Недоліки міжнародної економічної глобалізації
| Вид материала | Документы |
- Реферат на тему, 89.18kb.
- Еволюція економічної глобалізації та її рушійні сили анотація, 395.79kb.
- Частина 2 наукові повідомлення, 172.83kb.
- Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
- Щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки: загальнодержавний, 124.39kb.
- Інтелектуальний потенціал сучасного світу, 135.1kb.
- Проаналізовані сучасні підходи до аналізу фінансово-економічної діяльності підприємств,, 180.42kb.
- План Переваги та недоліки окремих видів транспорту. Екологічні проблеми міжнародної, 215.39kb.
- Екзаменаційні питання з дисципліни «Міжнародна економіка», 50.06kb.
- ZL91 Структурування економіки України в умовах глобалізації, 116.96kb.
Недоліки міжнародної економічної глобалізації
та боротьба з ними.
Світова економіка ХХ століття найбільш яскраво характеризується одним поняттям – інтеграція. Інтеграційні, тобто об’єднувальні, процеси в міжнародному масштабі особливо активізувались після Другої Світової війни, яка стала поштовхом для зміни силових методів вирішення міждержавних суперечок до економічних. Політичні наслідки війни породили паралельний розвиток двох головних економічних напрямків – “соціалістичного” та “капіталістичного”. Створення соціалістичного політичного “табору країн” поєднувалось із його економічною інтеграцією, переважно адміністративними методами. Соцтабір повинен був мати не лише політичну єдність, але й максимальну економічну замкненість і самодостатність. Паралельно відбувались об'єднавчі процеси і в “капіталістичному таборі”. Об'єднавчі процеси також носили і політичний і економічний характер, але економічна інтеграція відбувалась виходячи з економічної доцільності та закономірності та із плином об'єктивних процесів: міжнародного поділу праці, розвитку світової торгівлі, подовженням і розширенням потоків капіталів, інтернаціоналізацією конкуренції.
Після політичного розпаду “соцтабору” почався і економічний його розпад. Кожна із країн почала проводити самостійну економічну політику. Практично всі соціалістичні країни обрали “капіталістичний” шлях свого розвитку, тобто ринкову економічну модель. Безумовно це обов'язково призводить до необхідності інтеграції в світову економіку. Так світова економічна інтеграція набрала єдиного глобального характеру за участю переважної більшості існую чих країн світу, за винятком окремих воюючих країн та країн що знаходяться під владою воєнних режимів. Глибокі інтеграційні процеси торкнулися всіх сфер економіки: в промисловості процес міжнародного поділу праці викристалізувався майже до ідеального, в сільському господарстві, крім цього, вдосконалюється система поділу ринків збуту, торгівля товарами і послугами зустрічає на своєму шляху все менше перешкод, потоки капіталів мають як ніколи широкий вибір для інвестування і кредитування.
Саме в 90-х роках спостерігається очевидне підвищення ролі і значення міжнародних міжкорпоративних і міждержавних зв'язків. Прийшла фаза світової глобалізації, коли міжнародні економічні відносини набирають вже вирішального значення для забезпечення економічного росту держав та їх національних компаній. Такий рівень взаємопроникності економік різних країн, з одного боку, є позитивним фактором, який здатен певною мірою гарантувати довготривалість економічного розвитку, адже створює можливість відфільтровувати негативні моменти (слабкі місця) економік кожної країни та відбирати і ефективно розвивати те найкраще і найпрогресивніше, що є в економічній моделі кожної країни.
Однак тенденції глобалізації світової економіки, в тому числі фінансових ринків мають і негативні сторони.
По-перше, “спільна хода” по шляху економічного розвитку дещо пригальмовує ті держави або окремі галузі економіки держав, які здатні розвиватись швидше і ефективніше за інших, існуючі домовленості про ринки збуту, технології, технічні стандарти і норми не дозволяють “висуватись” (наприклад, декілька автомобільних компаній вже сьогодні створили двигуни які, витрачають пального у 1,7-2 рази менше ніж існуючі, але міжнародний “лобізм” нафтових корпорацій та держав, для яких нафтопродукти є основним джерелом надходжень коштів, не допускають впровадження цих двигунів погрожуючи загальним пропорційним підняттям цін на нафтопродукти).
По-друге, глобалізація економік різних рівнів розвитку дає перевагу більш розвиненим, а відсталіші змушені задовільнятись роллю сировинних, трудових, геополітичних та інших придатків та додаткових ринків збуту другоякісних товарів. При цьому теба розуміти, що більш розвинені природньо не зацікавлені у якісному прогресі відсталих до рівня рівносильних партнерів.
По-третє, глобалізація відносин суб'єктів світової економіки перетворює їхню взаємопов’язаність у сприятливе поле для розвитку “ланцюгової реакції” у випадках виникнення кризової ситуації у будь-якого із суб'єктів. Останнє, без сумніву, є найболючішім і найслабкішим місцем у процесі світової економічної глобалізації.
Яскравим прикладом цього є події на світових фінансових ринках, що відбулись у 1998 році. Почалося все 27 жовтня, яке увійде в історію світових фінансових ринків як “чорний понеділок”. В цей день відбулося рекордне падіння курсів акцій на всіх фондових біржах світу. Першоджерелом обвалу стала криза у Південно-східній Азії, а далі реакція відбулася саме за ланцюговим принципом: Східна Азія – Західна Європа – Нью-Йорк – Східна Азія. Того самого дня знизились фондові індекси і курси акцій на фондових біржах в Лондоні, Парижі, Франкфурті, Токіо, Москві. В наступні дні падіння індексів відбулося на ринках Латинської Америки, Бразилії та Аргентини. Потім знову прийшла черга Східної Азії та Австралії. Згідно висновків керівництва Міжнародного Валютного Фонду криза, що виникла в Південно-східній Азії мала дві основні причини: 1)уряди країн цього регіону примушували банки видавати дешеві (порівняно із ринковими) кредити окремим компаніям; 2) “приховування” фінансового стану крупніших банків і брокерських компаній в Японії, які згодом були оголошені банкрутами в кінці минулого року та в цьому році. Пізніше, одне помилкове рішення московського уряду щодо виплат по ГКО розвинулось до масштабів російського економічного краху, який хвилею пройшовся по всіх країнах колишнього СРСР.
Отже, глобалізація світової економіки “забезпечила” можливості для перетворення локальної фінансової кризи в окремому регіоні (в даному випадку – Південно-східній Азії) в глобальну міжнародну фінансову кризу. Пригадаємо, що починалося все лише з помилкових рішень урядів декількох країн щодо внутрішніх економічних питань, а, як наслідок - ввесь світ підраховує багатомільярдні втрати, а деякі країни відчули на собі економічних крах.
Виходячи з подій, що відбулися особливого значення набуває вміння передбачувати, прогнозувати виникнення джерела фінансових криз, зокрема міжнародних фінансових криз та використання можливостей для їх запобігання і упередження. Таке прогнозування може мати наступні складові:
1. Системне спостереження і аналіз економічних подій в крупніших країнах світу, та, особливо, у тих, з якими Україна має тісні економічні відносини. Основними об'єктами спостережень в цих країнах мають бути: динаміка ВВП, динаміка платіжного балансу; динаміка курсу національної валюти; рівень інфляції; рівень безробіття; структура зовнішньої торгівлі (на які ринки йдуть – з яких “тікають”).
2. Системний аналіз і розрахунок прогнозних тенденцій розвитку крупних і середніх транснаціональних корпорацій, їх виробничо-фінансових показників, потоку інвестицій, динаміки розвитку на світових ринках.
3. Спостереження за політичними подіями на міжнародній арені, які носять або можуть носити і економічний характер та впливають на окремі країни у вигляді економічних санкцій, блокад чи навпаки (режимів найбільшого сприяння).
4. Аналіз подій на провідних світових фондових і валютних ринках. Прогнозування фаз синхронності і асинхронності рівня індексів на крупних біржах.
Системне прогнозування розвитку подій на міжнародних фінансових ринках значно збільшує можливості для мінімізації наслідків ймовірних економічних криз, зривів, крахів і т.д. Крім цього, Україні як державі, яка орієнтується на інтеграцію у світову економіку вкрай необхідно виборювати власні економічні позиції як рівноправного партнера. Для цього необхідним є формування таких передумов:
1. Відродженням власного виробництва товарів і послуг шляхом створення сприятливих умов для розвитку підприємництва. На сьогодні, тут треба говорити про зміну податкового законодавства, бюджетної системи, відносин власності на підприємства України, землю.
2. Диференціація зовнішньоекономічних відносин. Об'єм зовнішніх відносин з однією (будь-якою) країною не повинен перевищувати 6-7% від загального об'єму.
3. Податкове стимулювання високотехнічних та конкурентноспроможних галузей економіки та підприємств України та їх переорієнтація із нестабільних ринків СНД на стабільніші і набагато розвинутіші і платіжездатніші ринки Західної Європи, Північної і Південної Америки, Східної Азії, Австралії.
4. Зменшення розмірів зовнішнього державного боргу, як фактору можливостей зовнішніх економічних обмежень, шантажу, санкцій і т.д.
Ступінь впливу зовнішніх кризових явищ на певну країну залежить від її стабільності, рівня розвитку та надійності як економічного партнера. Тому загальний рівень економічного розвитку України є вирішальним захисним панциром від стихій економічної глобалізації.
Андрій Новак
кандидат економічних наук,
автор книги «Як підняти українську економіку»