Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Програма виробничої практики для студентів із спеціальності „Фізика твердого тіла, 143.26kb.
• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів, 3779.66kb.
• Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України (витяги), 61.83kb.
• Міністерство охорони здоров’я України буковинський державний медичний університет, 414.27kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• Навчальному році Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих,, 430.73kb.
• Методичні рекомендації розроблені в ідповідно до "Положення про проведення практики, 189.63kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.

українською мовою викладання, створюється мережа закладів середньої та вищої освіти, органі­зовується видання часописів, книжок, заохочуються постанови спектаклів українською мовою, утворюються масові громадські організації, спілки композиторів, художників, літераторів тощо.

Ці заходи радянської влади сприяли поширенню користуван­ня рідною мовою українського населення на всій території СРСР. Оскільки більшість українців на території Радянського Союзу про­живали в межах Російської Федерації (крім, звичайно, УРСР), то ми зосередили увагу саме на них.

На початку утворення Радянського Союзу на його території проживало 31,2 млн. українців, у тому числі в УРСР—23,3 млн. осіб, а інші у своїй більшості—на території Російської Федерації, де мешкало 7873 тис. осіб, з яких українську мову рідною визна­вали 5276,8 тис. осіб (67%), а російську—2583,2 тис. осіб (32,8%).

На той час у Казахській автономній республіці, котра входила до складу Федерації, жили 860,8 тисукраїнців, з яких 652 тис. осіб (75,7%) вважали рідною українську мову, тобто в цій автономії українці зберігали рідну мову значно краще, ніж загалом по РРФСР. У Білорусії з 34,7 тис. українців вважали рідною українсь­ку мову 15,7 тис. осіб (45,2%), у Молдавії з 277, 5 тис. українців зберегли рідну мову 268,6 тис. осіб (96,8%), а російську—лише 27,7 тис. осіб (2,8%). Можна вважати природним той факт, що в Бі­лорусії відсоток тих, хто перейшов на російську мову, був біль­шим, ніж на українську. Адже ці землі довгий час, як і українські, перебували під владою Російської імперії. Найкраще зберігали рідну мову українці Молдови, адже їхні землі на той час входи­ли до складу УРСР, крім того, вони мали тісні зв’язки з Україною і до революції.

Ще більша строкатість у визнанні українцями своєї мови як рідної у різних регіонах Росії. Так, наприклад, на Далекому Сході з 315,2 тис. українців рідною визнають українську мову 163 тис. осіб (51,3%), в Кубанському окрузі—з 915.4 тис. осіб 729,3 тис. осіб (79,7%), у Ставропольському—з 245,8 тис. осіб 85,3 тис. осіб (34,7 %), у Таганрозькому з 191,8 тис. осіб лише 68 тис. осіб (35,5%), в Омському—з 159,7 тис. осіб 116,3 тис. осіб (72,8%), в Оренбурзь­кому—зі 108,9 тис. осіб 82,9 тис. осіб (76,1%) тощо. Значна части­на українців оселилася на Волзі. У Саратовській губернії з

3. тис. осіб рідною визнали українську мову 182,9 тис. осіб (90,4%), у Сталінградській—зі 140,9 тис. осіб 119,4 тис. осіб (84,7%)’. Таке становище з використанням рідної мови українцями було наслідком багатолітньої русифікаторсько’' політики Російської імперії. На жаль, «український ренесанс» закінчився наприкінці 20-х років XX ст. Його розстріл розпочався з так званої «шахтинсь­кої справи» у 1928 р. Далі були сфабриковані процеси над «Спіл­кою Визволення України» (СВУ)—1930 р., «Українським Національ­ним Центром» (УНЦ)—1931 р., «Українською Військовою органі­зацією» (УВО)—1933-1934 рр. тощо. На цих судових процесах зна­чна частина видатних діячів української культури були засуд­жені до страти, на довгі роки заслання або виселення за межі України. До цього слід додати голодомор 1932-1933 рр., який за­чепив не лише території УРСР, а й Кубань, де мешкала велика час­тина українців.
   

Ці події мали вплив і на українців, котрі оселилися та терито­рії Російської Федерації, за межами УРСР. Найбільша їх кількість у 30-ті роки XX ст. мешкала на землях Малинового (Північний Кавказ), Сірого (частина земель Казахстану Південного Сибіру та Зеленого (Далекий Схід) Клину. Українці відіграли значну роль в освоєнні цих земель та закріпленні їх за Російською імперією, а згодом і СРСР. Типове ставлення влади до українців, їхньої куль­тури, мови, звичаїв, побуту, традицій, відобразилося в політиці, яка велася на землях Малинового Клину (Північного Кавказу).

Вже на початку радянської влади (у 1924 р.) на теренах Північ- но-Кавказького краю проживало 3,1 млн. осіб, зокрема 1412,3 тис. українців. Тут діяло 148 українських шкіл. Серед жителів станиць і колишніх чорноморських районів українців було від 75% до 95%, тому майже всі вони виступали за навчання рідною мовою.

Під впливом процесу «коренізації» місцевого населення на Північному Кавказі наприкінці 1932 р. працювали 1868 шкіл І і

2. ступенів з українською мовою викладання, в яких навчалися 263 611 учнів, працювали 2210 вчителів, 12 педагогічних техніку­мів, діяли короткострокові педагогічні курси, середні та вищі нав­чальні заклади. У 1931 р. для українських шкіл було видано низ­ку підручників. Видавництво «Північний Кавказ» видало 149 ук­раїнських книг загальним тиражем близько мільйона примірни­ків, а на 1932 р. планувалося видати ще 600 тиражем 4,8 млн. при­мірників. Тут видавалися український педагогічний журнал «Но­вим шляхом», часописи