Інструменти впливу на валютний курс у системі державного регулювання економіки 57 > 4 Глобалізація фінансових ринків І трансформація ролі нбу у регулюванні валютного курсу 69 Чинники вибору курсового режиму в умовах глобалізації 87

Вид материала

Содержание

3.2. Напрями оптимізації курсової динаміки для забезпечення структурної збалансованості економічного зростання
Другий контур
ЗНБ – зобов’язання небанківського сектору, ЗБ –
5.3. Трансформація девізної політики НБУ

Подобный материал:

1 2 3 4 5

3.2. Напрями оптимізації курсової динаміки для забезпечення структурної збалансованості економічного зростання

Перспективи виходу економіки України з кризи, що розгорнулася наприкінці 2008 р., та відновлення високих темпів економічного зростання залежать від спроможності економіки до структурно-технологічної адаптації відповідно до нових викликів глобального середовища, формування інвестиційних та інноваційних ресурсів, зростання наукоємних, інноваційних виробництв та економічної діяльності з високою часткою доданої вартості, розширення експорту товарів на кінцевих технологічних стадіях виробництва. Для забезпечення цих процесів актуалізується завдання перегляду і уточнення усталених поглядів на роль девальвації як інструмента стимулювання економічного зростання. Якщо спрямованість на підтримання цінових переваг експортних галузей пов’язана з необхідністю активнішого використання наявного виробничого потенціалу, тобто виходить з минулого, а не орієнтується на майбутнє, то сучасні стандарти економічного розвитку формуються на основі посилення дії таких факторів економічного зростання як знання, інформація та інформаційно-комп’ютерні технології (детальніше див. [51; 84; 145; 186; 245; 283; 318; 335]). Їх дія полягає в наступному. По-перше, використання інноваційних виробничих факторів, технологій та принципів організації виробництва продукує швидке зростання продуктивності праці і підвищує загальну норму доданої вартості в економіці. По-друге, вища прибутковість інноваційних підприємств сприяє активізації інвестиційної діяльності і швидкому накопиченню капіталу. По-третє, акумуляція капіталу і трудових ресурсів в секторі нових технологій, стимулює процес структурної перебудови економіки у напрямі формування чотирьох-ланкової галузевої структури економіки [131, С. 1–11] :

1) сировинні галузі та первинна обробка (primary and semi-manufactures matirials);

2) важка індустрія (high volume) – матеріало- і працемістке виробництво;

3) високі технології (high tech technology) – матеріальне виробництво, засноване на швидко оновлюваних технологіях, яке характеризується низькою матеріало- та працемісткістю;

4) „м’які” технології (soft technology) – розробка програмного забезпечення, системна інтеграція, консалтинг, освіта, що базується на використанні переважно інтелектуальних ресурсів і людського капіталу.

По-четверте, зростає роль ємного попиту, що веде до загострення економічної боротьби за ринки збуту продукції і потребує:

значних зусиль щодо визначення та цілеспрямованого формування нових суспільних потреб;
підвищення гнучкості виробництва на основі широкої автоматизації, що дозволить краще задовольняти запити споживачів;
нових форм конкуренції, зумовлених випереджаючим розвитком інноваційних процесів у сферах виробництва і обігу;
широкого використання інформаційних технологій як інтегруючого елемента глобальних систем організації виробництва і реалізації продукції.

Зважаючи на виявлені у попередньому підрозділі диспропорції економічного зростання України, для їх виправлення має бути проведено масштабну реструктуризацію національної економіки у напрямі збільшення частки високотехнологічних та галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, із подальшим підтриманням балансу між структуроутворюючими секторами економіки. Разом з тим, у складний період структурних зрушень основним завданням стає забезпечення високих темпів економічного розвитку. В Україні рушійною силою економічного зростання традиційно є експортні галузі, і в найближчі роки, вочевидь, не вдасться відійти від експортної моделі економіки. Тому виникає необхідність у формуванні двоконтурного механізму розвитку, ідея якого була висунута російськими фахівцями [53; 72]. Схема механізму зображена у дод. П. Перший контур забезпечуватиме реалізацію порівняльних переваг економіки у форматі світового господарства ^⁵ і охоплюватиме:

модернізацію існуючого структурного ядра економіки, у першу чергу гірничо-металургійного комплексу, хімічної і нафтохімічної промисловості, транспортної системи, розвиток мережевих торгових структур;
активізацію участі національних та іноземних суб’єктів господарювання у системі проектів, які дозволяють залучити капітал у високотехнологічні галузі, сферу інтелектуальних послуг, транспортну систему, аграрний сектор;
механізм розподілу і використання доходів, одержаних від реалізації порівняльних переваг.

Другий контур, який за масштабами можна порівняти з першим, спрямований на реалізацію сприятливих внутрішніх умов розвитку. Він включає:

прискорений розвиток внутрішніх ринків, що спирається на збільшення доходів адекватно підвищенню продуктивності праці;
зміну конфігурації потоків товарів, послуг і капіталів у напрямі формування другого структурного ядра економіки, орієнтованого на освоєння зростаючих внутрішніх ринків і частково інтегрованого у глобальні ланцюжки доданої вартості (збиральні виробництва): галузі інвестиційного машинобудування, автомобільна промисловість і виробництво побутової техніки, що ґрунтується на імпорті технологій і частково комплектуючих, харчова промисловість, будівництво і галузі, що виробляють будівельні матеріали, сфера послуг.
Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Інакше кажучи, у 2008 р. НБУ балансував між цілями підтримання курсу гривні та ліквідності вітчизняної банківської системи. За початку світової тенденції до переведення коштів у доларові активи і труднощів із зовнішнім рефінансування влітку 2008 р. загострилася потреба в доларових ресурсах, що розгорнуло ситуацію на валютно-грошовому ринку в протилежному напрямі – підвищило банківський попит на валютному ринку і підштовхнуло процеси девальвації гривні. У підсумку склалася ситуація, коли рефінансуючи банки, НБУ фактично створював додатковий попит на долари США. Проведення валютних інтервенцій НБУ (3,4 млрд дол. США за листопад) супроводжувалося активними операціями рефінансування банків, які за цей період становили 45 млрд грн. (з початку року – 138,8 млрд грн.). При цьому незначні темпи зростання грошової маси (на 0,4 % за листопад 2008 р.) засвідчують порушення дії монетарного механізму в Україні в результаті спрямування значної частини отриманих банками коштів на валютний ринок для створення валютних запасів.

На підставі викладеного можна підсумувати, що у відкритій економіці за недостатньої координованості цілей та заходів валютної і грошово–кредитної політик відбувається порушення оптимальних пропорцій між доларовою та гривневою частинами грошової маси, наростають дисбаланси у валютній структурі банківських активів і пасивів, що живить процеси доларизації. За висловом західних фахівців, доларизація – це оптимальна відповідь економічної системи на неоптимальну політику уряду [296, P. 4]. Дійсно, за накопичення девальваційного потенціалу зростає привабливість іноземної валюти як засобу заощаджень, за ревальваційного – як засобу майбутніх платежів. Тому виокремлюють фінансову доларизацію (домінування частки валютних кредитів та депозитів) і реальну доларизацію, коли заощадження і ціноутворення здійснюються у доларах США. Забігаючи наперед, відмітимо, що наше дослідження реалій України підтвердило, що фінансова доларизація посилюється саме у період ревальваційних очікувань, реальна – у період девальваційних.

Фінансову доларизацію можна аналізувати за такими показниками як частка валютних депозитів у грошовій масі (М3) ^⁶, питома вага депозитів в іноземній валюті в загальному обсязі депозитів та питома вага кредитів у іноземній валюті в загальному обсязі банківських кредитів, наданих суб’єктам економіки. Доларизацію характеризують також динаміка обсягів та сальдо операцій з купівлі – продажу валюти на готівковому та безготівковому валютних ринках. Незважаючи на численні дослідження як західними [261; 292; 364], так і вітчизняними фахівцями [37; 39; 95; 159; 162; 163] механізмів виникнення доларизації, складність і неоднозначність цього явища, відмінності й нестабільність виявлених залежностей поміж країнами і у часі визначають деяку суперечливість результатів і залишають місце для подальшого наукового пошуку.

В Україні процеси доларизації активізувалися у період валютно-фінансової кризи 1998 р., і досить тривожним є той факт, що на відміну від інших країн з трансформаційною економікою, рівень доларизації в Україні суттєво не знизився навіть за відносної макрофінансової стабілізації у 2004–2007 рр. (див дод. У). Якщо в групі трансформаційних кран упродовж 2001-2005 рр. темпи зниження доларизації сягали 2,0 % на рік, то в Україні у зазначений період вона підвищувалася з темпом 0,2 % на рік [368, Р. 69]. У підсумку доларизація депозитів на 1.12.2008 р. становила 41,0% (на кінець 2007 р. – 32,0 %), а кредитів – 58,3 % (на кінець 2007 р. – 50,0 %^⁷).

Вкрай загрозливою в Україні є структура процесів доларизації – прискореними темпами зростали обсяги кредитів в іноземній валюті, надані фізичним особам. Якщо у 2000 р. в структурі кредитів населенню вони становили 15 %, то на 1.12.2008 р. – 69,6 % (на кінець 2007 р. – 64,6 %). Зростаючий попит на валютні кредити супроводжувався розбалансуванням валютної структури банківських активів і пасивів – якщо за 2007 р. депозити у національній валюті зросли на 66,5 %, то кредити – на 72,8 %, в т.ч. фізичним особам – на 97,8 %; за приросту валютних депозитів на 28,1 % кредити в іноземній валюті зросли на 75,4 %, в т. ч. фізичним особам – на 200,0 %. За одинадцять місяців 2008 р. ці тенденції набрали потужності – темпи нарощування валютних кредитів сягнули 83,7 %, тоді як валютні депозити збільшилися на 54,9 %. Різноспрямований рух депозитів та кредитів в іноземній валюті ілюструє рис. 3.4.

Рис. 3.4. Питома вага валютних депозитів та валютних кредитів

Джерело: За статистичними даними НБУ.

Як у періоди відносно стабільного курсу гривні щодо долара США, так і у період його падання активно накопичувалася готівкова валюта у секторі підприємств і домогосподарств – сальдо операцій з купівлі/продажу валюти на готівковому та безготівковому ринках в Україні є стабільно від’ємним. За даними НБУ тільки в 2007 р. попит населення на готівковому валютному ринку перевищив пропозицію на 4,4 млрд дол. США (3,6 млрд дол. США в 2006 р. або майже в три рази. У січні-квітні 2008 р. чистий готівковий попит склав майже 1 млрд дол. США, а після відносно збалансованого попиту протягом літніх місяців досяг майже 6 млрд дол. за серпень-листопад 2008 р., що відповідно зумовило суттєве перевищення попиту над пропозицією на безготівковому валютному ринку.

Стрибок попиту на іноземну валюту був значною мірою спровокований формуванням в Україні значних відкритих валютних позицій сектора домогосподарств та не фінансових корпорацій, що відбилося у розбалансуванні валютних позицій банків як основних посередників – відкрита валютна позиція української банківської системи на 1 травня 2008 р. сягнула 1,29 млрд дол. США, збільшивсь з 1,126 млрд дол. США на початок 2008 р. Зупинення процесів доларизації в умовах валютної кризи є нереальним завданням – після „обвалу” курсу гривні восени 2008 р. довіра до української валюти відновиться лише за політичної, економічної та фінансової стабілізації.

Таким чином, якщо після періоду активного використання іноземної валюти як засобу заощадження та ціноутворення у 1997–2000 рр. стабілізація курсу гривні і нижчі процентні ставки по валютним кредитам спонукали до активнішого використання кредитів в іноземній валюті, то посилення процесів реальної доларизації у другій половині 2008 р. стало наслідком потужних процесів фінансової доларизації попередніх років. У кризовий період чинниками доларизації стали як потреба в збереженні вартості заощаджень, так і необхідність накопичення валюти для обслуговування валютних кредитів населенням, фінансовими і не фінансовими корпораціями. Відтак в Україні процеси фінансової та реальної доларизації набули характеру негативного замкненого кола.

На наш погляд, глибинні причини його формування в Україні пов’язані з дію таких факторів, як:

вища мінливість темпів інфляції порівняно з курсовою динамікою, що визначає менш стабільний рівень реального доходу на національні фінансові інструменти порівняно з доходом на фінансові активи, деноміновані в іноземній валюті ^⁸. При цьому саме тривале підтримання прив’язки курсу гривні до долара США зумовлювало домінування ревальваційних очікувань і значний приплив іноземного капіталу, викуп якого посилював монетарну складову інфляції;
стабільніші номінальні і реальні процентні ставки по кредитах і депозитах в іноземній валюті [див. також 24, С. 22–23];
прискорена лібералізація валютного регулювання, що збільшила можливості доступу до міжнародних ринків капіталу та підтримала розширення присутності іноземних банків на українському ринку банківських послуг;
такі характерні вади трансформаційної економіки, як недостатня глибина і ліквідність національного валютного і фінансового ринку, низький рівень розвитку ринку фінансових інструментів і цінних паперів, деномінованих у національній валюті, високі ризики ліквідності тощо;
недостатній рівень довіри до політики уряду та НБУ, що є традиційним фактором високого попиту в країні на іноземну валюту ^⁹.

У підсумку в доларизованій економіці України взаємозв’язки між валютною та грошово-кредитною сферами посилилися і набули специфічних рис:

за розподілу грошової маси на доларову і гривневу складову її обсяги і структура стали вкрай чутливими до коливань ВК, які автоматично змінюють вартість доларової складової грошової маси у виразі національної валюти;
істотно посилилася залежність реального попиту на національну валюту від курсової динаміки ^¹⁰;
зросла чутливість ВК до змін у грошовій пропозиції: непередбачені зсуви між доларовою і гривневою частинами грошової маси, викликані девальваційними очікуваннями, одразу позначалися на ліквідності банківської системи і відбивалися у кон’юнктурі готівкового і безготівкового валютного ринку;
послабилася дієвість процентної ставки як інструменту впливу на обсяги банківського кредитування: прискорені темпи зростання валютних кредитів стали наслідком не лише розриву у рівнях процентних ставок у національній та іноземній валюті, а й сукупності об’єктивних економічних та інституційних обставин (зокрема відносного надлишку валютних ресурсів у банків, зростаючої присутності іноземного капіталу на ринку банківських послуг в Україні);
зменшилися можливості проведення стимулюючої валютної політики — девальвація стала особливо небажаною в умовах відкритих валютних позицій фінансових і нефінансових корпорацій, що привело до накопичення девальваційного потенціалу;
ускладнилося прогнозування наслідків застосування важелів грошово-кредитної політики і розірвалися традиційні лінійні зв’язки між динамікою грошової маси та інфляції: результати аналізу в підрозділі 3.3 засвідчили, що прискорені темпи зростання грошової маси не мали в Україні інфляційних наслідків, зокрема через те, що надлишкова грошова маса абсорбувалася через валютний ринок;
суттєво збільшилася вразливість банківської системи, корпоративного сектору і уряду до валютних ризиків – в результаті девальвації наприкінці 2008 р. суттєво погіршилася валютна структура активів і пасивів фінансових і нефінансових корпорацій, зросла вартість державного боргу, виникли передумови для хвилі неплатежів по валютних кредитах.
Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

загроза погіршення стану державних фінансів за необхідності стерилізації великих обсягів припливу або фінансування відпливу капіталу ^¹¹.

Переплетіння переваг і ризиків лібералізації руху капіталів зумовлює суперечливість її впливу на стан валютної сфери і валютний курс. З цих причин основним завданням державних органів управління стає досягнення балансу між позитивними і негативними наслідками лібералізації з метою максимального використання її стимулюючого впливу на розвиток валютної сфери за мінімізації ризиків посилення курсової нестабільності ^¹². Виконання цього завдання в Україні потребує встановлення й активізації факторів, визначальних для генерування позитивних наслідків валютної лібералізації, та розробки системи заходів моніторингу і мінімізації її ризиків.

Більшість провідних західних фахівців сходяться на думці, що ключовою умовою отримання позитивного ефекту лібералізації є рівень розвитку фінансового сектору. Так, результати економетричного аналізу, викладені у праці М. Коуса і Е. Прасада „Фінансова інтеграція і макроекономічна мінливість” (2003), переконують, що в країнах з високим рівнем фінансового розвитку активна фінансова інтеграція зменшує мінливість обсягів виробництва та споживання, що позитивно впливає на темпи економічного зростання, підтримує стабільність національної валюти [304, P. 1–27]. У менш розвинених країнах виявлено нелінійній характер залежності між фінансовою відкритістю та темпами економічного розвитку: надходження іноземного капіталу позитивно впливає на макроекономічні показники, але після досягнення рівнем фінансової відкритості 49 % ВВП різко посилюється мінливість споживання та валютна нестабільність. Фахівці охарактеризували це явище як „пороговий ефект” позитивного впливу лібералізації [355, P. 6–7; 192, P. 29; 249, P. 22–24]). При цьому потужність негативних проявів є такою, що без посилення контролю за рухом капіталів у менш розвинених країнах не вдається стабілізувати курс національної валюти і відновити збалансованість валютно–фінансової сфери.

Другим важливим фактором, від якого в певній мірі залежить успішність проведення лібералізації руху капіталів, визнано режим ВК. Науковці вважають, що гнучкий валютний курс є однією з необхідних передумов успішної лібералізації як ключовий інструмент пом’якшення впливу зовнішніх шоків на економіку країни [264, P. 1–21]. Проте існує й інша думка – експерти, спираючись на досвід окремих зарубіжних країн,доводять, що вільний рух капіталів не суперечить режиму прив’язки валютного курсу ^¹³. Наприклад, український науковець О. Береславська вважає, що курсова політика в Україні в умовах припливу капіталів має спрямовуватися на підтримання стабільності гривні за створення умов для застосування політики гнучкого обмінного курсу [36, С. 19]. Зокрема О. Береславська вказує, що Україна досягла значного прогресу у лібералізації руху ПІІ і за режиму прив’язки гривні до долара США.

Водночас, слід акцентувати, що саме валютна лібералізація відіграє вагому роль у створення умов для підвищення гнучкості курсу: активізація припливу капіталу здатна сприяти розв’язанню проблеми обмеженості і високої вартості фінансових ресурсів, підвищити ліквідність валютного ринку і стимулювати його інституційний розвиток, інтенсифікувати процес накопичення МР. Це дозволяє стверджувати, що лібералізація руху капіталів і перехід до політики гнучкого валютного курсоутворення мають відбуватися узгоджено і скоординовано як дві складові єдиного процесу входження України до системи світових фінансових ринків.

Крім того практика переконує, що вагомою умовою безпечної валютної лібералізації є також виваженість фіскальної і боргової політики. Так валютна лібералізація в Україні середини 1990–х років, яка відбулася за недостатнього рівня розвитку банківської системи та дефіциту бюджету, зумовила ситуацію, коли фінансування потреб бюджету за рахунок створення „піраміди” ОВДП замість залучення прямих інвестицій стимулювало приплив короткострокових спекулятивних капіталів. Це створило передумови для погіршення платіжного балансу і розгортання валютної кризи у 1998 р. Подібна ситуація спостерігалася в багатьох країнах з трансформаційною економікою. В якості нещодавнього прикладу можна взяти Аргентину – в цій країні неспроможність органів державного управління забезпечити фіскальну дисципліну в умовах лібералізації операцій платіжного балансу стала однією з причин валютної кризи напочатку 2000–х років.

Загалом на поточному етапі в Україні формування стратегічних задач валютної лібералізації має відбуватися у руслі забезпечення національних інтересів України. Тому вона повинна здійснюватися у такий спосіб, щоб запобігти зростанню доларизації, посиленню кредитних і валютних ризиків та виникненню панічних настроїв у суспільстві. Запорукою дотримання зазначених умов є розробка науково-обґрунтованої стратегії і тактики лібералізації із чітким визначенням пріоритетних задач кожного окремого її етапу. Зазначене завдання має вирішуватися, виходячи із основної мети та критеріїв ефективності лібералізації руху капіталів, під якими слід визнати позитивні зміни у розвитку валютної і фінансової сфер, галузевої і технологічної структури економіки.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

В цьому контексті макропруденційні індикатори мають охоплювати дві категорії показників: агреговані мікропруденційні та макроекономічні індикатори ^¹⁴. В залежності від сфери концентрації проблем, більша увага приділяється першим або другим показникам. Пруденційний нагляд повинен аналізувати низку обставин, які складно піддаються кількісному виміру, – структуру фінансової системи і ринків, відповідність регуляторної практики світовим стандартам, зокрема в частині класифікації кредитів, якість нагляду за фінансовими інститутами, законодавчу базу, процес лібералізації і дерегуляції. Аналіз якісних показників має відбуватися паралельно із аналізом кількісних, що дозволить врахувати інституційні фактори поведінки валютно-фінансових ринків.

Виходячи з цього, можна окреслити такі завдання НБУ щодо вдосконалення системи та методології макропруденційного аналізу, а саме:

поліпшення якості статистичної бази, що передбачає приведення монетарної статистики у відповідність зі специфікою макропруденційного аналізу:
- додаткові статистичні дані мають бути узгоджені з інформацією балансів фінансових установ, зокрема про дохід, витрати і дохідність;
- статистичні дані щодо стану фінансового сектора які не характеризують механізм реалізації монетарної політики, можуть бути вилучені;
стимулювання не фінансових установ до впровадження гармонізованих національних стандартів, що є необхідною умовою надання окремими банками агрегованої інформації для формування мікропруденційної бази даних;
розробка і впровадження плану макропруденційних програм, відповідно до яких повинні реалізуватися статистичні програми окремих підприємств (особливо в частині фінансового балансу і потоків ліквідності). Отримані мікропруденційні показники стануть інструментом для оцінки фінансової міцності або вразливості окремих секторів економіки, сили мультиплікації валютно-фінансових шоків поміж секторами;
сприяння прогресивній роботі щодо входження України до інтернаціональної системи статистичних стандартів. Одним з напрямів такої роботи має стати створення міждисциплінарної групи, що розроблятиме пропозиції щодо вдосконалення облікових, аудиторських, наглядових і статистичних стандартів так само, як і вимог до фінансових інститутів в руслі гармонізації міжнародних статистичних стандартів.

Зважаючи на системність ризиків в українській економіці, коли фінансові результати підприємств – суб’єктів ЗЕД і стан банківської системи тісно пов’язані з курсовими коливаннями, доцільним є посилення комплексності системи макропруденційних індикаторів (рис. 5.1, складений на основі [205, Р. 7]).

Реальний сектор

Фіскальний сектор

Зовнішній сектор

Монетарний сектор

Фінансовий сектор

Прибуток

Втрати

Капітал

Рис. 5.1. Схема комплексної системи оцінки ризиків.

В цьому контексті доцільно доповнити систему показників фінансового моніторингу НБУ за рахунок включення до їх складу агрегованої відкритої валютної позиції та рівня доларизації боргових зобов’язань в країні по всіх інституційних секторах [345; 339]. Хоча відкрита валютна позиція банківських установ досить жорстко контролюється, її значення як інструменту втримання ризиків на прийнятному рівні послаблюється через велику взаємозалежність ризиків. Натоміть агреговані показники надають можливість краще оцінити величину сукупних валютних ризиків – стійка тенденція до збільшення цих показників має розцінюватися як сигнал до впровадження заходів, спрямованих на ужорсточення контролю за валютними операціями і зовнішніми позиками фінансових і не фінансових корпорацій.

Значення сукупної відкритої валютної позиції показує потужність тиску на валютний ринок у разі несприятливої курсової динаміки та інтенсивність потреби у нагромадженні ЗВР. Від’ємні значення засвідчують вразливість країни до девальвації, позитивні – до ревальвації валюти.

СВП_$ = СЧІА_$ + АНБ_$–ЗНБ_$ – О_$, (5.1)

де СВП_$ – сукупна відкрита валютна позиція банківського сектору, нефінансових корпорацій та державного сектору;

СЧА_$ – чисті іноземні активи центрального банку, уряду та депозити в іноземній валюті, акумульовані комерційними банками;

АНБ_$– активи небанківського сектору у виразі іноземної валюти;

ЗНБ_$ – зобов’язання небанківського сектору у іноземній валюті;

О_$ – облігації, випущені в іноземній валюті.

Рівень доларизації сукупних боргових зобов’язань країни дозволяє оцінити як ефективність виконання національною валютою функцій платежу та нагромадження, так і вплив курсових змін на рівень боргового навантаження.

ДБЗ = (5.2)

де ДБЗ – рівень доларизації боргових зобов’язань в країні;

ЗНБ – зобов’язання небанківського сектору,

ЗБ – зобов’язання банків;

К – кредити, надані в економіку;

О_М – міжнародні облігації;

О_В – внутрішні облігації;

$ – „у виразі іноземної валюти”.

Використання у системі фінансового моніторингу НБУ зазначених показників дозволить ефективніше оцінювати загальний рівень валютних дисбалансів. Тим часом, зважаючи на посилення комплексного характеру ризиків невідкладним завданням слід визнати перегляд підходу до їх управління в банківській сфері. Нині більшість заходів по мінімізації ризиків ґрунтується на збільшення обсягів капіталу та резервів банку для їх покриття. Так широко використовується аналітичний метод RAROC (Risk Adjusted Return on Capital), логічний ланцюжок якого наступний: Доходи → Прибутковість активів (ROA) → Прибутковість капіталу ROE)→ RARORAC ^¹⁵. Як вказує В. Бобиль, метою RARORAC є визначення обсягу економічного капіталу, необхідного для покриття ризику за кожним видом діяльності, як орієнтиру для капіталізації банку [42, С. 75]. На наш погляд, механічне нарощування капіталу банків, яке відбувається без відповідного збільшення прибутковості операцій, не зовсім відповідає завданню забезпечення ефективної діяльності в умовах підвищених ризиків. Утримання банком великих обсягів капіталу та резервів веде до погіршення результатів його діяльності, а пошук додаткових джерел прибутку, як правило, пов’язаний з підвищеними ризиками, і тому потребує чергового збільшення капіталу – негативне коло, породжене суперечливістю принципу адекватності капіталу, замикається.

В умовах високих ризиків вирішення завдання підвищення стійкості фінансових установ лежить у площині не стільки кількісного нарощування капіталу, скільки якісного поліпшення управління ним, зокрема, раціоналізації структури. Йдеться про оптимальніший розподіл активів ^¹⁶ із урахуванням впливу підвищених валютних і фінансових ризиків на майбутні прибутки. Тому у методології визначення нормативу адекватності капіталу коригування на ризик має застосовуватися як до обсягів капіталу, так і до суми майбутнього доходу із використанням методу VaR, адаптованим Базельським комітетом до виміру адекватності капіталу [205, Р. 9; 345, Р. 7–12]. Для цього необхідно використовувати зворотний алгоритм: спочатку визначити майбутню величину капіталу, скориговану на ризик, а потім – величину зважених за ризиком активів:

Капітал _{t +}₁ = Капітал_t + Сукупний прибуток_t·× (1 – необхідні платежі_t) (5.3)

де Капітал _{t + 1} – необхідний обсяг капіталу у майбутньому періоді;

Н_А – норматив адекватності капіталу;

Сукупний прибуток_t (1 – необхідні платежі_t) — зважені за ризиком прибутки із урахуванням необхідних платежів;

– активи „під ризиком”.

Такий підхід спрямований на виконання нормативу адекватності капіталу і забезпечення достатнього рівня прибутковості із врахуванням майбутніх ризиків, що слугує критерієм для вибору відповідних напрямів інвестування коштів та їх обсягів. На поточному етапі доцільно, наприклад, зважувати активи за валютним ризиком, який, на наш погляд, є найвагомішим. В свою чергу, можливість забезпечити кумулятивний ефект захисту від валютних ризиків не лише у поточному, а й в майбутньому періоді дозволяє послабити вірогідність кон’юнктурних сплесків попиту та пропозиції та валютному ринку. З нашої точки зору, застосування такого підходу більшою мірою відповідає потребі посилення пруденційного нагляду за валютними позиціями банків, надає можливість оцінити майбутню достатність капіталу для тієї чи іншої діяльності банку, що показує її доцільність, дозволяє оптимізувати розподіл активів фінансових установ і організацій, у т.ч. враховуючи підвищені валютні ризики.

Необхідно також активніше застосовувати заходи ризик-менеджменту, які дозволяють послабити взаємозалежність різних категорій ризиків. На підставі аналізу рекомендацій Базельського комітету і програмних документів НБУ в табл. 5.4 нами було систематизовано базові і додаткові заходи зменшення впливу валютних ризиків на інші категорії ризиків

Таблиця 5.4

Заходи щодо зменшення валютної залежності окремих категорій ризиків

Категорія ризиків	Заходи та інструменти
1	2
Кредитні ризики	Детальний аналіз позичальників з позиції наявності у них доходів у іноземній валюті і здатності страхувати валютні ризики. Застосування вищих стандартів андерайтингу для іноземних позичальників. Лімітування обсягів кредитів, виданих в іноземній валюті у відсотках до власного капіталу банків, до загального обсягу кредитного портфелю. Посилення контролю за збалансованістю обсягів активів і пасивів банків у іноземній валюті шляхом коригування резервних вимог
Ризики ліквідності	Підвищення рівня ліквідності валютного ринку і розвиток його строкового сегмента. Контроль за збалансованістю активів і пасивів банків у іноземній валюті за термінами погашення (диференційовані норми обов’язкового резервування, нормативи ліквідності). Розробка механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, державної підтримки капіталізації банківської системи, розміщення державних цінних паперів на внутрішньому ринку, залучення коштів населення. Збільшення кількості привабливих фінансових інструментів, випущених НБУ у національній валюті. Моніторинг і контроль за спекулятивними угодами на між банківському валютному і ресурсному ринках
Операційний ризик НБУ	Ужорсточення критеріїв надання гарантій в іноземній валюті за зовнішніми позиками приватного сектору. Дотримання принципу “нейтральності” ринку при проведенні НБУ валютних інтервенцій та операцій на відкритому ринку. Недопущення одночасного проведення кредитних та депозитних операцій з регулювання ліквідності.

Продовження табл. 5.4

Кредитні
ризики НБУ

Контроль за обсягами і структурою зовнішнього державного
боргу за координації монетарної політики НБУ з борговою політикою уряду.

Обмеження середнього терміну зовнішнього державного боргу в іноземній валюті трьома роками.

Перегляд підходів до надання бланкових кредитів овернайт.

Вдосконалення депозитних інструментів, зокрема їх стандартизація щодо строковості і видів.

Недопущення практики прихованого фінансування НБУ видатків бюджету.

За будь-яких умов виконання нормативів адекватності міжнародних резервів.

Джерело: Розроблено на основі [106; 257, P. 26; 300, Р. 23, 25].

Хоча нині НБУ може лише рекомендувати банкам враховувати у повсякденній діяльності міжнародні стандарти і принципи валютного ризик-менеджменту без встановлення відповідальності за їх недотримання, однак в найближчий період необхідно законодавчо закріпити ті з них, що зарекомендували себе як найбільш дієві. Такий підхід відповідає загальносвітовій практиці, коли окремі норми спочатку вводяться як інструкції, а потім підіймаються до рівня закону за умови отримання позитивного результату від їх запровадження.

Додатковим пруденційним заходом, що матиме високу ефективність як на мікро–, так і на макрорівні є посилення контролю за рівнем професіоналізму валютних дилерів в процесі підтримки державою становлення системоутворюючих суб’єктів валютного ринку. Для цього корисним, на наш погляд, є запровадження спеціальних освітніх і професійних стандартів, які інтегруються у понятті „кваліфікований інвестор”, із відповідним сегментуванням валютних ринків як „неризикованих” і „ризикованих”, де проводити операції можуть лише „кваліфіковані інвестори”.

Загалом розподіл суб’єктів за рівнями кваліфікації досить поширений у розвинутих країнах (передусім у США, країнах ЄС) і властивий багатьом сегментам фінансового ринку. Наприклад, у банківській галузі діють різні рівні ліцензій. На фондовому ринку такий поділ застосовується у зв’язку з поширенням в обігу високодохідних цінних паперів та інструментів, за випуску яких виникає проблема неповного розкриття інформації. Дозвіл роботи з ними лише „кваліфікованим” інвесторам дозволяє зберегти ці папери в обігу і захистити „звичайних” інвесторів від надмірних ризиків.

В окремих випадках запровадження поняття “кваліфікований інвестор” слугує своєрідним валютним обмеженням. Так, у 2004 р. для зменшення ризиків валютної лібералізації і обмеження присутності іноземних інвесторів уряд Китаю дозволив інвестувати в національні акції лише „кваліфікованим” іноземним інвесторам, які відповідали таким критеріям: мали мінімальний досвід праці на фінансових ринках – для інвестиційних фондів – 5 років, для страхових компаній – 30 років; входили до списку ста провідних компаній світу; мали сплачений статутний капітал у розмірі 1 млрд дол., а в управлінні – не менше 10 млрд дол. США і відповідали жорстким критеріям прозорості (передбачалося надання вичерпної інформації щодо їх фінансового стану протягом останніх п’яти років [339, P. 38]).

Останнім часом активно впроваджується поняття “кваліфікований інвестор” в Росії – Федеральна служба з фінансових ринків (ФСФР) підготувала пакет поправок до законодавства, які введуть поняття “кваліфікований інвестор” до правил здійснення операцій на фондовому ринку. Планується, що для одержання статусу “кваліфікований інвестор” фізичні особи повинні будуть володіти цінними паперами, паями інвестиційних фондів чи іншими активами на суму не менше 10 млн рублів; мати досвід роботи на фондовому ринку не менше 1 року і за останній рік укласти на фондовому ринку не менше десяти операцій з цінними паперами на суму не менше як 1 млн рублів. До юридичних осіб основною вимогою стане розмір власного капіталу – не менше 100 млн рублів.

Таким чином, відповідно до міжнародної практики „кваліфікованим інвестором” слід визнати юридичну або фізичну особу, досвід і кваліфікація якої дозволяє правильно аналізувати ризики, пов’язані з інвестиціями у валютні та фінансові інструменти, самостійно вибирати ефективні заходи їх страхування і яка має у своєму розпорядженні достатні ресурси на випадок непередбачуваних втрат за несприятливого розвитку подій. Статус кваліфікованого інвестора можуть дістати професійні учасники валютного ринку (брокерські і дилерські компанії), фінансові установи, кредитні організації і страхові компанії, промислові корпорації, фізичні особи, що відповідають встановленим вимогам.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

5.3. Трансформація девізної політики НБУ

Перебуваючи на різних стадіях розвитку ринкових відносин, кожна окрема держава потребує певного поєднання курсоутворюючих і курсозабезпечуючих інструментів для забезпечення балансу між надмірною регульованістю та недостатньою керованістю валютного курсу. Якщо провідні країни з високорозвиненими валютними ринками, як правило, в якості основного інструмента впливу на ВК використовують дисконтну політику і відмовляються від регулярного проведення валютних інтервенцій, то в країнах з трансформаційною економікою, де ринкові механізми недостатньо розвинені, значення валютних інтервенцій як інструменту впливу на ВК зберігається. В Україні події осені 2008 р. засвідчили, що НБУ поки що неспроможний втримати ситуацію на валютному ринку під контролем без застосування валютних інтервенцій. Однією з причин такої ситуації є “звичка” валютного ринку до присутності НБУ. Тому, на наш погляд, валютні інтервенції мають залишитися в системі регулювання ВК в Україні, але за певної трансформації методів здійснення девізної політики та за умови вирішення таких проблемних питань, як:

велика роль каналу валютних інтервенцій в емісійному механізмі;
суперечність між монетарними наслідками валютних інтервенцій та необхідністю досягнення встановлених інфляційних орієнтирів в умовах високої фінансової відкритості України.

Відповідно до базових принципів валютної політики, викладених у документах МВФ, валютні інтервенції можуть проводитися за режиму гнучкого ВК для стабілізації стану валютного ринку у період зовнішніх шоків, підсилення заходів грошово-кредитної політики, здійснення валютної диверсифікації міжнародних резервів, надання підтримки ЦБ країн – партнерів у проведенні їхньої монетарної політики (протягом останніх років 31 % інтервенцій ФРС США були скоординовані з ЄЦБ на євро–доларовому ринку, а 54 % інтервенцій — з Банком Японії) [172, P. 7–8; 231, P. 10].

У країнах з трансформаційною економікою в окремі періоди застосовується також практика проведення валютних інтервенцій на строковому сегменті валютного ринку у формі валютних свопів і системи колл– та пут-опціонів ^¹⁷, що покликані зменшувати волатильність ВК без прямого втручання ЦБ у кон’юнктуру валютного ринку. Наприклад, Банк Іспанії використовував опціони як інструмент валютної інтервенції. Протягом 1993 р. він продавав пут-опціони на песету для недопущення її девальвації. Банк Мексики в 1996 р. також продавав пут-опціони на долар США, але з іншою метою: йому було потрібно накопичити валютні резерви. Цікавий досвід реалізації валютних інтервенцій на основі використання валютних свопів і опціонів мають Мексика (протягом серпня 1996 – червня 2001 р.) і Колумбія (у 1999 р.). Якщо у Мексиці інтервенції проводилися на ринку спот, то у Колумбії функціонувала система аукціонів колл– і пут-опціонів, що була покликана сприяти нагромадженню МР за мінімального впливу на ринок спот.

Додатково до валютних інтервенцій багато зарубіжних країн також використовують спеціальні заходи стабілізації курсових коливань в кризових умовах, зокрема податок на операції з іноземною валютою (currency transaction tax, СТT), який вперше був запропонований Нобелівським лауреатом Дж. Тобіном у 1970 р. ^¹⁸. Наприклад у 1990–х роках він застосовувався в Бразилії, Туреччині, Венесуелі, Чилі [357]. Не руйнуючи ринкові механізми СТТ послаблює економічні стимули до валютних спекуляцій за рахунок зменшення їх прибутковості.

Вырезано.
Для заказа доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.
Досвід зарубіжних країн та ситуація, що склалася у валютній сфері України надають підстав для висновку про об’єктивну необхідність подальшого нарощування обсягів МР НБУ. Водночас спрямованість політики управління МР на кількісне нарощування має бути доповнена завданням поліпшення якісних аспектів управління, що передбачає оптимізацію структури джерел їх наповнення; підвищення прибутковості операцій їх розміщення, що потребує використання методів активного інвестиційного управління; законодавче розширення напрямів використання коштів МР для стимулювання розвитку фінансової системи.

Blog

Содержание