Урок-Про-Рок
| Вид материала | Урок |
СодержаниеАндрій Муковня Альбоми “Крокодил-чемпіон” та “Покусай задницю королеви” (2006 рік) |
- Русская рок-поэзия 1970-х 1990-х гг. В социокультурном контексте, 1798.02kb.
- "Рок". Тем более,что рок считается молодежной культурой,потому что Нет! Пусть это будет, 373.74kb.
- Виа и рок музыка в троицке, 135.73kb.
- Элизиум пресс-релиз, 32.85kb.
- Русская рок-поэзия, 8316.53kb.
- Русская рок-поэзия, 8716.24kb.
- Завещание Философа Ильина (Денисов) Византия и Россия Гибель Империи. Византийский, 22.44kb.
- Ю. В. Таратухина (Ульяновск), 26.23kb.
- Урок Вводный Урок «Вольга и Микула Селянинович», 28.31kb.
- Рок-облепиха, 171.51kb.
Андрій Муковня
На той час я був залюблений у готичний металічний рок – із шаленим ритмом і красивими розспівами. Тому хотілося вокальної потужності – цілого гурту співаків.
Для такої музики народилося чимало пісень. Єдине, що відрізняло їх у принципі від старого “Криголама”, – відносна м’якість текстів, їх нейтральність: більше співалося про відносини між хлопцями й дівчатами, про долю людей у віці, більше було абстракції. Щоправда, з’явились і матюки в піснях – органічні, на мою думку, – як ознака народної мови. Можна сказати, криголамівська злість змінилася на грубу, але добру пісенну мову.
З технічного боку я почав пізніше використовувати ефект дісторшн замість старого доброго овердрайва (а можна ж було це робити й раніше, бо з другим втрачалося потужність у звуці), що додавало важкості та кайфу від власного звуку. Оскільки джазова гітара не могла співіснувати з цим ефектом, у скорому часі я придбав “Ібанез” – звичайно, китайську, але доволі якісну гітару.
Андрюша Муковня був залюблений у важку музику і навіть грав колись її на барабанах (хоча, як і багато його однолітків, полюбляє совок-рок і добре його знає ). Тому він додав нам ще більше потужності, причому сприяли й професійні навички: Андрій – хірург-стоматолог із сильними пальцями, що добряче допомагає грати треш на бас-гітарі!
З його появою і Льоша почав намагатися грати важче – більше працювати бас-барабаном і любити швидку музику. Я і сам раніше боявся такої музики, але почав її любити грати, чому посприяв Motorhead. Льошу ми вчили гуртом, додаючи ще й хард-корівські фішки.
Зрештою швидко почали награвати нову програму, яка пізніше буде відображена у двох альбомах 2006 року. Але перед цим була спроба використати дівчину на бек-вокалі: тільки одна знайшлася. З часом, коли набігав Костик, був супер-бек – саме те, що я хотів! Але то були нечасті спроби – через Костика, а також не дуже вдалі – через Віку, яка мала занадто ніжний голос, який не “пробивав” ґвалт рок-гуркоту…
З Вікою ми виступили лише один раз – у парку Леніна.
До речі, як би хто не захищав його різними аргументами, все одно у мене асоціація з тим же Гітлером! То уявіть собі в Германії офіційний парк Гітлера чи місто Адольфа, чи однойменний завод, який спонсорує життя в місті та футбольну команду! Як Іллічівськ та “Іллічівець”…
Це був комічний виступ – на слабкій апаратурі, у теплому одязі, у нетусовочному місці. Зібралося невеличке коло молоді, й аби не якісь дурки, що явно були обкурені та давали ледь не гопака, катаючись спинами по землі, взагалі не було би нічого цікавого. Виступ присвячувався одному депутатові – колишньому видатному спортсмену. Тобто ми навіть отримали трохи грошей!
Варто тут зробити невеличкий відступ і розповісти про подібні концерти. Їх було небагато. Колись давно ми виступали за християнську партію – тягали ще свою апаратуру з бази. Гроші були, до речі, непогані. З Андрієм ми були активніші: крім парку Леніна, виступили за “Рух” біля драмтеатру та за президентську партію в Чкаловому Новотроїцького району. Останній концерт відбувся прямо на трасі, в центрі села, завидна – перед купкою людей. Тільки коли потемніло, почала сходитись молодь і відповідно реагувати. А тому коли ми закінчили, питали: і це все? А ми: де ж ви були? А вони: ми, щоб не лаяли старі, виходимо лише в темряві… Шкода, могло би бути краще .
Зрештою непогано платили, хотілося б іще. Тим більше на запис треба гроші…
Альбоми “Крокодил-чемпіон” та “Покусай задницю королеви” (2006 рік)
Награний матеріал становив понад 20 пісень, і тому вирішили записати їх майже всі. Зрештою вийшло 18. Можна було зробити подвійним альбомом, але стиль пісень був дещо різний, і тому вирішили у першому зібрати речі більш традиційного спрямування, у другому – більш сучасного.
Записали альбоми у студії “Он-лайн” Тільняка, де тоді працював і Олежка Волонтирцев – обслуговував чимало гуртів з Півдня України. Це був напівлайвовий режим запису: спочатку музика (без слів), а тоді голос. Пам’ятаю страшну напругу: ще б пак, 18 пісень зіграти за один раз, та ще й без орієнтації на голос! Але ще крутіший був мій сольний виступ – запис голосів (більшою мірою двох, а то й трьох)! за один раз, через що я ледь не втратив голос…
Пізніше ми з Олежкою все це звели до купи, а дещо він зводив і сам. Його імпровізації я прийняв без слів – як і він деякі мої грубі слова у піснях, сказавши, що з пісні слів не викинеш, навіть таких…
Зрештою “усі дівчата суки, – говорила мама” чи “пригоду та на свою жопу знайшов”, чи “задниця над добрими мужчинами дразниться” слухаються як невід’ємний елемент стилю. Пізніше на згаданому вже “рухівському” концерті ці слова були сприйняті вороже (і тут совок ), хоча вже в музичному ефірі лунало багато й гіршого, й неорганічнішого…
“В Чорному морі пісяти хочеться…” – а що, не так хіба?
Взагалі ті пісні були набагато оптимістичніші за попередні криголамівські: “Тримай удар, козаче…”, “Бо ти чемпіон…”, “Це твоє щастя: як будеш вставати, радій, бо ти ще живий”, “Алілує, хай Господь рятує його – янгола заблудшого…”, “А твоя хата – домовина, тому співай, поки не кличе вона…”; більш гумористичні: “Ахалай-махалай, сиди вдома, не гуляй…”, “А та жінка – сю-ся-сю-ся, киця-мура отака, а по суті все одно змія…”,
Втім залишалось і традиційне криголамівське “фе”: “Подивись на зірки – не для тебе зірки, на твоїй старій сорочці лиш від гашишу дірки…”, “Ти народився – ну і шо?”, “Ти є гостем на своїй землі, маєш хату – вона не твоя…”, “Хіба можна туди догребти – у старих черевиках до нової мети?”
До речі, головна біда нашої країни – що її почали “розбудовувати” ті ж самі совки. Причому нова сила мала дві можливості зробити це одноосібно: коли після ГКЧП всі комуністи поховалися, й урядові будівлі стояли день-два порожні, а також після “помаранчевої революції”, коли також уся постсовкова сила опустила вуха, чекаючи на розправу, а тої й не сталося. От вони й стали аж надто впевнені у своїй некараності…
І, нарешті, чого ніколи не було в моїх піснях, – тема кохання, яким би воно не було – сумним, веселим, пекучим чи лагідним: “Ой люлі-люлі, всім хлопцям дулі від дівчат лишаються…”, “Їй у сні приходить страшний-волохатий, і тому вона, сердешная, тремтить…”, “Ідуть дівчата плаєм, а хлопці заглядають, куди?”, “Ой ви, пани комарі падлючії, покусайте краще жопоньку її…”
Тут же була й лірика – пісня про долю жінки та її мрії (зрештою про маму) – “Дездемона” та розриваюча душу “Я знаю, що ти є, та тільки десь ховаєшся…”, де в мінімальній кількості слів приховано справжню трагедію.
До речі, це було моє тодішнє гасло, що врятувало мене у подальшому від прогресуючої депресії: “Та дівчина десь є і обов’язково знайдеться”. Так воно й відбулось через два роки…
Такі пісні у більш модного гурту були б дуже популярними серед молоді… Хоч віддай їх якомусь Славкові Вакарчукові …
Після виходу цих альбомів ми зробили яку-не-яку презентацію, завдячуючи Григорію Борзенкові – також неординарній особистості в херсонському музичному житті, що заслуговує на кілька рядків.
Він працював звичайним водієм, але мав творчу душу (чим близький мені – пам’ятаєте “огрубеют пальцы, но не ноты”?) Як більшість батьків, хотів і від сина того ж, навіть більшого – того, про що самому тільки мріялось! Це так зажахані совком колишні комсомольці заводили своїм маленьким синочкам хвостики .
От Григорій і культивував у свого сина пристрасть до рок-музики, а сам у подальшому зробив для того гурт “Премьера века”, кинув шоферування та став продюсером цього гурту. Коротше, як Льоша Тільняк для своєї доньки (“Он-Лайн”): штудіював сайти, домовлявся та возив на фести, розповідаючи згодом, які вони на тих фестах були круті…
Зрештою син охолов до тієї гри (як і Аня Тільняк ), а “розкручений” бренд “Прем’єра” Борзенко використав для назви свого фесту. І ось тут криється головний прикол: учасники фесту раді там виступити, бо вдома немає де, але й поряд із тим ненавидять того бідного Гришу, бо то не те, що він обіцяє: замість крутої сцени з потужною апаратурою та безлічі фанів вони мають звичайний тісний клубняк із двома десятками любителів. Уявіть, як воно – приїхати до далекого чужого міста, щоб показати свою творчість, а тебе слухають 15 осіб!
Саме тому я був упевнений, що він – колишній комсомолець-апаратник, бо саме ті так роблять – з креветки тунця… Проте все одно, скільки б ми не мали від організованих ним виступів прикростей, я його поважаю. Поважаю і за надану нам змогу зробити презентації альбомів – звичайно, перед тими 15-ма особами, але сам факт…
Зараз він нас уже не помічає взагалі, бо варто тільки уявити його досаду (як і Тільняка): їх мрія, пов’язана з дітьми, вмерла, а той клятий “Криголам” усе живий, та ще й як! Вік то у нас однаковий… Я оце придумав таку фішку: ваші діти й онуки ще розкажуть вам про “Криголам”!