Урок-Про-Рок
| Вид материала | Урок |
- Русская рок-поэзия 1970-х 1990-х гг. В социокультурном контексте, 1798.02kb.
- "Рок". Тем более,что рок считается молодежной культурой,потому что Нет! Пусть это будет, 373.74kb.
- Виа и рок музыка в троицке, 135.73kb.
- Элизиум пресс-релиз, 32.85kb.
- Русская рок-поэзия, 8316.53kb.
- Русская рок-поэзия, 8716.24kb.
- Завещание Философа Ильина (Денисов) Византия и Россия Гибель Империи. Византийский, 22.44kb.
- Ю. В. Таратухина (Ульяновск), 26.23kb.
- Урок Вводный Урок «Вольга и Микула Селянинович», 28.31kb.
- Рок-облепиха, 171.51kb.
“Херсонський блюз” (2001)Наприкінці 2000 року я домовився з Олежкою Волонтирцевим, який працював звукачем у протестантській церкві, про запис альбому. Ми підготували програму, в яку увійшли нові пісні, й записали її на церковній студії. Це мало такий вигляд: під ворітьми церкви ми випивали грам по сто (прости, Господи), накурювались на весь вечір і заходили. Там, до речі, було дуже багато молоді – цілий хор, вони також були за прибиральників… Тому й страждає від безсилля православна наша церква . Записались спочатку втрьох, а тоді я повинен був накласти все інше. Проте не судилося: полетів жорсткий диск у головному комп’ютері – і всі записи пропали! Це був відчутний удар. Не витримав Вадик, який відмовився переписувати. Проте я відчував, що це була надто зручна мить (кілька днів залишалось до Нового року, настрій був для запису) й іншого моменту натхнення доведеться довго чекати. І я зробив божевільний крок – запросив Льошу, який саме приїхав з Києва, допомогти. А оскільки він не знав, звісно, тих останніх пісень, ми записали старі. Причому це було зроблено спонтанно: він грав їх уперше через кілька років! Як він згодився – не знаю, позаяк це не в його стилі. Певно, що скучив просто… Отже, пісні, що були грані нами довгий час (“Бабуся Україна”, “Херсонський блюз”, “Облом”, “Мамо, я люблю генерала”, “Запорожці” та інші), нарешті були записані. Співав Костик, якого я також умовив це зробити. Цікаво, що записали одну пісню геть нову (“а я собака, пес зубатий”) – Льоша зіграв за традицією рок-н-ролу, а я на бас-гітарі. Далі я наклав гітару та голоси. Зараз я розумію, наскільки це був розумний крок: по-перше, не втрачено темп життя; по-друге, поки я тоді доробляв альбом, все вляглося, Вадик відпочив, заспокоївся й готовий був продовжувати. А ті нові пісні ми запишемо пізніше – як концертний альбом (“Рік козла”). Коли почалась основна робота – зведення доріжок і накладення вокалу, ми з Олежкою постали перед проблемою: була деяка розбіжність між строєм і голосами (чорна сила все ж таки не давала ). Тому у найскладніших моментах викручувались всілякими ефектами – фленжер, затримки, вокадер тощо. У блюзі “Облом” взагалі довелось викинути гітару та записати клавішні, на яких зіграв згадуваний уже Жека Тишкевич. Коротше кажучи, ходив я кілька ночей до тієї церкви та сидів з Олегом. Зрештою це нам обійшлося дещо більше 100 доларів. Альбом я оформив як пам’ять про багатьох херсонців, які колись допомагали гурту “Криголам” в його житті. Кожна пісня присвячувалась комусь одному. То були Вітьок Роменський, Ігор Глущенко, Саня Бруд, покійні Ігор Скриль та Генка Мухін та інші. Не можна сказати, що альбом став популярним (все ж таки стиль застарілий), але це наш поки що єдиний власне “студійний” альбом. Обкладинку намалював Артем – три барельєфні обличчя (як марксизм-ленінізм), що символізують мене, Віталика та Костика. Я зробив і касети, що на той час були ще актуальні, і диски. Навіть товсті – з текстами, списками на всіх боках. Тоді цього хотілося, бо душа скучила по власному студійному альбому. Саме тому у назві з’явилося «Урок 1», хоча це зрештою й не має значення – можливо, лишень як захист від посягань на бренд “Урок”. “Рік козла” (2003)Перед тим, як продовжити свою оповідь, хочу вставити невеличке есе про цю назву. РІК КОЗЛА В астрологічній плутанині перебуваємо ми на початку поточного 2003-го: чи кози він, а чи барана? Більш офіційним трактуванням є вівця, але ж вона – стадна тварина, а ми хоч і стадні, проте кожен сам по собі ведучий – тобто баран. Отже, з цього боку маємо рік баранів. Але хто поганяє цю рідну отару? Хто еліта? Герої хто? Герой 1. Він має погони. Задовбаний звітами про боротьбу з організованою злочинністю, раз на півроку має сесію в університеті, де разом з усією групою “підвищує кваліфікацію”, складаючи гроші на данину екзаменаторам. Після сесії знову сідає за звіти про боротьбу з КОРУПЦІЄЮ. Викривши кого потрібно та не викривши кого потрібно, отримує своє довгоочікуване звання чи якусь геройську медаль. В скорому часі він одержить цінний університетський диплом, і тепер уже ЙОМУ будуть збирати данину залежні люди. Та данина сконденсується зрештою в нове авто і в добру квартиру, а у вигідному шлюбі з донькою вищого героя – і в київську державну посаду. Герой 2. Він також має погони. Але вже отримав майже всі омріяні звання та має омріяну посаду. Тепер він може дати завдання команді підлеглих виконати будь-яку власну примху, на що буде використано місяць продуктивної праці всієї установи. Його син не хотів батькового погонного щастя (мріяти 20 років про пенсію), проте під тиском батька змушений був піти вчитися до режимного закладу, приховавши від лікарської комісії хронічну хворобу серця. Останнє з часом не витримало навантаження. Його донька також не мала бажання йти зірковим шляхом, і тому в батьковій установі демонстративно не виконує своєї роботи. Проте її протест не доходить до адресата, а робота виконується іншими, які не наважуються батькові про це сказати, а опускаючи очі хвалять нещасну дівчину, надаючи їй привілеї та позачергові звання. Зрештою наш герой, отримавши в білій теці із золотим тисненням виконану колективом власну примху, вигідно реалізує її та стає кавалером геройської відзнаки. Герой 3. Він не має погонів, але особа також державна, стратегічна – керівник університету. Звісно часу на “голу науку” вже давно не має, і тому докторську дисертацію йому також робить команда підлеглих. Щодо грошей, то він давно вже втратив кебу: де межа між громадською користю та власною, і в чому остання полягає – чи завжди безпосередньо у грошовому вимірі, а чи в певних послугах і привілеях для нього та його сім’ї? Герой 4. Він також педагог. Але справжній – педофіл. По-сучасному просто – ГОЛУБИЙ. Вихований такими ж педагогами в альма-матер, де зараз сам займає високу посаду. Вихователі вчасно познайомили його з більш могутніми покровителями в столиці. Вони допомогли йому з дисертаціями та званнями всіх рівнів і зараз готують його в члени (перепрошую) їх неофіційної депутатської групи. Герой 5. Він священнослужитель. Окрім одноманітного виконання регулярних обрядів (робота в нього така) він повсякчас перебуває під сумнівом: чи є грішними гроші, отримані з рук злочинця на розбудову церкви? Чи достойна та ж сауна або авто Божого освячення? І нарешті, чи слід оспівувати однаково душі вбивці та вбитого, і чи приймає їх Господь ОДНАКОВО? Герой цей давно вже пов’язаний з героями в погонах і героями-педагогами спільними посвяченнями та презентаціями нових державних установ і церков, побудованих на сумнівні гроші-данину. Тому й отримує від тих героїв таку ж геройську відзнаку та дає їм відповідну від єпархії. Всіх наших героїв разом з іншими – бізнесменами та політиками – приймає раз на рік головний ГЕРОЙ та під звуки вистражданого гімну відзначає як КУМИРІВ НАЦІЇ. Так вип’ємо ж за рік КОЗЛІВ! І ще: На зоні “нагнути” – фізичний акт, який має на меті моральне гноблення, На волі “нагнути” – моральний акт – але з тією ж метою та тим же результатом. Небезпека війни криється навіть у вимозі писати елементарний щоденний звіт про виконану роботу (оскільки тут присутній авторитаризм саме “поліцейської” держави). Рокер …Як я вже казав, Вадик відпочив, і ми повернулись до музикування. Певно, його все ж таки давило, що записали диск без нього, але то його біда. Але вистачило й на Вадика: вирішили хоч як, але записати й нові пісні. Я домовився з Льошею Тільняком (тоді він був продюсером своєї доньки в гурті “Он-лайн”, а взагалі також, як і Вася Юраш, колишній херсонський музикант) про апарат за якусь символічну ціну та запис під час концерту на мінідиск. Залу випросив у Михайла Варгуна, що був директором училища культури. Зала була маленька, проте затишна й у центрі міста. Не пам’ятаю, як було з рекламою. Певно, що ніяк . Але люди знали, і навіть наш наступний басист Андрюха, якого я тоді ще не знав взагалі, був присутній на виступі. Співав Костик. Був присутній і Льоша Вундервальд, який знімав на фотик. Він тоді, до речі, грав у Віті Гузя (пам’ятаєте “менеджера”?) і навіть з’їздив з тим на “ТІ”. Був справжній концерт у маленькому клубі: ми вискочили майже голі та в азарті мочили рок-н-рол! “Зупиніть тролейбус – зійду я, бо у нім компанія не моя…” Вадик уперто вибивав ногою пластик з бас-бочки (надалі Тільняк також долучиться, щоб його вижити з гурту, зокрема й через ламання барабанів ). “Жах, жах, ого-го, армія минулого, жах, жах, з вами я – трясогузок армія…” Ті записані пісні дужа драйвові та класні, але якість запису, точніше кажучи – рівень звуку, були слабкими. У всякому разі слабшими за студійний альбом. Причому на першій з них чути, як Тільняк злякався і додав трохи голосу, чим убив драйв гітари. А до цього був рівень – просто бомба! Не пам’ятаю, чи грали ми цим складом опісля, але почалася знову якась тяганина: новий період андеґраундового музикування потяг за собою і в провінції комерціалізацію – зокрема оплачування репетиційної бази. В цей час Вадик почав жити з новою дівчиною, що була класичним совком і налаштовувала його відповідно й політично. Це дещо дратувало. Дратував і Віталик, який був весь час п’яний, брудний після роботи та якийсь бездомний: мати від них пішла, хлопець із батьком не мирився вдома – кожен зі своєю компанією бабів… Кожен з них жалівся мені; і я також, було, втягся в острівське розгульне, самогонне життя. Коротше кажучи, настала якась херня ! Ми пішли на базу “Он-лайн”, де ще й Тільняк почав гундіти: нафіга вам той п’яниця Віталик, нафіга той Вадик, який розбиває барабани… Зрештою запропонував свою допомогу як менеджер, за що я відразу вхопився, бо це все ж таки головне для гурту! Важливе значення мали й гроші, які переважно став платити за репетиції я один. Ось так і вийшло, що повернув я Льошу Вундервальда до гурту. Проте Вадик завжди залишився в моєму серці й готовий завжди поєднатися знову з нами… Я навіть проект паралельний зараз видумую під нього. Льоша відразу включився в діяльність, і з тимчасовим бас-гітаристом Сашком Мурашовим (гурт “Он-лайн”) ми виступили разом із гуртом Вовчика Кондратьєва у “Курчатах” (кафе на Суворовській). Співав Костик. Це згадуваний уже Тільняк робив із нас новий проект! Із Мурашовим ми ще раз зіграли (вже без Костика) в Армянську, де була добряча гульня – із банкетом і продовженням його в компанії Юраша й Тільняка по дорозі додому… У часи таких реформацій відбулась знакова подія – наш виступ на Євробаченні у Києві (травень 2005 року). Тут відразу читач скаже “ого”, але то дещо інше: на Трухановім острові було розбито кемпінг для волонтерів й іншої братії, що працювала на Євробаченні, то там грали такі, як ми, гурти. Виступили ми по-старому – Льоша, Віталик, Костик і я. З нами була навіть група підтримки – старі херсонські меломани, зокрема Мишко та Вітал, мої друзі-лікарі, а також київський їх товариш Костик, залюблений в українське, але із зовнішністю класичного ірландця – з рудою бородою та люлькою (часто з цікавим умістом). Зіграли ми там кілька речей, серед яких неабияку реакцію викликала “Ленін всігда живой”, бо організатори не знали, як реагувати на такий стьоб. Точніше, не зрозуміли, що це взагалі стьоб! Такий прикол. Після виступу класно посиділи біля Дніпра. Єдине, що холодно було, то у воду не лізли, навіть після добрячих горілчаних грамів… Це, певно, був останній виступ у такому складі, хоча, можливо, я й помиляюсь. Наприкінці 2005 року на фіналі херсонського фесту “Прем’єра”, куди мене запрошували як члена журі, я познайомився з бас-гітаристом Андрієм Муковнею, з появою якого й починається нова ера гурту. |