Спецкурс для студентів вищих навчальних

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Програма виробничої практики для студентів із спеціальності „Фізика твердого тіла, 143.26kb.
• Академічний курс Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 8436.32kb.
• Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів, 3779.66kb.
• Про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України (витяги), 61.83kb.
• Міністерство охорони здоров’я України буковинський державний медичний університет, 414.27kb.
• М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
• В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для, 7110.73kb.
• Навчальному році Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих,, 430.73kb.
• Методичні рекомендації розроблені в ідповідно до "Положення про проведення практики, 189.63kb.
• На перший курс вищих військових навчальних закладів, 324.02kb.

більшою, то це негативно вплинуло і на загальне зростання кількості населен­ня в Україні.

Це знайшло яскравий відбиток у групуванні сімей за чисель­ністю. У 1959 р. питома вага малочисельних родин (з 2-3 осіб) в СРСР зросла до 52,1%, а в УРСР ще більше—до 55,5%. В усіх азій­ських республіках вона скоротилася до 35,5-37,9%, а багаточи- сельних (понад 5 осіб)—зросла до 43,3-46,5%, причому найбіль­шу частку становили сім’ї з 6 і більше осіб.

Таким чином, за період 1939-1959 р. різниця за статтю між чо­ловіками і жінками збільшилася як в СРСР, так і в усіх союзних республіках. Але найгірша ситуація була в Україні, Білорусі, на­віть Латвії та Естонії, тобто тих республіках, які було повністю тимчасово окуповані. Це відобразилося на групуванні сімей за кількістю (крім республік Середньої Азії).

Останні тридцять два роки перебування населення українсь­ких земель у складі Радянського Союзу припадають на 1959- 1991 рр. На жаль, ми можемо простежити зміни в його складі ли­ше за тридцять років. Цей період за тривалістю майже збігаєть­ся з розглянутим вище, різниця лише в тому, що там у нас немає матеріалів за перші чотири роки перебування України у складі СРСР, а тут—за останні два роки.

Оскільки в останньому періоді не було таких величезних потрясінь, як в попередньому, вплив на життя населення мала переважно політика вищого керівництва СРСР, повністю підпо­рядкованих їй компартії України та місцевої влади. Саме вони безпосередньо впливали на зміни в чисельності населення рес­публіки, інші демографічні характеристики, в тому числі на змі­ни в його складі за статтю. Аналіз наведених у таблиці 11 матері­алів переписів 1970,1979 і 1989 рр., які проводилися майже за од­накові хронологічні проміжки, свідчить про те, що у складі насе­лення республіки відбувалися майже однакові зміни (з деякими особливостями) за кількістю населення та за статтю. Зросла аб­солютна кількість населення, зменшилася різниця у складі насе­лення за статтю. До особливостей можна віднести нижчі темпи збільшення загальної кількості населення за 1959-1970, 1970- 1979,1979-1989 рр. на 12,6%, 5,6% і 3,9% відповідно. Це призвело до сповільнення темпів зростання різниці за статтю: жінок, від­повідно, стало менше на 8,8%, 6,8% і 5,6%. Суттєві зміни у складі населення за статтю простежуються в Україні, як у міських по­селеннях, так і серед мешканців сільської місцевості. Через трид­цять років (до 1989 р.) кількість населення України зросла до

7. тис. осіб, з яких у містах проживало 34587,7 тис. осіб (66,9%), а в сільській місцевості—17119,1 тис. осіб (33,1%).
   

Загальне зростання населення України сприяло скороченню диспропорції за статтю. Питома вага жінок за цей період змен­шилася до 53,8%, а в абсолютній кількості ця різниця становила

2. тис. осіб. Оскільки диспропорція за статтю припадала на вікову групу приблизно після 17-18 років, то це негативно впли­вало на одруження та народжуваність, а отже, на зростання за­гальної кількості населення. За цей час диспропорція за статтю зменшилася лише на 1,8%. Більше того, частка жінок навіть не досягла рівня 1939 р.—52,3%, тим більше 1926 р.—51,5%. Це свід­чить про те, що ситуація коригувалася досить повільно. Єдиний вихід—збільшення загальної кількості населення. І хоча влада
   

вживала заходів щодо заохочування народжуваності, мабуть, вони були недостатні, якщо в республіці сповільнювалися тем­пи зростання загальної кількості населення.

На жаль, в Україні диспропорція за статтю була найвищою в СРСР і серед усіх союзних республік. Особливо суттєво вона від­різнялася від республік Середньої Азії: в Узбекистані жінок ста­ло 50,6%, у Таджикистані—50,3%, в Туркменістані—50,7%. Це вплинуло і на темпи зростання кількості населення республік, а також на групування сімей за кількістю. Так, якщо в СРСР і в Україні частка сімей з 2-3 осіб за тридцять років зросла, відповід­но, до 57,2% і 62%, а з 5 і більше—зменшилася до 13,9%, то в Узбе­кистані, Таджикистані і Туркменістані, навпаки, частка мало- числених сімей скорочується, а сімей 5 і більше осіб зростає, відповідно, до 58,7%, 63,1% і 58,6%. Це означає, що протягом цьо­го періоду в азійських республіках були кращі соціально-еконо- мічні та суспільно-політичні умови. Отже, компартія України і її керівні органи докладали менше зусиль для відстоювання еко­номічних інтересів і створення сприятливого суспільно-політич­ного клімату для населення нашої республіки.

Також зменшилася різниця за статтю в містах і селах. Так, у 1989 р. в містах проживало 16142,4 тис. чоловіків (46,7%) і

3. тис. жінок. Жінок було більше на 2302,7 тис. осіб, а в сільській місцевості на 7765,4 тис. чоловіків (45,4%) припадало
   

7. тис. жінок (їх було більше на 1538,3 тис. осіб).
   

Внаслідок активного процесу урбанізації за цей період в сіль­ській місцевості стало проживати значно менше осіб, ніж в місь­ких поселеннях, різниця між чоловіками і жінками за кількістю також стала меншою.

Таким чином, за тридцять останніх років перебування Укра­їни в складі СРСР збільшилася загальна кількість населення, а також скоротилася різниця за статтю (як у республіці загалом, так і в міських поселеннях та в сільській місцевості зокрема). Але вона була більшою, ніж в СРСР, а також в усіх союзних респуб­ліках. Основна причина полягала в тому, що в післявоєнні часи зростання народжуваності в республіці (основного засобу подо­лання диспропорції за статтю) сповільнилося, а надалі перерос­ло в скорочення загальної кількості населення. Це свідчить про те, що державні органи не приділяли необхідної уваги складним демографічним процесам, які відбувалися в Україні.

Ми розглянули два майже однакові хронологічні періоди пере­бування УРСР в складі Радянського Союзу: 1926-1959 рр. і 1959- 1989 рр. За перебігом подій у світі, Європі, СРСР та Україні вони досить різні: у першому життя українського населення визнача­лося міжнародними обставинами та політикою радянського уря­ду, про які йшлося раніше, а в другому періоді—насамперед полі­тикою ЦК КПРС, радянського уряду.

За перший період загальна кількість населення республіки зросла, те ж саме простежується у другому періоді. Однакові тен­денції і в змінах щодо розташування людей в міських поселеннях та сільській місцевості. Принциповим є те, що з 60-х рр. XX ст. більшість населення республіки стало проживати в міських посе­леннях, на відміну від попередніх років, тобто відбувався актив­ний процес урбанізації. У всі часи перебування українських зе­мель у складі СРСР була суттєва диспропорція у складі населен­ня за статтю, що негативно впливало на зростання народжува­ності, загальної чисельності населення та подолання різниці за статтю.

Ще перед Другою світовою війною питома вага жінок зросла як в Україні загалом, так і в містах та селах зокрема. Однак більша різниця простежується в сільській місцевості. Виникає запитан­ня: хто в цьому винен? Невже на ці процеси не можна було впли­вати ще до початку війни, протягом тридцятих років XX ст.?

Становище ще більше погіршилося в 1959 р., причому байду­жість радянської влади призвела до того, що воно стало гіршим у порівнянні не лише з 1939 р., а й з 1926 р.

За друге тридцятиріччя в СРСР, усіх союзних республіках без­перервно зростає загальна кількість населення, відповідно, змен­шується диспропорція за статтю, хоча темпи її досить різні. Це зумовлено насамперед різними темпами зростання кількості на­селення. На жодній із перелічених територій у 1989 р. населення не досягло за статтю складу 1926 р. і навіть передвоєнного часу. У порівнянні з 1959 р. ця диспропорція значно зменшилася, що пози­тивно вплинуло на загальне зростання кількості населення. Але темпи подолання цієї різниці були різними. Серед усіх союзних республік найбільша диспропорція за статтю була в європейсь­ких і закавказьких республіках, особливо в Україні (53,9% жі­нок), а в республіках Середньої Азії і Казахстані—найменша, при­чому в Узбекистані жінок було 50,6%, у Таджикистані—50,3%, у Туркменістані—50,7% і лише в Казахстані—51,6%. Жодна з єв­ропейських республік навіть не наблизилася складом за статтю до них, а це говорить про те, що стартові умови життя для по­дальшого зростання населення і подолання різниці за статтю, а значить і трудових ресурсів, особливо в Україні, були значно гіршими.

У 2001 р. було проведено перший Всеукраїнський перепис на­селення. Україна як самостійна держава вже існувала майже де­сять років. За дванадцятирічний період (від останнього перепи­су) ми досягли піку загальної чисельності населення у 1992 р.—

52. млн. осіб. Сумним підсумком цього періоду стало те, що посту­пове скорочення зростання населення переросло в загальне змен­шення його кількості—до 48457,1 тис. осіб, на 3249,6 тис осіб (-6,3%). На жаль, ця тенденція простежується і в наступні де­в’ять років—аж до сьогодні.
    

За дванадцять років загальна кількість мешканців міст змен­шилася до 32574,4 тис. осіб, на 2010,3 тис. осіб (-5,8%), а сільської місцевості—до 15882,7 тис. осіб, на 1236,4 тис. осіб (-7,2%). Про­довжився процес урбанізації населення: мешканців міст стало 67,2%, а сільської місцевості—32,8%. Але відбувається він зна­чно повільніше, ніж у 1959-1989 рр. За цей час питома вага жите­лів міст зросла всього на 0,5%, у той час як за попередні періо­ди—на 9,2%, 7,2% і 5,6% відповідно.

Така ситуація відображає складне становище української економіки, особливо провідних галузей промисловості: вугіль­ної, металургійної, хімічної, які знизили свою потужність.

Відбулися і зміни у складі населення за статтю. Кількість чоло­віків в Україні скоротилася до 22441,3 тис., на 1466,5 тис. (- 6,1%), а жінок—до 26015,8 тис., на 1783,2 тис. (-6,3%). Частка чоловіків серед населення зросла до 46,3% (+0,1%), а жінок в Україні стало 53,7%. У міських поселеннях кількість чоловіків зменшилася до

7. тис. осіб, на 1085,7 тис. осіб. Вперше за післявоєнні роки їх­ня питома вага серед населення міст скоротилася на 0,5% й ста-
   

ЛЕКЦІЯ 5 І ЖІНКИ У СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ І 107

новила 46,2%. Також скоротилася в міських поселеннях загаль­на кількість жінок—з 18445,3 тис. осіб до 17517,7 тис осіб, на

6. тис. осіб, а їх питома вага зросла до 53,8%. У сільській міс­цевості кількість чоловіків скоротилася до 7384,7 тис. осіб, на
   

7. тис. осіб, а жінок—до 8498,1 тис. осіб, на 855,6 тис. осіб. Отже, можемо констатувати, що Україна за роки незалежнос­ті не змогла подолати негативні тенденції у демографічній си­туації: скорочення загальної кількості населення та збільшення диспропорції за статтю.