Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Програма виробничої практики для студентів із спеціальності „Фізика твердого тіла, 143.26kb.
• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів, 3779.66kb.
• Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України (витяги), 61.83kb.
• Міністерство охорони здоров’я України буковинський державний медичний університет, 414.27kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• Навчальному році Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих,, 430.73kb.
• Методичні рекомендації розроблені в ідповідно до "Положення про проведення практики, 189.63kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.

автоматизацію виробництва (істотне збільшення виробничого травматизму), у тому числі транспорту (залізнич­ного, водного, авіаційного й особливо автомобільного), а також зменшення фізичного навантаження, що більшою мірою торкну­лося «чоловічої праці», та покращення умов праці. Внаслідок значної переваги хлопчиків над дівчатками наприкінці XIX ст. в Україні простежуємо перевагу чоловіків над жінками—їх частка становила 50,3 %. На жаль, таке становище не збереглося у XX ст., і ця тенденція продовжується в XXI ст.

Події першого двадцятиріччя XX ст., про які ми згадували у по­передніх лекціях, суттєво змінили структуру населення за стат­тю. За даними неповного перепису населення 1920 р., на україн­ських землях на 1000 чоловіків вже припадала 1061 жінка (51,5%). Перепис 1926 р. засвідчив, що з усіх республік, які увійшли до

складу СРСР, за диспропорцією населення за статтю Україна по­сідала друге (після Росії) місце.

Так, частка жінок в СРСР становила 51,6%, в Росії—52,4%, у Бі­лорусі—51%, в Україні—51,4%, а в інших республіках жінок було менше—від 47% до 49,4%, особливо в республіках Середньої Азії і Казахстану. Отже, якщо у слов'янських республіках питома вага була більшою на користь жінок, то в азійських і Закавказзі—на­впаки.

Через тринадцять років диспропорція за статтю у більшості республік зросла. У1939 р. частка жінок збільшилася: в СРСР—до 52% (+0,4%), у Росії—до 53% (+0,7%), в Україні—до 52,2% (+0,8%), в Білорусі—до 52% (+1%), в Узбекистані—до 48% (+0,9%), у Гру­зії—до 50% (+0,6%), в Азербайджані—до 49% (+1,4%), в Киргиз­стані—до 49% (+1%), в Таджикистані—до 48% (+1%), в Туркме- ністані—до 48% (+1,2%). А у Вірменії (49,1% (- 0,1%)) і Казахстані (48,8% (-0,8%)) питома вага навіть зменшилася. З цього можна зробити висновок, що з погляду зростання народжуваності, а в перспективі і трудових ресурсів, за тринадцять років в СРСР і в республіках, крім Казахстану і Вірменії, незважаючи на пробле­ми, які ми згадували в попередніх лекціях, відбулися хоча і не­значні, але прогресивні зміни.

Наступні матеріали про демографічне становище в Україні ми отримали лише через двадцять років. За цей час у нас значно збільшилася диспропорція за статтю між чоловіками та жінка­ми. Тому можна припустити, що різниця, особливо в перші роки після війни, була навіть більшою, ніж у 1959 р.

За ці часи диспропорція посилилася в усіх республіках. Жінок стало більше ніж 50%, зокрема в СРСР—55% (+3%), Росії—55% (+2%), Україні—56% (+3,8%), Білорусі—56% (+4%), Узбекистані— 52% (+4%), Казахстані—53% (+5%), Грузії—54% (+4%), Азербай­джані—52% (+3%), Вірменії—52% (+3%), Узбекистані—52% (+4%), Таджикистані—51% (+3%), Туркменістані—52% (+4%), Узбекис­тані—52% (+4%), Казахстані—53% (+5%), Латвії—56% (+3%), Литві—54% (+2%), Естонії—56% (+3%), Молдові—54% (+4%).

На фоні наших негараздів ще більш рельєфно проступають прогресивні тенденції республік Середньої Азії, у яких частка малих сімей (з 2-3 осіб) продовжувала скорочуватися до 22,5-

25%, а отже, зросла питома вага тих, де 5 і більше ос^:б—до 58,6- 63,1%. Якщо за цими показниками порівняти їх з Україною, то в цих республіках малих сімей було майже втричі менше, а сімей з

5. і більше осіб, відповідно, майже настільки більше.
   

/
Нічого принципово не змінилося в Україні і за часів незалеж­ності. Продовжує зростати питома вага малих сімей і зменшу­ється частка тих, де 5 і більше осіб. У 2001 р. в Україні сім’ї з 2-

3. осіб становили вже 65,1%, а з 5 і більше—13,7%.
   

Проведений аналіз тенденцій у змінах кількості осіб у сім’ї свідчить, що та негативна спадщина, яка дісталася нам з часів радянської влади, продовжується і в умовах незалежної Украї­ни. Це свідчить про вкрай негативну демографічну ситуацію в державі. Наслідком неефективної соціальної політики держави є скорочення кількості населення нашої країни у 2001 р. до 48,5 млн осіб, а наприкінці 2005 р.—до 48 млн осіб. Деструктивні процеси, які простежувалися за часів перебування населення України в складі СРСР, на жаль, не зупинено в роки незалежності. Про це свідчать показники природного зростання кількості місцевого на­селення, які визначаються різницею між кількістю народжених та померлих (див. таблицю 9). У 1940 р. в Україні на 1000 осіб по­казник народжуваності становив 27,3 особи і був нижчим, ніж в СРСР (31,2). Меншим, ніж у нашій республіці, він був у Білорусі—

8. осіб, Литві—23, Латвії—19,3, Естонії—16,1 і Молдові—
   

6. осіб. Отже, за цим показником Україна серед республік СРСР була на десятому місці. Низьку народжуваність у республіках Прибалтики можна пояснити бурхливими подіями на їхніх зем­лях (тоді вони втратили державну незалежність і під тиском СРСР, згодом Німеччини, при байдужості країн Європи, США та інших