Урок-Про-Рок

Вид материала

Урок

Содержание Альбом “Козли і капуста” (2007 рік) Фестиваль “Крок у майбутнє” (2008 рік)

Подобный материал:

• Русская рок-поэзия 1970-х 1990-х гг. В социокультурном контексте, 1798.02kb.
• "Рок". Тем более,что рок считается молодежной культурой,потому что Нет! Пусть это будет, 373.74kb.
• Виа и рок музыка в троицке, 135.73kb.
• Элизиум пресс-релиз, 32.85kb.
• Русская рок-поэзия, 8316.53kb.
• Русская рок-поэзия, 8716.24kb.
• Завещание Философа Ильина (Денисов) Византия и Россия Гибель Империи. Византийский, 22.44kb.
• Ю. В. Таратухина (Ульяновск), 26.23kb.
• Урок Вводный Урок «Вольга и Микула Селянинович», 28.31kb.
• Рок-облепиха, 171.51kb.

Альбом
“Козли і капуста” (2007 рік)

Поки награвалась та програма з попередніх аль­бо­мів, уже готувалась інша – за стилем модніша (більше гранжу), хоча така ж важка. Потужності до­да­ла й нова гітара – більш рокова (Ibanez) та япон­ський ламповий дісторшн.

Ми вже й вирахували, що на підготовку нової програми витрачаємо півроку – типу Rolling Stones ! Аби була змога відразу записувати, то було би по два-три альбоми на рік! Колись, мо’, й послухає хтось…

А тут саме така прикрість: на перший значний фест у Херсоні – “Крок у майбутнє” нас не покли­ка­ли! Дежавю: займається ним колишній ком­со­мо­лець Вова Макуха, який заради доньки, що активно цікавиться готичним стилем (Within Temptation, Nightwish, Sirenia), вплутується в музику – як і Гриша з Льошею, але крутіше: у доньки й гурт у стилі тих, які в скобках, а у Херсоні фест, яким шо­ко­вані одесити з дніпропетровцями та кияни зі львів’янами: як це, у задрипаному Херсоні такі ко­ман­ди, ще й на шару!

Про сам фест розповім пізніше, а поки що було дуже прикро, що нас не згадали у першому складі. Швидше за все, вирішувала донька, і вибрала вона “Паруса” та “Їжаки сміються”, що тоді були ще популярні в місті…

Отже, був час і натхнення для підготовки й за­пи­су нового альбому. Проте студії “Он-лайн” уже не існувало, ми перебрались до Палацу колишніх піо­не­рів, де грали на базі Кондратьєв-бенду. Запис же зробили у клубі “Аміго”, про який також варто напи­сати кілька рядків.

Міський бізнесмен Ілля вирішив колись зробити в місті клуб із живою музикою. Витратив він на це мільйон баксів (така ходила брехня). За рік до від­кри­ття він знайомиться з місцевими гуртами – за­про­сив і нас зіграти в клубі. Все було як в ана­ло­гіч­них закладах великих міст – класний звук, розклад концертів на місяць уперед. Єдине, що виявилось непередбаченим, – наша херсонська богема, що туди пішла. Ця “богема” й сказала вже після двох ве­чо­рів: Іллюша, нахрєн нам отетот рок! Давай шото хо­ро­шее, известное! І став він у подальшому за­про­шу­ва­ти або відомих ще за совка музикантів (рокерів), або каверистів – людей, що грають чужі шлягери “один в один”.

Таким чином, місця нам уже не знайшлось, хоча ми й просили зробити свій вечір-презентацію для своїх слухачів. Зрештою стали додумуватись, що там іде просто обмін спонсорськими грошима – типу той гурт виступає, за який платять його ж спон­со­ри. Коротше, нічого не зрозуміло…

У цьому клубі звукачами працюють Вова Кон­дратьєв і Олежка Волонтирцев, який уже нас писав. Тому він зробив це ще раз. Тобто це лайвовий за­пис: граємо гуртом без голосу, і це все йде одним треком на мінідиск. Далі запис оцифровується та накла­даються голоси. Це робив Макс Швець на ра­діо “Софія”. Фінансово нам допоміг Попельчук (100 баксів), а пішло на все 200.

Якість зрештою вийшла непоганою: багато хто й не вірить, що це “лайв”, але рівень звучання нижчий за аль­бо­ми 2006 року.

За тематикою пісні в альбомі можна поділити на три групи – побутові з легким гумором (“Іде бичок”, “А за ними плаче ферма”, “Будь такий як ти є”, “Рогата коза”, “У рік макаки”), сатиричні з недобрим гумором (“Хер-сон”, “Банда”, “Козли і капуста”, “Коли до смерті три дні”, “Жоп-па”), лірико-дра­ма­тич­ні (“А пішло воно…”, “Алевтина”, “Вальсок”, “Будеш ти – буду я”).

Нарешті ми записали “Ферму”, і то не дуже вдало , як і “Банду”, що ніби представляє наш старий стиль, а тому їх можна вважати бонусом. “Будь та­кий як ти є” навіяна рекламним сюжетом, де мо­ло­дий негр іде влаштовуватись на роботу – зрізає дреди та вдягає костюм із краваткою. Приходить, а там його майбутній шеф – з дредами та в джинсах…

До речі, це моє життєве кредо – намагатись бути таким, як є, наскільки це дозволяє життя, зрозуміло, бо інакше був би конкретно пацієнтом жовтого будинку… Скільки радощів життя через те приніс у жертву! Але це дає відчуття волі – незрівнянне ні з чим…

Хоча люди різні – один “у тільняшці життя про­хо­див”, другий у домовині лежав, як живий, – “піджак і барсетка, і мобільний”…

“Жоп-па” – пісенька про голубих. Хоча нічого про­ти них не маю, але не дай Бог, вони стають керівниками, від яких залежить багато людей, тоді жах: вони ж бо мають найгірше з бабівського харак­те­ру – істеричність, жабодавство, само­впев­не­ність, а всі ж думають, що то чоловік, чекають на іншу ре­акцію! Їх багато, причому чимало таких, що й не розуміють своєї сутності. Небезпечні вони, але й не­ща­сні… Те ж саме можна говорити й про жінок.

“Коли до смерті три дні” навіялась дум­кою про те, що багато людей складають гроші на якесь своє майбутнє, будують здоровенні хати для майбутніх онуків, крадуть, переступають через колег, брешуть з трибуни, лицедіють зі сцени; а тут раптом галас, що до кінця землі залишилося три дні! Як вони будуть страждати: на що витратили своє життя? “Не плаче лиш сірома, бо нічого нема…”

Дві пісні про людину похилого віку (що, невже непокоїть темка ця?) “А пішло воно прахом, як довбане твоє життя!” “Сидів, курив і нічого не го­во­рив, бо що сказати – не мав. Усе пройшло та ти­хень­ко собі пішло, а як повернути – не знав”. Пісня при­кольна з музичного боку, бо це “важкий вальс”.

Улюблена наша пісенька – “Будеш ти – буду я”, що має форму сюїти та драматичний зміст, який найбільше проявля­ється в коді, коли біжать мурахи по шкірі, хоча пісня сама про кохання. Чимось перегукується вона з “Я знаю, що ти є”.

Ось такий вийшов альбом 2007 року. Слухайте та сприймайте.

Фестиваль
“Крок у майбутнє” (2008 рік)

Як уже розповідалось, цей фест був придуманий частково для доньки Макухи, але більшою мірою, швидше за все, це шлях перекачування коштів з тієї ж таки Західної до Південної (У...) – типу вкла­да­ння їх у спортклуб. Це було помітно з того, що Вова Макуха тут був господар, поки не приїхав його партнер зі Львова. Тоді перший зігнувся та принишк, а другий ходив паном.

На другий рік фесту нас уже покликали, і варто сказати, що організація сама по собі була відмінна. Можна тільки уявити, як писяли кип’ятком (окро­пом) молоді музиканти, коли їх водили попід ру­ки організатори. Звісно, мені воно було смішне, Льо­ша ж грудьми захищав фестивальну організацію!

Спочатку вони зробили 29 травня у “Ювілей­но­му” від­бір­ний концерт, аби відібрати від Херсона один (!) гурт. Але перед цим Макуха сказав, що ми замовлені вже на велику сцену невідомо ким як гурт від німецької громади (певно, для звітності!) Було приємно: вперше нас у Херсоні відзначили хоч так. Будемо вважати цей факт компенсацією за неувагу до нас у перший раз.

В “Ювілейному” ми виступили також, але не у відборі, звичайно. Було просто суперово: публіка зі­бра­лась саме на рок-музику й тому відразу вклю­чи­лась у музичну феєрію! Тому й виступили класно. А перемогли там наші друзі-“однобазники” – “Янсен Ку­кансен” (колишній Кондратьєв-бенд). Вони про­фе­сійно грали фанк. Ми за них раділи, хоча пізніше я зрозумів деякі чинники такої перемоги. І все одно ми були кращі. Я сказав після виступу: оце б у такій атмосфері та зіграти сольник!

Це був другий виступ Артема. Вийшло як: він був нашим фаном і завжди на виступах був у перших рядах. Пісні всі, зрозуміло, знав напам’ять. Але з дитинства у нього не було дружби з музичним слу­хом (хоча багато хто навіть музичні школи закін­чу­вав з такими ж здібностями…) Тому, звісно, я його тихенько жалів, та що поробиш!

Але колись він захотів спробувати на репетиції, поба­чивши, що ми шукаємо вокаліста. Типу взяв участь у кастингу. І вийшло! У всякому разі він хрипів як рокер і поводився як рокер – розкуто й невимушено, більше був навіть фронтменом, аніж співаком. Пізніше він і заспіває краще – ніби після занять із репетитором! Зрозуміло, що вище даху не підстрибнеш, але Артемко й нині наш єдиний постійний вокаліст.

Отже, першим його виступом був наш концерт 22 травня у Гриші Борзенка (перед отими 15-ма фанами ) – презентація альбому “Козли і капуста”. Туди спеціально прийшла купа Артемових друзів, які склали групу підтримки. Нормально все ви­йшло, а тому в “Ювілейному” син уже був “на ура” у публіки, після чого всі питались: а де ж це отой ваш хлопчина? Макуха також. Тільки через деякий час він дізнався, що то мій син...

До великого виступу на фесті “Крок у майбутнє” (совкова, звісно, назва…) ми вирішили підготувати німецьку пісню, коли вже така справа. Я надумав узяти нашу ж мелодію – найбільш шлягерну, бо ду­мав, що німецька ідея тимчасова. То був “Бичок” з останнього альбому. Текст зробили разом із ви­кла­дач­кою німецької мови з нашого інституту, а тому він вийшов заскладний для запам’ятовування. Ну нічого, вивчили!

Перед самим фестом неочікувано з’явився Кос­тик! Ну, у всякому разі каші він не зіпсував, а й навпаки – своїм рокерським виглядом (чимале ко­льо­рове тату на руці, шкіряний одяг, потужний го­лос) додав добрячого іміджу. Пізніше він виступить з нами ще на ювілейному концерті й зникне на­зав­жди . Хоча хто зна… Чи вперше таке було…

Костик заспівував, а ми з Артемом підспівували ту німецьку пісню – “Golden Himmel” (“Золоті не­бе­са” з простим християнським змістом: “Нічого я не мав, і ось Бог дав мені подарунок – пісню, то ж давайте разом її заспіваємо…”)

Німецька була другою, а першою піснею були наші “Козли”, тільки у стилі хард-кор із назвою та відповідним приспівом “Хер-сон”. Хлопці вискокли на сцену у сірих балахонах, узятих із театру (Костик там став працювати, бо полюбився з дівчиною-акт­ри­сою), і зробили добряче шоу. Після виступу я їх погнав і на інтерв’ю, вперше залишившись у спокої від цього. Молодці – тримались суперово!

А тоді нас, як завжди, скинули з тимчасового трону та в постійний андеґраунд (в ж… тобто): ви­бра­ли кращими два гурти зі Львова (погортайте кілька сторінок назад і прочитайте про головний чинник львівського домінування у цьому проекті, я навіть сказав, що так би вони нас до себе запро­шу­вали, як ми їх) та “Янсен Кукансен”, зали­ши­вши нам слова, що от якби четвертий треба було гурт ви­бра­ти, то був би “Криголам”… Хотів би я тут чого до­да­ти про далеких львів’ян і близьких місцевих євреїв, проте не буду – і так виходить “зі сльозами на очах і соплями під носом” …

Відмінність цього фесту 31 серпня 2008 року від того далекого до­сві­ду 1994 року на цьому ж місці – це відкритість тих людей, повна рівність їх із нами, та понти нинішніх зірок (люди Жорика Делієва ви­пха­ли всіх зі сцени під час саунд-чеку, іноземці були як інопланетяни тощо). Щоправда, й ми б могли бути більш настир­ли­вими та суворими… Тобто як завжди – чужі у себе вдома (є ж у нас пісня “ти є гостем на своїй землі…”)

Зрештою можна все ж таки відзначити підвищену до нас увагу з боку Макухи – на радість Льоші Вун­дер­валь­ду! Купа всіляких інтерв’ю на радіо та теле­ба­ченні, добряче відео зі сцени та чимало фото. Він ще нас запросить на наступний рік як гостей від­бір­но­го туру (щоправда, першими виступали, що ні­ве­лює той виступ повністю) та прийде з донькою на наш ювілейний концерт, що дуже приємно! Ось і все. Думаю, що більше він нас не згадає…