Урок-Про-Рок

Вид материала

Урок

Содержание Цей продуктивний 2008 рік… І довгоочікуваний ювілейний концерт…

Подобный материал:

• Русская рок-поэзия 1970-х 1990-х гг. В социокультурном контексте, 1798.02kb.
• "Рок". Тем более,что рок считается молодежной культурой,потому что Нет! Пусть это будет, 373.74kb.
• Виа и рок музыка в троицке, 135.73kb.
• Элизиум пресс-релиз, 32.85kb.
• Русская рок-поэзия, 8316.53kb.
• Русская рок-поэзия, 8716.24kb.
• Завещание Философа Ильина (Денисов) Византия и Россия Гибель Империи. Византийский, 22.44kb.
• Ю. В. Таратухина (Ульяновск), 26.23kb.
• Урок Вводный Урок «Вольга и Микула Селянинович», 28.31kb.
• Рок-облепиха, 171.51kb.

Цей продуктивний 2008 рік…

Взагалі цей рік був дуже продуктивний, через що й не встигли більш нічого записати, а тому до дискографії можна віднести відеоальбом, в який увійшов запис ювілейного концерту та бонусовий запис з “Кроку”. Другий, звісно, якісніший, але пер­ший – вагоміший.

Але по черзі.

20 червня ми зробили сольний концерт “Коза” у залі Будинку культури профтехосвіти – колишньої альма-матері “Криголама”. Так було заплановано в ідеалі: спочатку концерт-розвідка, нагадування про себе, а тоді – великий ювілейний концерт з усіля­ки­ми прибамбасами (ледь не з феєрверком!) Зрештою вийшло два невеличких концерти…

Можливо, й не було би першого, але виник хороший хлоп­чина Стас, який взявся організувати виступ сам. Фантастика! Зал я спробував сам вибити, привівши до директора (колишній головний піонер області ) його кума (такий же колишній комсо­мо­лець), але перший загадав таку ціну, що ми й пі­шли… Зрештою Стас домовлявся сам (без кумів ). Апарат ми вантажили та розставляли самі – як колись! Туди везли його я та Ромка – мій молодий товариш по інституту, а назад додався до нас Андрюха та Артем. Льоха, звісно, у такому не брав участі (западло – по-зеківси).

Прикол був у тому, що весь вечір лив дощ, і ми були мокрі що щурі. Артем навіть виручив мене су­хи­ми шкарпетками (носками, що більш логічно у мов­ному плані), а не то був би я хворий. Ще біль­ший прикол у тому, що чимало людей саме через дощ і не прийшли! Ті, що були (близько ста осіб), матеріально дещо покрили Стасу витрати. І то добре…

Отже, честь йому й хвала за цей концерт!

Через тиждень, 28 червня ми мали виступ на байк-фесті біля Драмтеатру, який організовувався Борзенком. Він по­ста­вив нас хедлайнерами – після виступу мера та перед салютом. Чесно кажучи, було якось дивно за таку честь, і не знали ми тоді, як цю честь буде чмокнуто в багнюку!

Отже, гурти перед нами виступали собі спо­кій­ненько – хто скільки хоче. Коли до нас було вже близько, стало якось неспокійно: час спливав. Тоді підійшли ведучі, й ми дійшли згоди про наш виступ уже після салюту, хоча такого не буває. Я навіть попросив їх кілька разів прорекламувати наш виступ – щоб люди не пішли геть. І що, люди не пішли (!) – вони навіть прийшли знизу – з Суворовської (!!)

Але злий жарт то був: тільки ми почали ви­сту­па­ти, Борзенко замахав руками, що все – кінець! Виявля­єть­ся, міліція заборонила. Тобто тільки пі­шов мер, хазяїном там став старший міліціонер! Мав він на це право, не мав – то вже не грає ролі: Кри­го­лам знову був опущений у свій андеґраунд (у ж…, на своє місце, у свою конюшню і т. ін.)!

Це був приклад Борзенківського фатуму: він на­чеб­то і не винен, а всі його матюкають . Осо­бли­во, коли це пов’язане з нами. Він, певно, вже нас боїться, а тому й не запрошує ні на що…

Ще одна цікава пропозиція надійшла спонтанно від мого знайомого Толика – відвідати їхнє щорічне свято – Студентську республіку в Криму. Це щось таке суто політично-бізнесове (хитре). Ну молоді що – відв’язатись по повній, що вони там і роблять. Це відбувається на самому заході Криму (Тар­хан­кут) – у колишньому совковому генеральському будинку відпочинку з порепаними колонами та слідами від знятого панно “Ленін і діти” .

Диво було в тому, що нам віддали майже всі гро­ші за дорогу! А їхали ми фургоном дитячих товарів, який віз нас за тарифами перевезень. Це був мій знайомий водій, що виявив мужність, бо назад їхали вночі.

Отже, приїхали ми туди в жаркий день, а на вечір почалась неочікувана холоднеча (Криголам же ж ) – ледь встигли скупатися у морі. Ну це все одно був кайф і на фото його видно: небо з чер­во­ни­ми хмарами, безмежне море за нашими спинами і ми – готові до подвигів на сцені.

Але сцена була ще далеко: виступ вночі. На саунд-чеку відчули похерительське ставлення – всім все було по барабану. Та сам барабан був непоганий!

Були ми там з Артемом і моєю дівчиною Люд­ми­лою – єдиним подарунком у житті від Бога (моїм Лучиком, якій і присвячено майбутню німецьку про­гра­му). Ось і пішли здуру гуляти мор­ським узбе­ре­жжям аж до села – купити горілки. Зайшли так далеко, що вертатись уже було не з руки. Про­хо­лод­ний вітер пронизував гарячі тіла, але ми йшли. Я думав, що все – пневмонія гаран­то­вана (вона при­йшла пізніше – через рік). Зреш­тою дійшли до села, взяли у магазині горілку та пішли назад іншим шля­хом – не біля моря. Ніч непро­глядна, але компанія весела, що також відображено на фото.

Посиділи в таборі, випили, трохи зігрілись, а тоді почало колотити: горілчане тепло вийшло, а до виступу було ще кілька годин. Навколо п’яні сту­ден­ти, бруд, сміття, нема де притулитися, жах… Знайшли нарешті кімнату, то я відразу впав спати “без задніх ніг”. Коли прокинувся, відчув себе вже добре, хоча було дуже холодно.

Нарешті виступили. Непогано було, хоча пуб­лі­ка ходила туди-сюди, веселилася з іншої причини – останній день перебування…

Нічна поїздка була якоюсь хмільною: спали – прокида­лись, хвилювались за водія, одного разу навіть заблукали у маленькому містечку. Та дібра­ли­ся зрештою додому нор­маль­но, а вже через пів­до­би – виступ на “Кроку в майбутнє”!

І довгоочікуваний
ювілейний концерт…

Почалась осінь, і ми стали думати про головний концерт року. Початкова ідея – ДКТ (колишній бу­ди­нок культури текстильників). Як у 2000-му, було домовлено з директором, але він якось мутно говорив про платню – типу “щось дасте”. Коли він захворів, то перекинув мене до свого бухгалтера, і я подумав, що от вона й скаже суму за відповідними тарифами!

Головні витрати – апарат, гроші за який ми з Адрієм давали свої. Вчасно підключився мій дру­жа­ня Ромка, що сам зголосився бути в долі, за що йому вічна пошана від “Криголама”! За апарат до­мо­вля­лись із Васею Юрашем, який і обумовив пізню дату – коли він звільниться від літніх заявок. Світло ставив би Льоша Тільняк.

І остання складова – реклама, з якою обіцяв допомогти Андрюха Вітриченко (згадайте нашого колишнього басиста), що завідував рекламною фір­мою. Тобто, за його словами, розтяжки – без про­блем, не кажучи вже за афіші…

Отже, все задумано було непогано. Проте Тіль­няк почав щось мутити і порадив звернутись до Вані Самана – рок-співака та директора ДКС (колишнього будинку культури суднобудів­ників), в якого начебто все є, все стоїть готове. Головний аргумент, який переміг, – це було вже відоме місце для міської рок-тусовки, а ДКТ – забуте, і туди ніхто не прийде.

Тим більше, що з рекламою ситуація ставала три­вож­ною: друг наш А. почав морозитись, від­кла­да­ти, не піднімати телефон і т. ін. Зрештою ми зро­зуміли, що за час, який залишився, вже немає сми­слу чекати від нього такого подарунку і потрібно робити щось іншим чином, хоча і це було пізно як для реклами. Зрештою нічого ми від Вітри­чен­ка не отримали, за що йому сором вічний!

Ось так “Криголам” – як завжди (наскільки ці слова вже банальні!) – опинився під загрозою зриву ювілейного кон­цер­ту. Проте принципово (хоч це завжди зі мною!) дата виступу – 7 листопада – залишалась незмінною у будь-якому разі.

Таким чином, залишився тільки Ваня, який отри­мав зрештою ту ж саму суму, яка пішла би на ДКТ. Ще й плюс ми додали з Андрієм Муков­нею грошей на афіші. Їх зробив нам один хлопчина – кольорові, навіть поло­вину ламінованих – з нашого макету (хіба що в кутку – емблема Саманового рок-клубу). Той плакат є на фото.

Проте афіш було надто мало, ще й якась чорна сила їх знімала відразу. Ех… Сподівалися лише на численність рок-тусовки та на безплатний вхід, який для інших – взагалі нонсенс, а для нас уже принцип. Було й багато реклами під час інтерв’ю на радіо та ТБ, але ж хто їх слухає чи дивиться… Зрештою була знову десь сотня любителів рок-музики. Думаю, що за правильної реклами було б разів у три-чотири більше. Це остаточний доказ того, що я не повинен організовувати власні концерти взагалі!

Сам концерт пройшов добре. Ми відзначили се­ред небагатьох гостей матір із сином, які спе­ціально прийшли на виступ рок-гурту і подякували уходячи. Завітав Макуха з донечкою та подарував нам світ­ли­ну з Тар’єю Туронен (екс-найтвіш), на якій вона на­пи­сала: “Криголаму найкращі побажання”. Це безу­мов­но супер-пупер, й інші музики всім би роз­по­ві­дали про особисту зустріч із Тар’єю чи й навіть при­буття її до них на концерт…

Планувався аудіозапис, Андрюша приніс свій ноутбук навіть, але хлопаки з рок-клубу чи щось не так з’єднали, чи й сам Андрій не так щось опісля зробив, але запису не вийшло. Точніше, вийшов, але як у “Назарет” 60-х – і шумить, і гуде, тільки голос деінде !

Втім відеозапис вийшов непоганий: Костик з Артемом шугають сценою, як ті соколи, що й на емблемі рок-клубу ! Запис зробив і обробив Дімка Кузьменко, мій добрий знайомий, що сам зголо­сив­ся на цю роботу. Пізніше ще довго морочилися з цим відео та відео з “Кроку”, поки не зробили загальний диск, де перший запис став головним, а другий – бонусом. Тобто DVD 2008 року.

Після концерту наші дівчата (Лучик та Оля) зро­би­ли добрячий стіл, за яким роз­мі­сти­лося осіб із 40, серед яких був Тюбик (перший басист гурту), Вася Юраш, який наговорив купу ком­плі­ментів (хотів би я почути, що він говорив опісля Тільнякові…) та чи­ма­ло Артемових друзів. Було весело й радісно. Це, певно, тоді я останній раз пив горілку та коньяк…