Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Програма виробничої практики для студентів із спеціальності „Фізика твердого тіла, 143.26kb.
• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів, 3779.66kb.
• Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України (витяги), 61.83kb.
• Міністерство охорони здоров’я України буковинський державний медичний університет, 414.27kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• Навчальному році Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих,, 430.73kb.
• Методичні рекомендації розроблені в ідповідно до "Положення про проведення практики, 189.63kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.

країн світу, Ліги Націй їх приєднано до СРСР).

Тимчасова окупація України, Білорусі, Прибалтики, Молдови і частини областей Російської Федерації негативно вплинула на демографічну ситуацію, що було особливо відчутно в перші по­воєнні роки. Це відобразилося і на народжуваності. Так, у 1950 р. народжуваність на 1000 осіб в Україні знизилася до 22,8 осіб, меншою вона була лише в Естонії—18,4 особи і Латвії—17 осіб. Протягом усього післявоєнного періоду в СРСР простежується тенденція до скорочення народжуваності, що властиво і пере­

важній більшості республік. Так, у 1990 р. за "ількістю народже­них на 1000 осіб Україна серед союзних республік перейшла на останнє місце. У нас народилося 12,6 малят на 1000 осіб, трохи більше в Естонії—14, в Росії—13,4, Білорусі—13,9, в інших пост­радянських республіках ще більше. А у 2001 р.—лише 7,7. Якщо простежити тенденції природного приросту населення, то за весь післявоєнний період в Україні він мав чітку тенденцію до знижен­ня—з 14,3 на 1000 осіб у 1950 р. до 0,5 осіб, з 1991 р.—вже 0,8 осіб, а у 2001 р.—7,6 осіб.

В Україні простежується чітка тенденція до зниження наро­джуваності від 1952 р., а з 1963 р. рівень народжуваності навіть не забезпечував простого відтворення населення. Пересічна го­родянка перестала народжувати необхідну для цього кількість дітей з кінця 50-х років XX ст., а селянка—від початку 90-х. Якби народжуваність протягом 1989-2001 рр. збереглася на рівні 1989 р., то за цей період у нас народилося б на 2,3 млн. більше ді­тей. Тому природно, що у нас з 1993 р. почала різко скорочувати­ся загальна кількість населення. До речі, рівень народжуваності нижчий за рівень смертності в 21 країні Європи.

Не викликає сумніву, що основною причиною скорочення кіль­кості населення є зменшення народжуваності. Воно також пов’язане зі старінням населення. Починаючи з 1959 р. в Укра­їні невпинно зростає не лише абсолютна кількість населення, а й питома вага осіб, вік яких понад 60 років. У 1959 р. їх було

3. 387,7 тис. осіб, у 1989 р.—9256 тис. осіб, а в 2001 р.—10324 тис. осіб. А питома вага їх у складі населення країни, при одночасно­му скороченні загальної кількості населення, з 1993 р. теж зрос­тає швидкими темпами: 1959 р.—10,5%, 1989 р.—18%, 2001 р.— 21,4%.
   

На таку ситуацію істотно впливають і міграційні процеси. Як­що сальдо обміну населення між республіками СРСР та Україною впродовж 1959-1989 рр. не перевищувало +/- 100 тис. осіб на рік, і це несуттєво впливало на кількість населення, то в часи неза­лежності, точніше з 1994 до 2001 р., кількість вибулих з України почала перевищувати кількість прибулих, а міграційні втрати республіки за цей час становили понад 1 млн. осіб (понад 2% на­селення). Якщо до цього додати, що на роботу до Сибіру Далеко­го Сходу, крайньої Півночі та в інші райони з України виїздила молодь, особи працездатного віку, а поверталися переважно пен­сіонери, тотака міграція негативно впливала на старіння населен­ня і пов’язані з ним народжуваність, частку працездатного на­селення та інші демографічні процеси.

Наведені матеріали свідчать, що малодітні сім’ї стали нормою життя в Україні. Нічого втішного нас не чекає і в майбутньому. Такий висновок підтверджується подальшим скороченням кіль­кості населення України в останні роки. Про це свідчать і дані Українського інституту соціальних досліджень, що з 1994 р. роз­почав опитування на прикладі 2000 молодих сімей: за 11 років проживання в незалежній державі 6% з них мали по двоє дітей, 62%—лише одну, а 29% залишалися бездітними, хоча їхні праг­нення зовсім інші. З опитаних 67% хотіли б мати двох дітей, 5% трьох і більше і лише 24% одну дитину. Причини такого станови­ща вони вбачають у матеріальних труднощах молодого подруж­жя, відсутності суттєвої допомоги з боку держави.

Негативні демографічні тенденції, зокрема щодо народжува­ності, які простежувалися протягом усього часу перебування України в складі Радянського Союзу, нажал ь, не були зупинені за часів незалежності і навіть набули трагедійного характеру Для їх подолання необхідні рішучі заходи з боку держави, насампе­ред суттєве покращення матеріального становища населення, особливо молоді. Якщо ми цього не зробимо, то вже в найближ­чому майбутньому Україна відчуватиме нестачу людських ре­сурсів і серйозні труднощі у складних і суперечливих соціаль­но економічних і суспільно-політичних процесах, які чекають людство.

Короткий аналіз окремих демографічних процесів, які стосу­валися українців, що проживали на одвічних українських зем­лях та за їх межами протягом останнього трьохсотріччя (XVIII— початку XXI ст.), дає підстави для роздумів, виявлення