Geum.ru

Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   57
1,6%).

Слід підкреслити, що процес русифікації українців більш ак­тивно проводився серед жителів міст. Так, у містах країни лише 66,4% українців визнавали свою мову рідною, а на селі—91%. Ця тенденція властива й іншим народам, вона простежувалася в СРСР вусі часи.

Політика «українського ренесансу», коренізації, яку почала реалізовувати радянська влада, прагнучи показати місцевому населенню, що вона докорінно різниться від імперської політики Росії, яка всіляко пригноблювала «нацменшини», прагнула лікві­дувати національну свідомість, культуру, мову та ін. особливості кожного етнічного народу, тривала недовго. Тому до загальних цифр стосовно українців слід ставитися з певною обережністю. Наведені нами матеріали свідчать, що на одвічних українських землях на той час найбільш сумлінно зберігали свою рідну мову росіяни, німці, а українці були лише на третьому місці. Вони та­кож підтверджують наслідки багатолітньої русифікаторської по­літики на наших землях, про що свідчать цифри—перехід на ро­сійську мову майже 1,3 млн. українців. Було б природним, коли б на наших землях більшість інших народів або зберігали свою мову, або переходили на мову народу-автохтона. Але українці та інші народи значною мірою переходять на російську мову (див. таблицю 13).

Ми не можемо простежити, що відбувалося на наших землях за період до початку Другої світової війни. Підсумки перепису 1937 р. за вказівкою Й. Сталіна були знищені. Матеріали перепи­су 1939 р. до початку війни не були опубліковані. Окремі дані подаються разом з результатами перепису 1959 р. За період між 1926 і 1939 рр. Україна пережила такі страшні потрясіння, як ко­лективізація, голодомор 1932-1933 рр., репресії 1937-1938 рр. та ін. Ці події вплинули на українську культуру і мову На жаль, в опублікованих переписах відсутні матеріали про користування мовами на території УРСР. Опубліковано лише кількість україн­ців в СРСР у 1939 р.—28,1 млн. осіб, з котрих свою мову рідною визнали 24,7 млн. осіб (87,9%), а перейшли на російську майже
  1. млн. осіб (майже 12 %). Наведені загальні дані про українців СРСР свідчать: за ці тринадцять років прямим наслідком русифі­каторської політики стало те, що питома вага українців, які збе­регли рідну мову, зменшилася на 0,2%. Через відсутність даних по УРСР ми не маємо змоги отримати інформацію про те, якою була мовна ситуація серед населення нашої республіки.

Протягом наступних двадцяти років в СРСР і УРСР переписів не проводилося, тому не можна визначити, як користувалися мо­вами народи, котрі жили на території нашої республіки. За ці роки територія України збільшилася з 478 тис. км2 до 603,7 тис. км2. До УРСР приєднали одвічні українські землі—Східну Гали­чину (1939 р.), Північну Буковину і частину Бессарабії (1940 р.), За­карпаття (1945 р.). З перетворенням Молдавської автономної рес­публіки на союзну від України відійшли землі автономії. У1954 р. до України було приєднано Крим. Істотно вплинули на кількість населення республіки втрати Другої світової війни—понад
  1. млн. осіб (20% населення), продовження репресій, депорта­ція, освоєння цілинних і перелогових земель, нафтових родовищ Сибіру та ін. >

Суттєву роль у придушенні української культури, мови віді­грали постанови ЦК ВКГІ(б) 1946-1949 рр., які були спрямовані проти української інтелігенції. Негативно вплинула на українсь­ку культуру і боротьба з космополітизмом, «українським націо­налізмом». Так звані дискусії з генетики, філософії, мовознавст­ва, економіки та ін.—спеціально сплановані заходи радянського УРЯДУ-

Оскільки з різних причин протягом чотирнадцятьох повоєн­них років переписів населення не проводилося, то для аналізу користування мовами населенням України ми маємо лише мате­ріали четвертого Всесоюзного перепису населення. За його під­сумками в СРСР на кінець 1959 р. проживало 37,3 млн. українців, з яких українську мову рідною визнали майже 32,7 млн. (87,7%) (втрати у порівнянні з 1939 р. на 0,4% більші), а перейшли на ро­сійську 4,5 млн. осіб (12,2%).

Якщо порівняти з 1939 роком, то кількість українців, що втра­тили рідну мову і перейшли на російську, зросла на 1,1 млн осіб. На цей час в УРСР проживало 32,2 млн. українців, з яких україн­ську мову рідною визнали 30,1 млн. осіб (93,5%), а російську— 2,1 млн. осіб (6,5%). Якщо порівняти з 1926 роком, то ці втрати становили 0,6%, а кількість українців, які перейшли на росій­ську, зросла майже удвічі при зростанні абсолютної чисельності українців всього на 38,7%. З загальної кількості українців май­же 32,2 млн. осіб користувалися рідною мовою близько 30,1 млн. осіб (93,5%), тобто її втратили у порівнянні з 1926 р. на 0,6% біль­ше, а загальна кількість українців зросла майже на 2,1 млн. осіб, тобто приблизно на 800 тис. осіб більше.

Досить істотні зрушення за цей час відбулися і серед інших народів, котрі оселилися в Україні. Якщо в 1926 р. росіяни стано­вили тут 9,3%, а на інших (окрім українців) припадало 9,7%, то в 1959 р. частка росіян зросла до 16,9%, а інших народів—знизила­ся до 6,3%, тобто частка росіян зросла не лише за рахунок укра­їнців, а й за рахунок інших народів майже в 2,5 рази. Росіян стало більше, ніж інших народів (без українців).

Як же народи, які мешкали в УРСР, користувалися своїми мо­вами? З 7090,1 тис. росіян свою мову рідною вважали 6959 тис. осіб, тобто, як і в 1926 р., питома вага росіян, котрі користувалися своєю мовою як рідною, не змінилася (98,1%). Отже, за тридцять

ш

114

три роки не відбулося «українізації» росіян. Продовжується про­цес русифікації інших народів—жителів УРСР. Більше того, він відбувається активніше, ніж за часів Російської імперії. Так, євре­їв у 1959 р. в республіці було 840,3 тис. осіб, а свою мову рідною визнали лише 142,2 тис. осіб (16,9%), перейшли на українську
  1. тис. осіб, на російську—671,4 тис. осіб (79,9%); з 290,9 тис. бі­лорусів своюмовузберегли 107тис. осіб (36,8%).перейшли наукра- їнську—26,6 тис. осіб (9,1%), на російську—157,2 тис. осіб (54%); з 363,3 тис. поляків свою мову рідною визнали 68,2 тис. (18,8%), перейшли на українську—248,6 тис. осіб (68,4%), на російську— 45,3 тис. осіб (12,5%); з 241,7 тис. молдаван свою мову рідною ви­знали 200,5 тис. осіб (82,6%), перейшли на українську—Ютис. осіб (6,6%), на російську—24,4 тис. осіб (10,1%).

Таким чином, протягом тридцяти років життя населення УРСР і українців зокрема в складі СРСР не можна вважати «укра­їнським ренесансом». Кількість українців, які втратили рідну мо­ву і перейшли на російську, зросла майже вдвічі. Це також стосу­ється більшості інших народів, які жили в межах республіки (особливо величезні втрати були для євреїв).

За наступні тридцять років, останні (практично однаковий з попереднім період), коли Україна була в складі СРСР, культура і національна мова перебували під впливом державної політики, спрямованої на остаточну втрату українцями національних ко­ренів. У 1989 році на території Радянського Союзу проживало
  1. млн. українців, з яких українську мову рідною визнали
  1. млн. осіб (80,1%). Якщо порівняти з попереднім періодом, то побачимо, що процес русифікації українського населення відбу­вався ще більш інтенсивно, представники його перейшли на ро­сійську мову—8,3 млн. осіб.

Яке ж становище склалося в Україні? Тут кількість українців становила 37,4 млн. осіб (72,7% населення), а визнали свою мову рідною 32,8 млн. осіб (87,7%), 4,6 млн. осіб її втратили, перейшов­ши на російську, тобто частка українців, що втратили рідну мову, у порівнянні з 1959 р. зросла на 5,8% (темпи втрат українцями своєї мови були значно більшими, ніж за попередній період— 0