Урок-Про-Рок

Вид материала

Урок

Содержание Одеса та Каховка: різні люди? Альбом “Glückstrahl” Типу висновок

Подобный материал:

• Русская рок-поэзия 1970-х 1990-х гг. В социокультурном контексте, 1798.02kb.
• "Рок". Тем более,что рок считается молодежной культурой,потому что Нет! Пусть это будет, 373.74kb.
• Виа и рок музыка в троицке, 135.73kb.
• Элизиум пресс-релиз, 32.85kb.
• Русская рок-поэзия, 8316.53kb.
• Русская рок-поэзия, 8716.24kb.
• Завещание Философа Ильина (Денисов) Византия и Россия Гибель Империи. Византийский, 22.44kb.
• Ю. В. Таратухина (Ульяновск), 26.23kb.
• Урок Вводный Урок «Вольга и Микула Селянинович», 28.31kb.
• Рок-облепиха, 171.51kb.

2009 рік

Варто розповісти ще про один проект, викли­ка­ний моїм знайомством із самодіяльною співачкою Наташею, що працює у педуні. Ми з нею спро­бу­ва­ли виконувати мої джазово-блюзово-фолькові пісні. Наташа має цікавий голос – глибокий та мело­дій­ний, але з малим діапазоном, тому доводилося точно підбирати тональність тих нещасних пісень. Зрештою отрималось непогано. Спробували з хлоп­цями – також вивчили. Залишилося тільки запи­са­ти. Думали – в 2008 році, але ніяк до цього не ді­йде, і Наташа, певно, вже розувірилась… Хоча ідея класна (така собі українська Катамадзе).

Зрозуміло, що жодних записів у цьому році ми вже не робили, а тому з початку наступного почали вчити німецьку програму, яка у мене була вже готова: музичне натхнення, муза – все сприяло при­ли­ву нової музики, що роз­по­ді­ли­лась на окремі пісні, а все разом уляглося в одну композицію. Тексти скла­да­лись таким чином: я брав різноманітні слов­ни­ки, зокрема фразео­ло­гіч­ні, журнали, звідки ви­би­рав готові фрази чи скла­дав такі ж структури за ана­ло­гією. Деякі тексти допомогли перекласти спе­ціа­лісти. Не думаю, що вони на сто відсотків грамотні за формою, але для пісень, як сказали ті ж спе­ціа­лі­сти, підходять. Що стосується їх змісту, то розповім про це згодом – з виходом відповідного альбому.

Отже, робота (гра, відльот, балдьож) почалась. Трохи було незвично, що речі ці складніші за ті, які гралися до цього, хіба що “Грійся” зроблена у та­ко­му стилі. Зміна ритмів, мелодики, тональності спо­чат­ку лякає, але коли все в цілому сходиться – це справжній кайф! І ще цікавий момент: цю музику вже цікаво саме грати, що ж до співу, то він від­во­лікає від гри. Вихід – або вільний вокаліст (два, три), або прикріплений до голови мікрофон, який не заважає рухатись.

Так у мене з’явилась ідея знову шукати вока­лі­стів, але вже не просто любителів (Артем то є, хоча вже живе й працює в Києві), а готових співаків із потужними голосами. Розвішали оголошення, проте окрім дівчини-тінейджерки ніхто не подзвонив. Але подзвонив Михайло Варгун – директор училища куль­тури – та запропонував свою допомогу.

Він дуже хороша людина, справжній патріот і фанат своєї справи, а також один із людей, хто дуже шанує мене (кайф!) та поважає мою музику. Я спо­чат­ку серйозно не поставився до такого варіанту, але згодом вирішив спробувати і прийшов до їх­ньо­го училища з акустичкою (саме перед цим Лучик мені подарувала 12-струнну гітару).

До речі, вперше вибирав гітару з багатьох. Перебрав кіль­ка
6-струнок з п’єзоелементом, але все не те. Наостанок вирішив пограти на 12-струнці – більше для цікавості. І вона відразу ніби про­мо­вила до мене: “я твоя” – настільки м’яко відгук­ну­лись струни до моїх пальців. Тепер відчуваю, що така гітара викликає й іншу музику, а тому спробую в подальшому поєднати два гітарні саунди.

Таким чином я почав співпрацювати із фольк-гуртом “Свічадо” (Михайло Варгун, Сергій Каталкін, Євген Василькович), які й склали тріо співаків, про що я колись мріяв. Можливо тому ми й почали вчи­ти німецьке з трешевої пісні – щоб відчути кайф від хорового приспіву “о-о-о”!

Виявилось, що Варгун знає німецьку мову й го­ловне – вимову (його старший брат живе й працює в Германії). Він почав відразу вчити правильно вимо­вля­ти ті слова й хлопців. Зрештою непогано пішло. Пізніше ми звели все до купи на спільній репетиції з музикою, де вони були трохи шоковані, оскільки ніколи до цього в такій музиці не практикувались!

Це все відбувалось під гаслом підготовки до відбірного фесту до “Кроку”, куди нас запросили як гостей. Концерт проходив у Таврійську – молодому містечку між Новою Каховкою та простою Ка­хов­кою, та ще й біля Малої тієї ж таки Каховки . От і вирішили ми зробити експеримент – виступити там з німецькими піснями.

Приїхали туди на училищному мікроавтобусі. Це була база відпочинку (цікаво, що з назвою таєм­ни­чого головного спонсору фесту та ще й нова – з пахнучими свіжим деревом лавками та столами… Дуже багато стюардів – за традицією закордонних фестів, але пізніше навалить (інакше не скажеш) і купа міліції – це вже за традицією постсовкового державного простору.

Після саунд-чеку пішли покупались у тради­цій­но болотяному Каховському водосховищі, а тоді й на сцену. Було кілька інтерв’ю та багато фото. Записав нас на відео й Дімка Кузь­мен­ко.

Неприємних моментів було два: якась не дуже приємна присутність Тільняка та Юраша. Перший зі­псу­вав відеозапис, бо крутився перед камерою та горлав весь час щось, а другий – добряче напідпитку – приколювався з Варгуном якось не по-доброму.

Другий момент – це те, що ми виступали пер­ши­ми. Публіка – стюарди й журналісти, пере­важно байдужі до такої музики, що добре видно із запису. Коли ми від’їжджали додому, то бачили справжню вже публіку, яка ще тільки підходила до бази. Пізніше ми виступили у Каховці, й різниця була вражаючою, але про це пізніше.

Що ж до виступу, то було так: тріо роз­по­чало його невеличким уривком з українського фоль­ку, а тоді вдарили німецьким роком. Макуха пізніше не виявив захвату від цього – певно, через візуальну статичність співаків, які, бідолахи, й самі це від­чу­ли. Перший же раз вони були у такій тусовці! Ма­ку­ха все згадував Артема…

Отже, виходить, що на вивчення німецької про­гра­ми пішло рівно чотири місяці, і ще місяців три – на її підготовку до запису. Та ще й така апробація…

Одеса та Каховка:
різні люди?

Я ще не казав, що завжди мріяв виступити в Одесі – ще здавна, коли там був заснований фест пам’яті Ігоря Ганькевича, з яким ми виступали ще на першому “Рок-н-ролі Таврійському”. Хотілося ду­же заспівати там пісню пам’яті Генки (“Від Магадана та до Одеси”), та не суди­лося, і на той фест нас не запрошували.

Дісталися ми туди на інший фест – байкерське “Гоблін-шоу” – у червні 2009 року. Цей Гоблін (ор­га­нізатор), як усі бай­ду­жі до всіх люди, важко йшов на контакт, хоча жодних витрат з його боку ми не потребували. Зрештою згодився, і ми приїхали на Ромчикових “жигулях” утрьох. Артем приїхав із Києва раніше, тому назад була весела дорога: три із-заду – це для такого авто геть некомфортно.

Там справжній байкерський фест: на стадіончику все закрите для сторонніх, намети, лавки з від­по­від­ним товаром – шкіра, бандани, черевики з кованими носаками, безкінечне пиво та ексклюзивний коньяк для музикантів.

Непогана сцена та звук. Світла софітів ми не побачили, бо грали засвітла. День був дивний: ми по приїзді навіть покупа­лися з Артемом у морі, хоча ніхто більше туди не ліз (було прохолодно). Перед початком концерту почався дощ – то силь­ний, то слабший. Перші люди виступали під дощем, а глядачі сиділи під навісом з пивом. Коли дійшло до нас, вийшло сонце й почало нещадно пекти! Тому й одяг на мені чудний – куртка з капюшоном і шорти з красовками (ледь не спікся ).

Людей було мало перед сценою. Тільки коли ми вже від’їжджали, почали тягтися вервечки людей з міста, й стала давити жаба . Що ж до іншого – було просто супер! Хлопці залишились дуже задоволені виступом (я завжди собою невдо­во­лений, і тому тільки підтримував загальний настрій), братались з одеськими нашими фанами (є й такі, один навіть із характерним прізвиськом Гюнтер) та зі старими місцевими рокерами, що пам’ятають “Криголам” ще по “РТ”.

Пізніше домовлялись про наступний фест від Гобліна – “Осінній рок-н-рол”, і організатор усе морозився, бо така людина (я так сподіваюсь, що не через несприйняття нашої музики ). Зрештою поїдемо туди у вересні.

Взагалі щодо байкерських шоу хочу відзначити постійне відчуття досади, бо яка ж музика там повинна лунати, як не наша! Саме Zi Zi Top і Motorhead – класичні байкерські гурти, а ми ж таке саме… Що, єдина причина – українська мова?

До речі, нещодавно тільки (вік живи – вік учись, що розумієш з кожним роком більше й більше) дізнався про такий термін бритва Оккама, який означає, що не варто перейматись якимись нереальними факторами у виборі, відрізаючи їх та залишаючи більш прийнятні. То і в цьому випадку яка причина більш реальна – фатальне невезіння чи українська мова? Як на мене, це можна визначити лише виступивши десь на Заході України: коли і там таке буде, то це невезіння, а коли буде успіх – то такі вже у нас тут совки-українофоби…

Але такого ж там не грають! Грають важкий хеві, альтернативу й навіть брит-поп, але ні ритм-енд-блюзу, ні традиційного рок-н-ролу ми на байк-фестах чули мало. Це доводить нашу ж тезу, що самі байкери просто не є любителями рок-музики, а роблять рок-тусовку тільки за традицією…

І геть інше було в Каховці на такому ж байк-фесті! Позаторік ми вже були тут, і нам дуже сподобалося. Торік вони нас також запрошували, але ми не змогли: Андрій саме від’їжджав кудись . Тому й забули там про “Криголам”.

У цьому ж році ми зв’язались з організаторами, і на наше щастя вони поставили “Криголам” замість рідного нам “Току”, що не приїхав. Були ми втрьох – знову на Ромчикових “жигу­лях”. Ромка нас і фото­гра­фував – якомога частіше фіксуючи.

Звуковий апарат виставляв знову Вася Юраш, а тому ми обійшлися без саунд-чеку, що не дуже спри­яло до­бро­му виступу, бо погано прослу­хо­ву­вались моні­то­ри. Зрештою наш Льоша залишився неза­до­волений.

Проте всі ці негаразди були перевершені двома факторами: по-перше, ми грали увечері, під світ­лом софітів, по-друге – публіка шаленіла і нарешті підспівувала мені, як колись дуже давно у “Джазі”. Це був кайф!

І все ж таки я дві сторінки тому був неправий щодо Одеси, бо 28 вересня на фесті “Осінній рок-н-рол” публіка також була неперевершеною!

Виступ наш відбувся пізно вночі – опівночі, проте людей було відносно багато (для такого часу). Наші друзі – старі одеські рокери допомогли з опе­ра­то­ром, який зробив для нас окремий саунд-чек і на­да­лі викрутив нам класний звук. Певно, вперше ми всі залишились задоволені виступом!

Єдине, що засмутило – можна було грати на­ба­гато довше, не соромлячись змореної публіки, бо люди скандували після виступу: ще! Робимо загальний висновок про гоблінські фести: якщо публіка шаленіє від тебе, можеш грати скільки зможеш – ніхто тебе не зганятиме! А головна причина успіху (крім феєричної, звісно, музики, хе-хе ) – виступ не раніше середини програми та у світлі софітів. Ну і добрий оператор, бо до чужих музик не кожен ставиться прихильно…

Альбом “Glückstrahl”

І от нарешті закінчився ще один творчий етап “Криголама” – з новим альбомом, який зроблений не українською мовою(!) Але ж і не російською (!!) Німецькою (!!!)

Схема запису була попередньою: жива гра на клубній сцені “Аміго”, запис з пульту на мінідиск Олежкою Волонтирцевим (зайняло години три, але з мінімальними повторами – здається, одну лише пісню переписали…), накладання голосів на радіо “Софія” Максом Швецем (зайняло десь годин 10). Все обійшлося нам у 1100 грн., після чого я сказав: чим відрізняється “Криголам” від тих таки “Янсенів Нукансенів”? – нам диск виходить у 200 баксів, а їм – на один нуль більше! Звісно, це жарт, бо їх диск візьмуть десь на радіо для прокрутки, а наш – навряд … Зате ми даруватимемо ті записи від душі.

До речі, знавці німецької кажуть, що ця мова має змогу постійно розвиватись, і саме через складання різноманіт­них словосполучень у межах однієї сло­воформи. Так сталося і на цей раз: своє­рід­ним ієрогліфом став Glückstrahl, який склався у мене логічно та органічно, – “Щастя промінь”…

Звичайно, не всі пісні тут заслуговують на увагу у смисло­вому плані – у музичному всі вони ста­но­влять єдину цільну композицію та майже всі мають сучасне наповнення. Можливо тільки “Lederrock” та “Verstehen sie mich” презен­тують старий рок, а “Engel und Angel” – взагалі регі, що у німецькому звучанні дуже цікаво та незвично (так мені здається).

Думаю, що навіть назви привертають увагу: “Шкіряна спідниця”, “Янгол та гачок”, “Стороннім вхід заборонено”, “Ти – половина сонця”. Щодо змісту, то мені найбільше подобається “Und ich mag die Еngel”: “Ця дівчина красива: вона має гарні очі. Ця дівчина добра: вона має добре серце. Ця дівчина господиня: вона добре варить і смажить. А я хочу мати ангела, тому що він має крила! Я хочу мати ангела, тому що він любить мене!”

Не приховую: ця пісня безпосередньо присвя­че­на моєму Лучикові – дівчині, що врятувала мене від швидкого старіння (зокрема душі) та розпочала моє зовсім нове життя. Вона – це та, про яку “я знаю, що ти є”! Та і взагалі, весь альбом присвячений саме їй – Промінь бо щастя (Лучик – бо Людмила ). Де б ще у моїх піснях були б такі слова: “Моє щастя має сині озера – сині озера очей. Моє щастя має тепле сонце – сонце своєї посмішки. Моє щастя має теплу землю– землю свого тіла” (“Apollo geht spazieren”) чи “Моє дихання в твоєму серці, Мій подих на твоїх губах, Мій порятунок у твоїх очах, Моє бажання на твоєму тілі, Мене немає вже на землі – Я в небі на золотих хмаринах…” (“Lederrock”). А найголов­ніше – що це її слова про мене!!! Довго чекав я такого взаємного кохання…

Була ідея переклад текстів якось зробити в са­мо­му записі, але зрештою буде він в обкладинці та у текстах МП 3-колекції.

Ще один текстик заслуговує на увагу: “Навіщо ті слова, коли зірки на небі?” (“Das ist Glückstrahl”), оскільки анонсує майбутню нашу музику, де буде мінімум слів, але максимум смислу (!) Коротше кажучи, у цілому непоганий вийшов альбом, як нам усім здається. А який буде резонанс – побачимо. У всякому разі хочемо витратитись і на зовнішній йо­го вигляд, а також зробити традиційну презен­та­цію – разом із нашими друзями з училища культури.

Тут ще один прикол: вони ж учили це все для чого? Думав, що для запису – професійні ж співаки! Але вийшло все як завжди: Вова сам усе й записав, як зміг , бо час – то гроші . Через це голос дещо “утоплений” – щоб не вип’ячувати недосконалу німецьку вимову ! Макс навіть допоміг – записав свій фальцет на один приспів…

Кілька спонтанних фішок, як завжди, присутні на альбомі. Зокрема спроба записати вірменський дудук (моя мрія, яку мені реалізували у майстерні самого Гаспаряна у самій Вірменії!), що буде вико­ри­стовуватись у майбутній нашій музиці. Ця спроба виявилась більш ніж вдалою – справжня фішка, яка запам’ятається слухачеві найбільше.

Іншим приколом стала кода – шматочок капель­но­го співу, який я дуже полюбляю, хоча й не дуже професійно це у мене виходить. Зрештою, якщо подумати, то мій голос присутній на всіх альбомах “Криголама”, і хай він не такий харизматичний, як, скажімо, у Вакарчука, але ж то “візитка” гурту! Тому все закономірно.

Тепер поряд зі змогою показувати цю програму разом із “Свічадом” ми будемо готувати й варіант своїх власних виступів – з якимись редукованими текстами (я ще не думав як), щоб менше їх зубрити . Може бути варіант і з якимось вокалістом, тим більше що є “мінусівка” – запис однієї тільки музики “Glückstrahl”.

Отже, чекаємо на резонанс…

Типу висновок

Ось натхнення до написання цієї книжечки і ви­йшло все…

Уявний журналіст спитає: а які ж у вас плани на майбутнє? На що відповідаю: звісно, випустити в 2010 році черговий альбом, матеріал до яко­го вже готується практично – на репетиціях, а теоре­тично він уже готовий – занотований. Це звісно Рок, але що у ньому нове – то загальний стиль. По-перше, яко­мога менше слів, але щоб вони мали кон­цеп­туальне наповнення. По-друге, цікава музика – дещо зі схід­ною складовою, яка буде реалізову­ва­тись обов’яз­ково з дудуком, який я вже опанував. По-третє, ще більш жорстка рокова основа самого ритму. По-четверте, буде і мовний експеримент у дусі world-music: вже є тексти вірменською та арабською, буде й іврит, адже дудук – то інструмент часів Христа…