Урок-Про-Рок

Вид материала

Урок

Содержание “Півцибулі” (2000 рік) Вадик Маяцький А спонсори хто?

Подобный материал:

• Русская рок-поэзия 1970-х 1990-х гг. В социокультурном контексте, 1798.02kb.
• "Рок". Тем более,что рок считается молодежной культурой,потому что Нет! Пусть это будет, 373.74kb.
• Виа и рок музыка в троицке, 135.73kb.
• Элизиум пресс-релиз, 32.85kb.
• Русская рок-поэзия, 8316.53kb.
• Русская рок-поэзия, 8716.24kb.
• Завещание Философа Ильина (Денисов) Византия и Россия Гибель Империи. Византийский, 22.44kb.
• Ю. В. Таратухина (Ульяновск), 26.23kb.
• Урок Вводный Урок «Вольга и Микула Селянинович», 28.31kb.
• Рок-облепиха, 171.51kb.

“Півцибулі” (2000 рік)

Незадовго перед тим великим концертом отри­ма­лася можливість записати акустичний альбом у студії на “Авторадіо”. Там працював знайомий хло­пець – Сашко Гриценко, що і давав мені ту акустичну американську гітару.

Запис був такий: Віталик на басу, я на гітарі, а тоді на тамбурині (бубоні), а далі співав трьома го­ло­сами та грав на дудці й губній гармошці. Там ми відчули, як важко грати під метроном! Так і не змогли, а тому й довелось мені цюкати сильну або слабку долю на тому бубоні.

Пісні були спеціально придумані для такого запису й після того не виконувались ніколи. Дуже вже я мріяв колись поекспериментувати з голо­со­вими партіями – три, чотири голоси… Застільна пісня в стилі умца-умца “кличе мама нас на ферму, на завод, а ми їдем в город, там не люди, а народ…”, мелодійна з дудкою “там у садочку спочила душа, філософ старий був без гроша…” Третьою пісень­кою була наша ритм-енд-блюзова “Ой ходить ци­ган” з губною гармошкою.

Тобто у плані було записати три речі. Але зго­дом я додав “янгол нам появився” – типу вокаліз. А тоді вже й кілька інших. Різниця в тому, що перші три були класно оброблені Сашком у звуці, а інші вже як є… Пізніше туди ми додали мою пісню, яку на цій студії записав один хлопчина для виступу на фесті. Її оранжував і зіграв Сашко. То була балада про козаків “Ой, Дніпро, широкий…”

Співак був Тарас – ще одна невдала спроба отри­мати постійного вокаліста. Він був профе­сій­ний спі­вак із театру та мав тенор, що в принципі не дуже пасує “Криголаму”, як ми вже переконались раніше.

Зрештою альбом я і назвав саме “Півцибулі”, бо мало пісень і записані вони в різних режимах. Зате можна їх крутити по радіо!

Ще одна користь від такої практики: я зро­зумів, що і в акустиці можна писати той же ритм-енд-блюз. Було б де, то можна записати чимало пісень у такому режимі.

Була ідея на “Філософа” зробити відеокліп. Я навіть мав чимало задумок щодо цього й майже реалізував їх: знайомий оператор трохи назнімав придумане, але охолов (бо ж без грошей) і все лягло в глибоку шухляду .

Вадик Маяцький

Коли я у 1981 році бував на репетиціях хер­сон­ського гурту “Посткріптум”, дуже подобався бара­бан­щик Вадик. Пізніше я намагався його знайти у тролейбусному парку, де він колись працював, та питав про нього в інших посткриптумівців. І тільки використавши інтернет-систему телефонів, я зна­йшов спочатку його батьків, а тоді й самого Вадика.

Через 20 років це виявився справжній рокер навіть зовнішньо – здоровань зі сріблом на пальцях, таксист, у машині якого лунає не “Владимирский централ”, як в інших, а Sweat чи Motorhead. На той час він мав другу сім’ю, проте жив вільним життям і радував чимало молодиць.

Тоді ми мали базу у флігелі Управління куль­ту­ри, де було дуже холодно взимку, а тому часом виїжджали і до Чорнобаївки. Там ми з Вади­ком і спробували грати разом, після чого я зрозумів, що настає новий період – справді важкого рок-н-роль­но­го “Криголама”!

Правду кажуть: який барабанщик, такий і стиль того гурту. Ігор був дуже м’який, Льоха – більш джазовий, з активним хетом. Вадик же суто ро­ко­вий, з активним бас-барабаном.

І знову почалась підготовка нової програми – скільки вже їх було у “Криголама”! Аби ж змога записувати…

Речі були начебто прості (такий собі український Motorhead, як нас назвали відразу ж), але дуже синкоповані. Й відразу почалось активне музичне життя. Грали знову втрьох.

Кілька разів ми були в Миколаєві. Їздили, зрозу­мі­ло, на Вадиковій машині, зокрема й до Чорно­баїв­ки на репетиції. Одного разу мене вперше побачив у цій іпостасі рідний брат, який живе в Миколаєві. Ми тоді погуляли добряче у моєї племінниці. Іншим разом нас поста­ви­ли навіть хедлайне­рами фесту в яхтклубі. Був сильний вітер, і Вадик ледь встигав ловити тарілки, щоб не здуло з високого подіуму! Як зараз пам’ятаю – “свинарня там, свинарня тут, чи то тюрма, чи юридичний інститут…” Під барабанний дріб я грав там на гармошці та дудці, а наприкінці вступала важка гітара.

Знову охопила ейфорія, що відбувалося завжди, коли був ідеальний склад гурту. Хоча варто заува­жи­ти, що вже Віталик почав “грузитись” нашою музикою, бо важкого стилю він не дуже любив – більше блюз. На той час він мав уже проблеми у приватному житті, часто випивав…

Тому вчасно я надумав зробити запис студійного альбому. Навіть спонсорські гроші з’явились.

А спонсори хто?

На той час на Привокзальній площі зробили музичний магазин “Джаз”, де згодом я купив гітару, про яку мріяв усе життя до того. То був Samick, який господар магазину привіз для себе, але не потяг (коштувала понад 800 баксів).

Коли я побачив її, ледь не впав: блюзово-джа­зо­вий інструмент, повна дека… Я сів і довго грав на ній. У цей час думки шугали в моїй голові, але ніяк і ніде такі гроші мені не світили! І тоді я подумав про Генку Бодюла – свого друга дитинства, який весь час приїжджав до мене, де б я не був. Він жив і працював у Магадані, і взагалі життя його було пов’язане з далекою Росією.

Колись Генка вже спонсорував нашу сім’ю, й ми витратили ті гроші на стоматолога. Тепер набли­жався мій День народження, і друг приїхав би все одно. Я йому подзвонив і сказав про свою мрію. Генка згодився! Тобто через деякий час я мав таку гітару!!! Купив для неї твердий кофр ще за 100 баксів і грав важкий рок, який на такій гітарі ніхто й не грає. З часом зрозумів, що вона не для такої музики і взагалі не для мене – то для якогось джазмена на стільчику в оркестрі. Але ж це ексклюзив, і тому залишається у мене…

Щодо Генки, то буквально через рік його не стало – по-звірячому вбили в Одесі, де він купив квартиру й зробив там ремонт. Тому я вигравував на залізяччі тієї гітари “from G” та співав у подальшому дві пісні про Генку – “засталось море за вікном, не сходжене моряком…” і “від Магадана та до Одеси пролягла навіки дорога твоя…”

Цікаво, що Віталик перед цим купив у магазині 5-струнний бас Samick, а тому ми стали ніби рек­ла­мою цієї південнокорейської фірми в Херсоні .

“Джаз” почав організовувати у себе в приміщенні сольні концерти по суботах. Перший ми зіграли й були дуже задоволені: публіка збиралась цільова – знали на що йдуть, а тому реакція була суперовою. З нами разом співали навіть те, що ще не чули!

Тому на другий виступ ми вже напросилися, підготувавши чимало нових пісень – щоб не повто­рю­ватися. Також було супер. Особливо вразило про­сто таки братання з Генкою Мухіним і його ком­панією. Вони танцювали, ставши в коло та по­ски­давши своє лахміття в центр. Я запалював Генку через мікрофон і присвячував йому пісні.

Не пам’ятаю, чи був третій концерт, але на одному з них до нас підійшли добре вдягнені мужики та запропонували поїхати з ними “на хату” – пограти. Нам стало цікаво, а тому поїхали.

То були колишні херсонські музиканти, що нині були фірмачами у Києві, а в херсонській хаті був музичний куточок з апаратом, де ми й зіграли на дні народження господаря маленький концерт, а тоді й джем-сейшн із ними та Жекою Тишкевичем – сла­вет­ним херсонським музикан­том-клавішни­ком. Вони знали багато рокової класики, а тому тільки Вадик грав по повній, а ми лишень випивали та їли .

Після того я ще раз був там, і господар дав 100 баксів на запис. Щоправда, вийшло не зовсім те, що він хотів (про це далі), і тому пізніше наступний альбом я йому також подарував.

Надалі такими ж спонсорами можна назвати Пуха (така ж сума для запису) та Ромчика Сауніна (навіть більша – для ювілейного концерту).