Різун В. В., д-р філол наук, проф. (голова); Єсипенко Р. М., д-р іст наук, проф.; Іванов В. Ф., д-р філол наук, проф.; Мелещенко О. К., д-р філол наук, доц
| Вид материала | Документы |
- Інформаційні технології в журналістиці: вітчизняний І світовий досвід Київ 2002, 8272.38kb.
- Міжнародна журналістика – 2002 київ 2002, 2743.9kb.
- Наукові записки, 6979.43kb.
- Засновник Академія правових наук України Редакційна колегія, 2132.4kb.
- Приглашение и программа разнообразие почв и биоты северной и центральной азии, 521.14kb.
- Темы докладов и рефератов. Тип рациональности философского познания, 370.13kb.
- Научный выпуск вестник балтийской педагогической академии вып. 29. – 2000 г. Поиск, 1745.18kb.
- Вестник балтийской педагогической академии вып. 94. – 2010 г. Актуальные проблемы нравственного, 2431.92kb.
- Дипломных проектов по специальностям, 283.96kb.
- Кузбасса Кемерово «скиф», 5054.76kb.
Канадська преса
Канадська преса є дуже багатою за типологією видань, тематикою та жанрами. До сих пір преса Канада для нас залишилась невідомою: якось традиційно у журналістських дослідженнях більше уваги приділялось європейським засобам масової інфоормації, зокрема французьким. німецьким та італійським газетам.
З огляду на це будь-яке дослідження преси Канаді цікаве апріорі, тим більше, що канадські друковані ЗМі виходить двома офіційними мовами країни – англійською та французькою.
Традиції періодичної преси в Канаді надзвичайно міцні. На другу половину ХІХ ст. там існувало більше 50 солідних газет. Сьогодні кожне канадське містечко має свою газету, що свідчить про великий розвиток регіональної преси. Не кажучи вже про таке велико місто, як Торонто, або столицю Оттаву, де існує кілька десятків газет.
Найбільшими газетами сучасної Канади є “Глоб енд Мейл” (“Глобус і пошта”), “Нейшнл Пост” (“Національна пошта”), “Ля Прес” (“Преса”) та “Льо девуар” (“Завдання”), які яскраво представляють національну пресу Канади на міжнародній арені. До речі, саме ці газети надходять до кожного дипломатичного представництва Канади за кордоном.
“Глоб енд Мейл” – це англомовна газета, яка має дуже цікаву історію. Все почалося у 1843 р., коли до Торонто приїхав Джорж Браун, високий молодий шотландець 25 років. Він прибув до Північної Америки у 1837 р. зі своїм батьком і допомагав своїй родині видавати “Британські хроніки” в Нью-Йорку, газету антирабського спрямування під керівництвом британських емігрантів. Тираж “Британських хронік” був не високим, і тому Джорж разом із батьком вирішили переїхати до Торонто.
У серпні 1843 р. вони заснували “Прапор”, чотиристорінковий тижневик, спрямований на захист інтересів пресвітеріанської церкви. Але молодий Джорж мав більш грандіозні плани, і в 1844 р. 5 березня заснував газету “Глоб” (Глобус) політичного спрямування. Почала вона виходити як тижневик тиражем 300 примірників. Проте вже 1 жовтня 1853 р. видання перетворилось на щоденну газету накладом 6000 примірників. На 1858 р. Браун стає головною фігурою в Партії реформістів на заході Канади і починає активно займатися політикою. Проте у 1880 р. він помирає від зараження крові – після того, як один з його колишніх службовців, помстившись за своє звільнення, поранив йому ногу.
Після цього трагічного випадку газета “Глоб” була куплена синдикатом на чолі з сенатором Робертом Джефри, родина якого, починаючи з 1888 р., володіла контрольним пакетом акцій до 1936 р. За цей період газета здобула визнання та популярність серед канадців і стала вважатися Канадською національною газетою. Її вплив і тираж постійно зростали. Видання змінило назву на “Глоб енд Мейл”.
Ця газета була однією з перших, яка мала свого власного кореспондента в Північній Африці. Крім того, “Глоб енд Мейл” була першою північно-американською газетою, яка заснувала корпункт у Китаї, та першою канадською газетою, що відкрила постійні бюро новин в Африці та Латинській Америці. Далеко не кожна канадська газета могла дозволити собі мати власного кореспондента в Квебек-Сіті в 1850-х рр. А протягом 1960-х рр. “Глоб енд Мейл” створила по всій Канаді свої кореспондентські пункти. Але на цьому її досягнення не припинились.
У 1979 р. “Глоб енд Мейл” була першою газетою в світі, хто видав повний текст комерційної бази даних з кожного висвітлюваного нею ідейно-тематичного напрямку, а також в один і той самий день вийшла одночасно в традиційному вигляді, на папері, та в електронному. Було засновано відділ електронної інформації для надання послуг користування цією базою даних та іншими інформаційними ресурсами. На сьогодні існує два видання цієї газети в електронному вигляді: “Глоб енд Мейл” (створено у 1995 р.) та “Глоб фонд” – у 1997 р.
У 1980 р. “Глоб енд Мейл” стала першою газетою Канади національного масштабу, яка друкується в Монреалі та значну частину своїх шпальт присвячує висвітленню політичних та економічних новин. Завдяки використанню супутникового зв’язку “Глоб енд Мейл” може поширюватися протягом доби в 10 канадських провінціях та на двох територіях.
У червні 1990 р. “Глоб енд Мейл” зазнає координальних змін у дизайні – як у графічному, так і у поліграфічному. А в 1995 та 1996 рр. Міжнародною Спілкою газетного дизайну ця газета була визнана найкращою в дизайнерській галузі у світі.
Іншою канадською газетою, яка заслуговує на увагу, є “Нейшнл Пост”, яка виходить шість разів на тиждень. Ця відносно молода назета швидко завоювала свого читача завдяки своєму електронному виданню. У ньому не публікується увесь зміст газети, а тільки короткий огляд статей та матеріалів. До речі, у Канаді люблять читати різноманітні симпатичні історії з життя інших людей, і саме такі історії кожна газета намагається розмістити у своєму електронному вигляді. Вважається, що таким чином популярність газети підвищуватиметься. “Нешнл Пост” цікава своїми матеріалами на політичні та суспільні теми і користується популярністю серед різних верств населення – від тінейджерів до державних службовців.
Франкомовну пресу Канади найкращим чином представляють дві газети: “Ля Прес” та “Льо Девуар”, які є найстарішими франкомовними виданнями в Канаді.
“Ля Прес” була заснована в Монреалі у 1884 р.: 20 жовтня з’явився перший номер цієї газети. На той час це був справжній прорив у журналістському світі франкомовної частини Канади. Тому що у цій сфері вже існували свої видання-конкуренти: 4 газети французькою мовою та 6 газет англійською. Більша частина з цих газет з часом зникла через нездатність адаптуватися щодо вимог “нової журналістики”, в якій новини, оперативна інформація подавалися крізь призму політичної пропаганди. Не треба забувати, що всі тижневики та щоденні газети на той час, аж до початку ХХ ст., були засобами боротьби політиків зі своїми конкурентами. З тих часів на сьогодні залишилось тільки дві газети, які змогли і в політичних дискусіях бути на висоті, і зберегти та розширити свою читацьку аудиторію. Це “Газетт” і “Ля Прес”. До речі, сама газета “Ля Прес” була задумана як засіб політичної боротьби одним канадським політичним діячем паном Лангевіном у 1884 р. “У жовтні 1884 р. вийшов перший номер цього видання, в якому зазначалось, що “Ля Прес” – це “незалежна вечірня щоденна газета французькою мовою, спрямована на комерцію, політику, літературу – словом, на поширення новин з основих життєвих питань”.
У ХХ столітті редакція газети пережила нелегкий період у своєму житті. Минула хвиля страйків, які періодично повторювалися. Особливо в 50-х та 60-х рр. Проте уже наприкінці ХХ ст. “Ля Прес” вийшла на передові позиції у канадській пресі завдяки проведеним структурним реформам, зміні керівнитва та концепції газети. І на сьогодні ця газета є найбільшою франкомовною щоденною газетою північної Америки і по праву вважається найкращою франкомовною газетою на Американському континеті.
“Льо Девуар” є другою франкомовною газетою у Канаді, без якої не можна собі уявити франкомовну пресу Канади. Газета була заснована на початку ХХ ст., 10 січня 1910 р. Біля її витоків стояла компанія “Обмежена реклама”, яку очолював Генрі Бураса. Він і став першим редактором видання. У детальній розробці концепції газети зазначалось, що “Льо Девуар” – це видання думки та ідей, видання незалежної боротьби. Генрі Бураса зумів запросити найкращих журналістів того часу до своєї газети, серед яких були Жюль Фурньє, Омер Еро, Олівар Аселан та інші. І сьогодні в сучасній “Льо Девуар” працюють одні з найкращих франкомовних журналістів Канади, які забезпечують такий високоякісний підбір матеріалів для газети, що дає змогу займати передові позиції на терені Канади.
ЖУРНАЛІСТИКА ПІВДЕННОЇ АМЕРИКИ
АРГЕНТИНА
Леся ВАСИЛИК
Аргентинські засоби масової інформації
Газети. Періодичні видання з’явились в Аргентині ще в середині XVІІІ ст., але їхній бум відбувся наприкінці ХІХ ст. Провідними газетами того часу були: “Ель Насіональ” (“Національна”, друкувалася у 1852 – 1893 рр., газета пропрезидентської орієнтації). “Ель Трибуналь” (“Судова”, виходила у 1853 – 1884 рр., газета ліберальної партії). До анархічних газет належала найвідоміша “Ель Ріо де Ла Плата” – “срібна ріка”13 за редакцією відомого письменника Хосе Ернандеса. У своїй газеті він надавав слово “двом республікам де Ла Плати”, тобто федеративним та унітарнам силам, негативно висловлювався про політиків взагалі, яких називає у своїх статях “пліткарями”. Також Ернандес мав своє ставлення до журналістів: “Є багато тих, при всій повазі до винятків, – писав він, – що можна їх порівняти з нареченими, які все своє життя постійно собі дарують, а врешті-решт залишаються старими і незаміжніми...” Своє існування газета “Ель Ріо де Ла Плата” припинила своє існування в 1870 р. Революційне повстання та вбивство Уркіса – останні повідомлення, зафіксовані газетою.
Інша, не менш відома газета, – “Ла Републіка” (“Республіка”) випускалася у 1867 – 1881 рр. під редакцією Мануеля Більбао і була рупором федеративної партії. Це перша газета, яку продавали вуличні продавці, з часом названі “каніліта”.
Газети “Лос інтересес Архентинос” (“Аргентинські інтереси”), “Ла Уніон” (“Союз”), “Ла дискусіон” (“Дискусії”) представляли й поширювали католицькі ідеї під час теологічних воєн. На їхніх сторінках друкувалися тодішні найвидатніші політики Леандро Н.Алем, Вікторино де Ла Плаза, Норберто Кірно Коста та інші.
Також у Буенос-Айресі друкувалися іншомовні газети – “Стандард” (“Прапор”) англійською мовою, видавалася з 1861 р., франкомовна “Кур’є де Ла Плата” (“Кур’єр де Ла Плати”), “Ді Дойче Ла Плата Цайтунг” (“Німецька газета де Ла Плати”).
Паралельно із щоденними газетами видавалися численні сатиричні листівки: “Ель брухо” (“Відьмак”), “Ель латіґасо” (“Батіг”), “Ель ґрінґо” (“Іноземець”), “Ла херінґа” (“Шприц”), “Ла віуда” (“Вдова”) та інші. Найвідоміший із сатиричних листків на той час – “Ел москіто” (“Комар”), де друкувався найвідоміший карикатурист країни Домінґо Фаустіно Сарміенто14.
Вже у 1869 р. починає друкуватися газета “Ла Пренса” (“Преса”), яка, незважаючи на роки недемократичної держави та неодноразові закриття газети, видається до нинішнього дня у двох випусках – ранковому та вечірньому. Після неї почала друкуватися “Ла Насіон” (“Нація”) у грудні 1869 р. Як і “Ла Пренса”, газета “Ла Насіон” пережила п’ять закриттів. У 1874 р. президент Сарміенто закриває газету. Приводом стала участь у виборах шеф-редактора та засновника видання Мнтре (тоді в Аргентинській республіці участь в голосуванні могла брати лише еліта, до якої Митре не входив). Друге закриття – у 1876 р. Тодішний президент Авелянида наказав закрити газету за її негативне ставлення до переслідування партії лібералів15.
Пізніше були ще інші закриття. У 90-х рр. під час держави Сельмана закривали газету за її виступи проти корупції фінансів. У період з 1943 по 1955 рр. закривала газету спочатку військова хунта, а потім партія Пероністів16. У цей період влада чинить тиск на газети загалом, і на “Ла Насіон” зокрема – реквізують на складі редакційний папір, призначений для друку. Видання змушені скоротити свої обсяги – у 1948 р. газета “Ла Насіон” зменшила кількість сторінок до 16, у 1949 р. – до 12, а зрештою у 1955 р. – до 6 шпальт. Ці способи придушення преси діяли на публіку не так, як очікувала влада. Так, “Ла Насьойн” отримала визнання читачів як об’єктивна газета. Багато разів ціни на газету у кіосках зростали.
Тенденції преси у 1997 році
На сьогоднішний день нараховується більше 100 щоденних газет, що видаються в Аргентинській Республіці. На світовому ринку за кількістю газет Аргентина посідає 20-е місце. У табл. №1 показано кількість газет, що існують в Аргентині від 1992 до 1999 рр., – за данами організації World Press Sender.
За кількістю щоденно проданих газет Аргентина посідає 33-е місце разом із Туреччиною – 68 тис. примірників, проданих за день. Із цієї кількості, за даними World Press Sender, 60% продаються у кіосках, а лише 40% передплачуються, як можна бачити у таблиці №2.
Таблиця №2: ФОРМИ ПРОДАЖУ ГАЗЕТ В АРГЕНТИНІ
Велику роль відіграє реклама у пресі взагалі. Дякуючи їй, сьогодні можна сказати, що преса сама себе забезпечує, не потребуючи бюджетної підтримки.
Отже, попередня таблиця висвітлює рекламні інвестиції у різні засоби масової інформації країни. У процентному відношенні це виглядає так: 20% – газетна реклама, 7% – реклама в журналах та на радіо, і 63% – реклама на телебаченні. Приміром, у вуличну рекламу вкладається 2% коштів і 1% – у кіно. На сьогодні більшість інвестиційних фірм віддають перевагу телебаченню, бо 98% усього населення Аргентини, враховуючи також найбідніші прошарки суспільства, мають телевізори.
Повертаємось до газет. Найпопулярнішими газетами загальнонаціонального характеру із штаб-квартирою в Буенос-Айресі є “Кларін” (“Сурма”) накладом 1 млн. 600 тис. примірників – незалежна газета, де переважають новини про права людини; “Ла Насіон” (“Нація”) накладом 500 тис. – офіційна газета; “Ла Пренса” (“Преса”) та “Пахіна 12” (“12-а сторінка”) – прихильники лівих партій; “Ла Расон” (“Рація”) – загальна інформація, видається також вечірний випуск; “Амбіто Фінансієро” (“Фінансовий ринок”) – аналіз фінансів та економічного ринку.
Кожна провінція видає свої газети – як партійні, так і офіційного характеру. Серед них найпопулярнішими є: у провінції Буенос-Айрес – “Ель Атлантико” (“Атлантична”) у районі Мар-Дель-Плата; “Ла Нуева Провінція” (“Нова провінція”) у районі Баійя Бланка; “Ель Популар” (“Популярна”) – у районі Олаваррія; “Екос Діаріос” (“Щоденні луни”) – у районі Некочеа; “Ла вос дель пуебло” (“Голос народу”) – у районі Трес Аррольос.
Провінція Катамарка має такі найпопулярніші газети: “Ель Анкасті” (Назва місцевої гори. – Прим. ред.) та “Ла уніон” (“Унія”). Обидві видаються у столиці провінції – місті Катамарці. Найпопулярніша газета провінції Чако – “Норте” (“Південь”) видається у столиці провінції – Рессістенції. Провінція Чубут має газету “Ель Чубут”. Провінція Кордоба – газету “Ла вос дел інтеріор” (“Голос із глибинки”), яка видається в столиці провінції. Газета “Пунтал” (Це слово має два значення: 1) найвища гірська вершина; 2) найвищий успіх. – Прим. ред.) виходить у районі Ріо Куарто. Газета “Ла вос де Сан Хусто” (“Голос святого Юстиціана”) видається в районі Сан-Франціско. У столиці провінції Коріентис є газета “Епока”. У провінції Ентре Ріос – газети “Ель Діаріо” (“Газета”) та “Ель херальдо” (“Вісник”). Остання газета випускається щодня, крім неділі.
У провінції Хухуй видається газета “Ель Трибуно” (“Трибуна”). У провінції Ла Пампа – газети “Ла Арена” (“Арена”) та “Ла Реформа” (“Реформа”). Провінція Ла Ріоха має газету “Ель Індепенд’єнте” (“Незалежна”). Провінція Мендоса – “Лос Андес” (“Анди”). Провінція Місіонис друкує газету “Ель Територіо” (“Територія”). Провінція Ріо-Неґро – “Ріо Неґро” (“Чорна ріка”). Провінція Салта публікує видання “Діаріо де Кужо” (“Газета Кужо”). Провінція Сан-Дуїс - “Ель діаріо де ла републіка” – “Газета республіки”). Провінція Санта-Фе видає газети “Ла Капітал” (“Столиця”) та “Ель Літорал” (“Побережна”). Провінція Сантьяґо-дель-Естеро – “Ел Ліберал” (“Ліберал”). Провінція Тукуман – “Ла ґасета” (“Газета”).
Журнали. В Аргентині друкується велика кількість журналів різних напрямків. Є видання для бізнесменів, інженерів, науковців тощо: “Апертура” (“Відкриття”), “Гестіон” (“Справа”), “Меркадо” (“Ринок), “Негоціо” (“Негоціант”) та інші; дидактичні видання для дітей: “Біллікен” (“Симпатяга”), “Антеохіто” (“Окулярчики) та інші. Жіночі журнали: “Луна” (“Місяць”), “Мія” (“Моя”), “Мухер уніка комо вос” (“Жінка унікальна як ти”), “Пара Ті” (“Для тебе”). Спортивні журнали: “Ель ґрафіко” (“Графіка”), “Парабрісас” (“Двірники” – щітки на лобовому склі авто. – Прим. ред.) та ін. Дидактичні журнали для дорослих: “Коноска мас” (“Узнавати більше”), “Дескубрір” (“Відкривати нове для себе”), “Mіу Інтересанте” (“Дуже цікаве”) та ін.; журнали фотосеріалів: “Лa Ревіста де Чіквітас” (“Журнал маленьких дівчаток”), коміксів: “Ecкорпіон” (“Скорпіон”), “Тоні” (Власне ім’я. – Прим. ред.), “Maфалдa” (Власне ім’я. – Прим. ред.), “Авентура” (“Пригоди”) та ін.; розважальні: “Кругіграма” (“Кросворди”), “Джoкер”, “Вік-енд” та ін.), журнали про кіно, радіо і телебачення: “Телеклік” (“Клік” у значенні “клац”. – Прим. ред.), “Лінда”, “ТV у новелас” (“ТБ і “мильні опери”) та ін.; інформаційні: “Aква вівімос” (“Тут живемо”), “Карас” (“Дорогий”), “Хенте” (“Народ”), “Салуд Вітал” (“Здоров’я”), “Нотісіас де ла Семана” (“Новини тижня”), “Пронто семаналь” (“Оперативні новини тижня”) і т.д.; журнали елітні загальноінформаційного спрямування: “Класика”, “Уно місмо” (“Я сам”) тощо та ін.
Загальна кількість національних журналів досягає 56 назв. Загальний тираж журналів – 142,8 млн. примірників, які вважаються національними. Кількість іноземних журналів досягає лише 19 мільйонів.
Телебачення. Із 1950 р. проводились експериментальні передачі. Телебачення в Аргентині почало свою діяльність 17 жовтня 1951 р. передачею про офіційне святкування Дня вірності. Це була перша пряма трансляція із Національного Банку Аргентини, яку проводила тодішній заступник призедента Ева Перон. Ведучим передачі був Ґільєрмо Брісуела Мендес, який вважається легендою чорно-білого телебачення. У 1979 р. розпочинаються передачі кольорового телебачення17. Першим “кольоровим” каналом був 7 канал, згодом перейменований на АТС.
Загальнонаціональних каналів є 4. “13” канал є приватним і приналежить до консорціуму Aртеар, що також є власником газети “Лa Насіон” та радіостанції “Мітре”. “Телефе” (“Телевіра”– “ТБ + “фе” – “віра”. – Прим. ред.) – приватний канал, що належить консорціуму “Фортабат” (Прізвище жінки – аргентинського медіамагната. – Прим. ред.), який володіє газетою “Кларін”, а також “9” та “7” (АТС) каналами. З них АТС – державний канал (на ньому здійснює телемовлення аргентинська державна телекомпанія; А-Ті-Сі буквально означає “прив’яжіться”. – Прим. ред.). Їхні штаб-квартири знаходяться в столиці Аргентини – Буенос-Айресі. Кожна провінція має свої телевізійні канали: “10” канал, “12” канал, “3” канал (провінція Кордоба), “Aмерика”, “9” канал (провінція Буенос-Айрес), “5” канал (провінція Місіонис) та ін.
Аргентина має 3 канали кабельного телебачення: канал “13” – Aртеар/TN , “Телефе ред де нотісіас” (“Телевіра – сітка новин”), ATC/cable. Кабельне телебачення транслюється за кордон. Усі канали ведуть мовлення державною іспаською мовою.
За даними World Press Sender, наступна таблиця показує кількість глядачів у процентному відношенні, які віддають перевагу телевізійним новинам.
Радіо. Музика займає в житті латиноамериканських народів, і в тому числі аргентинців, дуже велике значення. Тому не дивно, що Аргентина характеризується великою аудиторією радіослухачів і має понад 40 радіостанцій. Найвідомішими з них є “Радіо Мітре”, “Радіо дель Плата”, “Радіо Хаі”, “Рaдіо Поп”, “Радіо Контіненталь” та ін.
Власні радіостанції мають представники єврейської, грецької, української, польської, німецької та інших діаспор. Українській діаспорі належить радіостанція “Украніа байла і канта” – “Україна співає і танцює”). Ці передачі відбуваються раз на тиждень двома мовами, новини викладаються іспанською.
В цілому в країні радіо мають усі мешканці, а телефони – якщо не розкіш, то достатньо рідка річ, і тому в провінції радіо використовується не лише як засіб масової інформації, а й як засіб масового спілкування (зокрема, мається на увазі “ретрансляційна” функція місцевих радіостанцій, які передають в ефір дзвінки щасливих власників телефонів).
У мережі Інтернет відкрито не менше 10 сайтів аргентинських радіостанцій, відвідавши які, можна ознайомитися як з музичними новинками, так і з матеріалами на політичні, економічні та культурні теми.
Аргентинські агентства новин. Аргентина більше користується послугами іноземних агентств. До власних інформаційних агентства належать: телевізійне агентство ANT (“Аргентинос нотісіас де телевісіон” – “Аргентинські новини телебачення”; передає новини, спеціальні передачі, має кореспондентів у провінціях Аргентини та за кордоном); агенція ДІБ (штат Куартера, провінція Де Ла Пампа, охоплює також провінцію Буенос-Айрес); католицьке інформаційне агентство: (щоденна інформація про події католицької церкви); інформаційне агентство фотографії; агентство Буенос-Айрес (охоплює національні новини); загальнонаціональне агентство “Телам” (охоплює суспільно-політичні та загальноекономічні новини, що відбуваються в Аргентині, передає інформацію іспанською та англійською мовами.
Загальний огляд газети “Ла Насіон”. “Лa Насіон” – це щоденна газета, що друкується від 1870 р. Її засновник Мітре, після його смерті газетою керує його син. Із часом газета перейшла у контроль корпорації “Aртеар”, яка ще володіє журналом “Біллікен” і телевізійними каналами – “13” та кабельним каналом “13/ТN”.
Кожний номер щоденної “Лa Насіон” формату А2 складається із 6 розділів, 74 чорно-білих і кольорових сторінок. Рубрик дуже багато, вони користуються великою популярністю, час від часу старі зникаються, а нові відкриваються. Це, зокрема, “Політика національна”, “міжнародні інформація”, аналітичні статті друкуються під рубриками “Огляд”, “Економіка” і “Фінанси”, “Спорт”, “Культура”, “Соціальна інформація”, “Інформація” та “Критика” (про події у світі кіно, театру, музики, книговидання).
Є рубрики, присвячені архітектурі, інформатиці, моді, кухні, туризму, здоров’ю, проблемам молоді, розвагам, пошукам роботи, авізо (оголошення).
По неділях випускається журнал “Ревіста Ла Насіон” (“Журнал Ла Насіон”), який друкує цікаві інформації, а також “Ла Насіон де лос мас чікітос” (“Ла Насіон для найменших”), розрахований на дітей. Як додаток, “Лa Насіон” випускає серійні видання енциклопедій, словників тощо.
Існують рубрики, які чередуються по певних днях тижня. Як правило, вони присвячені питанням моди, молоді, інформатики, архітектури, культури, кухні, туризму, здоров’я, дозвілля та розвагам і з’являються на шпальтах газети раз на тиждень. Так, наприклад, по четвергах випускається рубрика “Культура, по п’ятницях – “Молодіжна” і т. д.
“Лa Насіон” надає перевагу першій сторінці, де публікує виноси головних новин, відсилаючи читача до шпальти, де матеріал друкується в повному вигляді. Таким чином, перша сторінка передає характер новин. Для тих читачів, які не мають часу перечитати статтю, тут подається стислий виклад головних подій дня. У заголовках журналісти редакції вживають дієслова у стверджувальній формі і в теперішньому часі. Рекламу можна зустрітити майже на кожній сторінці номера, але особливість політики “Ла Насіон” полягає в тому, щоб не давати рекламу саме в тій рубриці, якої вона стосується.
Редакція використовує в основному усі основні газетні жанри: хроніка, інтерв’ю, репортаж, та інші, причому стилю подачі матеріалів можуть позаздрити навіть деякі іспанські чи французькі видання. У недільному журналі “Ревіста Ла Насіон” читач має можливість висловити своє ставлення до різних новин або до подій. Аналітичні статті переважно друкуються в недільному випуску. Тут можна знайти статті головних аналітиків Аргентини, які не завжди належать до редакції “Лa Насіон”. Що стосується зображальної форми, то газета користується фотографіями та інфографією, виготовленими спеціальним відділом редакції.
“Лa Насіон” активно співпрацює з агентствами Рейтер, Асошіейтед Прес та агентством Франс Прес, може передруковувати статті з нью-йоркської “Волл-стріт джорнел”. Газета має власних кореспондентів у всіх гарячих точках світу та в провінціях самої Аргентини.
У 1996 р. випуск “Лa Насіон” почав передаватися через Інтернет. Вважається, що це перша загальнонаціональна газета Аргентини, яка передається в такий спосіб і має свою веб-сторінку.
На сьогоднішній день “Лa Насіон” залишається однією з найпопулярніших газет в Аргентині, доступної для всіх ешелонів суспільства. На її полосах пропонуються цікаві статті, новини. Приваблює аудиторію можливість поповнити свою бібліотеку випусками енциклопедичних словників і книг, випущених на компакт-дисках.
ЖУРНАЛІСТИКА АВСТРАЛІЇ,
НОВОЇ ЗЕЛАНДІЇ ТА ОКЕАНІЇ
АВСТРАЛІЯ
Павло КУЖЕЄВ
“Сідней морнінг геральд” – “не жовта” газета Зеленого континенту
Австралія посідає одне з головних місць у світі за кількістю періодичних видань на душу населення. Серед найбільших можна виділити газети: “Дейлі телеграф – міррор” (“Щоденний телеграф – дзеркало”), “Геральд-Сан” (“Вісник – Сонце”), “Сідней морнінг геральд” (“СМГ”) – “Ранковий вісник Сіднея”. Ну, а якщо вважати, що Австралія починається саме із Сіднея, то преса столиці Зеленого континенту починається із “СМГ”.
Із квітня 1831 р. і до наших днів у газеті “Сідней морнінг геральд” пропрацювали тисячі людей. В середині ХІХ ст. робота тільки-но починалася, і попереду у газети був нелегкий шлях до визнання. І не лише внутрішньоавстралійського, а й світового. За значні досягнення у сфері мас-медіа, чималий внесок у становлення газетярської справи, правдивість публікацій і несхильність до дешевих сенсацій протягом свого існування газета неодноразово нагороджувалася різноманітними престижними преміями. Сьогодні – це величезний редакційний механізм, котрий 24 години на добу оброблює інформацію з усього світу, виходить багатомільйонним накладом, має прихильників і сталу армію передплатників по всій планеті.
Щоденний, насичений фотоілюстраціями випуск газети містить у собі інформацію з усіх сфер соціального, громадсько-політичного, спортивного та розважального, медичного, ринкового життя не лише Сіднея, Австралії, а й цілого світу. Перша сторінка, де друкується передова стаття, як правило, містить ще й стислі заголовки основних подій, що трапилися в країні та світі. Це така собі “вижимка” бліц-новин, яка одразу ж кидається у вічі на відстані кількох кроків до газетного “розвалу” і привертає увагу споживача, змушуючи його починати читання саме з першої, а не з останньої розважальної сторінки.
Подаючи більш розгорнуто інформацію, видання ставить на перше місце аналіз подій світу, даючи власну оцінку тим чи іншим тенденціям на міжнародній арені. Так, висвітлюючи питання глобалізації у світовому співтоваристві та характеризуючи сьогоднішній стан справ у цій сфері, “СМГ” критично оцінює кожну з впливових у цьому процесі країн:
“Новий підхід, – пише газета, – повинен починатися з реалізації основних засад глобалізації, котра під будь-яким об’єктивним виміром мала особливий успіх – особливо для США. Протягом минулих двох десятиліть Штати виробили безпрецедентні багатства: розширили й поглибили консолідованість капіталу і розподілу широкого розмаїття нових технологій, створили ринки для нескінченної кількості товарів і послуг, постійно покращуючи розподіл доходів …”; “…Європа ж не змогла демонтувати традиційну домінуючу роль урядів. Так само як і економіка Японії частково простоювала через відсутність бажання розкритися, аби витримати темп глобалізації” (1999. – 10 грудня).
Адже, – підводить риску газета, – “…жодна економічна система не може існувати без політичної основи: інтернаціональної або ж місцевої. Основний виклик для тих, хто вірить у вільну торгівлю, повинен відповідати економічному зростанню й політичним міркуванням, і проходити між тими, хто бачить світ лише у технічних, економічних термінах, та їхніми критиками, – тими, хто сумує за квазісоціалістичною моделлю урядового контролю…” (там же).
У деяких випадках журналісти “СМГ”, особливо власкори, змушені у своїх повідомленнях посилатися на чужі джерела інформації. Так, наприклад, повідомлення у “СМГ” в перших числах грудня про військові дії в Чечні кальковані з російських інформджерел (НТВ, ІТАР-ТАСС, ІНТЕРФАКС-Росія). І австралійські автори повідомлень не беруться робити висновки про ситуацію на Кавказі, а змушені задовольнитися перекладом з російської і порівнянням схожості цифр, прізвищ та цитат, що їх подають різні російські інформджерела.
Взагалі ж, категоричність не властива аналітикам “СМГ”. Вони ні в якому разі не претендують на роль “останньої інстанції”. Однак, їхні коментарі, аргументація викладених на папері думок завжди підкріплені фактами й документами. І немає різниці – свіжа довідка, чи вже припорошена канцелярським пилом історії. Причому, посилання на першоджерело не обов’язкове, але, відчувається, що у будь-якому випадку журналіст “СМГ” має вдосталь інформації у разі виникнення полеміки на викладені ним теми.
Слідом за світовою “текучкою” “Сідней Морнінг Геральд” знайомить читачів з національними подіями, внутрішньополітичним життям Австралії. Так, скажімо, тривалий час на сторінках газети розроблялася тема реорганізації освітянського сектора, зокрема його вищих щаблів. З огляду на продукування інформації, а також надходження нових відомостей про потуги федерального міністра освіти проштовхнути в парламенті власний проект реформ у вищій освіті в Асвтралії, газета виступала в ролі трибуни, де кожен мав змогу висловити свої “за” і “проти”. Єдине, чого прагнув змінити чиновник, – фінансування вищих навчальних закладів. Проте план реструктуризації мав чимало прогалин. Наприклад, фінансування регіональних вузів і різниця між фінансуванням регіонів і столиці, а також хибно розрахована наповнюваність бюджетів університетів.
“Це був погляд, оснований скоріше на ідеологічному, ніж на освітянському принципі, і, на думку багатьох, це загрожувало швидше руйнацією, аніж реформою університетського сектору. Про це справедливо висловився і прем’єр-міністр. Тепер д-р Кемп оприлюднив його Білу Книгу про університетське фінансування, дослідження, знання й новизну. Вирок: це не набагато краще” (1999. – 27 грудня).
Наскільки відомо, проект реконструкції фінансового сектора вищої освіти парламент “прокотив” і відправив на доопрацювання на невизначений строк. Якоюсь мірою руку до цього доклали й газетярі. Адже відомо, що одним з найкращих журналістських методів впливу на громадську думку та прийняття рішень урядовцями є не одноразовий виступ з претензією чи пропозицією до власть імущих, а випущена обійма матеріалів однієї тематики. Як показує досвід (у тому числі й такий авторитетний, як “СМГ”), такі “серіали” збирають вдячних глядачів і здатні коригувати політику у демократичному суспільстві.
Для того, аби не надто “завантажувати” читача роздумами над політичними перипетіями та можливими їхніми наслідками, газета розміщує поряд з такою, як викладена вище, інформацією голослівне констатування фактів. Рейтинги досліджень показують, що реципієнт у першу чергу цікавиться місцевими новинами – “за вікном”, а вже потім глобальними повідомленнями. Тому, на прикладі помилок і досягнень “таких самих, як і я”, газета сама стимулює читача аналізувати й брати з когось приклад, або ж вчитися на його прикрих помилках.
“Підприємець п.Альберт Хадид не отримав $ 500 мільйонів, які вимагав від Lenfest Communications. Він вимагав компенсацію за порушення укладеного між ним та Lenfest у 1993 р. контракту на патент використання супутникового телебачення… …Справа у 500 сторінок була передана до суду. Однак, позивач, за браком документації, її програв і дуже сумував після суду у колі друзів та родичів. А всього-навсього більшість угод було укладено в усній формі, що жодним чином не може бути доведено на суді”. (1999. – 15 грудня).
Крім того, присвячені життю Сіднея сторінки “майорять” оголошеннями про візити до міста іноземних високоповажних гостей, театральними та кіноафішами, анонсами спектаклів і пропозиціями щодо уїк-енду.
“Сідней Морнінг Геральд” не є вузькоспеціалізованим виданням, орієнтованим на той чи інший соціальний або професійний прошарок населення. Задовольняючи потреби якнайширшої читацької аудиторії, газета вдало тримається основного стрижня власної інформаційної політики і не робить крен у той чи інший тематичний бік. При цьому його постійні читачі – передплатники, і ті, що знаються на економіці й ринках, і ті, кого цікавлять, скажімо, курси валют і не більше, – знаходять у кожному номері насичені та виважені матеріали економічної тематики. Тут представлені бізнесові замітки, результати торгів на валютній і товарно-сировинній біржах. Тут же читач знайомиться і з новими науково-технічними досягненнями. Причому, подаючи економіку, автори статей виходять з наступних міркувань: вплив події на стан внутрішньої економіки країни – причини – прогноз наслідків – зиск або ж втрати Австралії (Сіднея) від цього на зовнішньоекономічній арені. Як приклад можна представити відслідковування події Бредом Норінгтоном (Brad Norington) і Пенелопи Дебель (Penelope Debelle). До Австралії прибуває місія із США, аби розібратися у ситуації, що сталася на місцевому автозаводі Міцубісі. Тут різко скорочений продаж машин не лише призвів до збитків, а й загрожує скороченню штату працівників.
Отже, результат:
“Mitsubishi була добре керованою компанією, котра була передана місцевому ринку і випускала автомобілі високої якості, але компанія, подібно до інших виробників, була розвалена урядовою бездіяльністю”;
причини:
“Продаж автомобілів драматично упав незадовго до представлення GST'S, оскільки покупці сподівалися на зниження цін на автомобілі, після того, як податок на продаж мав бути зменшеним на 10 відсотків”;
втрати:
“Представник Mitsubishi не заперечував вірогідність скорочення 1000 робочих місць на заводі Аделаїди”;
ймовірне розгортання подій:
“Як стало відомо Геральд, президент Міцубісі в Японії, Г.Кацухіко Кавасо заявив, що дії компанії в Австралії були сумнівними й нерішучими” (1999. – 14 грудня).
Наближення Олімпійських ігор-2000 вплинуло на збільшення і без того багатослівної добірки статей на спортивну тематику. Зелений континент, освоєний і обжитий багатьма видами спорту, готується до головних спортивних баталій. Хоча змагання п’яти кілець і відтіснили на другий план поточні спортивні заходи, окрім передолімпійської добірки новин, у повному обсязі виходять друком і рядові спортповідомлення.
“Організатори Ігор завтра назвуть 8.500 відібраних людей, які нестимуть Олімпійський факел навколо Австралії”, “Премія Олімпійських ігор у небезпеці”, “Як кільця змінили Сідней назавжди”.
І поруч:
“Вирішальні зустрічі Національної Ліги Баскетболу”, “Якщо забути цю команду, то це вже не крикет”, “Вплив рефері: відбиток гріха у відрі із сміттям”, “Перемога Валлабієса”.
Вище йшлося про те, що інколи журналісти “СМГ” з об’єктивних причин змушені звертатися або посилатися на інформацію, отриману не “з перших рук”, а вже опрацьовану іншими ЗМІ. Однак, час від часу “Сідней Морнінг Геральд” й сама живить власними ексклюзивами колег з інших світових видань. Так, публікації цієї поважної австралійської газети свого часу посилалися на такі видання в СНД, як: “Советская Белоруссия” (“Бывшие нацисты тайно работали на Австралию”. – 1999. – 18 серпня), одеська “Наша газета” (1999. – 31 грудня), російська Національна служба новин (грудень 1999 р.), ИТАР-ТАСС (“Эксперименты с малярией”. – Грудень 1999 р.) тощо.
Природно, що в умовах жорсткої конкуренції на ринку засобів масової інформації “Сідней Морнінг Геральд” прагне охопити якомога ширшу читацьку аудиторію, зацікавити її не лише виваженими, змістовними професійними публікаціями будь-якої тематики, а й завжди залишатися першим також у сфері послуг, що надаються читачам. Свіжі випуски газети щодня виходять в електронному форматі у глобальній мережі Інтернет. Тут, за адресою: www.smh.com.au оприлюднюється 40% від загальної інформації, котра одночасно виходить друком.
До речі, “СМГ” пропонує своїм читачам оригнінальні умови передплати з доставкою газети додому. Залежно від обраних умов читач, завдяки цій послузі, може заощадити від 35% до 16% витрат на газету. Наприклад, передплата на щоденне отримання газети з понеділка до суботи протягом 52-х тижнів коштує 225 австралійських доларів (майже стільки і в американських), а доставка цієї ж кількості номерів газети раз на місяць варта лише $25. До того ж читач, погоджуючись на деякі запропоновані йому умови, отримує ще й газету-супутник – “Геральд-Сан”.
Окрім вказаного вище (і це є чи не найголовнішим), газета не втомлюється попереджати своїх читачів про дотримання авторських прав і недопущення несанкціонованого використання опублікованих матеріалів.
Словом, Австралія недарма пишається своїм добробутом і авторитетом у світі. Впевненості їй додасть також Олімпіада-2000. Що стосується гідного представлення своєї країни за її межами, то в царині провідних видань світу газеті “Сідней Морнінг Геральд” належить одне з почесних місць. І не випадково, анонсуючи себе перед читачами, колектив газети не без підстав говорить, що це – робота найповажніших журналістів Австралії.
НОВА ЗЕЛАНДІЯ