Частина 2 наукові повідомлення

Вид материала

Документы

Содержание

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми
Метою статті

Подобный материал:

ЧАСТИНА 2 НАУКОВІ ПОВІДОМЛЕННЯ

ДК: 338.242.4.025.2

А.Ю. Агафонов^¹

Основні напрямки трансформації механізмів

державного регулювання економіки в умовах глобалізації

Дається аналіз сучасних методів державного регулювання економіки України в контексті проблем глобалізації та шляхів підвищення його ефективності, проблем економічної глобалізації.

Ключові слова: глобалізація, методи, ефективність, державне регулювання, стратегія розвитку, державне управління, концепція розвитку.

Вступ. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями виходить із того, що глобальні трансформаційні процеси, зокрема в країнах з економікою транзитивного типу, надзвичайно посилили потребу в розробці методів та механізмів державного регулювання економіки, які б адекватно відповідали характеру радикальних змін, що відбуваються у світовому господарстві.

Деякі аспекти розгляду цієї проблеми розроблялися окремого в працях О. Білоруса, А. Дергачова, Г. Ділігенського, В. Князєва, І. Кравченко, С. Перегудова, Г. Почепцова,
Р. Севорт’яна, В. Скуратівського, В. Трощинського, С. Чукута, С. Хантінгтона,
Л. Штика, В. Греця, В. Бодрова та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми зумовлюється наступним аналізом.

Теоретична розробка і реалізація національних конкурентоспроможних, глобально орієнтованих стратегій розвитку сьогодні є чи не найактуальнішим питанням Його успішне вирішення безпосередньо залежить від розв’язання проблем методології та формування сучасних парадигм глобального розвитку. Стара теоретична і методологічна парадигма, що базувалася на формаційному підході співіснування двох альтернативних соціально-економічних систем, практично віджила свій вік.

Актуальність і спрямованість теоретичних пошуків значною мірою зумовлена незбігом методів та механізмів регулювання державою економічних процесів та явиш, властивих економічним перетворенням у постсоціалістичних країнах. Тому виникла потреба в розробленні методів та форм поведінки держави в контексті теорії трансформаційних процесів за умов глобалізації світового господарства.

Метою статті є визначення ролі та функцій державного регулювання економікою та механізмів державного управління в контексті сучасних глобалізаційних процесів та теорії трансформації. Досягнення цієї мети зумовлює необхідність вирішення таких завдань, як:

- з’ясування умов та факторів, що впливають на роль та функції державного регулювання економіки в умовах глобалізації, та реальних наслідків цього процесу;

- аналіз основних типів держав за специфікою методів державного регулювання економіки, сформованих в умовах транснаціонального співробітництва;

- виділення основних моментів, які заважають оптимальному здійсненню функцій державного управління в Україні;

- визначення конкретних шляхів розвитку української держави в умовах глобалізації.

Порівняльні переваги надані країнам з різним рівнем розвитку ринкових відносин від природи, вони статичні, не вічні і не відновні. Конкурентні переваги динамічні, пов’язані з інноваціями, розвитком людського капіталу, інтелекту, за своєю сутністю безмежні. Поєднання в одній країні порівняльних і конкурентних переваг, які базуються на науково-технічних досягненнях, інноваціях на всіх стадіях виробничого циклу, посилюють її конкурентоспроможність у глобальному економічному просторі. Конкуренція за доходи споживача у наш час набуває дедалі агресивнішого характеру – виживає тільки найсильніший інноватор.

Перехідні процеси в економіці бувають досить різноманітними, але вони так чи інакше пов’язані з глобальними якісними зрушеннями, що відбуваються під впливом різних чинників [2, с. 9]. Зрозуміло, трансформаційні процеси наповнені об’єктивним змістом – як за мотивами й обставинами, так і за реалізацією та наслідками, але суб’єктивний чинник при будь-якому переході існує як необхідна інтеграційна і рушійна сила.

Процес глобалізації як нова форма чи новий етап у розвитку сучасного світового господарства наприкінці XX ст. має деякі особливості. По-перше, основа глобалізації – інтернаціоналізація виробництва, найвищою формою якого є транснаціональні корпорації (ТНК). Національний капітал почав виходити за рамки окремої держави ще на початку XX ст., але в сучасних умовах відбувається процес посилення капіталу окремих держав. Міжнародне виробництво та міжнародна торгівля за своїм змістом переважно не між-, а внутрішньогалузева, яка заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн [3].

По-друге, глобалізація супроводжується стрімким зростанням фінансових ринків (валютних, фондових, кредитних), які впливають на сферу торгівлі та виробництва. Слід зазначити, що недавно фінансові ринки обслуговували реальний сектор економіки, а сьогодні ця сфера має самостійне значення, що призвело до різкого зростання кількості фінансових спекуляцій.

По-третє, глобалізація супроводжується регіоналізацією економічної діяльності та посиленням формування реальних регіональних центрів (наприклад, Західна Європа – ЄС, США – НАФТА, Південно-Східна Азія – АСЕАН).

Глобалізація – це система абсолютної економічної та політичної влади нових глобальних монополістичних корпорацій, які вийшли з-під контролю націй-держав свого походження і базування. Вони маневрують фінансовим капіталом, обертаючи його на світовому ринку і відмовляючись платити податки країнам і державам свого походження, посилюють економічну експансію. Через це основні функції держави поступово трансформуються в сучасних умовах господарювання.

Глобалізація привела до значних змін щодо ролі макроекономічного (державного) регулювання економіки та суб’єктів господарювання при здійсненні міжнародних економічних зв’язків й економічної політики в цілому Наприкінці XX ст. в Європі. Північній Америці, країнах АТР та інших регіонах світу уніфікується господарське законодавство різних держав, формується узгоджена промислова, валютна, митна, соціальна, екологічна політика На регіональному рівні створюються наднаціональні органи економічного регулювання, здійснюється підготовка і перехід до колективної системи грошового обігу, створюється єдиний митний простір.

Водночас на периферії від трьох світових економічних центрів, тобто в Азії, Африці, Південній Америці, а також на просторах колишнього СРСР із надзвичайною швидкістю розгортається становлення національних держав, що нерідко супроводжується болісним формуванням їх економічних функцій. Символічно і те, що на тлі зміцнення суверенітету молодих держав триває активний процес регіональних економічних об’єднань цих країн [4].

Варто зазначити, що такі трансформаційні зміни в ринковій економіці є іманентною особливістю її функціонування. Власне в глобальному вимірі вони, залежно від рівня економіки і суспільства, можуть означати:

- зміну однієї формації на іншу або зміну суспільства з аграрного на індустріальне, згодом на постіндустріальне, а далі на інформаційне;

- перехід від планово-розподільчої системи до глобально-ринкової.

Кожна така зміна зумовлена глобалізацією трансформаційних процесів у світовій економіці.

Кінець XX ст. ознаменувався тим, що глобальна ринкова модель економіки стала загальновизнаною. Разом з тим ринкова економіка в різних країнах може мати серйозні відмінності і свою специфіку, яка відповідає їх регіональним особливостям. Досить тривалий час вважалося, що ринкова економіка розвивається на основі універсалізації західної ліберальної моделі і що вона є остаточною формою управління. Цю думку не лише висловлювали вчені, а й офіційно визнавали міжнародні організації [5].

Разом з тим дослідження, що їх провели в багатьох країнах світу міжнародні організації, наприклад Світовий банк, засвідчують, що ліберальна модель як остаточна форма управління не є універсальною. Досвід окремих країн показав, що, маючи серйозні відмінності у функціонуванні національних економік і використовуючи різноманітні форми управління, можна досягти певних позитивних результатів (досвід країн АСЕАН). Доказом можуть бути узагальнення, зроблені Світовим банком останнім часом. Так, у звіті за 2001-2002 рр. його аналітики засвідчили, що у ряді країн держава досить активно втручалась у роботу ринку, але при цьому спостерігалося швидке зростання. У країнах Східної Азії уряди на ранніх етапах розвитку не дотримувались багатьох принципів лібералізації. Але незважаючи на це, за останні кілька десятиліть становище цих країн дуже змінилося [6].

Такий висновок організації, яка тривалий час дотримувалась досить ортодоксальних принципів політики лібералізму, змушує виважено підійти до оцінки результативності реформ в Україні і ролі окремих державних інститутів. Особливо це стосується ролі держави в цілому та окремих державних інститутів, співпраці держави і бізнесу, участі держави у розв’язанні соціальних проблем і наданні послуг неринкового характеру.

Сьогодні всі країни проходять чи прагнуть пройти стадію оновлення і беруть участь у глобальній модернізації. В українському суспільстві це відбувається дуже болісно, непослідовно, без чіткої національної та зовнішньої стратегії розвитку Україна мусить якнайшвидше розв’язати головну проблему – підвищити вкрай низьку міжнародну конкурентоспроможність на основі впровадження глобально орієнтованої національної стратегії інноваційно-випереджувального розвитку.

За умови збереження сучасних тенденцій заходу ще як мінімум на кілька десятиліть майже гарантована роль світового авангарду. Він залишатиметься світовою науковою лабораторією, планетарним університетом, джерелом гуманітарного і технічного знання, центром виробництва найскладнішого обладнання та послуг, що потребують спеціальних знань, світовим інвестором, середовищем військової могутності.

Протягом останніх трьох років адміністративна реформа розглядалася лише як складова державно-правової реформи або як внутрішня проблема державного апарату. У щорічному посланні Президента до Верховної Ради акценти розставлено вже іншим чином. Дієздатність держави названо ключовим фактором економічного зростання, а посилення дієздатності прямо пов’язується із успішною реалізацією адміністративної реформи.

Ці положення Послання Президента продиктовані як вітчизняним досвідом проведення реформ, так і сучасними тенденціями у світовій практиці відносин суспільства та держави.

По-перше, як неодноразово зазначалося, при розробленні, схваленні та реалізації заходів чи програм реформування різних сфер суспільної діяльності неадекватно розглядалися такі фактори:

· наявність чіткої стратегії;

· узгодженість дій різних гілок влади;

· належне кадрове забезпечення;

· механізми чіткої реалізації політичних рішень тощо.

У сукупності ці та інші фактори свідчать про недооцінку ролі державного управління та його апарату (державної виконавчої влади), необхідності формування нової системи державного управління. Як показав досвід проведення реформ, держапарат, з одного боку, фактично відмовився від реалізації політики реформ, з іншого – виступив суб’єктом економічних стосунків (як правило, "тіньових"), встановлюючи правила гри на свій розсуд.

Причинами цього є:

неадекватність змінам, що відбулися в економіці, принципів організації держапарату, процедур управлінської діяльності та прийняття управлінських рішень;
непрозорість діяльності органів державної влади в центрі та на місцях, відсутність зворотного зв’язку між апаратом державного управління та громадянами.

По-друге, ідеологія невтручання держави в економічні процеси сьогодні втрачає позиції, в тому числі і у розвинених країнах світу. Панування "антидержавної" теорії протягом 80-90-х років слід пов’язувати з тим, що дискусія про роль держави часто підмінялась ідеологічною полемікою між капіталізмом та комунізмом. Досвід державного невтручання, зменшення державної власності в деяких країнах насправді призвів до більшої централізації, порушення особистих свобод громадян. Крім цього, глобалізація, інтеграційні процеси зумовлюють необхідність встановлення ефективного громадського контролю за діяльністю держави. Таким чином, ідеологія повного заперечення державного втручання поступається місцем ідеології ефективного управління, ідеології дієздатної держави. Ілюструє цю тенденцію "Звіт про світовий розвиток" Світового банку за останні роки; про недоцільність застосування принципів laissez-faire у сучасній економічній політиці свого часу висловлювався і Дж. Сорос.

Необхідно зазначити, що постійний пошук компромісу між соціально орієнтованою політикою та політикою вільного ринку в Україні довів свою безперспективність. Як свідчить досвід, некерований ринок зводить ефективність соціальної політики нанівець.

Керованість економіки, здатність держави позитивно впливати на економічні процеси є основною передумовою економічного зростання. Успіх реалізації власне економічних інструментів – бюджетної та податкової політики, програми приватизації, залучення інвестицій – залежатиме від здатності реалізовувати політику, оцінювати її результати.

Виходячи з вищенаведеного, на дев’ятому році незалежності та на шостому "радикальних економічних реформ" можемо зробити висновок: держава повинна впливати на зміни в економіці та соціальній структурі, економічними та адміністративними методами сприяти економічному зростанню. Це завдання може вирішити тільки дієздатна держава, тобто така, що має ефективну систему державного управління, яка забезпечувала б чітку реалізацію державної політики на всіх рівнях та взаємодію із об’єктом управління.

Докладні вимоги щодо такої системи викладено у "Концепції адміністративної реформи в Україні", схваленій Указом Президента від 22 липня 1998 року та у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради у 2000 році.

Накопичений за останні два роки досвід проведення адміністративної реформи в основному стосується вдосконалення організаційних структур і діяльності органів центральної виконавчої влади. Заходи з інших напрямів лише розпочинаються. Але певні висновки можна зробити вже зараз.

По-перше, розроблення та вжиття заходів у рамках адміністративної реформи не повинні обмежуватися лише державно-правовими рамками.

По-друге, при розробленні стратегії та заходів необхідно враховувати позицію об’єкта управління. Перші кроки у цьому напрямку вже зроблені: у лютому в Києві Асоціацією платників податків спільно з ДПАУ проведено конференцію "Адміністративна реформа в податковій сфері".

По-третє, необхідно створити механізм оцінки результатів реформування, який би дозволив виявляти напрями, де досягнуто найбільшого прогресу, а також подолано труднощі і перешкоди на цьому шляху.

Застосування адміністративних важелів економічного зростання

Економічне зростання, під яким розуміється збільшення сукупного валового виробництва на душу населення, не можне бути досягнуте лише внаслідок дії адміністративних важелів. Одна з серйозних проблем, яка постала останнім часом у політиці економічного зростання – відсутність уваги до ролі економічного середовища, в якому процеси економічного зростання відбуваються найбільш ефективно.

Необхідною умовою переходу до сталого економічного зростання, яке мало б характер економічного піднесення, є наявність ринкового середовища. Саме ринок створює новий тип підприємств, які називаються конкурентними, що дає змогу працювати економічним механізмам зниження витрат та підвищення ефективності виробництва.

Аналіз ходу реформування економіки України протягом 90-х років дає вагомі підстави стверджувати, що як на концептуальному рівні, так і у практичній площині через труднощі суб’єктивного характеру не відбувся перехід до нового демократичного суспільства на засадах економічної рівноправності та рівновідповідальності, основа якого – ринкові відносини. Реалізація державної економічної політики в рамках існуючої парадигми лише загострила успадковані від радянських часів диспропорції та вивела на ще вищий щабель командно-адміністративні важелі. Тільки з приходом до органів виконавчої влади нової команди професіоналів з’явилися деякі сподівання на позитивні зрушення в питанні реального переходу на ринкові, демократичні засади управління економікою.

Наявність жорсткої вертикалі виконавчої влади не лише пригнічує діяльність фірм, але й ускладнює зворотний зв’язок між ними та вищими органами державної влади. Невирішеність багатьох економічних проблем ставить фірми перед дилемою пошуку ніші або у "тіньових" структурах, або у поєднанні з жорсткою вертикаллю виконавчої влади, що в жодному разі не сприяє становленню ринкового середовища. Тому, не розглянувши проблеми становлення умов, за яких процеси економічного зростання відбуваються більш активно, говорити про економічне зростання немає сенсу.

Трансформація системи виконавчої влади в Україні протягом 90-х років призвела до парадоксальних результатів – ми знову прийшли до командно-адміністративної системи господарювання. Невдача перших (1991-1993 рр.) кроків під час переходу на ринковий, демократичний шлях розвитку була обумовлена нерозумінням вищим керівництвом країни економічних законів перехідної економіки, а також відсутністю досвідчених економістів-професіоналів нової генерації.

Результатом першого етапу стали тяжкі наслідки – гіперінфляція, порушення найважливіших макроекономічних пропорцій монетарного обігу та фіскального перерозподілу суспільного продукту. На наступному етапі (1994-1997) стабілізація макроекономічної рівноваги відбувалася завдяки приходу до влади "прагматично" налаштованих керівників виконавчої влади.

Починаючи з 1997 року перехідний період в Україні вступив до нової фази. Цей період характеризується приходом до керівництва принципово нового типу керівників-консерваторів, які внесли в управління і закріпили знайомі суспільству командно-адміністративні методи.

Таким чином, майже вісім років реформування економіки призвели не до ринкових відносин (у розумінні демократії та рівновідповідальності для різноманітних власників), а до "старої", добре знайомої командно-адміністративної системи з "іншим (дещо ринковим) обличчям".

Створення ринкових інститутів – незалежного від уряду Центрального банку, системи комерційних банків, фондових і спеціалізованих товарних бірж тощо, як це не парадоксально, не змінило ситуації. Більше того, інституції ринкової інфраструктури зазнали значної деформації. Наприклад, ефективність дії всіх інструментів Центрального банку блоковано через надто високий їх рівень.

Надвитратність проміжного державного споживання разом з жорсткими монетарними заходами витіснили інвестиції з економіки України. Невизначеність пріоритетів економічного розвитку на основі інновацій, розбалансованість бюджетно-фінансової та кредитно-грошової політики (та їх неузгодженість з політикою валютного курсу) не дали змоги відновити економічне зростання. Збільшення державного боргу та його обслуговування витісняють приватного підприємця, а велика частка прихованого державного боргу, яка перевищує значення валового внутрішнього продукту, пригнічує кінцеве споживання і до мінімуму стискає ринок. Створилася особлива, самодостатня система, в якій роль особистості, навіть найвищого державного рангу, буде зведено нанівець, якщо вона не відповідатиме внутрішній логіці цієї системи. Ця система може бути зламана лише за умови вичерпання джерел її живлення, особливо можливості одержання ренти.

За зазначених умов система комерційних банків не стала інституцією з регулювання відносин власності. Ці функції взяла на себе держава, відновивши загальні важелі командно-адміністративної системи та застосовуючи заходи селективного протекціонізму в його найгіршому прояві. Внаслідок цього фантастично зросла дебіторська та кредиторська заборгованість підприємств. Все загалом позначилося на пригніченні ринку як економічного середовища, в якому має відбуватися економічне зростання.

Визначальні риси командно-адміністративного консерватизму.

1. У політичній сфері.

Через відновлення командно-адміністративної системи не відбулося повного реального розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. За цих умов влада не мала змоги делегувати у повному обсязі відповідні функції законодавчим та судовим інституціям. Після ліквідації партійних комітетів ці функції перебрали на себе адміністрації різних рівнів, створивши досить жорстку, керовану з центру владну вертикаль.

2. У економічній сфері.

У сфері обігу значну частку зайняли негрошові види взаєморозрахунків. Ціновий чинник не став визначальним у відображенні реальних витрат і прибутків виробництва, а також у формуванні реального валютного курсу. У сфері фінансів продовжує накопичуватися кредиторська та дебіторська заборгованість підприємств – нонсенс для ринкової економіки. Водночас відносно потенційно прибуткових фірм постійно вживаються фіскально-репресивні заходи, а відносно домашніх господарств – подвійне, потрійне оподаткування.

3. У сфері економічного обліку.

Не сталося реального переведення загальнонаціонального обліку у систему національних рахунків (СНР). СНР існує номінально, проте не стала дієвим ланцюгом в механізмі державного управління. На макроекономічному рівні продовжує існувати система обліку, ідейна основа якої – облік не попиту як узагальнюючої категорії стану ринку, а пропозиції (ВВП як вироблена продукція; обсяги випуску промислового та сільськогосподарського виробництва тощо).

Таким чином, використання адміністративних важелів для розбудови демократії й ринку можливе лише в разі розробки стратегії, яка сприятиме створенню реальних ринкових інституцій та делегуванню їм відповідних функцій. Саме під таким кутом має розглядатися адміністративна реформа. При застосуванні адміністративних важелів має реалізуватися принцип досягнення реального результату, згідно з яким під результатом розуміється підвищення доходів населення, сприяння науково-технічному прогресу – реальній основі економічного зростання, розбудова демократії, ринку та громадянського суспільства на основі єдиної національної ідеї.

У сучасних умовах, розробляючи концепції національних інтересів і засади національно-глобальної стратегії України, необхідно виходити з того, що через низьку конкурентоспроможність наша держава повинна зробити принципово новий стратегічний вибір, а саме:

- здійснювати власну програму європеїзації поза членством в Європейському союзі;

- просуватися шляхом євроатлантичної інтеграції, не вступаючи до НАТО;

- домагатися інтеграції у світові економічні структури і "відкладеним" членством у Світовій організації торгівлі.

Це вимагає особливої мобілізації, консолідації, державної солідаризації та інтелектуалізації української ніші, глобальної орієнтації національної стратегії на посилення ролі держави [7].

У контексті статті та підбиваючи підсумки становлення України за практично 11 років трансформаційних змін в умовах глобалізації і трансформаційної ролі макроекономічного регулювання, варто зазначити, що актуальність проблеми взаємозалежності глобальних змін і ринкової економіки, в основу якої, як відомо, покладено приватну власність і свободу реалізації окремого індивідуума, особливо висока для країн, що перебувають на етапі глобальних трансформацій, у тому числі й для України [8]. Надзвичайно повільно створюється нове підприємницьке середовище, а одним з основних гальмівних чинників, що перешкоджають демократичній перебудові системи країни з перехідною економікою, є відсутність інфраструктури ринкової економіки та раціонального макроекономічного регулювання на основі використання світового досвіду державної підтримки ринкових перетворень в умовах глобалізації.

Воротін В. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних трансформацій. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 392 с.
Бодров В.Г. Трансформація економічних систем, концепції, моделі, механізми регулювання та управління: Навч. посіб. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 104 с.
Государственное регулирование рыночной экономики: Учеб. пособ. – М.: Дело, 2001. –
С. 30-31.
Соколенко С. Глобалізація і економіка України. – К.: Лотос, 1999. – С. 316-317.
Геєць В. Ринкова трансформація в 1991-2000 роках: здобутки, труднощі, уроки/Україна на порозі XXI століття: уроки реформ та стратегія реформ//Матер. наук. конф. – К.: НУТУ „КШ”, 2001. – С. 32-33.
На пороге XXI века//Доклад о мировом развитии 1999/2000 года. – М.: Весь мир, 2000. –
С. 14-15.
Білорус О.Г. Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку//Економічний часопис-ХХІ. – 2002. – С. 3-7.
Vorotin Valeri 10 jaar onafhankelijkheid van Oekrainc: De sosiaal-economische werkelijkheid//OEKU muwsbnef. Oekraїne onafhankelyk. Utrecht, sept., 2001.

Отримано 14.09.2005 р.

А.Ю. Агафонов

Основные направления трансформации механизмов

государственного регулирования экономики в условиях глобализации

Дается анализ современных методов государственного регулирования экономики Украины в контексте проблем глобализации и путей повышения его эффективности, проблем экономической глобализации.