Олександр Маландій: прикмети людяності Із письменницького зошита Путівник доробку Судження з приводу Київ

Вид материала

Документы

Содержание Обереги пам’яті та любові Хист Олександра Маландія Із передмови до «Світлотіней» Тихий голос сумління

Подобный материал:

• 03035, м. Київ,  вул, 83.09kb.
• України Володимира Голубченка «Боян Сіверського краю», присвячену життєпису І творчому, 1346.86kb.
• Основні закономірності розвитку голоценових грунтових комлексів території України, 60.82kb.
• Звіт про результати проведення процедури відкритих торгів, 55.93kb.
• Олександр гісем, 55.91kb.
• Олександр гісем, 100.49kb.
• Олександр гісем, 87.82kb.
• Читати тексти із зошита І худ, 282.36kb.
• Методичні рекомендації до робочого зошита Діптан Н. В. Панова, 207.04kb.
• Олександр Музичко, 214.45kb.

Обереги пам’яті та любові

У видавництві „Український письменник” вийшла у світ нова книга поезій Олександра Маландія „Обереги”.

Він – журналіст за фахом, член Національної спілки письменників України. Закінчивши факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г.Шевченка (1958), працював газетярем – кореспондентом і завідуючим відділом газети в Сумах (з цього краю, із селянської родини він і сам родом), перекладав прозу з кількох мов, а з-під власного пера виходила публіцистика, твори для дітей, дорослих.

Але ось вже чверть століття як хвороба прикувала митця до ліжка.

Та він продовжує писати, попри злі підступи долі. „І не зречуся ноші я трудної” – читаємо у його вірші під промовистою назвою „Кредо”.

Нова збірка поета „Обереги” – чотирнадцята. Це - своєрідний попередній підсумок творчого шляху Олександра Маландія, яким він може по праву пишатися. З майже восьми десятків віршів чимало несуть на собі яскраве громадянське, публіцистичне звучання. До речі, перший з них, датований 1959 роком, наче нагадує нам часи „відлиги”: „Повнилась нових мелодій повінь...” А поезія, що дала назву збірці написана 1965 року, - та здається, ніби автор створив її ледве не вчора: відчуття крові й поту „усіх пращурів моїх” наразі є актуальним, як ніколи. „Волелюбні наші пращури завше прагнули бути господарями на своїй землі, самовіддано захищали її. За це Україна вважає їх своїми оберегами і всіляко вшановує...”, - написав митець у листі до редакції „Президентського вісника”.

Велике місце у творчості Маландія займає тема мистецтва, особливо музичного – його діячам він присвячує свої твори (В.Дубравіну, етнографу; народному артисту УРСР Й.Шкурату...). І, звичайно ж, не міг він оминути безсмертного образу Кобзаря – його автор побачив також через призму „духу музики”, воскресивши в своїй уяві сцену зустрічі Т.Шевченка з композитором М.Балакіревим.

Валерій Лук’янов, критик.

Хист Олександра Маландія^

У 50 - 60-ті роки, коли ми, випускники Шевченкового університету, поринули у вир журналістсько-літерацьких буднів, Олександр Маландій доволі впевнено відгранював у собі, опріч фахово-газетярської майстерності, самобутній хист поета-лірика Наперекір підступам часу і особистої долі, видав низку цікавих книг поезій, згодом — прозу, твори для дітей. Став членом Спілки письменників.

Чверть віку прикутий недугою до ліжка, Олександр Миколайович виявив гідну подиву силу волі, спрагу творчого пошуку. Чотирнадцять книг, перейнятих синівською любов'ю до України, уболіванням за її неперебутні духовні цінності, вийшло з-під пера фізично безпомічного літератора.

Раз по раз, припадаючи до нових творів, звісно, й до публіцистики О.Маландія в часописах, не перестаю захоплюватися написаним і щиро тішуся справдешністю життя (сказав би, життя-подвигу) побратима. Незрідка лунають з ефіру також пісні й романси на його проникливо-місткі вірші. Мимоволі думаю про багатогранність обдарування. Нещодавно мені довелося редагувати нову книжку поезопрози О.М. Маландія «Світлотіні», яку автор проілюстрував своїми, своєрідними, малюнками. Відкрилася ще одна грань хисту поета. Цілком поділяю доброзичливу оцінку цього художницького пошуку письменника майстром книжкової графіки М.Ю. Александровим і закінчу своє коротке слово слушним ствердженням художника, «що кожен, чия душа відкрита для поезії, перейметься настроєм Маландієвих творів, відчує радість зустрічі з мистецтвом».

Степан Колесник, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка.

Із передмови до «Світлотіней»

Ця книжка Олександра Маландія особлива. Вона мені нагадала іншу, чимось подібну, яку видав мій приятель, прикутий до ліжка письменник Євген Концевич під назвою «Тутешня кава».

Олександр Маландій створив по-своєму цікаву, перейняту мотивами українськості й розраховану переважно на молодь, книгу, назвавши її «Світлотіні», а в підзаголовку поставив просте «Поезопроза». Хоча вона закроєна за різнотворним принципом. Це спалахи мистецького чуття, якими письменник осяює бачене ним; тут вірші – дорослі й дитячі, на високому і нижчому регістрі, часом випливе якийсь незрівнянний образ, зазвучить, за висловом Зерова, «дзвін сонетного катрена», - автор тяжіє до класичних форм.

Так само з прозою: шкіци і замальовки, новели й уривки з повістей, якийсь теплий чи гіркий епізод, жаль за нездійсненним і миті ясних відкриттів. А за тим – спогади, такі ж, ніби вибухи, короткі: про людей із літературного світу, які йшли опліч…

Усі три розділи «Світлотіней» проілюстровані малюнками автора, по-аматорськи простими, але в кожному з них – також частка духу митця. Відтак книжка приваблює передусім як одухотворений людський документ, як і штрихи до портретів, запримічені автором із притаманною йому любов’ю й спраглістю до всього животворного.

Валерій Шевчук, письменник, лауреат Шевченківської премії.

Тихий голос сумління^

Олександр Маландій — автор п'ятнадцяти, по-своєму привабливих, поетичних і прозових книжок. Як поет він, пишучи у традиційній манері, засвідчив добре відчуття слова і ритмомелодики; його поезія тепла і щира, сповнена любові до нашої землі.

У прозових творах, у невеликих оповідках Олександра Маландія постають виразно змальовані житейські ситуації, в них — уважність автора до людських доль і вдач, природна співчутливість. Це слід оцінити ще й з огляду на важкі умови праці Олександра Маландія, багато років прикутого хворобою до ліжка, що не позбавило його, однак, творчої енергії та інтересу до суспільних і літературних проблем.

Він цікаво пише про своїх колег-літераторів, митців, відгукується на події громадського життя з уболіванням за майбутнє України

Іван Дзюба, академік НАН України, літературознавець.