузійно-втягуючої інтеграції.

Дифузійно-втягуюча інтеграція є основним елементом міжнародної регіональної інтеграції, умовою ефективної і багатосторонньої регіональної інтеграції. Її можна визначити через розгляд суті, значення та функцій, які вона виконує в міжнародній регіональній інтеграції. Що можна звести до наступного:

- дифузійно-втягуюча інтеграція є основною формою і способом “пов’язання ланок в ланцюг (мережу)” багатосторонньої інтеграції;

- без дифузійно-втягуючої інтеграції неможлива ефективна багатостороння регіональна інтеграція [3].

У практиці, що мала місце до цього часу, всі інтеграційні угрупування – це зв’язки сусідніх країн між собою. Особливе значення дифузійно-втягуючої інтеграції для цілого угрупування полягає в тому, що:

- дифузійно-втягуюча інтеграція є ланкою найтіснішої інтеграції;

- території цієї інтеграції поєднані через пов’язання “ланок в ланцюг (мережу)”.

Дифузійно-втягуюча інтеграція, будучи ланкою найтіснішої інтеграції, визначає ефективність всього ланцюга (мережі) інтеграції. Вона є передумовою ширшої інтеграції. Без інтеграції сусідніх країн не буде регіональної інтеграції. Різноманітність “інтеграційних композицій” (економічна, політична, суспільна, правова), сформованих у відповідності з інтеграційним ланцюгом (мережею), визначають ефективність інтеграції.

Теоретичний аналіз дифузійно-втягуючої інтеграції дає можливість:

- краще зрозуміти передумови теорії інтеграції;

- детальніше ознайомитися з бар’єрами міжнародної інтеграції;

- зрозуміти механізми міжнародної інтеграції, тобто фактичну ієрархію і характер зв’язків між окремими її складовими;

- розробити цілісну і поглиблену теорію міжнародної інтеграції.

Практичне значення питання дифузійно-втягуючої інтеграції полягає в тому, що спрощується розробка більш цілісної, логічної і ефективної зовнішньої і міжнародної інтеграційної політики, компонентом якої є дифузійно-втягуюча інтеграція.

2. Дифузійно-втягуюча і регіональна інтеграція.

Дифузійно-втягуюча інтеграція є основною ланкою регіональної інтеграції. В загальному складовими інтеграції є сукупність дифузійно-втягуючих інтеграцій, без яких неможлива регіональна інтеграція, оскільки немає пов’язаних між собою ланок, котрі складають ланцюг (мережу) інтеграції. Крім того, важливість дифузійно-втягуючої інтеграції визначається тим, що в сусідніх країнах виступають:

- традиційні та історичні взаємозв’язки, відповідна технічна і організаційна інфраструктура (залежить від рівня економічного розвитку партнерів);

- нижчі транспортні витрати, кращі економічні та позаекономічні умови, краще визначені економічні потреби та можливості;

- наближені вподобання та моделі споживання, сформовані одним тим же цивілізаційним підходом;

- специфічні, притаманні лише сусіднім країнам прикордонні відносини, котрі включають співпрацю між прикордонними економічними організаціями та інституціями регіонів, зайнятість громадян однієї країни в іншій, співробітництво в сфері туризму, охорони навколишнього середовища та благоустрою регіону.

Межі дифузійно-втягуючої інтеграції в регіональній інтеграції можна класифікувати за суб’єктивним або предметним критеріями.

З точки зору суб’єктивного критерію, тобто країн, що беруть участь в регіональній інтеграції можна виокремити:

- двосторонню дифузійно-втягуючу інтеграцію;

- багатосторонню дифузійно-втягуючу інтеграцію;

- двосторонню інтеграцію країн, що не межують між собою;

- багатосторонню інтеграцію країн, що не межують між собою;

- багатосторонню інтеграцію країн, що як межують так і не межують між собою [3].

Цей поділ утворює карту накладених одна на одну щораз ширших сфер з огляду на кількість учасників.

3. Модель дифузійно-втягуючої інтеграції.

Метою моделі дифузійно-втягуючої інтеграції є підтвердження тези, що без неї інтеграції не може бути ефективної багатосторонньої регіональної інтеграції.

Припускаючи, що існують різні виміри економічної інтеграції країн, можна прийняти, що елементарний, найвужчий вимір міжнародної інтеграції представляє визначені міжнародні двосторонні зв’язки. Прикладом даного типу зв’язку є дифузійно-втягуюча інтеграція, тобто інтеграція країн, що межують між собою. Припустимо, що розглядаємо інтеграцію восьми країн (A, B, C, D, E, F, G, H), з огляду на двосторонні зв’язки країн, котрі межують між собою, але при цьому не виникає безпосередніх інтеграційних зв’язків між країнами, котрі не межують між собою. Схему зв’язків між країнами можна представити наступним чином:

A  B, C E  C, D, F, G

B  A, C, D F  H, D, E, G

C  A, B, D, E G  E, F

D  B, C, E, F, H H  D, F

Рис. 1. Схема інтеграційних зв’язків

Із схеми, поданої на рис. 1 випливає, що послідовні зв’язки між країнами, що межують між собою охоплюють в кінцевому результаті всі країни угрупування і означають повну інтеграцію.

Обмеження інтеграції цією формою є нереальним. Проблема полягає в ефективному залученні двосторонніх відносин в процес повної інтеграції.

A	→	a	b	c	d	e	f	g	h
B	→	a	b	c	d	e	f	g	h
C	→	a	b	c	d	e	f	g	h
D	→	a	b	c	d	e	f	g	h
E	→	a	b	c	d	e	f	g	h
F	→	a	b	c	d	e	f	g	h
G	→	a	b	c	d	e	f	g	h
H	→	a	b	c	d	e	f	g	h

Рис. 2. Система двосторонніх і багатосторонніх інтеграційних зв’язків

(квадратом позначена сфера вилучена з інтеграції)

Беручи до уваги, тісний зв’язок співробітництва і інтеграції в багатосторонній та двосторонній системах а також тісний зв’язок застосованих механізмів і критеріїв оцінки в вищезазначених системах, можна зауважити певні закономірності при переході із двосторонньої системи на багатосторонню і навпаки. Припустимо, що теоретично країна як єдине ціле готова до інтеграції у восьми сферах (a, b, c, d, e, f., g, h). В реальності кожна країна інтегрується в семи з восьми сфер, залишаючи одну з них для виключної власної компетенції. Не зважаючи на виключення кожною з країн, що інтегрується, однієї із восьми сфер, інтеграція відбувається у восьми сферах.

Приймаючи позначення: k – кількість країн, що бере участь в інтеграції (в даному випадку - 8), n – кількість економічних сфер, залучених до інтеграції (в даному випадку - 8), кількість країн, що бере участь в інтеграції дорівнює кількості економічних сфер, залучених до інтеграції (k=n).

Зауважимо, що кожен випадок двосторонньої інтеграції в нашій моделі k=2 охоплює n–2 сфери, що підлягають одночасній інтеграції.

Подана схема є спрощеною і відхиляється від набагато складнішої реальності. Та на її підставі можна зауважити певні закономірності, що мають місце в практиці міжнародного співробітництва і інтеграції.

4. Прикордонна інтеграція країн, що межують між собою.

Прикордонна інтеграція є елементом інтеграції країн, що межують між собою. За своїм розмахом вона не охоплює цілих країн і всіх сфер, в яких інтегруються дані країни, а лише прикордонні території та властиві їм сфери. Звідси виникає її особлива ознака: вона охоплює спільноти, які безпосередньо контактують між собою. Території в прикордонній інтеграції поєднує близькість та схожі проблеми регіону, а розділяє адміністративно державний кордон.

В країнах Центральної і Східної Європи транскордонне співробітництво було обмеженим, неефективним, вдаваним, диктованим зверху в рамках колишнього угрупування РЕВ та Варшавського Договору. На сьогоднішній день кордони в цій частині континенту стають щораз менш щільними [2]. На усіх кордонах країн Центральної та Східної Європи інтенсивно розвиваються різні форми транскордонного співробітництва в залежності від місцевих потреб[4].

Це співробітництво виступає у формі різних просторових зв’язків:

1. Співробітництво на міждержавному рівні: а) формальне; б) неформальне.

2. Співробітництво на наддержавному рівні: а) міжрегіональне співробітництво; б) міжрегіональне співробітництво та співробітництво між спільнотами; с) співробітництво між спільнотами [1].

Висновки. Особливе значення транскордонного співробітництва в зовнішній політиці держави і зовнішніх відносинах можна пояснити наступним чином:

1. Транскордонне співробітництво дає можливість для пожвавлення і збагачення місцевого та регіонального життя як у матеріальній, так і в нематеріальній сферах.

2. Транскордонне співробітництво є важливою формою усуспільнення зовнішніх відносин держави.

3. Транскордонне співробітництво (переважно в Центральній і Східній Європі) має важливу роль у міжнародних відносинах, оскільки є необхідним елементом трансформації цих відносин, служить усуненню антагонізмів між партнерами.

4. Транскордонне співробітництво може бути важливим інструментом зміцнення країни, формування її позиції та активної ролі в Європі, будучи частиною субрегіональної політики в Європі.

5. Транскордонне співробітництво в Західній Європі має важливе економічне значення. Для країн Центральної та Східної Європи це значення є дещо меншим. Та в цілому прикордонне співробітництво може стати чинником досягнення майбутньої європейської гармонії.

Література