Міжнародний Слов'янський університет. Харків Міжнародна науково-практична конференція
| Вид материала | Документы |
- План проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Харків І Харківський університет, 201.15kb.
- Програма харків 27 29 вересня, 2010 автоматика-2010 17-а міжнародна конференція з автоматичного, 732.79kb.
- Верховною Радою України та Мажилісом Парламенту Республіки Казахстан 37 Міжнародна, 768.87kb.
- Іі міжнародна науковО-практична конференція, 57.44kb.
- М. Київ) Державний університет «Вища школа економіки» (Росія) Міжнародна академія соціально-економічних, 98.4kb.
- Я україни національний фармацевтичний університет науково-практична конференція інформаційний, 35.13kb.
- Перша міжнародна науково-практична конференція «проблеми розвитку транспортної логістики», 92.58kb.
- Вищий навчальний заклад укоопспілки «полтавський університет економіки І торгівлі», 424.28kb.
- V міжнародна науково-практична конференція молодих учених, аспірантів, студентів, 106.58kb.
- Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція:, 163.63kb.
ВСТУПНА ПРОМОВА Ректора Міжнародного Слов'янського університету. Харків РАКОВСЬКОЇ Н.Х. Наша науково-практична конференція є міжнародною і присвячена питанням інтеграції України в міжнародні економічні процеси. У конференції беруть участь представники України, Росії, Греції, королівства Марокко, Кот Дівуара, Азербайджану та королівства Йорданія. Ціллю конференції є обмін ідеями та практичними знаннями щодо економічного розвитку України, а також визначення кола проблемних питань розвитку України в системі світових економічних відносин та шляхів їхнього вирішення. З великим задоволенням представляю партнерів конференції:
Дозвольте мені подякувати всіх, хто бере участь у роботі конференції та побажати плідної роботи та розвитку взаємовигідних професійних контактів. Ми подбаємо про те, щоб наші зустрічі стали традиційними і служили своєрідним підведенням підсумків економічної інтеграції України в ядро світового господарства та намічали шляхи подальшого розвитку національної економіки. Ми завжди заохочуємо співробітництво з вітчизняною та міжнародною науковою елітою. Ректор МСУ. Харків Н.Х. Раковська СЕКЦІЯ 1 ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНІ ІННОВАЦІЙНІ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ІНТЕГРАЦІЯ ПОСТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ДО ПРОЦЕСІВ РОЗВИТКУ МОДЕЛЕЙ ВЕНЧУРНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ Архієреєв С.І., доктор економічних наук, професор, Дерід І.О., аспірантка Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, факультет міжнародних економічних відносин і туристичного бізнесу, м. Харків, Україна З огляду на остаточний перехід розвинених країн на рейки інноваційного типу відтворення і прагнення країн, що розвиваються наслідувати цей приклад, тема визначення шляхів, які допомагають досягти успіху в зазначеній площині набуває все більшої актуальності. Інноваційна інфраструктура являє собою ту необхідну сукупність умов, що мають і можуть забезпечити інноваційний процес в рамках будь-якої соціально-економічної системи. Безпосередньо проблема створення інноваційної інфраструктури та пропозиції можливих шляхів її вирішення широко висвітлені у роботах таких вітчизняних науковців як: А. Поручник та Л. Антонюк, О. Жилінська, М. Якубовський, В. Щукін та. інші, серед зарубіжних дослідників схожими проблемами займаються Ф. Кук , М. Хелбер , М. Кастелс, Ф Хол та інші. Інноваційна інфраструктура є підсистемою інноваційної системи, що виникла внаслідок інституціонального оформлення та переходу на товарно-грошову форму відносин із рештою суб’єктів системи діяльності із створення загальних умов реалізації інноваційного процесу через надання йому специфічних послуг, чому передував суспільний поділ праці, початок якому було покладено внутрішньоорганізаційним поділом праці всередині нововведення і виникненням внутрішньоорганізаційної інноваційної інфраструктури. При цьому структура інноваційної інфраструктури зумовлена багатоаспектністю інноваційного процесу і відзначається складністю. Множина потреб інноваційних процесів в рамках варіабельних нововведень проявляється у виникненні видів інноваційної інфраструктури як основних її класифікаційних одиниць, що виділяються із множини її суб’єктів по певним спільним функціонально-оргнізаційним ознакам. Види інноваційної інфраструктури за особливостями своєї будови поділяються на простих агентів (в основі - однин агент, якому притаманна стійка автономна діяльність) і мульти-агентів (мульти-агентні системи, до складу яких входить не менше двох агентів, що комплексно взаємодіють і координуються на основі створення спільного агентського середовища, діючи як єдиний з точки зору кінцевого призначення діяльності суб’єкт економічної системи). Із видів інноваційної інфраструктури структурно представлених мульти-агентами за методом типології виділяються технополюси, основним критерієм виділення яких у тип є наявність в основі інноваційного середовища. В аспекті перейняття досвіду мульти-агентних видів інноваційної інфраструктури має місце утворення їх моделей (чого не відбувається при перейнятті досвіду простих агентів, які просто копіюються), цього вимагає потреба у перенесенні механізму агентського середовища у нову систему. Модель виду інноваційної інфраструктури – образ ( представлений певними елементами, обраними в залежності від характеру засобів побудови моделі, що виконують в ній роль «напарників» для структур і зв’язків системи оригіналу), в якому мульти-агентний вид інноваційної інфраструктури постає в очах дослідників і наслідувачів досвіду соціально-економічної системи, де він сформувався або набув особливих рис (раніше будучи перейнятим). Цікавим видається той факт, що модель виду ІІ певної системи виникає лише із появою потреби у перейнятті його досвіду іншою системою, чому передує дослідницький інтерес. В результаті за допомогою моделі у новій чужорідній для оригіналу системі створюються мульти-агенти певного виду інноваційної інфраструктури, що вже різниться від оригіналу, але відповідає потребами нових соціально-економічних умов. Таким чином, процес перейняття досвіду інноваційної інфраструктури певного мульти-агентного виду є надзвичайно проблематичним. Міжнародна інтеграція у цьому аспекті є одним із можливих шляхів вирішення зазначеної проблеми. Інтеграція являє собою процес господарського і політичного об’єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв’язків та поділу праці між окремим національними господарствами, взаємодії їх економік на різних рівнях, в тому числі регіональному, і в різних формах. Однак, світовий досвід перейняття інноваційної інфраструктури однією країною від іншої, доводить, що інтеграція не у кожному із її проявів здатна ефективно сприяти вище зазначеному процесу. Створення венчурної підсистеми інноваційної інфраструктури Європи відбувалося після успіху відповідної системи в США. При цьому, перейняття досвіду відбувалося по американській моделі, але в європейській економічній системі виявилися настільки глибокі відмінності від американської системи, що і венчурна підсистема сформувалася абсолютно відмінною. Основною відмінністю становлення венчурного капіталу в США від Європи є те, що в той час, як у США індустрія базована на високих технологіях розвивалась і проявлялась у створенні нових високотехнологічних фірм, то в Європі ці процеси відбувалися у більш зрілих і масштабних формах підприємництва. В результаті венчурний капітал Європи виявився практично невід’ємним від акціонерного капіталу і став направлятися переважно на не інноваційні цілі, концентруючись на фінансуванні фірм на стадіях експансії та зрілості (див. таблиця 1), із чим уряди європейських країн змушені постійно боротися, аби направити кошти на ранні стадії інноваційного бізнесу. Таблиця 1  Огляд частки венчурних інвестицій у компанії на різних стадіях розвитку (у % від ВВП країни, розраховано за даними [1] )
Що стосується країн Азії, то, як свідчать дослідження, «азійські тигри», які головним ресурсом для свого подальшого розвитку із переходом світу до інноваційного типу відтворення обрали інтелектуальний капітал та інновації, також активно вдалися до розвитку венчурного капіталу, у чому доволі активну участь приймали уряди зазначених країн. Однак, слід зазначити, що ще на 2000 рік, сукупний венчурний фонди усіх азіатських країн Китай, Гонг - Конг, Індонезія, Японія, Малайзія, Філіппіни, Тайвань, Таїланд, В'єтнам – разом 73, 518 млн. доларів) значно уступав відповідному фонду США (209,800 млн. доларів) [2, с. 403]. Розвиток венчурного бізнесу в Японії цілком скопійовано у США. При цьому, до 50-х років вміння піти на ризик було рідкістю у Японії, де державне регулювання набуло чималих масштабів. Натомість подив у світових наукових і бізнес-колах викликав доволі несподіваний успіх Китаю у перейнятті досвіду створення венчурної підсистеми інноваційної інфраструктури. У 2006 р. інвестиції венчурного капіталу в Китай зросли на 55% і склали 2, 9 млрд. доларів, що вивело Китай на друге місце у світі за цим показником (на першому місці в такому рейтингу продовжує залишатися США 28,4 млрд. доларів на 2006 р., а на третьому Великобританія із обсягом 2,8 млрд. доларів) [3]. І в цьому питанні Китай, крім успішної урядової політики у напрямку розвитку венчурної інноваційної інфраструктурі, відзначається розвиненою науковою думкою у сфері аналізу причин не досягнення ефективності функціонування венчурної підсистеми. Все більш поширеною стає точка зору, що американська модель венчурного капіталу є недостатньо придатною або зовсім неефективною для багатьох інших країн. Більшість дослідників із решти світу вважають причиною цьому не помилки у переносі американської моделі і навіть не погане ознайомлення із нею, а швидше – неправильне розуміння процесу венчурного капіталу, що відбувається у США. На Всекитайській конференції з питань розвитку венчурного капіталу, що відбувалася в 2003 р., дослідниками підіймалася думка, що для решти неамериканського світу переважає розуміння венчурного капіталу просто як надання коштів у ризиковий бізнес, натомість, американський венчурний сектор базується абсолютно не на цьому постулаті. Їхній успіх базується на двох фактах, що не відразу кидаються до очей: активність у глобальних масштабах завдяки орієнтації на дослідження для надання їм інвестицій у поєднанні із подальшим піклуванням за портфельними компаніями. Шляхом подолання цього нерозуміння може стати прагнення решти країн і погодження США на надання не тільки інвестицій у зарубіжні економіки, але і відповідного знання для експертизи та управління проектами. Однак, як свідчить практика, більшість американських венчурних капіталістів не проявляє бажання у поділі знаннями із зарубіжними колегами, прагнучи залишатися «закритими» для розуміння. І причиною цьому є відсутність стимулів для цього поділу збоку держав, яким це потрібно. Одним із таких стимулів можуть стати венчурні фонди іноземних держав, управляти якими будуть запрошувати американських професіоналів. Необхідність застосування зазначеного підходу підтверджується сучасним станом венчурної інноваційної інфраструктури України, яка по суті як така досі не сформувалася, хоча і активно вплетена в систему міжнародної інтеграції. Згідно інформації наданої Українською асоціацією інвестиційного бізнесу, формування інститутів венчурного фінансування в Україні почалося у 1992 р. Перші венчурні фонди також створювались за ініціативи та фінансової участі Європейського банку реконструкції та розбудови у поєднанні із урядами зарубіжних країн, із якими в Україні було підписано договори, що призвело до переважної орієнтації венчурних інвестицій на конверсію військової промисловості. Як вже зазначалося у Європі також довгий час венчурний капітал направлявся не у сферу «хай-тек», а на потреби викупу промислових підприємств традиційних галузей, в Україні ж венчурні кошти на перших етапах в основному направлялися у будівництво і нерухомість. У 1999 р. в Києві свою роботу почав венчурний фонд «Євровенчерз Україна», його розмір склав 26 млн. євро, наданих Європейським банком розвитку та розбудови та Голандським Банком Розвитку. Законодавчо зазначений процес був оформлений у 2001 р. прийняттям Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди», де венчурні фонди згадувалися лише поверхово, а замість венчурних капіталістів фігурували комісії із управління активами. Лише у 2008 р. було створено Проект Закону України «Про венчурні фонди». Відомою є українська компанія венчурного капіталу «Техінвест» з широкою міжнародною мережею технологічних та інвестиційних партнерів, яка спеціалізується на інвестуванні на ранніх стадіях у побудову міжнародних технологічних компаній на основі українських інновацій і інженерних талантів. Компанія «Техінвест» була створена в березні 2004 р. як правонаступник компанії експортно-орієнтованого венчурного бізнесу – Aventures. Із 2005 р. компанія «Тезінвест» стала партнером компанії венчурного капіталу "Draper Fisher Jurvetson"(DFJ), створеної у 1985 р. компанії венчурного капіталу, представленої всесвітньою глобальною мережею партнерських фондів. У грудні 2005 р. зазначена компанія створила в Україні технологічний венчурний фонд DFX Nexus. «DFХ Nexus» став першим на території України венчурним фондом, сфокусованим на інвестуванні в хай-тек, управління інвестиціями тут увійшло до обов'язків вище згаданої компанії із управління активами - DFJ Nexus, створеної Сергієм Лобойко, Романом Кизиком (керівником офісу Техінвест у Нью-Йорку) та Тімом Дрейпером (керуючим директором американської венчурної компанії “ DFJ”). Успіху зазнала Американсько–Українська Компанія APowercap Technologies (APCT), заснована на базі української технології нових джерел енергії, що стала переможцем другої щорічної конференції «Silicon Valley Open Doors», присвяченої технологічним інвестиціям. На цьому заході компанія APCT була проголошена «Технологічною компанією із найбільшим потенціалом». ApowerCap Technologies отримала початкові інвестиції від компанії венчурного капіталу Техінвест. На теперішній момент мінусом венчурної інноваційної інфраструктури залишається нестача власних коштів, аби комерціалізувати і розвивати не тільки українські, але й іноземні технології. Натомість Україна частіше сама виступає джерелом технологій, характеризуючись відсутністю власних венчурних фондів. При цьому, позитивним є виникнення спільних американсько - українських компаній із управління венчурними активами, що дає шанс сподіватися на те, що в найближчому майбутньому Україна увійде у міжнародну інтеграцію ще і в якості компаній венчурного капіталу, що зможуть бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку управління венчурними фондами, являючи собою представників сильної інноваційної інфраструктури України. Література
РОЛЬ ИННОВАЦИИ В РАЗВИТИИ ЭКОНОМИКИ Вербицкий Д. А., студент 3 курса МЭО ХНЭУ, г. Харьков, Украина Рыночные условия хозяйствования создают для большинства рыночных субъектов среду высокой конкуренции, которая требует от них способности формировать конкурентные преимущества, как в сфере производства товаров, так и в сфере их продвижения на рынок. Важнейшим аспектом развития и повышения конкурентоспособности отечественной продукции является коммерциализация технической базы и внедрение инновационных проектов. Ведь конкурентные преимущества достигаются при внедрении инноваций – существенно новых методов и способов осуществления производственной и коммерческой деятельности. Чем более наукоемкой является идея, взятая за основу инновации, тем более долгим будет ее жизненный цикл и большим эффект от ее коммерциализации.[2] Целями и задачами данной статьи является определение приоритетов Украины в дальнейшем развитии инноваций и технологий для повышения конкурентоспособности предприятий государства на внешнем рынке. Взаимосвязь между конкурентоспособностью и инновационной деятельностью можно установить из определений этих двух понятий. Под определением инновация понимают «некое нововведение в области техники, технологии, организации труда или управления, основанное на использовании достижений науки и передового опыта. Конечный результат инновационной деятельности – реализация нового или усовершенствованного продукта, реализуемого на рынке» Под конкурентоспособностью понимают «способность страны или предприятия производить товары или услуги, которые могут конкурировать на мировом рынке». Таким образом, между этими двумя понятиями имеется определенная взаимосвязь - инновационная деятельность может рассматриваться как средство повышения конкурентоспособности. С целью активизации инновационной деятельности Кабинетом Министров Украины было принято Постановление от 14 мая 2008 г. «Создание в Украине инновационной инфраструктуры на 2009-2013 годы», где была выработана новая инновационная политика, представляющая собой совокупность принципов и мероприятий, обеспечивающих создание благоприятного инновационного климата в Украине. Создание инновационной инфраструктуры, способной обеспечить эффективное использование отечественного научно-технического потенциала, повышение уровня инновационности и конкурентоспособности национальной экономики. Для этого предусмотрено создание в стране разнообразных институций: бизнес - центров, венчурных фондов, научных и технологических парков. Финансирование Программы предусмотрено за счет средств государственного и местных бюджетов, а также инвестиций и организаций, грантов международных организаций.[6] «Идея» может приносить даже большие прибыли и поступления в бюджет, чем товар. Это один из тех факторов, которым объясняется заинтересованность государства в формировании условий для субъектов инновационной деятельности, которых объединяет статус технопарка. Технопарк представляет собой юридическое лицо или их объединение, главной целью которого является деятельность по выполнению инвестиционных и инновационных проектов, внедрению в производство наукоемких разработок, высоких технологий и конкурентоспособной на мировых рынках продукции. В Украине первые технопарки появились в 2000 году. Они были созданы на базе наибольших научно-исследовательских институтов: два в Киеве (ТП «Полупроводниковые технологии и материалы, оптоэлектроника и сенсорная техника» и «Институт электросварки им. Е.О.Патона»), третий в Харькове – ТП «Институт монокристаллов». Их деятельность подкреплена соответствующим законом Украины «О специальном режиме инвестиционной и инновационной деятельности технологических парков в Украине». На начало 2008 г. на территории Украины осуществляли свою деятельность 16 технопарков. На сегодня деятельность технопарков эксперты оценивают по-разному. Успешность работы технопарка определяется прежде всего его возможностью реализовывать инновационные проекты и получать прибыль. Так, только за одно полугодие 2008г. технопарками выполнено 26 проектов, в которые инвестировано 5,8 млн. грн., общий объем реализованной инновационной продукции (с НДС) составил 1,5 млрд. грн. [3] Основная задача технопарка - создания и производство высокотехнологической продукции как для потребностей внутреннего рынка, так и для увеличения экспортного потенциала Украины, обеспечения полного цикла "исследование - разработка - внедрение - промышленный выпуск". Условия функционирования технопарков в Украине весьма жесткие. Если в мировой практике государство берет на себя все заботы, связанные с фискальной стороной их деятельности, то в Украине поддержка и пропаганда технопарков выражается только льготой по двум налогам, а именно на прибыль и НДС. Технопаркам, их участникам – дочерним и совместным предприятиям – в законном порядке разрешено не платить в бюджет суммы налога. Вместо этого 50% от суммы налога на прибыль и НДС от реализации инновационных проектов участники технопарка оставляют себе. Эти средства могут быть ими использованы на последующую научно-техническую деятельность. Вторая же половина является своеобразным фондом технопарка и зачисляется на его спецсчет. Такие показатели дают все основания говорить о технопарках, как о серьезном институте экономики, который за короткий срок научился не только реализовывать проекты, но и делать их коммерчески привлекательными. Технологический парк "Институт монокристаллов» есть наиболее инновационным образованием в Северо-Восточном регионе Украины. В его состав входят ведущие академические учреждения материаловедческого профиля, высшие учебные заведения, научно-технологические организации, которые имеют высокий инновационный потенциал и конкурентоспособные на мировом рынке разработки. В составе технопарка работает Центр развития малого бизнеса "Харьковские технологии". Приоритетными направлениями развития технопарка есть разработка технологий и освоение производства широкого класса продукции в области материаловедения, в частности - изготовления материалов, изделий из них, приборов и оборудование для потребностей медицины, машино- и приборостроение, электроники, химической промышленности, энергетики, агропромышленного комплекса, информационных технологий, биотехнологий и т.п.; подготовка ученых и специалистов к коммерциализации научных разработок, создания новых технологических предприятий маленького и среднего бизнеса. Технопарк имеет гарантированный соответствующими законодательными актами государства специальный режим деятельности, который делает его в особенности привлекательным для отечественных и заграничных инвесторов. Важнейшим показателем, характеризующим инновационную активность предприятия, является доля средств от оборота, направляемая на финансирование научно-исследовательских работ. Передовые мировые компании тратят на это 7-12 процентов своего дохода. В России этот показатель составляет 1.5-3 процента, а в Украине - равен 0,96 процента. Законодательно определено, что бюджетные затраты на гражданские научные исследования в Украине должны быть не менее 1,7 % ВВП [4] Как видно на рисунке 1 на практике общие затраты на научные исследования и разработки в Украине за последние 15 лет колебались от 1 до 1,5% ВВП, а в 2007 году -0,96% ВВП.  Рис.1 Сравнение вклада основных источников финансирования в науку [5] Эффективность инновационных процессов в экономике является производной от состояния науки, а поддержка и развитие последней есть необходимое условие для интенсификации инновационных процессов [2] Складывается такая ситуация, когда, с одной стороны, недостает того дополнительного потенциала, который можно получить лишь от внедрения инноваций, а с другой стороны, не выделяются ресурсы на то, чтобы инновации внедрять, что делает национальную экономику неконкурентоспособной. Ведь на мировой арене на протяжении последних 10 лет формируется новый тип общества, которое базируется на знаниях и информации и ориентируется на управлении инновациями. Во всех промышленно развитых странах нововведения являются одним из приоритетных направлений в политике правительства. Поэтому при разработке экономической политике правительству Украины необходимо отдавать приоритет инновационным отраслям и субъектам хозяйствования, которые внедряют инновации с целью обеспечения их эффективного функционирования в условиях глобальной конкуренции. Целью инновационной стратегии должно быть эффективное освоение новых товаров, услуг, повышение объемов производства и экспорта наукоемкой, экологически безопасной продукции и товаров на мировые рынки, а также внедрение инновационных форм организации и стратегического планирования. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||