Інститут економіки та промисловості нан м
| Вид материала | Диплом |
- Інститут економіки та промисловості нан, 9040.04kb.
- Інститут економіки та промисловості нан, 3422kb.
- Кірізлєєва Аліса Салаватівна удк 336. 717. 061 (477) розвиток механізму іпотечного, 349.57kb.
- Наукові досягнення та розробки установ нан україни за 2011 рік, 233.7kb.
- Державна Установа «Інститут економіки та прогнозування нан україни», 38.48kb.
- Д-р політ, наук (Інститут соціальних наук Одеського національного університету Ім., 14508.65kb.
- Інститут географії нан україни, м. Київ, 42.61kb.
- “матеріали електронної техніки, 168.29kb.
- Національна академія наук україни державна установа "Інститут економіки природокористування, 207.82kb.
- Заюкова Марина Сергіївна. Фінансова стійкість та її забезпечення на підприємствах м'ясної, 184.13kb.
До виховання соціально компетентної
особистоСті
On education of socially competent person
Анотація
Мова йде про виховання соціально компетентної особистості на прикладі становлення особистості учнів, де у виявленні природженого нахилу учня, розвинення його до самореалізації важливу роль відіграє творча особистість самого вчителя, його життєвого досвіду і мудрості педагога, і натхнення духовного наставника, і висока майстерність просто земної людини, залюбленої у свою справу. Такою людиною представлено Вчителя Драчук Інну Іванівну, яка змогла передати своїм вихованцям відчуття рідного слова, яке вони пропустили через свої юні душі, формуючи власне світобачення, світорозуміння, світосприйняття; спогади колег та її гідних учнів.
The summary
The article deals with issues education of socially competent person on the example of making up of pupils personality. Creative personality of teachers, their rich life experience and wisdom, aspiration of a spiritual tutor, high professional skills and common personal gualities play a great role in revealing natural abilities of every pupil and in creating conditions for his self-realization. This person was the Teacher Drachuk Inna Ivanovna who was able to make so that her pupils could feel deeply a native word that was going through their young soles and, thus, forming their own world outlook, understanding of the world, attitude to the world. Here are presented memories of the world. Here are presented memories of collegues and former worth-while peepils.
Суспільству потрібна інтелектуально й соціально компетентна особистість, здатна критично мислити, творчо діяти, застосовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях. Становлення особистості починається зі школи, де завдання педагога, як зазначається в роботі Драчук І.І., «якомога раніше виявити, розпізнати природні нахили учня, розвинути їх і дати поштовх до самореалізації творчої особистості» [1].
Для формування такої особистості мають використовуватися у шкільному навчально-виховному процесі інноваційні методи, прийоми навчання, завдання і вправи, які спонукали б школярів до творчої діяльності. Творчою вважається продуктивна, самостійна, цілеспрямована діяльність школяра, у процесі якої учень комбінує, змінює чи створює щось нове на доступному для нього рівні. І найкращим способом виявлення особистості є творчі роботи учнів. Основними показниками творчості в цьому випадку є самостійність, ініціативність, активність, а результатом творчої самостійної діяльності - якісно нові цінності учня, людини. Вчителі української мови та літератури в школі, де останні роки свого життя викладала Драчук Інна Іванівна, застосовували у своїй роботі методи і прийоми, які спонукали б учнів до творчого, неординарного мислення. Широко запроваджувалися нею такі форми навчальних занять, як навчальні семінари, диспути, учнівські конференції, конкурси на кращі учнівські твори, літературні вечори, готувався шкільний літературний альманах "Острови", у якому друкувалися твори (поетичні, прозові, драматичні), написані учнями українською, російською та англійською мовами, учнів, які не здогадувалися, що передбачають власне майбутнє. Цікавою стала доля авторки нижченаведеного нарису з вільних мрій учнів, де класним керівником була Інна Іванівна Драчук.
Тема «Моя мечта» - Домницкая Ирина – 1982: «….Мечта на ближайшее будущее: поступить в ДонГУ на биофак. На дальнейшее будущее: если она сбудется: я выучусь на ботаника, то: если из меня не выйдет ученый, вернусь в родную СШ №54 и буду прививать подрастающему поколению любовь к природе, давать прочные знания о ней. В наше время это крайне необходимо любому человеку.
Если все же сумею стать ученым, то много времени отдам акклиматизации гранатового дерева в Донецкой области, введению его в комнатную культуру (как лимоны), так как их плоды и вкусны и полезны (правда, с гранатом я буду работать, даже если не стану ученым). А кроме этого буду решать другие проблемы, связанные с природой.
Мечтаю не растерять на жизненном пути все светлое, доброе и хорошее, что привили в школе дорогие учителя…».
І ця учениця досягла своєї мети: одержала вищу освіту на вибраному факультеті біології Донецького національного університету, готує в даний час кандидатську дисертацію й успішно займається педагогічною і науковою діяльністю в Ботанічному саду Дніпропетровського національного університету. І спогади цієї учениці через десятиліття:
«…..Взагалі ж я пам’ятаю Інну Іванівну так, як співала донька про матір: «Ти від лютої зими затуляла нас крильми, пригорталася теплим леготом, задивлялася білим лебедем, диво-казкою під віконечком, сива ластівко, сиве сонечко». Вона завжди була підтягнутою, гарною. Та коли ми закінчили 10-й клас, виявилось, що сивини в неї і справді більше, ніж у інших класних керівників.
Повітря, котрим дихаєш, не помічаєш, доки воно є. Я ж відчувала її присутність, як теплий вітер, що вів, куди треба, не давав впасти. Вже дорослою приходила я до неї, приводила доньку (котра досі її тепло згадує, хоча бачила зовсім маленькою). Просила поради, чи просто виговорювала наболіле. Вона вислуховувала і підтримувала. Розповідала про свою сім’ю. Ставало легше, сподіваюсь, і їй – теж.
Сумую, що за власними справами останні роки приїздила рідко, а в 2007-му навіть не побачилась. Інна Іванівна ніколи не дорікала і на все життя залишилась другою матусею.
Для когось – сувора, але справедлива. Як на мене – дуже вимоглива до себе, чуйна до інших, світла людина. Я рада, що встигла познайомити з нею доньку, а також, що можу через ці спогади донести її тепло і світло до інших людей.
Вибач нас, люба, за безсонні ночі та передчасну сивину і спасибі за все!»
Як згадує колишню колегу Оліфіренко С.М., заступник директора з навчально-виховної роботі ЗОШ №54 (1988-2002 р., м. Донецьк), учитель вищої категорії, учитель-методист, відмінник освіти України: “Інна Іванівна для мене завжди була людиною авторитетною, з думкою якої не можна було не рахуватися: і в її зовнішньому вигляді, і в неспішній манері спілкування завжди почувалися великий життєвий досвід, впевненість, розважливість, бажання допомогти навколишнім. Не пам'ятаю випадку, щоб вона була дратівливою, нетерпимою до людей (учні це чи колеги), щоб кричала на кого-небудь або розмовляла з кимсь на підвищених тонах...Навіть на схилі своїх років внутрішньо залишаючись молодою, воно так притягала до себе тих своїх учнів, яким не вистачало дійсного друга. Спостерігаючи за взаєминами Інни Іванівни з учнями, я не переставала дивуватися їхньої гармонійності, умінню педагога вибрати правильний тон, не нав'язувати своєї думки. Саме тому завжди йшли до неї учні за радою, за допомогою. І не тільки в роки навчання в школі, але навіть і через десятиліття вони продовжували дружні відносини зі своїм колишнім вчителем і класним керівником.
З гіркотою згадувала вона про ситуацію, коли в 1970-1980 р. батьки мали право звільняти своїх дітей від вивчення української мови. Це були часи, коли єдина в той час комуністична партія взяла курс на злиття народів у «нову історичну спільність» радянський народ, російська мова була проголошена мовою міжнаціонального спілкування, а багатьох з тих, хто вголос говорив про свою любов до рідної української мови, оголосили «українськими буржуазними націоналістами», тобто ворогами. Яким терпінням і колосальною витримкою потрібно було володіти їй, вчителю української мови і літератури, щоб не утекти за тридев'ять земель з радянської школи цього періоду, не озлобитися на всіх і на все, не втратити віри в себе й у ту справу, якій ще в юності вирішила присвятити своє життя!
Всі роки шкільної роботи Інна Іванівна завжди залишалася на своїй «посаді» — була Вчителем. Уроки, зошити, щоденники, батьки і знову зошити, зошити... Скільки ж їх за своє педагогічне життя вона перевірила? Скільки дітей завдяки їй навчилися грамотно писати, виражаючи свої думки і почуття? Скільком з них вона віддала частку своєї душі, щоб вони вийшли за поріг школи з любов'ю до життя і людей?!...
А ще вона знаходила час на те, щоб керувати школою молодого вчителя «Шкільного яблука смак», допомагати становленню своїх юних колег І.А.Володарській, Л.М.Михайлик, Н.А.Деменковій, Важеніной О.Г., Кириченко М.О. і ін.; бути активним організатором проведення шкільних тижнів народознавства «Мій рідний край, моя земля» і презентацій методичного об'єднання вчителів-філологів…»
З яким хвилюванням йшли на перший урок молоді вчителі, на перше знайомство з учнями! Кожний новий день приносив нові турботи, нові хвилювання. Охоче ділилися своїми проблемами і першими радощами один з одним, питали поради в досвідчених учителів, уважно прислухались до них, адже для кожного вчителя-початківця були визначені наставники, які можуть надати допомогу з будь-яких питань методики, а особливо в практичному розв'язанні виникаючих проблем. Таке тісне спілкування привело до виникнення Школи молодого вчителя «Шкільного яблука смак», ініціатором і натхненником якої стала С.М.Оліфіренко, заступник директора школи з навчально-виховної роботи.
Та скільки б не розповідали досвідчені вчителі, а все ж головне - самоосвіта і піщинки власного досвіду. І ось уже з інтересом слухають вчителі доповідь свого молодого колеги Володарської І.0. «Культура педагогічного ремесла» (на основі праці А.Дреєр «Виховання в середній школі США»). Тепер уже кожен молодий учитель мав можливість розповісти про ті випадки та ситуації, що вимагали відповідної реакції з боку учителя, послухати, як товариші оцінюють його дії в тому чи іншому випадку.
І ось перші результати: що вміємо, чому навчили дітей за досить короткий строк, показали всі молоді вчителі під час вечора «Творчий портрет молодих спеціалістів». Хвилюванням і радістю світилися очі учасників - учнів, молодих учителів, їх наставників. Великі надії покладають на молоду зміну досвідчені педагоги, впевнені, що зміна буде гідною.
І знову уроки, проблеми, успіхи, розчарування.... Тільки заспокоєності нема і не буде.
Як стверджував відомий український методист Б.Степанишин: "Вивчення художнього твору письменника (роману, поеми, памфлету) має дати поштовх до творчості учнівської». Дослухаючись до цієї поради, Інна Іванівна готувала учнів до написання творів протягом усіх років їхнього вивчення мови та літератури. Щоб урізноманітнити цю роботу, використовувала досвід відомих педагогів. Так, у старших класах зверталася до психолого-педагогічного тренінгу, який запропонував Василь Шуляр [2] у статті «Твір: як до нього підготуватися», до вправ на редагування текстів, творів на основі асоціацій, заохочувала учнів до конкурсів. Так, у шкільному творчому конкурсі на кращий твір про Україну (2002 р.) перше місце зайняв твір у публіцистичному стилі учня 9-В класу Замикули Миколи на тему “Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить...”. Також на конкурсі було відзначено вірші учениці Щербатих Марії (9-А), яка написала кілька віршів українською, російською та англійською мовами. В шкільному літературно-художньому альманасі “Острови” (2002, 2003 рр.) було вміщено поезії М.Щербатих “Україна”, “Ніч”, “Перший сніг”, “Промінь” та ін. На прикладі цих віршів можна побачити зростання вправності автора, вміння передати свої почуття, більше заглиблення в суть обраної теми. А це все є яскравим свідченням методичної вивершеності вчителя, часто невизнаного, належно не поцінованого вчасно.
«…..У чому ж феномен Т.Шевченка? Одні скажуть: в нього був великий талант. Безперечно! Інші доповнять: це була людина з надзвичайною силою духу. І з цим не можна не погодитись. Але, на мою думку, найголовніше в тому, що він був палким патріотом. Мабуть, немає у світовій літературі письменника, якого б можна було поставити поруч з Кобзарем за силою його любові до рідного краю… У наступних творах все більше відчувається, що Тарас Шевченко — національний поет. "Його символи й образи, його стиль і дух... глибоко національні",—говорить Є. Маланюк. А Леся Українка писала у вірші "На роковини":
| Не він один її любив, Немов "красну дівчину", Поети славили в пісняхВіддавна Україну. |