Geum.ru

Інструменти впливу на валютний курс у системі державного регулювання економіки 57 > 4 Глобалізація фінансових ринків І трансформація ролі нбу у регулюванні валютного курсу 69 Чинники вибору курсового режиму в умовах глобалізації 87

Вид материалаДокументы

Содержание


Теоретико-методологічні основи дослідження
Висновки до розділу 1
Курсоутворення та його фактори в умовах глобалізації
Подобный материал:
1   2   3   4   5

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ


1.1. Системний підхід до регулювання валютного курсу

Гострота проблеми ефективного регулювання валютного курсу (ВК) обумовлює важливість методологічно-виваженого та науково-обґрунтованого підходу до дослідження цього процесу. Низка глобальних валютних потрясінь останнього десятиріччя, труднощі прогнозування і здійснення цілеспрямованої корекції курсових співвідношень, складність вибору оптимальної міри гнучкості валютного курсу та механізму курсоутворення засвідчують послаблення ефективності сучасних теорій формування і регулювання ВК. Тим часом, недостатня ефективність регулювання ВК в процесі реалізації валютно-курсової політики (ВКП), веде до послаблення загального регулюючого впливу держави, її неспроможності забезпечити збалансований економічний розвиток.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.


Так, програма уряду України, під яку у листопаді 2008 р. було надано дворічну стабілізаційну кредитну лінію у розмірі 11 млрд СДР (приблизно 16,4 млрд дол. США під 3,7 % річних, термін погашення першого транша – 5 років), передбачала комплекс погоджених з МВФ антикризових заходів, а саме: стабілізацію фінансової системи країни через рекапіталізацію банків, посилення фіскальної політики, ужорсточення контролю за дефіцитом платіжного балансу, жорстку монетарну політику, курсову стабільність. Позитивне значення кредитів від МВФ полягає, насамперед, у наданні позитивного інформаційному сигналу приватним інвесторам та іншим МФО.

Тим часом, в умовах валютно-фінансової кризи 2007-2008 рр. склалися передумови для зміни ролі МВФ від „пожежної служби", що приходить на допомогу країнам до "каменяра", який допомагає відбудовувати світову економіку. Для посилення ролі МВФ було запропоновано нову стратегію регулювання глобальної економіки, яка ґрунтуватиметься на п'яти опорах (принципах). Планується запровадити новий тип кредитування з метою забезпечення короткими грошима окремі країни і вирішення проблем з ліквідністю, а також збільшення фондів МВФ. До інших принципів відносяться розуміння того, як у низці країн виникли економічні „бульбашки", нагляд за новою регуляторною політикою у фінансовому секторі, а також розробка нової, більш простої і ефективної „архітектури" глобальної економіки.

Сучасна валютна криза наочно продемонструвала існування низки ризиків і загроз з боку фінансової глобалізації для національних валютно-фінансових систем, а саме:
  • зростання ризиків нецільового використання фінансових інструментів, валютних спекуляцій і фінансових махінацій тощо;
  • посилення деструктивного впливу на національний грошовий обіг з боку валют провідних держав;
  • загострення конкуренції між національними валютами;
  • зростання загрози спекулятивних атак на національну грошову одиницю (оскільки інтернаціональний капітал практично не обмежений у своїх спекулятивних манерах);
  • збільшення загрози неконтрольованого руху фінансових ресурсів через кордони країни.
  • Вырезано.
  • Для заказа доставки полной версии работы
  • воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Підсумовуючи, можна висунути низку тверджень. По-перше, відсутні чіткі причинно-наслідкові залежності між соціально-економічними характеристиками країни та обраним режимом ВК. Невизначеним є і результативний вплив певного курсового режиму на подальший розвиток країни. По-друге, для індустріально розвинених країн режим плаваючого ВК виглядає більш привабливим з погляду необхідності стимулювання економічного зростання і захисту від зовнішніх шоків. По-третє, у менш розвинених країнах зберігається висока небезпека уповільнення темпів їх розвитку у разі виходу курсової динаміки з-під контролю ЦБ. В четверте, для транзакційної економіки досить ефективною в макроекономічному плані слід визнати практику офіційного проголошення режиму гнучкого валютного курсоутворення за збереження на практиці контролю за курсовою динамікою, що дозволяє вирішити проблему захисту від зовнішніх шоків та одночасно підтримати валютну стабільність.

З нашої точки, виходячи з необхідності посилення пруденційного і антициклічного характеру ВКП, курсовий режим має розглядатися як складова антициклічної політики, що робить необхідним включення до переліку критеріїв його вибору фази циклу, на якій знаходиться країна. В руслі рекомендацій неокласичного синтезу в умовах економічного піднесення доцільно підвищення гнучкості ВК і розширення сфери дії ринкових інструментів, за погіршення економічної ситуації – посилення контролю ЦБ за курсовою динамікою з метою використання його в якості стабілізуючого монетарного і стимулюючого економічного інструменту. Проте в трансформаційній економіці недостатній рівень розвитку ринкових механізмів та структурні дисбаланси накладають свої вимоги щодо вибору курсового режиму. Так, висока вірогідність валютної нестабільності та падіння темпів економічної динаміки, низький рівень довіри до ЦБ, недостатня ефективність інструментів регулювання ВК роблять запровадження режиму фіксованого ВК вкрай ризикованим у фазі спаду, навіть якщо за всіма іншими показниками країна потребує фіксації ВК. Натомість в умовах економічного піднесення сприятливі прогнози щодо розвитку економіки та стану її платіжного балансу, високий рівень операційної автономії та незалежності ЦБ, наявність дієвих інструментів впливу на ВК забезпечать ефективне підтримання режиму як гнучкого, так і фіксованого ВК. В цілому ж у період ринкових трансформацій та структурних зрушень потреба у надійному якорі монетарної політики, як правило, переважає потребу захисту від зовнішніх шоків (досвід, наприклад, Китаю, Індії, країн Балтії). Це визначає домінування режиму фіксованого ВК у трансформаційних країнах. Однак для уникнення частої зміни режиму ВК відповідно до циклічності розвитку економіки, що може не завжди позитивно позначитися на довірі до ЦБ та інституційному устрої країни, ЦБ запроваджують де-юре плаваючий режим, залишаючи його де-факто фіксованим. Це дозволяє ЦБ за потреби корегувати ступінь регульованості ВК без офіційної зміни режиму. На нашу думку, саме неможливість передбачити тип майбутніх шоків і необхідність використання переваг як фіксованого, так і гнучкого курсу без порушення офіційно взятих на себе зобов’язань визначає вибір ЦБ на користь «подвійного» режиму.

Таким чином, на сучасному етапі глобалізації зростає значення інституційних чинників вибору курсового режиму – рівня розвитку валютної та фінансової сфер економіки, механізмів самозбалансування, ступеня незалежності ЦБ і його регуляторних можливостей, прозорості реалізації валютної політики тощо. Крім того, вибір режиму ВК має здійснюватися у відповідності не лише до поточної економічної ситуації, а й з урахуванням минулого досвіду регулювання ВК та економічних прогнозів для вибору такої міри гнучкості ВК, яка дозволить попередити виникнення розбіжностей між курсовою динамікою та соціально-економічними параметрами країни, що вимагає посилення прогнозної й аналітичної складової процесу вибору режиму ВК.


Висновки до розділу 1
  1. Сфера валютного обігу є одним з найважливіших сегментів ринкової економіки, а ВК є одним з основних інструментів і показників розвитку країни в умовах глобалізації. Однак через різні обставини ефективність регулювання ВК для досягнення стратегічних цілей економічного розвитку не відповідає регулятивному потенціалу, що закладений у ВК. Головна проблема сьогодні полягає у відсутності системного підходу до дослідження регулювання ВК, що має властивості складної системи.

2. Формуючи підходи до регулювання ВК необхідно спиратися на сукупність наукових теорій, які підтвердили свою практичну значимість на різних етапах історичного розвитку, враховуючи поточні умови розвитку країни. Більшість сучасних теорій регулювання ВК ґрунтуються на факторному аналізі процесу курсоутворення. Однак надмірна формалізація не достатньо добре відповідає логіці економічних процесів та сутності економічних явищ. ВК є специфічним утворенням, що віддзеркалює не лише взаємодію окремих факторів, а й сукупність інституційних умов і правил його формування, складні нелінійні взаємозв’язки між різноманітними економічними процесами. Тому при визначенні напрямів регулювання ВК необхідно не лише виокремлювати довгострокові тренди, а й розробляти способи логічного пояснення їх взаємообумовленості з динамікою соціально-економічних параметрів, а також враховувати розуміння цих процесів учасниками валютного ринку. Теоретико-методологічною основою дослідження регулювання ВК слід визнати системний підхід на основі неокласичної теорії та неоінституціоналізму в поєднанні з економетричним аналізом і використанням математичних методів.

3. Регулювання ВК – це впорядкування валютних відносин в процесі формування вартісних характеристик національної валюти та її використання для забезпечення оптимальної курсової динаміки. Запропоноване визначення акцентує увагу на сутності регулювання ВК як впорядкуванні валютних відносин і водночас дозволяє трактувати регулювання ВК як процес цілеспрямованого забезпечення оптимальної курсової динаміки для економічної системи за будь-якого впливу внутрішніх та зовнішніх чинників.

4. Регулювання ВК можна представити у вигляді дворівневого циклічного процесу, в якому постійно проявляються взаємозв’язки між курсовою динамікою та соціально-економічними параметрами країни, особливості і закономірності дії факторів курсоутворення, специфічні риси відносин між органами монетарної влади і суб’єктами валютного ринку. Ці складові характеризують вплив різних сфер економічних відносин і стають окремими елементами при дослідженні регулювання ВК, що дозволяє визначити основні напрями його вдосконалення.

5. Різноманітні взаємозалежні процеси, що переплітаються (відтворювальні, фінансові, організаційні, інформаційні), надають особливої складності регулюванню ВК. Багатоаспектність процесу регулювання ВК означає, що для забезпечення оптимальної курсової динаміки недостатньо застосовувати інструменти, що діють виключно на ВК. Потрібне застосування інструментів, які охоплюють сферою свого впливу основні умови процесу формування ВК, а також ті чинники, які безпосередньо не пов’язані з валютними відносинами, але мають велике значення для перебігу економічних процесів, а тому позначаються на змінах ВК. Таким чином, у діяльності НБУ щодо регулювання ВК з метою досягання цілей загальноекономічної політики мають органічно поєднуватися курсоутворюючі і курсозабезпечуючі інструменти на основі координації дій НБУ, органів державного регулювання, що мають повноваження у сфері регулювання ВК, фінансових установ і організацій.
  1. Інструменти регулювання ВК діють на таких рівнях: державне регулювання, ринкове саморегулювання, підприємницьке регулювання. Це дозволяє формулювати висновки і пропозиції щодо регулювання ВК на основі аналізу макро- і мікроекономічних, інституційних, психологічних факторів, які реалізуються через діяльність суб’єктів валютних відносин і кон’юнктуру валютного ринку, та державних регуляторів у нерозривній єдності з завданнями макроекономічного регулювання.

7. Глобалізація змушує НБУ відмовитися від низки традиційних функцій, водночас ставлячи необхідність вирішення принципово нових завдань. Це зумовлює потребу не лише радикальної перебудови системи регулювання ВК, а й формування відповідного інституційного середовища. Зважаючи на інерційність останнього процесу глобалізація може розглядатися як шоковий чинник для процесу регулювання ВК. Роль НБУ у регулюванні валютного курсу в умовах глобалізації має бути спрямована на упередження кризових тенденцій та забезпечення стійкості національної грошової одиниці до впливу внутрішніх і зовнішніх короткострокових дестабілізуючих чинників.

8. Вибір режиму ВК в умовах глобалізації відбувається під впливом двох сторін одного протиріччя – стабільності і гнучкості. З одного боку, невпинне зростання відкритості економіки і необхідність захисту від негативного впливу зовнішніх шоків посилює потребу у вищій гнучкості ВК, з другого боку, у період структурних трансформацій особливо гострою стає потреба у збереженні відносно стабільного ВК. Це унеможливлює однозначний вибір оптимального режиму ВК, що на практиці веде до виникнення розбіжностей між де-юре проголошеним і де-факто існуючим режимом ВК.


Основні наукові результати розділу опубліковані в працях [9; 10; 11; 14; 15; 16; 17; 175].


РОЗДІЛ 2

КУРСОУТВОРЕННЯ ТА ЙОГО ФАКТОРИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


2.1. Фактори формування вартісної основи валютного курсу

У економічній літературі загальноприйняте, що вартісною основою валютного курсу є внутрішня купівельна спроможність валют, яка виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції. Як зазначається у підручнику Л. Н. Красавіної, „ця економічна вартісна категорія (валютний курс. – Я. Б.) властива товарному виробництву і виражає виробничі відносини між товаровиробниками і світовим ринком. Тому вартісна основа валютного курсу обумовлена тим, що у кінцевому результаті інтернаціональна ціна виробництва, що лежить в основі світових цін, базується на національних цінах виробництва…” [139, C. 46]. Принциповим моментом цього підходу є визнання змін національного цінового рівня головною передавальною ланкою імпульсів з монетарної та реальної сфери економіки до ВК. Отже на передній план аналізу процесів формування вартісної основи ВК висувається дослідження специфіки взаємозв’язків між ВК та цінами.

Теоретико-методологічним підґрунтям для розвитку таких поглядів слугує теорія паритету купівельної спроможності (ПКС). Вона ґрунтується на міжнародній версії закону єдиної ціни, згідно з яким, абстрагуючись від транспортних витрат, ідентичні товари у різних країнах повинні мати однакові ціни, якщо їх перерахувати в одну валюту [325, P. 4]. Теорія ПКС має глибокі історичні корені, адже питання пошуку вартісної основи обмінного курсу національної грошової одиниці піднімалося ще на початку ХІХ ст. у працях Дж. Уітлі [325, P. 204], В. Блейка і Д. Рікардо [цит. за: 3, C. 646]. Найвищого розвитку теорія ПКС набула у працях шведського вченого Г. Касселя та Дж. Кейнса.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

В залежності від авторського розуміння напряму причинно-наслідкових зв’язків між змінами ВК та цін для характеристики їх зв'язку обирається або передавальний, або коефіцієнт трансформації [див. наприклад, 172, С. 43]. На наш погляд, в трансформаційній економіці, де домінують внутрішні шоки, найчастіше первинними є зміни цінового рівня, що обумовлюють накопичення ре- або девальваційного потенціалу, величина якого залежить від трансформаційного коефіцієнту. В наступному періоді реалізація цього потенціалу та результативні «стрибки» ВК позначаться на цінах із силою, що характеризує передавальний коефіцієнт. Такий характер зв’язку між цінами та ВК має ознаки циклічності, що робить його подібним до моделі мультиплікатора-акселератора, розвинутої в неокейнсіанських концепціях. При цьому якщо в останніх початковий імпульс автономних інвестицій має поступово затухаючий характер, то цикл інфляція – девальвація – інфляція може набути самопітримуючогося характеру (інфляційно-девальваційна спіраль).

Також з (2.4) випливає, що фактором ВК слід вважати не стільки відносний рівень доходів у суспільстві, скільки співвідношення темпів зростання заробітної плати з темпами ВВП. Це пов’язано з тим, що вплив підвищення заробітної плати на курсову динаміку реалізується двома каналами. Перший — через збільшення собівартості неторговельних товарів, другий – через випереджальні темпи розширення споживчого попиту (так званий „ефект доходу”). За відсутності пропорційності у темпах зростання ВВП і заробітної плати підвищення останньої за обома каналами сприятиме зростанню цін неторговельних товарів і обумовлюватиме зміцнення національної валюти.

Певних уточнень традиційних поглядів потребує і взаємозалежність між ВК та грошовою масою. Загальновизнаним є той факт, що прискорені темпи зростання грошової маси є вагомим фактором розгортання інфляційних та девальваційних процесів у країні. Однак зазначені процеси відбуваються не одночасно – у ситуації внутрішнього шоку (зокрема, зміни продуктивності праці під впливом НТП), розширення грошової маси на короткострокових інтервалах часу більшою мірою трансформується у пришвидшення темпів інфляції, і лише після зменшення купівельної спроможності національної валюти активізуються процеси „втечі” від неї  і падіння попиту економічних суб’єктів на національну валюту спричиняє її девальвацію.

Разом з тим, нарощування грошової маси в обігу в умовах низькомонетизованої економіки є необхідною умовою підтримання високих темпів економічного зростання. Тому що, по-перше, зі зростанням загального рівня доходів підвищується і реальний попит на гроші; по-друге, збільшуються кількість і середній розмір економічних угод, що потребує додаткового обсягу грошової маси в обігу; по-третє, із прискоренням НТП подовжуються технологічні ланцюжки у виробництві і збільшується обсяг інформації, потрібної для виробництва окремого товару, що об’єктивно підвищує його собівартість і ціну. Таким чином, економіка, що активно розвивається, потребує більшої кількості грошей для обслуговування товарного обігу. Задоволення в повному обсязі реального попиту на гроші і високі темпи зростання реального ВВП дозволяють підтримати баланс на товарно-грошових ринках, що є важливою умовою стабільності цін та валютного курсу.

Отже розширення грошової маси в обігу може ініціювати: по-перше,  реальне зміцнення валюти (внаслідок прискорення інфляції в короткостроковому періоді і зростання ВВП – у довгостроковому); по-друге, девальвацію валюти в результаті порушення зовнішнього балансу, якщо темпи зростання ВВП відставатимуть від темпів розширення споживчого попиту, задоволення якого відбуватиметься за рахунок імпортних поставок.

Існування різноспрямованих каналів впливу монетарної експансії на динаміку реального ВК не дозволяє однозначно визначити напрям його зміни за переходу ЦБ, наприклад, до стимулюючої монетарної політики. Так само високі темпи зростання доходів населення і ВВП теоретично можуть супроводжуватися як ревальвацією, так і девальвацією реального ВК залежно від співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та заробітної плати, імпортозалежності економіки тощо.

Окрім зазначених факторів курсової динаміки слід врахувати також посилення дії нових факторів та появу тенденцій, що впливають на формування ВК в епоху становлення інформаційного суспільства. Передусім це стосується інноваційних процесів, реалізації урядових програм на їх підтримку, відповідних структурних зрушень та інституційної трансформації економічних систем. Узагальнивши результати досліджень західних фахівців щодо дії цих факторів ми сформували наступні положення:
  • на сучасному етапі реальний ВК залишається функцією від диференціалу продуктивності, але суттєво змінюється лише в ситуації неочікуваних шоків продуктивності, що виникають внаслідок поширення інновацій [288];
  • збільшення державних витрат та інтенсифікація процесів поширення інновацій сприяє зміцненню національної валюти;
  • збільшення питомої ваги витрат на національні торговельні товари у загальному обсязі споживчих витрат підсилює девальваційний вплив пришвидшеного зростання продуктивності праці у торговельному секторі, що частково компенсує її непрямий ревальваційний вплив [318]. Це пояснює відсутність в окремих випадках прямого зв’язку між підвищенням продуктивності праці та ревальвацією валюти;
  • ревальваційні процеси позитивно залежать від рівня розвитку ринкових відносин у країні, ефективності державного антимонопольного регулювання, якості національних товарів 1, що сприяють кращій збалансованості товарно-грошових ринків.

Виявлена неоднозначність і складність причинно-наслідкових залежностей між змінами факторів формування ВК і курсовою динамікою вимагає уточнення підходів до розуміння її вартісної основи. На нашу думку, виконати це завдання дозволить застосування теоретичних надбань класичної політичної економії (насамперед, в частині марксистської теорії, що пропонує російський науковець О. Буторина [45, C. 117–120]), та інституціонального підходу. В цьому контексті, базуючись на ставленні до грошей як до особливого товару – всезагального еквіваленту, валюта має дві властивості – споживчу та мінову вартість. Під міновою вартістю валюти як особливої форми грошей слід розуміти кількість суспільно корисної праці, яку вона втілює. По суті мінова вартість валюти — це її купівельна спроможність, яка виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, капітали.

Споживча вартість валюти – це її здатність бути грошима, тобто виконувати функції грошей. Учасники товарно-грошових відносин завжди цінували не лише властивість грошових одиниць бути обміненими на товари та послуги, а й їх здатність виконувати функції міри вартості, платежу і накопичення скарбів. Ще у XVI ст. англійський банкір Т. Грешем зазначав, що „погані” гроші витісняють з обігу „гарні”. Тобто навіть за однакової купівельної спроможності різні види грошових одиниць можуть мати неоднакову корисність з позиції економічних агентів. Вона залежить від можливості швидко продати або обміняти одну валюту на іншу чи фінансові активи у великих обсягах за мінімальних і передбачуваних витрат. Це знайшло своє відображення у існуванні різних режимів використання валюти (неконвертовані, частково і повністю конвертовані валюти).

Конвертованість характеризується сферою обігу валюти, обсягами операцій з нею на товарних, фондових і валютних ринках, кількістю валют, до яких вона безпосередньо котирується, та нерозривно пов’язана з інституційними характеристиками країни та суб’єктивно-психологічними чинниками прийняття рішень. Тобто визнаючи, що в процесі порівняння економічними агентами національних грошових одиниць з валютами інших країн велику роль відіграє їх купівельна спроможність, слід акцентувати увагу і на значенні конвертованості для формування попиту на національну валюту. Конвертованість залежить від сукупності рішень економічних агентів, які оцінюють за власними критеріями вигідність використання тієї чи іншої валюти у міжнародних операціях на світовому ринку. В свою чергу, прийняття рішень детермінується не лише офіційними нормами, а й неформальними правилами, залежними від соціокультурних та психологічних чинників. Таким чином формується постійний і географічно диверсифікований попит на національну грошову одиницю з боку суб’єктів міжнародної економіки, який забезпечує її поширення каналами міжнародного обігу.

Саме конвертованість та купівельна спроможність валюти як характеристики її споживчої і мінової вартості у нерозривній єдності та взаємодії визначають ту вартісну основу, на якій формується валютний курс. Проте на відміну від ціни звичайного товару ВК, складаючись на основі комплексу фундаментальних економічних показників та інституційних факторів, може не лише відриватися від вартісної основи, а й впливати на неї. Наприклад, зниження ВК або його різкі коливання ведуть до падіння попиту на валюту, що може негативно позначитися на її конвертованості. А інфляційні наслідки девальвації знижують купівельну спроможність валюти. Натомість виважена курсова динаміка сприяє як розширенню попиту на валюту і активнішому використанню її у міжнародних розрахунках, так і збалансованому економічному зростанню, що веде до розширення пропозиції якісних товарів та послуг. У підсумку складаються необхідні передумови для підвищення конвертованості валюти і її купівельної спроможності.

Такі специфічні взаємовідносини між ВК та його вартісною основою особливо яскраво проявляються в економічній системі, що динамічно розвивається. Тому в Україні, яка у 2000-2007 рр. демонструвала високі темпи зростання ВВП, у 2008 р. зазнала потужної кризи, забезпечення економічно обґрунтованої динаміки ВК та зміцнення вартісних основ грошової одиниці слід визнати взаємопов’язаними завданнями. При цьому стратегічна пріоритетність останнього завдання зумовлює необхідність використання ВК як економічного інструмента.

Вагома залежність мінової вартості валюти від відносного цінового рівня визначає доцільність використання індексу РЕОК як індикатора відповідності курсової динаміки стану соціально-економічних параметрів країни. Для визначення кількісних характеристик зв’язку між номінальним та РЕОК нами модифікована залежність (2.4). В трансформаційній економіці для спрощення вважаємо за можливе спиратися на курсове співвідношення національної валюти до іноземної, чия питома вага у зовнішніх розрахунках, внутрішніх валютних операціях, МР є найбільшою, що відповідно найсуттєвіше змінює НЕОК як основного фактора РЕОК. Для України на поточному етапі – це долар США.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Прибутковість і ризикованість облігацій є функцією рівня інфляції, національних процентних ставок та залежить від їх кількості в обігу, що визначає вагомий вплив на рух капіталів боргової політики уряду. У цьому зв’язку сформувалася так звана фіскальна теорія премії за валютний ризик. Основним предметом її дослідження є взаємопов’язаність рівноваги інвестиційних портфелів резидентів та нерезидентів і структури національної грошової бази на основі правила Грінолса і Турновскі. За цим правилом у двосекторній моделі економіки питома вага національних облігацій у приватних інвестиційних портфелях є пропорційною частці національних (приватних і державних) облігацій у загальному обсязі грошової бази, що підтримується на постійному рівні [307, P. 21]. Так, в ситуації незбалансованого бюджету уряд може прийняти рішення провести додаткову емісію державних облігацій, що підвищить їхню ризикованість і приведе до скорочення їх кількості в інвестиційних портфелях. Відповідно зміняться обсяги національної грошової бази, процентні ставки, ВК. В цьому контексті уряд набуває певних можливостей щодо впливу на ВК.

Останнім часом волатильність ВК активно досліджується мікроструктурною теорією фінансів, яка виникла на початку 1990-х років і нині посідає одне з центральних місць серед теоретико-методологічних підходів до пояснення закономірностей короткострокової поведінки ВК [279; 360; 315; 316]. Її засновники М. Еванс та Р. Лайонс вважають, що головну роль у процесі курсоутворення відіграють особливості торговельного механізму та інформаційно-інституційної структури валютного ринку, а саме: рівень інформаційної прозорості 2 та механізм поширення інформації в умовах інформаційної асиметрії 3, що обумовлює інформаційну неоднорідність учасників валютного ринку.

У цілому процес формування ВК відповідає неокласичній моделі ринкового ціноутворення: ВК встановлюється на основі співвідношення попиту та пропозиції валютних коштів, що формується у процесі валютних торгів. Проте на сучасному валютному ринку процес котирування організований таким чином, що ще до початку торгів дилерами акумулюються заявки на купівлю-продаж валюти за курсами, які визначаються із врахуванням результатів попередніх торгів. Ці потоки заявок на купівлю-продаж валюти, за своєю суттю, є агрегованими попитом та пропозицією валюти, в яких у розпорошеному вигляді вже міститься інформація про майбутній ВК. У процесі валютних торгів встановлюється таке значення ВК, яке врівноважує агреговані зустрічні потоки заявок, а отже – збалансовує потоки валютних коштів.

Для визначення найбільш вагомих факторів, які обумовлюють зміну ВК у короткостроковому періоді (протягом однієї торгової сесії), М. Еванс та Р. Лайонс запропонували таку факторну залежність [315, C. 58; 230]:

, (2.12)

де  – зміна спот-курсу;

 – блок макроекономічних змінних: і – номінальні процентні ставки, m – грошова пропозиція, z — інші змінні;

 – мікрозмінні: Х – потік заявок, І – чиста позиція валютного дилера, Z – інші змінні;

 – структурні параметри;

 – стандартна похибка.


За результатами регресивного аналізу було встановлено, що вплив макроекономічних показників на поведінку ВК протягом торгової сесії є достатньо слабким, щоб знехтувати ним. Тому зміни ВК протягом дня залежать в основному від зміни різниці національної та світової процентних ставок і міждилерських потоків заявок на купівлю-продаж валюти протягом дня.

Залежно від розуміння механізму курсоутворення у межах мікроструктурної теорії можливо виділити два підходи: позиційний та інформаційний (inventory and information approach). Позиційний підхід зосереджується на механізмі збалансування потоків валютних коштів за рахунок проведення дилерами валютних операцій. При цьому вважається, що спекулятивні мотиви і проблема інформаційної асиметрії відсутні. У цій ситуації дилери будуть коригувати свою довгу (коротку) позицію шляхом купівлі (продажу) валюти, а не коштом зміни котирувань. Зниження (підвищення) останніх відбудеться внаслідок коливань у обсягах потоків заявок на купівлю (продаж) валюти. Отже, динаміку ВК можна подати у вигляді монотонно спадної функції від дилерської позиції: якщо остання подовжується, то ВК набуває імпульсу до зниження і навпаки.

Інформаційний підхід досліджує вплив на процес курсоутворення інформаційної структури валютного ринку, зокрема ситуації інформаційної асиметрії. Як правило, поінформовані дилери можуть досить точно визначити момент, коли ціна піднялася достатньо високо, щоб отримати найбільшу вигоду від продажу валюти, і момент, коли ціна опустилася достатньо низько, щоб розпочати її купувати. Бажаючи приховати від інших учасників свою інформацію і сформовані позиції, вони розширюють спред між курсами купівлі-продажу валюти (bid/offer spread) і активно діють лише в періоди високої мінливості ВК – на початку та в кінці торгового дня (з цих причин крива інтенсивності щоденних торгів набуває вигляду U-кривої). Менш інформовані дилери намагаються зменшити свої збитки також за рахунок збільшення спреду [21, C. 19-20].

В цих умовах спред між курсами купівлі та продажу валюти стає однією з ключових характеристик валютного ринку, оскільки є оптимальним для балансування ризику-доходу дилерської позиції, відбиває ступінь асиметричності інформації і конкуренції на ринку, опосередковано свідчить про величину валютного ризику, пов’язаного з волатильністю ВК (чим ширше спред, тим вища курсова волатильність і більші валютні ризики). Великі значення спреду притаманні „вузькому” або „перегрітому” валютному ринку.

Таким чином, курсоутворення на сучасних валютних ринках значною мірою залежить не лише від об’єктивних економічних тенденцій, а й від суб’єктивно-психологічних факторів. За вдалим висловом західних науковців, ВК — це не лише результат новин або економічних показників, а сукупність емоцій, очікувань та логіки торгівлі [365, P. 121]. З позицій інформаційного підходу для зміни ВК у бажаному напрямі дилерам взагалі не обов’язково розпочинати купівлю-продаж валюти. Досить поширити певну інформацію на ринку, щоб ініціювати потік заявок, які змінять котирування у потрібному напрямі [349]. Такі інформаційні методи впливу на валютний ринок останнім часом використовують ЦБ розвинутих країн, які завчасно оприлюднюють свої наміри щодо валютної політики та можливі заходи її реалізації.

Незважаючи на оригінальність підходів мікроструктурної теорії до розуміння процесу формування ВК її початкова версія мала низку недоліків. Зокрема, інформаційні сигнали, які спонукають учасників ринку купувати чи продавати валюту, слабко ув’язувалися зі станом реальної економіки. Так само поза увагою залишався факт зворотного впливу отриманої та проаналізованої суб’єктами валютного ринку інформації на динаміку інших вагомих факторів ВК, таких як динаміка монетарних агрегатів, темпи споживчої інфляції, обсяги інвестицій, темпи ВВП тощо. Розгляд валютного ринку як відносно замкненої системи у відриві від реального сектору економіки вочевидь не відповідає дійсності. У зв’язку з цим у праці М. Еванса та Р. Лайонса „Мікромодель валютної динаміки” (2004) [259] була запропонована “нова” мікроструктурна теорія, де зроблена спроба поєднати вплив на процес курсоутворення особливостей торгового механізму та інформаційної структури валютного ринку з впливом ключових макроекономічних змінних (в якості теоретико-методологічного підґрунтя для такого синтезування було використано ефект Балаша–Самуельсона).

Головною ідеєю „нової” мікроструктурної теорії стало положення, що потоки заявок на купівлю-продаж валюти, обслуговуючи потреби суб’єктів господарювання в іноземній валюті, у такий спосіб відбивають перебіг процесів у реальній економіці. Це забезпечує опосередкований вплив останніх на процес формування ринкового ВК. Дійсно, обсяги купівлі-продажу іноземної валюти окремою фірмою залежать від обсягу її експортно-імпортних операцій (імпорту сировини, напівфабрикатів, енергоносіїв чи нового обладнання і технологій та експорту продукції) та безпосередньо пов’язані із показниками економічної діяльності, у тому числі рівнем продуктивності праці. Відповідно зміни у потоках валютних коштів, що відбиваються у сукупному обсязі валютних операцій усіх установ та організацій, можуть свідчити про стан економіки в цілому.

Спираючись на ідеї мікроструктурної теорії фінансів та низку причинно-наслідкових закономірностей, що пов’язують продуктивність праці із запасом капіталу в країні та його розподілом між галузями, виникає можливість окреслити механізм зв’язку у процесі курсоутворення факторів макро- і мікрорівня економіки. Основною ланкою цього механізму є сприйняття й аналіз інформаційних сигналів щодо реального стану економіки суб’єктами господарювання й валютними дилерами, що віддзеркалюється у змінах потоків їхніх заявок на купівлю-продаж валюти та валютних позиціях.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Валютна, фондова, банківська кризи в умовах дестабілізації ринку нерухомості, рецесії будівництва та загального погіршення внутрішньої і зовнішньої макроекономічної ситуації стали логічним результатом функціонування моделі економіки на основі інвестиційного і споживчого попиту за рахунок зовнішнього кредитування. Після періоду прив’язки курсу гривні, відставання динаміки доходів від поточних видатків і інвестицій розпочалося відновлення об'єктивних співвідношень між ціною національної валюти, вартістю житла, доходами населення і обсягами іпотечного кредитування, які були деформовані активними зовнішніми запозиченнями, а розрив між РЕОК та РРОК починає зменшуватися за рахунок пришвидшеного зростання цін. Подібний сценарій розгортання подій спостерігався протягом 2008 р. в жорсткому варіанті – в Казахстані і в більш м'яких варіантах – в країнах Балтії і Росії.

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що наростання макрофінансової нестабільності в Україні наприкінці 2008 р. пов’язане, насамперед, з інерційністю ВКП, що послаблювало її адекватність стратегічним завданням та можливостям розвитку національної економіки. Зважаючи на ймовірність несприятливих тенденцій розвитку світової економіки в найближчі роки 4, створюються підстави для реальних ризиків затягування української економіки у тривалу економічну рецесію. Для їх подолання невідкладним завданням стає перегляд концепції ВКП, яка має не лише протидіяти поточним ознакам нестабільності, але й забезпечувати необхідні структурні зрушення в економіці.