Еволюція економічної глобалізації та її рушійні сили анотація

Вид материала

Документы

Содержание Ключові слова Напрямки руху хвиль 4. Революція міжнародного ринку Перша хвиля глобалізації. Структурна криза в економіках розвинутих європейських країн Зародження ринкових інституцій в колоніях Зростання обсягів міграції Повернення до націоналізму” Друга хвиля глобалізації Третя промислово-технологічна революція Поява нових учасників на міжнародних ринках. Експансія діяльності ТНК. Формування регіональних економічних союзів. Третя або сучасна хвиля глобалізації 1. Протиріччя між національними і глобальними економічними інтересами. Загострення міжнародної конкуренції. Неадекватність регулятивних механізмів рівню розвитку глобалізації світогосподарських зв’язків. 4. Протиріччя між людиною, як споживачем і людиною як, найманим робітником 5. Неврегульованість фінансових ринків. Іманентні рушійні сили ... Полное содержание

Подобный материал:

• Модифікація ролі національних держав в умовах динамізації процесів глобалізації анотація, 130.05kb.
• Недоліки міжнародної економічної глобалізації, 57.8kb.
• План Вступ Поняття про функціональні форми власності Еволюція відносин власності, 245.26kb.
• Предмет І методи економічної теорії, 205.08kb.
• Питання до комплексного державного іспиту з дисципліни «Міжнародний маркетинг», 20.57kb.
• Частина 2 наукові повідомлення, 172.83kb.
• Література першої половини ХХ століття, 3511.21kb.
• Лекція Поняття ідеології. Виникнення модерних ідеологій та їх еволюція, 1386.42kb.
• Програма вступного іспиту зі спеціальності «економічна теорія» (магістр, спеціаліст), 431.57kb.
• Даніеля Дефо «Робінзон Крузо», 108.21kb.

Гайдай Ю.В., аспірантка кафедри міжнародної економіки

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана


ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЇЇ РУШІЙНІ СИЛИ


Анотація. В статті розкрито природу економічної глобалізації протягом трьох циклів її еволюційного розвитку. Автором проаналізовано і узагальнено тенденції визначальних рушійних сил процесу глобалізації з використанням статистичних даних, основних теоретичних концепцій, які домінували на кожному з етапів розвитку світового господарства. Особлива увага акцентується на результатах третього етапу глобалізації, детально розглянуто основні його економічні протиріччя.

Ключові слова: економічна глобалізація, циклічність глобального розвитку, рушійні сили процесу глобалізації, економічні протиріччя, ритми і цикли розвитку економічної і політичної систем, інтернаціоналізація світового господарства.

І.Вступ. Генетична природа економічної глобалізації обумовлена насамперед об’єктивними тенденціями інтернаціоналізації господарського життя та інтеграційною взаємодією, як окремих національних господарств, так і регіональних таксонів, котра особливо стрімкого зростання набула в останні три десятиліття, в силу трансформаційних процесів, що відбуваються у світовому господарстві і охоплює, як його базис, так і інституційні структури.

Глобалізація, як процес зародження та розвитку взаємозалежності і взаємопроникнення національних економічних систем, як відомо почалася за доби великого машинного виробництва кінця ХVIII ст. на базі поглиблення суспільного поділу праці, що набув міжнародного характеру. Саме інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства.

Наукою та історичним досвідом доведено, що розвиток людського суспільства пов’язаний з його економічною діяльністю, яка структурована за певними способами виробництва. Людина впливає на природні ресурси з метою їх перетворення і пристосування до своїх потреб, через накопичення та споживання створених нею продуктів. Процес суспільного виробництва супроводжується формуванням класових та організаційно-економічних відносин. Суспільно-економічні відносини визначають характер і вектор розвитку людської цивілізації.

Започатковувала якісні трансформації у розвитку ринкових економічних систем індустріальна революція в країнах Західної Європи кінця ХVIII ст., яка призвела до корінних змін у матеріальному виробництві, техніці та суспільних відносинах. Технічні нововведення, запропоновані суспільству в той час, модифікували виробничі процеси та способи розподілу продукту, і привели до масового виробництва товарів, що значним чином вплинуло на подальші форми та обсяги розміщення капіталу.

ІІ. Постановка завдання. З метою з’ясування та систематизації структурних і якісних змін, які відбулись у світовому господарстві протягом останніх трьох століть, на наш погляд, доцільно визначити періодизацію процесу економічної глобалізації. Становлення глобалізації, як феномену відбувалося протягом декількох етапів, які за своєю структурою мають хвилеподібний (циклічний) характер.

Дану тезу підтверджують дослідження, проведені такими відомими економістами Світового банку як Н.Стерн, П.Кольє, Д.Доллар, РО.Фріман, П.Ліндерт, К.Клаус, Дж.Саттон, Д.Вільямсон, У.Мартін, М.Рама та іншими, які на основі аналізу емпіричних і статистичних даних стверджують, що протягом трьох століть розгортались три хвилі глобалізації. Слід наголосити, що ідей циклічності процесів глобалізації дотримуються як російські науковці, М.Кондратьєв, А.Неклесса, Ю.Шишков, В.Пантін, В.Лапкін, Л.Сінцеров, так і низка інших західних дослідників даної тематики, зокрема, І.Валлерстайн, Е.Тоффлер, С.Хантінгтон, Ф.Фукуяма, Й.Шумпетер, У.Солоу та інші.

Більшість вітчизняних і зарубіжних досліджень, в яких підтримується теза про хвилеподібний характер глобалізації, базується на аналізі різноманітних ритмів історичного розвитку, перемінних процесів інтеграції та дезінтеграції у світовому господарстві, поступальних змін наукової парадигми¹, періодичності наукових та науково-технічних революцій, а також соціальних зрушень і політичних реформ. [1;2;3;4;16;17]

ІІІ. Результати. На увагу заслуговує остання наукова робота В.І.Пантіна і В.В.Лапкіна, відомих російських науковців, які на основі аналізу довгих та коротких циклів Н.Кодратьєва, здійснили власну комплексну систематизацію циклів і ритмів розвитку глобальної економічної та політичної системи. Автори дотримуються точки зору, що глобалізація не є новим явищем, вона супроводжувала розвиток людської цивілізації починаючи з часів існування Римської імперії, а може навіть раніше. Однак, з метою більш системного і точного її аналізу, вони починають відлік глобалізації з середини ХVІІІ ст., з початком промислової революції в Англії. Результатом проведених ними досліджень, основою яких слугували довгі економічні цикли М.Кондратьєва, стало відокремлення трьох циклів розвитку глобальної економічної і політичної систем, які спостерігались протягом: 1753-1873 рр. (120 років), 1873-1969 рр. (96 років), і з 1969- 2041рр. (прогнозні дані,72 роки).[ 4, с. 300]

В порівнянні з іншими науковими працями, присвяченими циклічності світового розвитку, новизною результатів даної роботи, слід вважати інший системний погляд на періодизацію понижувальних і підвищувальних хвиль глобального розвитку. Автори виявили, що один цикл складається з двох понижувальних та двох підвищувальних хвиль, природа рушійних сил яких різноманітна. Цікавим є той факт, що рушійні сили протягом трьох циклів глобалізації мають схожу природу на кожному з 4-ох етапів понижувальних та підвищувальних імпульсів. (Див табл.1.2.1)


Таблиця 1.2.2 Періодизація циклів еволюції міжнародної економічної і політичної систем з ХVIII ст. донині

Цикл	Фаза повного еволюційного циклу міжнародної системи	Довільне датування	Напрямки руху хвиль	Тривалість
І- 120 років	1. Структурна криза	1753-1789 рр.	Пониження	Приблизно 36 років
	2. Технологічний переворот	1789-1813 рр.	Підвищення	Приблизно 24 роки
	3. Великі потрясіння	1813-1849 рр.	Пониження	Приблизно 36 років
	4. Революція міжнародного ринку	1849-1873 рр.	Підвищення	Приблизно 24 роки
ІІ-96 років	1. Структурна криза	1873-1897 рр.	Пониження	Приблизно 24 роки
	2. Технологічний переворот	1897-1921 рр.	Підвищення	Приблизно 24 роки
	3. Великі потрясіння	1921-1945 рр.	Пониження	Приблизно 24 роки
	4. Революція міжнародного ринку	1945-1969 рр.	Підвищення	Приблизно 24 роки
ІІІ-72 роки	1. Структурна криза	1969-1981 рр.	Пониження	Приблизно 12 років
	2. Технологічний переворот	1981-2005 рр.	Підвищення	Приблизно 24 роки
	3. Великі потрясіння	2005-2017 рр.*	Пониження	Приблизно 12 років
	4. Революція міжнародного ринку	2017-2041 рр.*	Підвищення	Приблизно 24 роки

* - прогнозні данні

Джерело: Адаптовано автором на основі В.И.Пантин, В.В.Лапкин. Философия истори-ческого прогнозирования: ритмы истории и перспективы мирового развития, 2006. 300с.


З вищенаведеної таблиці можемо зробити висновок, що російські автори виокремили системні рушійні сили глобалізації, які впливають на формування підвищувальних і понижувальних хвиль глобалізації. До них відносяться:

- структурні кризи, спричиненні вичерпанням певного технологічного укладу, та необхідністю впровадження у виробничий процес технологічних нововведень, неефективністю існуючих на конкретний історичний момент часу соціально-економічних та політичних інституцій;

- технологічні перевороти, які співпадають з підвищувальними імпульсами, характеризувались виникненням промислової, науково-технічної, та останньої інформаційної революцій. Вони сприяли виникненню нових галузей промисловості на основі широкомасштабного впровадження технологічних нововведень майже у всі сфери людського життя;

- великі потрясіння у світовій економіці пояснюються виникненням військово-політичних конфліктів та спробами здійснити геоекономічний перерозподіл світу за допомогою силових методів. Так, у 1830-1840рр. можна було спостерігати посилення соціальної напруженості і загострення політичної боротьби в Англії, Франції, Німеччині, Австрії, які призвели до революції. Схожа тенденція спостерігалась протягом 1920-1930 рр., коли через дестабілізацію економічної ситуації, до влади у Німеччині прийшов Гітлер;

- революція міжнародного ринку, як 1-го так і 2-го еволюційного циклів свідчить про виникнення експансіоністських настроїв у країн лідерів світового економічного і політичного розвитку. Наприклад, протягом 1850-1870 рр. експансіоністські настрої були характерні для країн Західної Європи, які вивозили надлишки товарів та капіталу у свої колонії. Для 1940-1960 рр. відбувався інший вид експансії, який здійснювався через розвиток і поширення економічної потужності транснаціональних корпорацій.

Перш, ніж безпосередньо перейти до детального розгляду рушійних сил, слід зазначити, що у процесі порівняння хвиль, запропонованих російськими науковцями В.Пантіним і В.Лапкіним, циклів Н.Кондратьєва, та трьох хвиль глобалізації у трактуванні фахівців Світового банку, ми виявили, що напрямки понижувальних і підвищувальних фаз майже повністю співпадають у часових межах.

На основі загальновідомих економічній теорії рушійних сил, автором зроблена спроба виявлення іманентних рушійних сил подібної траєкторії розвитку глобальних хвиль, і таким чином, еволюційних циклів розвитку світового господарства. Аналіз етапів його становлення та розвитку дозволяє нам зробити наступні припущення:

1. Розмір глобальних понижувальної і підвищувальної хвиль залежить від якості нового технологічного укладу, швидкості, з якою нововведення впроваджуються у всі без винятку матеріальні сфери людського життя. Вперше, визначальне значення технічного прогресу у розвитку економіки показав лауреат Нобелевської премії, Р.Солоу. За його математичними підрахунками, здійсненими для США на основі статистичних даних 1909-1957рр., визначальним фактором економічного зростання є не капітал, а технічний прогрес. Дану тезу підтвердив Я.Тінберген, який з’ясував, що в результаті впровадження результатів НТР у сфери матеріального виробництва, США змогла перейти від екстенсивного до інтенсивного типу розвитку протягом першої половини ХХ століття.
   

Співставляючи хвилі інноваційного розвитку Й.Шумпетера, К.Фрімена і М.Кондратьєва з глобальними еволюційними циклами розвитку економічної і політичної систем, слід зауважити, що не дивлячись на незмінний характер тривалості протягом зазначеного періоду трьох фаз технологічного прориву (24 роки кожний), спостерігається чітка тенденція до скорочення тривалості інноваційного циклів в цілому, так само як і глобальних еволюційних циклів. А так, як піки глобальних хвиль за часовими межами майже співпадають з піками хвиль інноваційного розвитку, то можна припустити, що існує пряма взаємозалежність між економічними і політичними трансформаціями та інноваційним розвитком. [15, c.210]

2. Ступінь розвитку економічної та політичної інституціалізації має безпосередній вплив на глибину і напрямки підвищувальних й понижувальних фаз глобальних еволюційних циклів. Дане твердження засвідчують результати досліджень, проведених експертами МВФ, які з’ясували існування двох революційних процесів, які позитивно вплинули на економічні трансформації в країнах: конституційна реформа і промислова революція. На їх думку, в країнах, де конституційна реформа передувала виникненню промислової, а згодом і науково-технічної революцій, суб’єкти підприємництва змогли скористатися перевагами від інвестиційної діяльності, досягнень науки тощо, оскільки політична реформа закріпила рівні можливості захисту майнових прав та право займатися прибутковими видами діяльності на конкурентній основі. Яскравими прикладами встановлення конституціоналізму у Європі було обмеження монархій у Франції, Нідерландах, імперії Габсбургів у Англії, а Американська революція створила передумови для формування конституціоналізму у Сполучених Штатах. [5,с.131 ]
   

В умовах, коли промислова революція відбувалась до здійснення конституційних реформ, правляча еліта мала майже необмежені можливості створювати інститути, які стримували вихід економічних суб’єктів на ринки, обмежували або перешкоджали підприємницькій діяльності. Крім того, зберігались слабкі інститути захисту майнових прав. Експертами було зафіксовано, що в країнах, де економічна рента видобувалась внаслідок екстенсивного розвитку економіки, наприклад шляхом експорту сировини, проведення конституційних реформ відбувалось повільним темпами. Так, як місцеве самоврядування або колоніальна влада могла без великих перешкод отримувати надприбутки. Натомість, промислова революція потребувала значних інституційних перебудов і змін способу життя. Так, реставрація Мейдзи в Японії у 1860 рр. поклала початок стрімкої модернізації інститутів під загрозою зовнішньої конкуренції, з тією ж метою були модернізовані інститути у Туреччині у 1920- х р .

В межах сучасного еволюційного циклу, найбільша кількість інституційних перетворень економічного і політичного характеру в різних регіонах світу була зафіксована протягом 1985-2000 років, що за часовими межами співпадає з етапом технологічного перевороту, тобто другою підвищувальної фазою третього глобального циклу.

Отже, отримання високої економічної ренти різними країнами світу в сучасних умовах залежатиме як від зовнішніх, так і від внутрішніх факторів, зокрема, від здатності модернізувати свої економічні інститути, забезпечити адекватний механізм захисту прав власності, можливості орієнтуватися на діяльність глобальних ринкових інститутів, освіченості населення, збалансованої відкритості економіки. Економічна та політична інституціоналі-зація все в більшій мірі залежатиме від посилення економічної взаємозалежності між різними країнами, глобальної ринкової кон’юнктури, наявності країн-лідерів світового розвитку.

3. Існування на певний момент часу політичного режиму, і наявність демократичних установок підсилюють поступальне пониження або підвищення глобальних економічних і політичних хвиль. По суті, „хвилі демократії”, описані у науковій праці С.Хантінгтона „Третя хвиля. Демократизація в кінці ХХ століття”, є однією з рушійних сил глобальних хвиль еволюційного розвитку економічних і політичних систем, так як фази великих потрясінь у політичних системах, особливо протягом 2-го та 3-го еволюційних циклів супроводжувались демократизацією суспільного розвитку, а саме побудовою демократичних інституцій, поширенням демократичних норм тощо.

Згідно з датуванням автора, перша підвищувальна хвиля припадає на 1826-1926 рр., понижувальна - 1922-1942 рр., коли у Європі поновились тоталітарні і авторитарні режими. Другий еволюційний цикл демократії складається з підвищувальної 1943-1962 рр., та понижувальної фаз 1958-1975 рр. І нарешті, третій еволюційний цикл почався з підвищувальної фази у 1974р., однак, починаючи з 2001р. проглядаються явні тенденції до чергового „відкоту” демократизації. При співставленні хвиль демократизації з хвилями еволюційного розвитку політичних та економічних систем, ми можемо спостерігати повторення траєкторії руху, особливо яскраво це помітно протягом останнього еволюційного циклу, в якому хвилі демократизації супроводжують, як фазу технологічного перевороту, так і ринкової революції.

4. Глобальні хвилі залежать від циклів зовнішньополітичної експансії країн-лідерів світового розвитку. Підтвердженням даної тези є дослідження американського науковця Ф.Клінберга, який довів, що існує пряма кореляція між еволюційними циклами і циклами зовнішньої політики США. [6] Відповідно до трактування автора, в американській зовнішній політиці періоди „екстраверсії”, тобто зовнішньополітичної експансії на основі застосування прямого дипломатичного, економічного чи військового тиску, закономірно змінюються періодами „інтроверсії”- превалюванням політики ізоляціонізму.
   

Екстраверсійні фази по Ф.Клінбергу, відповідають періодам 1798-1824 рр., 1844-1871рр., 1891-1918 рр.,1940-1960рр., і з початку 1980рр., інтраверсійні фази припадають на наступні роки: 1776-1798 рр., 1824-1844 рр., 1871-1891 рр., 1918-1940 рр, та кінця 1960-1980 р. Якщо співставити ці фази із фазами еволюційних циклів економічних і політичних систем, то „екстраверсійні” фази співпадають з підвищувальними хвилями, а „інтроверсійні” – з понижувальними. При цьому, найбільш ефективні експансіоністські фази проявляються на етапі технологічних переворотів, а не ринкових революцій. Отже, можна зробити висновок на прикладі США, що в період технологічних переворотів, екстраверсійної фази, країна потребувала не тільки нових союзників, а й додаткові джерела сировини та енергоносіїв, а також нові ринки збуту для своєї продукції. Дане висловлення підтверджують події останніх років, коли США, шляхом поширення демократичних цінностей і боротьби з тероризмом, за допомогою військової кампанії здійснили інтервенцію в Ірак, з метою забезпечити собі не тільки контроль за дешевими джерелами енергоресурсів, але й реалізацію інтересів великих ТНК (див рисунок 1. у додатку №1)

З
огляду на повноту статистичної та аналітичної бази досліджень, проведених Світовим Банком з глобальної тематики, за основу свого аналізу ми візьмемо хвилі економічної глобалізації, виявлені даною авторитетною організацією і спробуємо проаналізувати їх рушійні сили. Відповідно до методики СБ, побудова хвиль глобалізації відбувається на основі трьох показників: кількості осіб, що іммігрували до США, долі експорту товарів у світовому ВВП, долі іноземного капіталу у ВВП країн, що розвиваються.

Рисунок 1. Хвилі глобалізації за трактуванням фахівців Світового Банку

* досліджуваний період – 1870-2000 роки.

Джерело: Foreign capital stock/ development country GDP: Maddison (2001).

Перша хвиля глобалізації. Формування глобальної економічної цілісності у світовому господарстві є складним і тривалим процесом, який у своєму розвитку пройшов декілька етапів. На нашу думку, доцільним було б розглядати початок глобалізації господарського життя в періодом ранньої індустріалізації та поділом праці у Західній Європі, що базувався на розвитку міжнародних торговельних зв’язків.

Становлення та функціонування капіталістичної системи ( з ХVI ст. - до середини ХVІІІ ст.) з її базовими механізмами отримання прибутку шляхом ринкового обміну було однією з основних рушійних сил поглиблення міжнародного поділу праці. В результаті промислової революції в Англії в середині ХVІІІ ст., відбулось стихійне та широкомасштабне накопичення торговельного та фінансового капіталу, розвиток зовнішніх ринків, формування основних торгових шляхів між окремими територіями. З розвитком ринкових відносин і формуванням торгівельних шляхів, виникали об’єктивні передумови поглиблення міжнародного поділу праці.

Починаючи з ХІХ століття до початку Першої світової війни у сфері міжнародних економічних відносин панував ліберальний порядок, заснований на золотому стандарті. Обсяг світової торгівля зростав з 1870 по 1914 рр. в середньому на 3,4% щорічно, в той час, як промислове виробництво - на 2,1%., населення збільшилось трохи більше, ніж у півтора рази, а обсяг світової торгівлі у 10 разів. На 40-60 рр. ХІХ ст. припадають найвищі темпи зростання світової торгівлі у порівнянні з серединою ХІХ першої половини ХХ століття. [7, с. 57-58 ] У 1913 році, за оцінками відомого дослідника економічної історії А.Медісона, відношення світового товарного експорту до валового світового продукту (експортна квота) складало 7,9%. А в країнах Західної Європи, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії і Японії, за підрахунками не менш відомого спеціаліста в цій області П. Байрона - навіть 12,9 %. [8,с.7 ]

В період між 1870-1913 рр. середньорічне зростання іноземних інвестицій, яке складало 4,2%, випереджало зростання не тільки світового валового продукту (2,1%), але і світової торгівлі (3,4%). До 1913 р. обсяг експорту капіталу досяг 5% ВВП країн-донорів, а доля накопичених ПІІ у 1913 році перевищила 9% світового виробництва. [8, с.126; 9, с.12]

Процес формування економічної глобалізації на даному етапі намагались пояснити прихильники різноманітних шкіл та теоретичних напрямків. Автори класичних теорій імперіалізму, зокрема Дж.Гобсон, Р.Гільфердінг, Р.Люксембург, В.Ленін, стверджували, що європейські країни між 1870-1914 рр., провадили активну експансіоністську торговельну політику по відношенню до своїх колоній, яка була прямим свідченням потреб європейських країн знаходити нові ринки збуту для промислових товарів та інвестування надлишків капіталу за кордон, з метою підвищення норми прибутку. Дану тезу підтримує Дж.Гобсон, пояснюючи головну причину загарбницької політики європейських країн, кризою надвиробництва в середині самих країн-колонізаторів.²

Відомий представник даного напрямку, Р.Гільфердінг, наводить іншу причину колоніальної експансії та посиленню інтернаціоналізації обміну. Вона полягає у підвищення ролі в даному процесі промислових монополій, які для отримання високих прибутків, експортували значні обсяги інвестицій за кордон залишаючи власні виробництва без оборотних засобів, і таким чином, потрапляли у боргову залежність від банкірських домів. Злиття фінансових інституцій з промисловими призвело до утворення потужних промислово-фінансових установ, завдяки яким і набрала темпів експансіоністська політика європейських країн.

Аналізуючи першу хвилю економічної глобалізації, яка припадає на період 1870-1914 рр., слід зазначити, що найбільш визначальними на даному етапі розвитку світового господарства виявились комбінування двох факторів: здешевлення транспортних перевезень, шляхом переходу на використання парового флоту, і зниження тарифних бар’єрів, яке вперше було передбачене англо-французькими домовленостями. Нові технології, такі як залізничні сполучення, дали можливість менш розвинутим країнам здійснювати обмін сировину на промислові товари. Шістдесят мільйонів людей емігрували з Європи до Північної Америки та Австралії. За підрахунками американських дослідників П.Ліндерта і Дж.Вільямсона, потоки з перенаселених Китаю та Індії за масштабами були такими ж численними як із Європи до Америки.

Для виробництва та обробки сировини країнам необхідні були значні капіталовкладення. Для цього, на територіях новоутворених держав копіювались інститути, необхідні для функціонування фінансових ринків. Саме ці інститути дали можливість країнам, що розвиваються, потрапити на ринки довгострокового позичкового капіталу.

До 1914 р. доля іноземного капіталу, яка знаходилась в країнах, що розвиваються, досягла 32% від їх загального доходу. Завдяки внутрішнім інституційним змінам, економічне зростання відбувалось прискореними темпами. Якщо протягом 50 років до 1890р. темпи економічного зростання фіксувались на рівні 0,5%, то починаючи з протягом зазначеного періоду позначка піднялась до рівня 1,3% щорічно. [ 15,c.49] Країни, що приймали участь у загальному поділі праці, розвивались швидше в порівнянні з іншими. Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, США стали прикладом одних із найбагатших країн світу, експортуючи сировину та імпортуючи робочу силу, капітал і копіюючи інститути. Загалом, перша хвиля глобалізації, характеризується зростанням рівня бідності, загальне економічне піднесення не змогло компенсувати зниження рівня доходів, що пояснюється загальним світовим приростом населення. Узагальнюючи даний етап розвитку світового господарства, на якому сформувались перші ознаки глобальної економічної цілісності слід виокремити такі її рушійні сили:

1. Структурна криза в економіках розвинутих європейських країн. Структурна криза 1750-1780рр., розкрила вичерпані можливості мануфактурного виробництва. Почали формуватися передумови для нового технологічного укладу, який базувався на використанні парового двигуна. В даний період Англія, а разом з нею і інші європейські країни, що використовували технологічні нововведення у промисловості, отримали можливості розширити ринки збуту своєї продукції і капіталу за рахунок колоній.

2. Зародження ринкових інституцій в колоніях. Революція міжнародного ринку дозволила європейцям відкрити ємкі ринки збуту інших країн і спричинила структурні зрушення у світовій економіці. В менш глобалізованих країнах спостерігався ранній етап ринкової інституціоналізації. Копіюючи ринкові й фінансові інститути, держави могли приймати участь у міжнародному поділі праці та інтегрувались на міжнародні ринки товарів з тими видами продукції, які були у надлишку. Разом з тим, розвиток транспортної мережі, зокрема залізниць і морського транспорту, уможливив здійснення міжконтинентального ринкового обміну, сприяв інтенсифікації товарних і фінансових потоків та міжнародної міграції.

3. Зростання обсягів міграції. Масова необмежена та безперешкодна міграція з Півдня на Північ позитивно вплинула на динаміку розвитку світового господарства. Переваги від міжнародної міграції, сприяли утворенню робочих місць в таких країнах, як Нова Зеландія, США та Австралія, зменшенню тиску на ринку праці у Англії, Франції, Німеччині, отримали, як країни-експортери, так і країни-імпортери робочої сили. Даний етап у розвитку світового господарства слід визначити як епоху „імперіалізму вільної торгівлі”. Домінуючою країною у сфері міжнародній торговельній та валютно-фінансовій сферах виступала Англія, міць якої підтримувалась завдяки застосуванню у загарбницькій діяльності потужного військово-морському флоту і доступу до індійських ринків золота. Колоніальний контроль англійців над Індією, переважно з використанням державного примусу, призводив до згортання індійського текстильного виробництва і закріплення конкурентних позицій ланкаширської бавовняної текстильної промисловості. [12]

Протягом даної хвилі глобалізації, відбулась і друга промислова революція. Структурна криза 1870-1890 рр. у сферах залізничного будівництва, машинобудування бавовняно-паперової промисловості, які працювали на основі парового двигуна, поволі вичерпували свій потенціал. Крім того, морально застаріли форми та інститути соціально-економічної і політичної організації суспільства. Виник новий потужний клас підприємців, який представляв промисловий та фінансовий капітал, і міг самостійно оперувати на ринках, зменшуючи важелі впливу і витісняючи аристократію та дворянство. Однак, після економічного піднесення за рахунок вищеназваних досягнень, вже на поч. ХХ ст., виникали перші передумови нестійкого економічного та політичного розвитку.

Розкол системи вільної торгівлі розпочався у роки Першої світової війни, протягом якого були введенні обмеження повоєнного часу, руйнування попередніх економічних зв'язків та посилення настроїв до автаркії. В результаті різко зменшились обсяги міжнародної торгівлі. Вже у 1915 р. Англія ввела мито у розмірі 33,3% на автомобілі, мотоцикли та інші вироби. Але найбільшу роль у відродженні протекціоністських заходів зіграли США, яка у 1922 р. застосовували високі імпортні тарифи – 27%, і до того часу перетворились на найбільшого кредитором у світі.

В період світової економічної кризи 1929-1933 рр. особливо проявились протекціоністські заходи у сфері торгівлі та руху капіталу. Всі країни намагались врятувати свої економіки застосовуючи нові обмеження і бар’єри. В результаті, починаючи з 1929 по 1933 рр. обсяг імпорту 57 основних країн світу знизився на 67%. [13,с.38] Світове виробництво скоротилось на 20%, а зовнішня торгівля – на 40%. До початку Другої світової війни питома вага зовнішньої торгівлі у світовій економіці знизилась більш ніж в двічі в порівнянні з 1913 роком [15, с.59].

„ Повернення до націоналізму”, яке відбулось після першої хвилі глобалізації і тривало до 1945 року, слід оцінювати, як регрес на півстоліття назад. Перша світова війна зруйнувала конкурентні переваги, досягнуті за рахунок стабільної валютно-грошової системи і вісімдесят років прогресу у транспортної галузі. За період 1929-1933рр. імпорт США знизився на 30% , експорт – майже на 40%. Протягом даного періоду, ринки капіталу також зазнали негативного впливу. Більшість країн, з високим доходом на душу населення встановили контроль за експортом капіталу, тому країни, що розвиваються не могли виконати свої зобов’язання. До 1950 року доля іноземного капіталу в доходах країн, що розвиваються, складала приблизно 4%, загальні ж темпи зростання скоротились майже на третину.

Друга хвиля глобалізації ознаменувалась переходом до нової фази „транснаціонального капіталізму” політичною, економічною та військовою гегемонією США, якої вона досягла за рахунок широкомасштабної торговельної компанії у роки Другої світової війни і експорту капіталу у післявоєнні роки, здійснюваним відповідно до плану Маршала, націленого на відбудову Європи. У післявоєнний час відбулась широкомасштабна лібералізація у торговельній та інвестиційній сферах, яка була зумовлена низкою політичних і технологічних факторів, зокрема: реконструкцією валютно-грошової системи через укладання бретон-вудських угод і заснуванням МВФ і СБ; зниженням тарифних бар’єрів, скороченням контролю за імпортом та поступовим поверненням до конвертованості валют; розвитком зон вільної торгівлі, в т.ч. Європейського економічного співтовариства. Так, з 1950 по 1970 рр. обсяги світової торгівлі зросли майже в 5 разів, при цьому річний темпи зростання якої сягали 7% протягом 1950 рр. і 10% протягом 1960 рр. [ 14, с.60] У зв’язку з руйнівними результатами Другої світової війни, обсяги зовнішньої торгівлі остаточно були відновлені у першій половині 70-х рр. ХХ ст. Промислово розвинуті країни вийшли на рівень 1890 р. за обсягами товарного експорту у ВВП лише на початку 1970 рр., а на рівень 1913 року – у 1974 році, коли доходи від зовнішньої торгівлі забезпечувались в основному за рахунок збільшення цін на нафту. [14, с.61]

Після Другої світової війни розпочався процес розпаду колоніальної системи, що призвело до утворення нових суверенних держав і їх входження до світової економічної системи. Розпад колоніальної системи в Африці значним чином вплинув на поглиблення процесу економічної глобалізації світового господарства. Новоутворені країни, обравши принципи незалежного розвитку, почали пошук шляхів розвитку своїх економік.

Серед головних теоретичних напрямків, що пояснювали розвиток світового господарства на даному етапі, була економічна теорія розвитку, яка за висловом Г.Майєра „була видумана в якості практичного інструменту у відповідь на потребу політиків консультувати уряди з приводу того, що можливо та потрібно робити, аби вирвати країну із тенетів бідності”. [18, с.4] Розробкою даного теоретичного напрямку займались Я. Бгахваті, Г.Зінгер, А.Хіршман, А.Гершенкрон, Харод, Домор, Р.Пребіш Розенштейн інші.

Індустріалізація, побудована на імпортозаміщенні була головною ідеєю економічної теорії розвитку. Результати великої депресії 30-х рр., спричинила значне зниження цін на товари, що експортуються, низьку еластичність попиту на сировину і нестабільність валютних курсів, яка змусила більшість країн, особливо в Латинській Америці, перейти на імпортозаміщення.

Значний вплив на становлення даного теоретичного напрямку спричинили ідеї Кейнса, який запропонував альтернативний шлях виходу найменш розвинутих країн із бідності. На його думку, такі заходи як забезпечення повної зайнятості, соціальної захищеності, політичної та соціальної відповідальності уряду на основі державного планування економіки, здатні подолати вади ринку і вирішити загальнонаціональні задачі. Саме завдяки реалізації на практиці економічної теорії розвитку, промислово відсталі країни стали на шлях індустріалізації і змогли частково реалізувати прихований потенціал у сфері людських ресурсів, залучити внутрішні заощадження населення, стимулювати розвиток підприємницької культури та забезпечити пріоритет промислових інвестицій.

В групі країн, що розвиваються, відбувалось достатньо вагоме розшарування добробуту за показниками споживання на душу населення та нерівністю доходів в межах самих націй. Даний результат пояснювався „ефектом вимивання” (backwash effect ) і „ефектом поширення” (spread effect), запропонованих Г.Мюрдалем і використаних у своїх працях „Американська дилема” і „Економічна теорія слаборозвинутих регіонів”. Він стверджував, що у світовому господарстві по мірі існування нестабільної внутрішньої інституційної ситуації в середині „слабких країн”, „ефект вимивання” діє сильніше в порівнянні з „ефектом поширення”³.Для досягнення економічного успіху він пропонував комбінувати проведення радикальних інституційних реформ із реалізацією стратегії національної індустріалізації. [19]

Після того, як було з’ясовано на досвіді багатьох країн, що теорія імпортозаміщення не тільки не спрацьовує, але й призводить до довгострокових негативних тенденцій у національному економічному розвитку, її постулати були значним чином модифіковані. Як альтернатива численним теоріям модернізації, була запропонована теорія залежності, що базувалась на історико-структурному аналізі наслідків розвитку міжнародного господарства для периферійних країн. ЇЇ прихильники: А.Франк, С.Амін, Т.Дос. Сантос, Ф.Кардозо, Є Фалетто, та інші, схилялися до думки, що більш тісний зв’язок „периферійних країн” із „ядром” сприятиме швидшому їх розвитку.

Починаючи з 1950 рр. розрив між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, за показниками індустріалізації поступово скорочувався. В країнах „третього світу” за абсолютними показниками доля промисловості у ВНП суттєво зросла. А НІС, за ступенем індустріалізації не тільки наздогнали, а й перегнали промислово розвинуті країни. Революція в інформаційних технологіях лежить в основі фундаментальної економічної і соціальної перебудови світового господарства. Протягом 1960 рр. спостерігалось посилення експорту продукції обробної промисловості із країн, що розвиваються. НІС поступово почали диверсифіковувати напрямки експортної спеціалізації, відмовляючись від виробництва традиційно трудомістких товарів на користь більш складної наукомісткої продукції: комп’ютерів, автомобілів, транспортного обладнання.

З 1970 років тенденції, пов’язані із домінуванням Американського світового порядку (Pax Americana) почали послаблюватись. За підрахунками американського дослідника Ф.Блока, після того, як з 1971 р. США відійшли від золотого стандарту, міжнародна валютна система стала менш стабільною. Нова хвиля протекціонізму з боку промислово розвинутих країн була відповіддю на стрімкий розвиток експорту з боку НІК. Об’єктивним чинником, що негативно вплинув на динаміку розвитку світового господарства в цілому були дві нафтові кризи та, як наслідок, широкомасштабний ефект стагфляції всередині національних економік.

Слід наголосити, що протягом даного періоду розвитку світового господарства актуальним методологічним інструментом, що пояснював тенденції розвитку економічних процесів виступала теорія світових систем.

Даний підхід базувався в більшій мірі на ранніх марксистських ідеях імперіалізму і капіталістичної експлуатації. Відповідно до розробок І.Валерстайна, ідеологічного лідера даного теоретичного напрямку, країни поділяються на „ядро”, „периферію” та „напівпериферію”, мобільність яких обумовлена наявністю в них ресурсів та загальними перепонами світового господарства. Головною умовою, що обумовлює розвиток національної економіки, є спосіб входження нації до капіталістичної системи.

Стабілізаційну роль у світ-системній теорії відіграє країни напів-периферійної зони: Південна Корея, Тайвань, Мексика, Бразилія, Нігерія, країни Латинської Америки і Східної Європи ін. Вони мають достатній потенціал щоб не потрапити до групи периферійних, але не достатньо, щоб увійти до „ядра”. Дана теорія дозволяє дослідити позицію кожної окремої нації з точки зору її технологічних особливостей, участі у різних виробничих циклах, а також здатності застосовувати індустріальні стратегії, спрямовані на виробництво продукції з високим рівнем додаткової вартості у глобальних виробничих мережах.

Разом з тим, після закінчення „холодної війни” інтеграція світового господарства набула якісно нових рис. Із розпадом Радянського Союзу та трансформацією політико-мілітаристських відносин по лінії „Схід-Захід” економічна глобалізація призвела до посилення внутрішньо капіталістичної конкуренції і сприяла формуванню більш потужних господарських одиниць: регіональних економічних об’єднань, ЄС, НАФТА, АТЕС, МЕРКОСУР інші; транснаціональних промислово-фінансових мереж.

Загалом, Друга хвилі глобалізації, основні характеристики якої були розглянуті вище, характеризується поглибленням процесів інтернаціонал-лізації виробництва, торгівлі і капіталу. Політика лібералізації торгівлі, ініційована промислово розвинутими країнами, стосувалась лише окремих груп товарів і обмеженого кола країн. Так, до 1980р. торгівля промисловими товарами між розвинутими країнами майже повністю була звільнена від бар’єрів, тоді як по відношенню до країн, що розвиваються, були скасовані лише обмеження на ті види сировини, які не конкурували із продукцією сільського господарства розвинутих країн.

Для промислово розвинутих країн політика лібералізації була позитивним фактором розвитку їх економік. Знищення торгівельних бар’єрів сприяло збільшенню обміну продукцією, вперше, почала відігравати важливу роль міжнародна міжгалузева і подетальна спеціалізація. Країни перейшли на спеціалізацію по виробничих нішах, що дозволило підвищити продуктивність праці за рахунок сконцентрованих в одному місці груп фірм.

Серед основних рушійних сил економічної і політичної глобалізації другої хвилі слід виділити наступні:

1. Третя промислово-технологічна революція. З’явилися об’єктивні передумови вичерпання існуючого на той час технологічного укладу, який базувався на енергомістких і ресурсномістких галузях промисловості. Формування нового укладу відбулось внаслідок третьої науково-технологічної революції, зародження нових наукомістких галузей промисловості та використанні інформаційного ресурсу в якості фактору виробництва. Не останнє місце у технологічному прориві Заходу відіграла „холодна війна” і економічний відставання країн Радянського блоку;

На початку 80-х рр. почали масово випускати перші персональні комп’ютери, мікропроцесори масово використовувались у таких сферах, як мікроенергетика, біотехнології, телекомунікації. Винайдення і широке запровадження Інтернету дозволило оперативно діяти в межах всього світу. Раніше ще недоступні для великих відстаней операції управління, переказу фінансових ресурсів, проведення відео конференцій, тепер здійснювались набагато швидше і оперативніше, що прискорювало прийняття рішень і отримання результату.

2. Поява нових учасників на міжнародних ринках. З розпадом „колоніальної системи” і появою нових учасників на міжнародних ринках, виникла необхідність суттєвої перебудови фінансової, торговельної, виробничої архітектури світу. Загалом, її функціональні та інституційні складові зазнали значних змін. По-перше, СОТ, МВФ, ООН, та інші установи поповнились новими, формально рівноправними учасниками, які покликані впливати на прийняття рішень.

Протиріччя та нездатність ефективно інтегруватись до міжнародного економічного і політичного простору, не дивлячись на задекларовані принципи „нового економічного порядку”, полягали у тому, що міжнародні організації чинили значні перешкоди, шляхом використання різноманітних інструментів прихованого протекціонізму для усунення своїх конкурентів. По-друге, новоутворені країни користуючись рекомендаціями бреттон-вудських фінансових установ і потрапили у ситуацію боргових криз, які загальмували їх економічний розвиток, спрямовуючи фінансові ресурси не на розбудову національних економік, а на обслуговування боргу. Поява нових учасників на міжнародних ринках товарів, послуг, сировини, енергоресурсів викликала необхідність перегляду їх місця на геополітичній і геоекономічній карті світу.

3. Експансія діяльності ТНК. Не випадково середину 60-х рр. ХХ ст. порівнюють з серединою 60-х рр. ХІХст. Як в першому, так і в другому випадку країни лідери використовували політику експансії для виходу на нові місткі ринки сировини, енергоресурсів, для подальшої реалізації надлишку товарів, інвестицій, кредитного ресурсу тощо. Відмінність полягає лише у статусі новоутворених країн та формах, в яких проводиться експансія. Якщо на в середині ХІХ ст. країни метрополії офіційно мали право „сили” превалювати над своїми колоніями, то в середині ХХ ст., виник інший вид залежності – економічний. Експансія діяльності ТНК, поставила у економічну залежність більшість периферійних країн, які до кінця другої хвилі глобалізації залежали від експорту сировини, енергоресурсів, продукції трудомістких галузей та загальної ринкової кон’юнктури. Переваги ж від фінансової лібералізації, яку провили промислово-розвинуті на початку 60-х рр., головним чином отримали останні, інвестуючи надлишкові фінансові ресурси у країни „третього світу”, або закріплюючи свої позиції на ринках конкурентів.

5. Формування регіональних економічних союзів.

Перша хвиля регіональної економічної інтеграції стала відповіддю на посилення торговельної, фінансової та інвестиційної взаємозалежності країн. З закріпленням позицій США на ринках ресурсів, технологій та комунікацій в якості лідера, починаючи з ІІ пол. ХХ ст., європейські країни відповіли на виклик, створенням спільного ринку, а пізніше формуванням ЄЕС. Вже на даному етапі розвитку ринкового господарства почали формуватися передумови для утворення трьох полюсів економічної потужності: США, країн Західної Європи і Японія. По мірі зростання їх економічної міцності, та не дивлячись на політику відкритості, декларовану міжнародними організаціями і урядами самих країн, змінювався характер самої конкуренції на міжнародних ринках, почали виникати перші риси регіональної замкненості.

У 1980-1990 рр. світове господарство вступило до нової фази так званого „глобального капіталізму” трансформаційні зміни в якому зініціювали розвиток третьої хвилі глобалізації. Якщо у 1960 рр. воно складало сукупність окремих національних господарств, де виробництво організовано в рамках однієї держави, то починаючи з 1970 рр., відбулися зрушення у напрямку формування глобального поділу праці у виробничій та торгівельній сферах. Найбільш яскравою відмінністю, що відрізняє глобальний капіталізм від капіталізму вільної конкуренції є те, що держави не є ключовими суб’єктами аналізу процесу індустріалізації, а найбільш динамічні галузі промисловості організовані у транснаціональні виробничі мережі.

Для продукції, яку виробляли ТНК, характерні були діджиталізація, мініатюризації та персоніфікація, з орієнтацією на задоволення достатньо індивідуальних потреб кожного окремого споживача. У зв’язку тим, що змінився характер МПП в бік поглиблення подетальної і поопераційної спеціалізації та кооперації, ТНК стали мобільнішими, отримавши значні переваги від залучення більш дешевих підрядних робіт, які виконували місцеві компанії.

Третя або сучасна хвиля глобалізації почала інтенсивно розгортатися з 1980 рр. Економічні зрушення, які спостерігались протягом зазначеного періоду, можна назвати безпрецедентними для економічної історії. Серед них прослідковується три найважливіші тенденції: по-перше, велика група країн вийшла на глобальні ринки товарів та послуг; по-друге, серед країн, що розвиваються, спостерігається зниження рівня доходів та зростання рівня бідності; по-третє, в порівнянні переднім періодом, інтенсифікувався процес міжнародної міграції та міжнародного руху капіталу.

Позитивним зрушенням третьої хвилі глобалізації є той факт, що деякі країни „третього світу” змогли використати свої надлишки робочої сили для досягнення порівняльних конкурентних переваг. В „більш глобалізованих” країнах⁴ були значно знижені імпортні тарифи, в середньому на 34 пункти, в порівнянні з 11 пунктами, у „менш глобалізованих” країнах. З початком проведення у „більш глобалізованих” країнах внутрішніх інституційних і макроекономічних реформ, відбулось значне зростання темпів економічного розвитку на рівні 2,9% у 1970-х рр. і 5% - у 1990-х рр. [15] Позитивний ефект від глобалізації підкріплювався програмами розширення освіти, зниженням торгових бар’єрів, стратегічним реформуванням секторів економіки. Таким чином, інтеграція світових товарних ринків починаючи з 1980-х рр. дозволила країнам, що розвиваються, з сприятливим географічним положенням, поміркованою макроекономічною і зовнішньоекономічною політикою, стійки-ми інститутами та інфраструктурою, скористатися із надлишку дешевої робочої сили і створити порівняльні переваги у виробництві окремих товарів і послуг.

Наступною тенденцією, яка пояснює трансформації у світовому господарстві третьої хвилі глобалізації є абсолютне збільшення міжнародного руху капіталу у слаборозвинуті країни за практично незмінної їх частки у світовому обсязі. Промислово розвинуті країни почали поступово ослаблювати контроль за рухом капіталу. Наприклад, Великобританія скасувала його повністю у 1979 р. У зв’язку з нафтовою кризою та проведенням сприятливої політики по відношенню до інвесторів, значна кількість приватного капіталу знову почала рухатись у напрямку країн, що розвиваються. Загальний обсяг капіталу у дану групу країн, зріс від 28 млрд. дол. у 1970-х рр., до 306 млрд. дол. у 1997 р. Разом з тим, змінилась і структура капіталу. Найбільша доля залучених іноземних інвестицій припадає на злиття та поглинання, особливо в результаті приватизації державних компаній: 10 млн. дол. протягом 1970-х рр. та 103 млрд. дол. у 1996р.[15]

Протягом третьої хвилі глобалізації спостерігаються найбільші за останні три століття суперечності, які, з одного боку, вплинули на якісні та кількісні зрушення у розвитку світового господарства, а з іншого, стали основою рушійних сил, які сформували нову глобальну хвилю.

На нашу думку, новизною сучасного етапу глобалізації є масштаби економних протиріч, як основних рушійних сил процесу глобалізації. Якщо протягом попередніх хвиль глобалізації протиріччя мали рушійний характер, і цілком позитивно діяли на загальні темпи розвитку світового господарства, поглиблення МПП, інтеграцію країн на світові ринки, то останні десятиліття сучасного етапу глобалізації, демонструють вкрай гострі їх прояви, які загрожують людству екологічними, політичними катастрофами, системними економічними кризами і масштабними силовими конфліктами.

Глобалізація, за своїми природними властивостями, сприяє порушенню дії основних економічних законів і закономірностей, які спрацьовували протягом століть. Очевидно, що відбувся безпрецедентний перегин протиріч в той бік, коли змінюється функціональна і структурна конструкція світового господар-ства нееволюційним шляхом. Отже, більш детально розглянемо ці протиріччя :

1. Протиріччя між національними і глобальними економічними інтересами. Відбувається посилення взаємозалежності господарських суб’єктів у процесі інтернаціоналізації світового господарства з метою створення глобальної економічної системи, з одного боку, а з іншого, - бажання зберегти національно-державну систему господарювання. Виникає протиріччя суть якого полягає у тому, глобальні процеси обумовлюють скасування одних державних функцій і посилення інших, спрямованих на формування власного стабільного і збалансованого економічного розвитку.

Так, в рамках виробничої спеціалізації, обмін товарами переробної галузі майже повністю витіснив обмін готовими виробами, перетворивши міжнародну торгівлю у комплекс внутрішньогалузевих потоків, які характерні не тільки ТНК, а й державам, що спеціалізуються на виготовлення окремих товарів, або комплектуючих деталях в межах транснаціонального виробничого циклу. У найбільшу залежність від такої форми МПП потрапляють країни, що розвиваються, загальний економічний розвиток яких залежить від розміщення на їх територіях виробничих потужностей транснаціональних мереж і кінцевого попиту на товар.

2. Загострення міжнародної конкуренції. Поглиблюється кооперація і загострюється конкуренція на міжнародних ринках. Утримання балансу між необхідністю поєднувати зусилля декільком господарським суб’єктам в рамках економічних альянсів та отримувати конкурентні позиції є найвиразнішим парадоксом глобалізації, який американський футуролог Дж.Нейсбіт пояснює наступним чином „Чим вищий рівень глобалізації економіки, тим сильніше її найдрібніші учасники”.

На рівні корпорацій, з метою отримання додаткових конкурентних переваг, фірми створюють стратегічні альянси, вдаються до процесів злиття та поглинання, представники малого і середнього долучаються до субконтрактів, аутсорсінгу, виконання підрядних робот. Це дає підстави стверджувати, що глобалізація, поряд з деформуванням ринкових відносин, формує більш складну систему позаринкових зв'язків, в яких поєднані елементи ринкового господарювання, державного регулювання, внутрішньо корпоративного управління та інших неформальних соціальних відносин;

3. Неадекватність регулятивних механізмів рівню розвитку глобалізації світогосподарських зв’язків. Виникає взаємодія двох різнонаправлених координаційних механізмів: вільного ринку та державного регулювання. З розвитком ринкових відносин та експансією ринкових принципів господарювання наприкінці ХХ століття, суб’єкти міжнародної економічної діяльності відчули необхідність у посиленні регулювання. Дана потреба знаходить своє відображення у підтримці державою національних товаровиробників, а також активній побудові наднаціональних механізмів регулювання. Якщо раніше, у капіталістичних суспільствах економічні відносини між бізнес-суб’єктами в більшості випадків не виходили за межі ринку, навіть при державному втручанні, то на сучасному етапі розвитку глобалізації, держава стає активним учасником створення конкурентних переваг у ринковому просторі. Зворотній вплив фірм (ТНК) спостерігається при зростанні їх економічної міцності і проявляється у здатності деформувати державний механізм, шляхом стимулювання корупції, прихованому лобіюванні власних бізнес інтересів, фінансуванні політичних кампаній.

Офіційно пропагуючи принципи ринкового саморегулювання, на практиці держави вдаються до методів прихованого протекціонізму, неофіційних домовленостей, інших позаринкових дискримінаційних по відношенню до інших суб’єктів ринку заходів. Така дифузія властива найбільше промислово розвинутим країнам, де одночасно із проголошенням курсу на лібералізацію, посилюються заходи державного втручання в економіку. Проблема полягає в тому, що конкуренція переноситься до самих міжнародних інститутів регулювання, де як відомо рішення приймаються не на пропорційній основі;

4. Протиріччя між людиною, як споживачем і людиною як, найманим робітником

Праця виступає єдиним фактором виробництва, здатним до само- зайнятості. Саме в даній площині виникає протиріччя між людиною, як споживачем та людиною, як найманим робітником. Глобалізація стимулює транснаціональні корпорації до злиття та поглинання, в той же час, малі та середні фірми, які є основними роботодавцями на ринку праці, не витримуючи конкуренціях з боку ТНК, вимушені включатись у виробничий процес через субконтракти або виходити з ринку. Глобалізація стимулює зростання безробіття. Людина як споживач, від глобалізації економіки та поглиблення МПП безумовно отримує більш якісні та високотехнічні товари і послуги, але як найманий робітник, - не витримуючи високих стандартів праці може втратити свою роботу.

5. Неврегульованість фінансових ринків. Найгострішою проблемою для світового співтовариства залишається неврегульованість фінансових ринків, обумовлених невідповідністю вартості матеріальних активів і нематеріальних прав власності на них. Відслідковувати рух потоків капіталу за умов використання різних видів похідних цінних паперів стає практично неможливим, оскільки сьогодні вони представляють не реальні активи, а виражені у знаковій формі фінансові зобов’язання.

Внутрішнє протиріччя, що властиве ринку капіталу, відображає реальне протиріччя між матеріальними активами і нематеріальними правами власності на ці активи. Будь-який фінансовий інструмент, банківські кредити, корпоративні ціні папери, державні облігації, деривативи повинні спиратись на реальну матеріальну базу. Для акцій компанії на момент їх емісії, такою базою виступає майно компанії, розмір її статутного фонду, вартість обладнання, тощо, на курс акцій, безумовно будуть впливати очікування інвесторів, однак матеріальні активи будуть оцінюватись в першу чергу. При розрахунку реального курсу національної валюти беруть до уваги розміри золотовалютних резервів, та товарне забезпечення.

Використання деривативів, які за призначенням є інструментами зниження ризиків, практично сприяють підвищенню вартості реальних активів, потребують високої кваліфікації учасників фінансових ринків, а також, стимулюють зростання системних ризиків. Масове використання похідних цінних паперів, особливо у „портфелях” інвесторів, унеможливлює їх подальший контроль, знижує можливість оцінки їх реальної вартості, відриває їх від реального сектору економіки.

З іншого боку, фінансові ринки впливають на стан та розвиток реального сектору економіки, так як інвестори, маркетологи, експерти, здійснюють оцінку і приймають рішення стосовно підприємницької діяльності спираючись на показники фондових котирувань. Оперування на фондових біржах не нове явище для світу, однак процес глобалізації надав цьому явищу зовсім інших масштабів. Використання телекомунікаційних та комп’ютерних технологій, сприяло залученню до фінансових ринків значної кількості учасників, які сприяли зростанню віртуальних, нічим не підкріплених операцій, у сотні разів. Таким чином, фінансова сфера замикається сама на собі, створюючи віртуальні гроші, одночасно, відволікаючі інвестиції від реального сектору, сприяє зростанню державних дефіцитів країн-боржників тощо.

Висновки.

1. Становлення глобалізації, як формування єдиної і взаємозалежної господарської цілісності, розпочалось з часів промислової революції в Англії і триває досі. В процесі свого становлення вона пройшла три етапи, які проявились у трьох хвилях (циклах): 1753-1873 рр. (120 років), 1873-1969 рр. (96 років), і з 1969- 2041рр. (прогнозні дані,72 роки). Хвилі економічної глобалізації є різними за часовою тривалістю, але подібними за економічною природою, що підвереджується системністю і повторюваністю її об’єктивних рушійних сил.

2. В процесі аналізу автором виявлені іманентні рушійні сили процесу економічної глобалізації. До них слід віднести розвиток науково-технічного прогресу, змін політичного режиму і наявність демократичних установок в суспільстві, домінування ринкової ідеології та формування глобального ринкового середовища, а також реінституціоналізація світового господарства, яка мала місце на кожному з етапів становлення глобальної економіки.
   
3. Сучасна хвиля економічної глобалізації, яка розпочалась з 80 років ХХ ст., є найбільш потужною в порівнянні з попередніми. Протиріччя, що лежать в основі її рушійних сил, і покликані давати позитивний імпульс розвитку світовому господарству, набувають деструктивного характеру і можуть проявитись у численні гострих проявах, які загрожують людству екологічними, політичними катастрофами, системними економічними кризами і масштабними силовими конфліктами.
   

Найгостріші протиріччя були зафіксовані на ринку праці: між людиною, як найманим працівником і людиною, як споживачем; у характері міжнародної конкуренції на глобальних ринках, у неадекватності дії державних і ринкових механізмів регулювання; у протиріччі державних і глобальних інтересів. Окремі протиріччя виникли на фінансових ринках між матеріальними активами і нематеріальними правами власності на них.

4. Останній хвиля глобалізації виявила низку соціально-економічних трансформацій у світовому господарстві, які стали результатом глобальних економічних протиріч. З метою уникнення негативних наслідків подібних перетворень в рамках держави, на глобальних ринках, у взаємовідносинах між державою та ТНК, або при формування глобальних регулятивних механізмів, на нашу думку, необхідно здійснити адекватну інституціоналізацію сучасних трансформаційних процесів глобалізації. Майбутній стійкий і стабільний стан країн світу, залежатиме не тільки від вміння врівноважити асиметрії глобального розвитку, а й вдало подолати і інституціоналізувати її господарські дифузії.


Додаток №1

Рисунок 1 Іманентні рушійні сили процесу економічної глобалізації


ІМАНЕНТНІ РУШІЙНІ СИЛИ



Джерело : Складено автором на основі [22]

ЛІТЕРАТУРА


1. Кун 1977. Кун Т. Структура научных революций. М., 1977.

2. Perez-Perez C. Structural Change and Assimilation of New Technology in the Economic and Social System\\ Long Waves in the World Economy. London 1984; Глазьев С.Ю.Теория долгосрочного технико-экономического развития. М.1993

3. Шлезенгер А.М.Циклы американской историю М.1992, Поляков Л.В. Модернизационный процесс в Росси: социальные сдвиги и кризисы идентичности: Диссертация в форме научного доклада на соискании учёной степени доктора философских наук.М.,1994.

4.В.И.Пантин, В.В.Лапкин. Философия исторического прогнозирования: ритмы истории и перспективы мирового развития.- Дубна Феникс+ ,2006.448с.

5. Обзоры мировой экономики и финансов. Перспективы развития мировой экономики. Сентябрь 2005 года. Институциональное строительство. С.131. imf.org.

6. Klingberg F.L. Cyclical Trends in American Foreign Policy Moods: The Unfolding of America’s World Role. Lanhman, Md., 1983.

7. Синцеров Л. Длинные волны глобальной интеграции //МэиМО. 2000, №5, с.57с. 58.

8. Meddison A. The World Economy: A Millenium Perspectives. Paris, 2001. P. 363; Bairoch P., Kozul-Wright R. Globalization Myths: Some Historical Reflections on Integration, Industrialization and Growth in the Wоrld economy. UNCTAD, 1996. P. 7.

9. Bairoch P., Kozul-Wright R., Р. 11-12.

10. Kenwood A.G., Lougheed A.L. The Growth of the International Economy, 1820-2000. L. 1999. P.8-9.

11. Hobson J.A. Imperialism. L. : Allen and Unwin , [1902] 1938.

12. Hobsbawm E.J. Industry and Empire.L : Weidenfeld and Nicolson, 1968.

13. Mussa M. Factors Driving Global Economic Integration. IMF, August, 2000, P.38.

14. Bergsten C.F. (ed.) The Future of the International Economic Order: An Agenda for Research. Lexington, MA : Lexington Books, 1973.

15. Мировая экономика. Глобальные тенденции за 100 лет. Под ред. И.С. Королёва, 2003, с.34

16. Masson P. Globalization: Facts and Figures. IMF Policy Discussion Paper. October 2001. P.6

17. Crafts N. Globalization and Growth in the Twenties Century. IMF,2000. P.27.

18. Meier G.M. Seers D. (eds.) Pioneers of Development. N.Y.: Oxford University Press.1984. Р.4

19. Myrdal G. Economic Theory and Undeveloped Regions. L.: Methuen, [1957], 1965.

20. Porter. M. The Competitive Advantage of Nations. N.Y. Free Press. 1990; Reich R.B. The Work of Nation : Preparing Ourselves for 21-st century Capitalism. N.Y. Knopf, 1991.

21. Foreign capital stock/ development country GDP: Maddison (2001).

22. Глобализация, рост и бедность. Построение всеобщей мировой экономии. Весь мир, 2004. с.49