Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   57
віку. Це особливо стосується слов’я­нських республік: Росії (+6,8%), України (+7,7%), Білорусії (+6%) та усіх прибалтійських республік, тобто відбувається процес старіння населення, що відображається на зменшенні народжу­ваності і темпів зростання населення. В Україні це призвело до того, що з 1993 до 2005 р. його кількість зменшилася до 46 млн. осіб, тобто майже на сім мільйонів. Але симптоми цього відчува­лися вже у 1960-1980-ті роки. Водночас за останнє тридцятиріч­чя в Таджикистані, Туркменістані і Узбекистані, Казахстані зрос­тає питома вага молоді допрацездатного віку, а частка осіб пра­цездатного віку і пенсіонерів скорочується.

Ці тенденції спричинилися до того, що в 2001 р. в Україні меш­кало 48,5 млн. осіб, а в республіках Середньої Азії та Казахста­ну—56 млн. осіб, тоді як на початку радянської влади, відповід­но, 29 млн. осіб і 13,7 млн. осіб. Якщо врахувати, що за роки радян­ської влади територія України з її населенням зросла, а Серед­ньої Азії і Казахстану практично не змінилася, то ця різниця буде ще разючішою, Таким чином, протягом усього радянського пері­оду в Україні простежується стала тенденція до скорочення пи­томої ваги серед населення молоді допрацездатного віку, за раху­нок чого зростає питома вага осіб пенсійного віку.

На жаль, негативні тенденції продовжилися і в часи незалеж­ності. В майбутньому це може призвести до скорочення питомої ваги основної виробничої категорії населення, збільшення на неї навантаження. Якщо у найближчі часи цей процес не призупи­нити, а в наступному не подолати, то дуже швидко в Україні по­стане проблема гострого попиту на трудові ресурси.

Викликає занепокоєння і тенденція до поступового скорочен­ня тривалості життя. На початку 2010 р. вона дорівнювала 69 ро­ків, причому в порівнянні з 1958-1959 рр. у чоловіків вона змен­шилась до 63,9 років (-2,1 роки), а в жінок, навпаки, збільшилась до 74,3 років (+1,3 роки). Має насторожити і подальше зростання розриву між ними: якщо 1958-1959 рр він становив 7 років, то сьогодні вже 10,4 років.

Таким чином, аналіз змін у складі населення за статтю, які ос­таннім часом набули чіткого негативного спрямування, потребує особливої уваги з боку держави і суспільства загалом. Необхідно розробити дієву програму заходів для подолання цих проблем вже зараз, інакше невдовзі нікому буде їх вирішувати, та й ні для кого.

негативно впливає на народжуваність, а відповідно, і на природ­ний приріст населення.

Яке ж становище протягом ХХ-початку XXI ст. склалося на од­вічних українських землях? За переписом 1897 р. на території майбутнього СРСР питома вага жінок становила 50,3%, їх було більше приблизно на 312 тис. осіб, а в Україні жінок було 49,7%. Од­нак бурхливі події перших двадцяти років XX ст., зокрема перша революція в Росії 1905-1907 рр., лютнева та жовтнева револю­ції 1917 р., визвольні змагання українського народу за незалеж­ність 1917-1920 рр., входження України до складу утвореного наприкінці 1922 р. СРСР, перші кроки колективізації, голод 1921- 1923 рр. та деякі інші події суттєво вплинули на склад населення за статтю на наших землях.

Річ у тім, що у вирі цих подій гинуло найбільше осіб чоловічої статі, саме тих, які потенційно могли бути продовжувачами роду. Крім того, в часи політичного неспокою, економічної нестабіль­ності, значного погіршення матеріального становища більшої час­тини населення українських земель значно скоротилася народжу­ваність, а вона—основний гарант пропорційності, співвідношен­ня населення за статтю.

Наслідком стало те, що в Українській СРСР різко погіршилося співвідношення серед населення за статтю. Це підтвердив перший Всесоюзний перепис населення, проведений наприкінці 1926 р. За його даними, в Україні на 14094,4 тис. осіб чоловічої статті при­падало 14923,6 тисжінок, 48,5% і 51,5% відповідно, а в абсолютно­му обчисленні жінок було більше, ніж чоловіків, на 829,2 тис. осіб. Простежується також суттєва різниця у диспропорції за статтю між мешканцями міських поселень і сільської місцевості. Так, як­що у 1926 р. в міських поселеннях чоловіків було 49,2%, то в сіль­ській місцевості—48,4% (-0,8%). Отже, якщо в абсолютній кіль­кості у міських поселеннях жінок було більше всього на 87,5 тис. осіб, то в сільській місцевості різниця становила 740,8 тис. осіб. На початку радянської влади в сільській місцевості, де фізична пра­ця менш механізована, жінок використовували більше, ніж чо­ловіків, і їх можливість одружитися і мати дітей була значно меншою, ніж у містах. А це вкрай негативно впливало на загаль­ний приріст населення України.


100


гіг
В СРСР питома вага жінок становила 51,6%. Серед усіх респу­блік Радянського Союзу біл ьша диспропорція була лише в Росій­ській Федерації—52,4%. Наслідки перепису були опубліковані, відомі громадськості, науковцям, тим більше, керівництву ком­партії, урядам Союзу і України і повинні були спонукати їх вжити заходів для подолання або хоча б призупинення цієї тенденції. Що ж відбулося насправді?

Протягом наступних триднадцяти років склад населення за статтю в Україні суттєво змінився. На нього вплинули такі події,