Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   57
як суцільна колективізація, виселення з республіки, голодомор 1932-1933 рр., сталінські репресії 1937-1939 рр. та інші заходи ра­дянської влади. Це призвело до того, що загальна кількість насе­лення майже не змінилася. Слід врахувати великий наплив до на­шої республіки жителів з інших республік—на будівництво про­мислових підприємств, сталінських «будов комунізму», а також складну політичну ситуацію. На збільшення населення негатив­но вплинула й урбанізація республіки.

За цей період питома вага мешканців міст зросла з 18,5% до 36,2%, кількість мешканців міських поселень збільшилася з
  1. тис. осіб до 11190,4 тис. осіб, а сільської місцевості—на­віть скоротилася: з 23669,4 тис. осіб до 19755,8 тис. осіб (з 81,5% до 63,8%). Ці та інші події позначилися на складі населення за місцем проживання і за статтю. Диспропорція за статтю в сіль­ській місцевості обмежувала можливість значної кількості жі­нок—мешканок села одружуватися, що негативно впливало на народжуваність, а отже, поглиблювало негативні тенденції.


*
Згадані події суттєво вплинули і на склад населення за стат­тю, більшою мірою на чоловіче населення. В СРСР диспропорція зросла на 0,4%, а в Україні—на 0,8%. Найкраща ситуація була в республіках Середньої Азії і Казахстану, де частка жінок не дося­гала 50%, у них була значно більша народжуваність. Якщо в СРСР і в Україні сім'ї з 2-3 осіб становили 43% і 46% відповідно, а 5 і біль­ше осіб—35,1% і 29,5%, то в Та джикистані, Туркменії і Узбекиста­ні малочисельних сімей було 38,5% і 40,3%, а з 5 і більше осіб— 38,9% і 58,7% відповідно. Зростання народжуваності, інше спів­відношення за статтю в азійських республіках свідчить про те, що в них було краще економічне становище, відносно спокійна

суспільно-політична ситуація, адже там не було голодомору 1932-1933 рр., а столиця Узбекистану Ташкент мала назву хліб­ного міста.

Процес зростання диспропорції населення за статтю, розпо­чатий у першій чверті XX ст., простежувався як у міській, так і в сільській місцевостях. Як же це відобразилося на складі населен­ня за статтю? Загальна кількість чоловіків в Україні зросла до
  1. тис. осіб, на 664,5 тис. осіб (+0,8%), а жінок—до 16192,6 тис. осіб, на 1269 тис. осіб до 52,2% (+0,8%). Якщо частка жінок в місь­ких поселеннях зросла з 50,8% до 52,3%, то в сільській місцевос­ті—з 51,6% до 52,3%. В абсолютному обчисленні в 1926 р. в місь­ких поселеннях жінок було більше, ніж чоловіків, на 87,5 тис. осіб, а в сільській місцевості ця різниця становила 740,8 тис. осіб.

На жаль, відсутність матеріалів про населення за наступні двадцять років не дає можливості простежити, як змінилася структура населення за статтю після таких трагедійних подій для світової людності загалом і України зокрема, як Перша і Друга світові війни, сталінщина, голод 1946-4947 рр., а також возз'єднання майже всіх українських земель в єдину республіку тощо. Але можна стверджувати, що ці події істотно вплинули на кількість населення і його склад за статтю. Оскільки після ві­йни почала збільшуватися загальна кількість населення Украї­ни, у тому числі і внаслідок його природного зростання, то через двадцять років диспропорція за статтю скоротилася. Так, загаль­на кількість населення республіки зросла до 41 869 тис. осіб. Про­довжився процес урбанізації населення, який простежувався ще в довоєнні часи: мешканців міст стало 19 147,4 тис. осіб, сіл 22 721,6 тис. осіб, відповідно 45,7, і 54,3%, причому кількість жи­телів міст зросла до 19147,4 тис. осіб, їх стало більше на 7957 тис. осіб (на 71,1%). Темпи зростання кількості населення сільської місцевості були нижчими—на 2965,8 тис. осіб (на 15,8%).

За цей період диспропорція в складі населення за статтю збільшилася. В республіці на 18575,4 тис. чоловіків припадало
  1. тис. жінок, відповідно 44,4%, і 55,6%, жінок було більше на 4718,3 тис. осіб. Якщо порівняти з довоєнним часом, то дис­пропорція в республіці зросла. Так, якщо в 1939 р. чоловіків було 47,7%, а жінок—52,3%, то в 1959 р. їх стало, відповідно, 44,4% і 102

55,6%, ця різниця зросла з 2,3% до 5,6%. більш ніж удвічі. Якщо перед війною жінок було більше ніж чоловіків на 1432 тис. осіб, то після війни їх стало більше на 4718,3 тис. осіб. Можна припус­тити, що відразу після війни диспропорція за статтю в Україні була ще більшою. Тому держава змушена була вжити заходів для стимулювання народжуваності (звання «Мати-героїня» за народ­ження десятьох і більше дітей, економічне стимулювання бага­тодітних сімей, пільгове кредитування держави для будівни­цтва житла та ін.)

Як і до війни, різною була структура населення в міських поселеннях та сільській місцевості. Так, у містах проживало
  1. тис. чоловіків і 10482,9 тис. жінок, відповідно 45,3% і 54,7%, а в сільській місцевості на 9910,8 тис. чоловіків припадало
  1. тис. жінок, відповідно 43,6% і 56,4%. В абсолютній кіль­кості жінок у містах було більше на 1818,3 тис. осіб, а в сільській місцевості—на 2900,0 тис. осіб. У порівнянні з довоєнним часом диспропорція між чоловіками і жінками зросла як у містах, так і в сільській місцевості, тобто загальна ймовірність жінок у селах одружитися і мати дітей ще зменшилася. Оскільки кількість на­роджених на родину в сільській місцевості була