Державне право зарубіжних країн

Вид материала

Документы

Содержание 95 С.К.Бостан, С.М.Тимченко Державне право зарубіжних країн Державне право зарубіжних країн Державне право зарубіжних країн О зарубіжних Правовий статус глави держави, його фактичний вплив на уряд - основного "реалізатора" правління в державі - ха­рактеризується як

Подобный материал:

• Робоча програма дисципліни «Державне право зарубіжних країн» для спеціальності: 060101, 378.93kb.
• Історія держави І права зарубіжних країн є однією з важливих дисциплін навчального, 288.34kb.
• Навчальна програма плани І методичні рекомендації до семінарських занять методичні, 1297.92kb.
• Опанувавши цей курс, студенти зможуть: на основі систематизації знань визначати законо­мірності, 320.21kb.
• Самостійна робота студентів з дисциплини «грошово-кредитні системи зарубіжних країн», 351.98kb.
• Державне регулювання економіки у зарубіжних країнах, 84.87kb.
• Назва реферату: Державне регулювання економіки у зарубіжних країнах Розділ, 86.04kb.
• Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн, 10400.57kb.
• Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 944.73kb.
• Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн, 141.95kb.

93

С.К.Бостан, СМ.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


законодавчій сфері Король має право відкладального вета, він вправі зажадати від Палати представників (нижньої палати) провести нове читання будь-якого законопроекту чи законо­давчої пропозиції. Якщо ж проект або пропозиція, передані на нове читання, були прийняті або відхилені більшістю в 2/3 го­лосів нижньої палати парламенту, Король може своїм декре­том передати на референдум будь-який законопроект або за­конодавчу пропозицію. Він також має право розпуску нижньої палати парламенту, але може це робити тільки після консуль­тації з Головою Конституційної ради країни. Це право він ви­користовував неодноразово, і протягом тривалого часу у Ма­рокко продовжувалося безпарламентське правління.

Серед парламентських рис форми правління мароккансь­кої держави слід зазначити, по-перше, наявність самого парла­менту - двопалатного законодавчого органу країни. Палата представників обирається терміном на шість років (2/3 - за­гальними прямими виборами, 1/3 - колегіями виборців). Верхня палата - Палата радників - була сформована в 1997 р. із представників профспілок і професійних організацій, а та­кож органів місцевого самоврядування відповідно до змін в Конституції, схвалених в 1996 р.

На зразок запозиченої у Франції концепції "раціоналізо­ваного парламентаризму" законодавча влада марокканського парламенту обмежена. Він може приймати закони тільки з ко­ла питань, прямо перерахованих в Конституції. Всі інші сфери законодавчого регулювання залишені на розсуд регламентар-ної влади Короля й уряду. Палата представників повноважна приймати рамочні закони, котрі визначають лише найбільш загальні напрямки розвитку економічного, соціального і куль­турного життя держави. їх "конкретизацією" займається уряд, який має "регламентарні повноваження" на видання норма­тивних актів з цих питань.

По-друге, наявність Уряду (Ради міністрів) на чолі з Прем'єр-міністром як органу виконавчої влади. Після призна-

94

-ення Королем членів Уряду Прем'єр-міністр викладає Палаті ■редставників свою програму. У переліку найважливіших по-моважень Прем'єр-міністра - здійснення регламентарної вла­ди (нормативно-правового регулювання з питань, що не вхо-

до сфери законодавчих повноважень парламенту). Акти регламентарної влади, видані Прем'єр-міністром, контрасиг-

.ься міністрами, відповідальними за їх виконання.

Прем'єр-міністр може за заявою про загальну політику або лри голосуванні законопроекту порушити питання про відповідальність Уряду перед Палатою представників. Рішен­ая про відмову в довірі чи про відхилення законопроекту мо­же бути прийняте тільки абсолютною більшістю голосів усіх членів Палати і спричиняє колективну відставку Уряду. Та­кою ж більшістю повинна бути схвалена резолюція осуду, що з метою відставки уряду може бути ініційована не менш ніж 1/4 членів Палати представників¹. Таким чином, Уряд Марок­ко несе відповідальність перед Королем і Палатою представ­ників, але навіть за конституцією, не говорячи про конкретну практику, із двох цих видів відповідальності уряду більш ваго­мою є відповідальність перед монархом, що свідчить про домінування в системі елементів форми правління Марокко рис абсолютної монархії.

Отже, монархії у повному розумінні цього слова з усіх регіонів світу збереглися в основному в Азії та Африці. І це за­кономірно, оскільки у соціально-політичному відношенні ба­гато з цих дер/ в знаходяться на різних стадіях станово-кас­тового суспільства, якому об'єктивно відповідає монархічна форма правління. Зосередженням різних видів монархій є на­самперед Аравійський півострів, народи якого тільки в другій половині XX ст. стали складатися в нації і в силу цього прий­няли законодавче закріплення влади правлячих династій як цілком природне, історично виправдане явище. У силу

Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник.— С.414-416.

95

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


патріархально-племінної свідомості вони виходили з того, що висування даного сімейства в лідери здійснювалося за згодою соплемінників, а традиціоналістське сприйняття диктувало їм лояльність стосовно такого лідера. Стійкість монархій у цих країнах у достатній мірі кореспондується із суспільно-політичною свідомістю, культурно-історичною матрицею на­селення, що відповідає певному рівню їх соціально-політично­го розвитку¹.

Як зазначалося, на відміну від класичних феодальних мо­нархій, збереження лояльності до монархічної надбудови на сучасному Сході обумовлено виваженою лінією, котра прово­диться правлячими сімействами, особливо в соціальній сфері. Вкладаючи нафтодоллари в національну економіку, впровад­жуючи сучасні технології і підвищуючи її ефективність, вони тим самим об'єктивно сприяють поліпшенню матеріального становища основної частини суспільства, переконуючи його в тому, що монархічна форма правління відображає і захищає інтереси всього народу, а не тільки правлячого сімейства і йо­го оточення. Останній чинник сприятиме суттєвому "продов­женню життя" монархічної форми правління у цьому регіоні, але за загальними законами суспільного розвитку монархія -це форма державного правління минулого і рано чи пізно вона має прийти до свого закономірного фіналу. Майбутнє ж у всіх регіонах світу за поліархією, тобто формою державного правління, яка об'єктивно має прийти на зміну монархії. Про­цес заміни старої державної форми новою йде вже кілька століть (починаючи з перших буржуазних революцій в Європі та Америці) і факт конституювання у більшості держав світу поліархічної форми правління вказує на перспективну тен­денцію її розвитку на сучасному етапі.

Александров ИЛ. Монархии персидского залива: этап модернизации.— М.: Дело и сервис, 2000.-С.152.

96

§4. Поліархія в зарубіжних країнах

4.1. Поняття поліархії. Класифікація поліархічних держав

Накопичений досвід побудови державних форм в епоху громадянського суспільства свідчить про те, що на зміну мо­нархії прийшов якісно новий тип форми державного правління, якому притаманні власні характерні ознаки.

По-перше, джерелом верховної влади є не один (моно), а багато (полі) суб'єктів державного спілкування (громадяни, виборці), які безпосередньо або опосередковано беруть участь у формуванні всіх складових інституцій форми правління -вищих органів законодавчої і виконавчої влади.

По-друге, правління у такій державі, на противагу монархії, є результатом колективних дій відповідних органів влади.

По-третє, у таких державах влада деконцентрована - єди­на за своєю суттю вона розділена на ряд гілок: законодавчу, виконавчу і судову.

По-четверте, вищі державні органи влади обираються на певний термін, тобто реалізується принцип змінюваності.

По-п'яте, державні органи через посадових осіб несуть відповідальність. Вона має насамперед політичний характер і може виражатися в таких діях, як достроковий відзив (депута­та), відхід у відставку (уряду, міністрів), розпуск парламенту тощо. Чіткий розподіл компетенції між державними органами дозволяє установити, на якій ділянці державного механізму відбувся збій у роботі і де потрібно замінити ту чи іншу поса­дову особу.

По-шосте, така форма державного правління є правовою (конституційною), оскільки її структурно-інституціональна система закріплена конституційно-правовими нормами.

Виходячи з наведеного, поліархію можна визначити як спосіб вираження сутності держави громадянського

97

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

суспільства, який знаходить своє відображення в політико-правовій системі вищих законодавчих та виконавчих інституцій, організація та функціонування котрої базується на принципі поділу влади та відповідній системі стримувань та противаг.

Здійснюючи загальну класифікацію держав з такою фор­мою правління, ми повинні підкреслювати, що поліархія як тип форми державного правління - це система вищих законо­давчих і виконавчих органів держави, котра заснована на принципі поділу влади. Тобто, на відміну від єдиновладної мо­нархії, поліархія обов'язково є багато(полі)владною системою. Видові розходження змісту форм правління поліархічних дер­жав визначені компетенційними взаємозв'язками між вищими законодавчими і виконавчими органами держави, характер взаємовідносин яких обумовлений обраним державою типом поділу влади. Тип поділу влад визначається тим чи іншим підходом до тлумачення його змісту, котрий знаходить "втілення в різних формах правління і водночас відображає власне факт їхнього існування'". Теорія і практика побудови поліархічних форм державного правління свідчать про те, що в основі виникнення її окремих видів стоять три підходи до тлумачення його змісту.

Історично першим, що був обумовлений теорією і практи­кою державного будівництва Великобританії, є підхід, котрий спирається на основні концепції дифузії (дисперсії) влади. Згідно цієї концепції, яка заперечує жорсткий поділ влад (і то­му цей тип поділу влади умовно назвемо "м'який"), владні по­вноваження здійснюються різними державними органами та посадовими особами. Між цими органами далеко не завжди можна провести чітку межу за інституціональним і функціональним принципом, що не виключає ієрархії між ни­ми. Чим більше органів здійснюють владні повноваження, тим

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

меншою є ймовірність монополізації влади, тим менше мож­ливостей для свавільного і деспотичного правління¹. Оскільки у структурно-інституціональній владній системі, побудованій на основі типу "м'якого" поділу влад, над урядовою владою домінує парламент, то форми правління таких держав, зазви­чай, іменують парламентськими.

Тип "м'якого" поділу влад знайшов своє втілення переваж­но у політико-правовій практиці європейських держав. За оке­аном же був обраний інший тип поділу влад - "жорсткий", ко­трий передбачає формальну ізольованість кожної з них, відсутність між ними тісних функціональних відносин. У кла­сичному варіанті цей тип поділу влад знайшов своє юридичне закріплення в Конституції США, де з системоутворюючих еле­ментів форми правління виконавча влада, яка організаційно складається з глави держави (президента) і підпорядкованого йому уряду, здійснює поточне політичне керівництво держа­вою, а законодавча, приймаючи закони, забезпечує необхідне для цього правове поле. Оскільки формальна ізольованість державних органів призвела б на практиці до дисбалансу всієї державної влади, "жорсткий" поділ був доповнений так званою системою стримувань і противаг. Виходячи з того, що при по­будові на такому розумінні принципу "поділу та балансу влад" у формі державного правління домінуюче становище займає глава держави - президент, ці держави за формою свого правління традиційно називають президентськими.

Незважаючи на те, що обидві ці форми державного правління фактично побудовані на обумовлених різними підходами до розуміння принципу поділу влад полярних заса­дах, в них є і дещо спільне. Мова йде про встановлений у сис­темі елементів форми правління цих держав своєрідний ду­алізм владних відносин відповідних державних органів, який накладає відбиток на зміст правління у такій державі. Це знай­шло відображення у тому, що державний орган, який виконує


98

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн.—К.,1997.—С.81.

Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн.—К., 1997. —С.83.

99

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

функцію головного "реалізатора" правління у державі - уряд, опинився, по суті, "поглиненим" іншими органами цієї систе­ми. У президентських державах таким органом став прези­дент, який сам очолює сформований і відповідальний перед ним уряд, а у парламентарній - це відповідно парламент, який формує відповідальний перед ним уряд.

З суто теоретичної точки зору така внутрішня конструкція парламентарної і президентської поліархій, котра більшою мірою була обумовлена політико-правовою практикою відповідного історичного періоду, ніж певними теоретичними прогнозами, є незбалансованою. Історичний досвід та сучасна політична практика свідчать, що перекіс, породжений доміну­ванням у системі форми правління одного з її елементів, при відповідних обставинах, може привести до надмірної концент­рації верховної влади і самого процесу правління у державі в руках одного державного органу.

Ці недоліки певною мірою були усунуті у створеному те­орією і практикою державного будівництва XX століття ново­му виді форми державного правління - змішаної поліархії, ко­тра на сьогодні є однією з найпоширеніших в Європі.

Таким чином, узагальнюючи наведене, слід зазначити, що поліархії, залежно від базового типу поділу влади та ступеню впливу на уряд парламенту або ж глави держави, поділяються на парламентарні, президентські та змішані. В межах кожного з цих видів можна виділити окремі підвиди (різновиди), але це можливо тільки після аналізу теоретико-юридичної, як прави­ло, закріпленої на конституційному рівні, моделі форми правління конкретних сучасних держав. Тобто певне, закінче­не уявлення про ієрархічну класифікаційну схему, таку, що складається з трьох рівнів (тип, вид, підвид) форми правління, можна скласти після обґрунтованого аналізу конституційних моделей парламентарної, президентської та змішаної форм поліархічного правління та синтезування отриманих резуль­татів.

100

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

4.2. Парламентарна поліархія в зарубіжних

країнах

4.2.1. Поняття парламентарної поліархії

Однією з ключових ознак парламентарної форми держав­ного правління є тип розподілу влади '. Першим показником практичного втілення принципу розподілу влад є наявність владної полісистеми, що складається з трьох інститутів вер­ховної влади: парламенту, уряду та глави держави.

Парламент - постійно діючий орган, форум, на якому відкрито, гласно і публічно обговорюються питання суспільно-політичного і державного життя народу та прийма­ються акти, котрі мають вищу юридичну силу - є носієм зако­нодавчої влади в державі. Його становище в системі вищих державних органів визначається тим, що він є вищим пред­ставницьким органом, оскільки влада, що належить народові, здійснюється ним через своїх представників - парламентаріїв. Обрані шляхом усенародного голосування представники ста­новлять у своїй сукупності орган, який реалізує або повинен реалізовувати суверенну верховну волю. Тому як офіційна доктрина, так і політико-правова практика визнають акти пар­ламенту і, насамперед закони країни, вираженням загальної волі, яка є підґрунтям їх загальнообов'язковості і верховенст­ва стосовно будь-яких інших нормативних актів.

Уряд у країнах з парламентськими формами державного правління є основним носієм виконавчої влади. Це також ок­ремо існуючий колегіальний орган, котрий здійснює функції управління державними справами. У минулому вважалося, що уряд покликаний в основному забезпечити виконання за­конів. Звідси і саме найменування влади, котра уособлюється урядом, як виконавчої. Зовнішньо відмінною рисою парла-

Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Кон­ституційного суду України.— 2003.—№2.— С.54.

101

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ментарної форми державного правління є наявність посади го­лови уряду.

Третій інститут верховної влади на відміну від попередніх двох колегіальних органів представлений одноособовим гла­вою держави. Його правовий статус, незалежно обраний цей глава або спадкоємний, однаково "слабкий". Цей, колись голо­вний інститут виконавчої влади, у ході історичної еволюції парламентарної форми правління втратив своє значення. Як­що в інших поліархічних державах (президентських, зміша­них) тією чи іншою мірою він пов'язаний з виконавчою вла­дою, у парламентських глава держави фактично (хоча деякі формально-юридичні норми відносно цього збереглися - С.Б.) винесений за межі виконавчої влади. Він є верховним пред­ставником держави, символом національної єдності і наступ­ності держави, однак його юридичні повноваження і ще більш конкретна політична практика не дозволяють йому широкої участі у керівництві і управлінні державними справами.

Кожний з видів поліархічного правління, як вже зазнача­лося, спирається на свій тип "розподілу влади". Відмінною ри­сою типу, притаманного формі правління парламентарної держави, є те, що поділ влади "жорстко" здійснюється між за­конодавчою та виконавчою владою з одного боку і судовою -з іншого. В площині законодавчої і виконавчої влади, взаємо-переплітіння їх організаційних і функціональних зв'язків настільки міцне, що дозволяє часом сумніватися в реальності здійснення самого принципу поділу влади. Це дає підставу де­яким авторам стверджувати, що в дійсності поділу влади в парламентських країнах немає¹. Інші, серед них і відомий ук­раїнський конституціоналіст В.Шаповал, справедливо, на на­шу думку, зауважують, що мова йде про особливий тип поділу влади, який спирається на концепції дифузії (дисперсії) вла-

¹ Див.: Эншин JIM. Разделение властей опыт современных государств.— М.: Юрид. лит., 1995.-С.66-67.

102

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

ди¹. Оскільки зміст цього типу розподілу влад є прямо проти­лежним тому, що використовується у президентських поліархіях - "жорсткому", умовно назвемо його "м'яким".

Обумовлена "м'яким" типом принципу поділу влади взаємозалежність парламенту, уряду та глави держави струк­турно створює той самий двигун, результатом функціонуван­ня якого є правління у державі. Ефективним воно може бути тільки за умови існування добре налагодженої системи стри­мувань і противаг, котра відображає баланс інтересів інсти­тутів влади та тих сил, які за ними стоять.

У більш конкретизованому вигляді наведені вище ознаки парламентарної поліархії будуть такими:

1) структура системи вищих органів законодавчої і вико­
навчої влади, що утворюють форму правління парламентарної
держави, побудована на засадах притаманного їй "м'якого " ти­
пу поділу влади і системи стримувань та противаг, котра йо­
му відповідає. Це знаходить вираз у тому, що:

а) виконавча влада відокремлена від глави держави і ре­
ально відноситься до уряду;

б) повноваження глави держави і глави уряду здійсню­
ються різними особами;

в) глава держави має право розпуску парламенту;

г) акти, що промульговуються главою держави, потребу­
ють контрасигнації з боку глави уряду або відповідно­
го міністра.

2) провідне місце у системі вищих державних органів нале­
жить парламентові, тому утворена ним у сукупності з таки­
ми інституціями як уряд та глава держави форма правління
отримала назву парламентарної . Це знаходить свій вираз у
значному впливі парламенту на уряд:

а) уряд, за номінальною участю глави держави, фор­мується парламентом (нижньою палатою) з обов'язковим вра-

¹ Див.: Шаповал ВМ. Конституційне право зарубіжних країн. -К.,1997.-С.83.

103

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВ О ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


хуванням позиції політичної партії або коаліції партій, котрі мають більшість у законодавчому органі.

б) уряд несе солідарну (колективну), а іноді і індивідуаль­ну політичну відповідальність виключно перед парламентом, який через прийняття резолюції осуду чи недовіри може відправити главу уряду, а разом з ним і весь уряд, а також ок­ремих його членів у відставку.

3) Правовий статус глави держави, його фактичний вплив на уряд - основного "реалізатора" правління в державі - ха­рактеризується як "слабкий". Це знаходить свій вираз у тому, що:

а) глава держави не є центральною фігурою у системі ви­
щих державних органів;

б) він формально-юридично і ще більше фактично виведе­
ний за межі виконавчої влади;

в) функції глави держави значно обмежені, можливості
для значного впливу на уряд відсутні, оскільки він не може бу­
ти главою уряду, здійснювати контроль над ним.

г) глава держави невідповідальний за свої дії, оскільки йо­
го акти контрасигнуються прем'єр-міністром або відповідним
міністром, котрі і несуть відповідальність за реалізацію
політичних рішень, ними запропонованих .

Синтезуючи вищенаведені ознаки, можна сформулювати дефініцію одного з видів поліархичної форми державного правління - парламентарної поліархії, котра являє собою за­сновану на "м'якому" типові розподілу влади систему з трьох вищих державних інститутів (парламенту, глави держави та уряду), де виконавча влада в особі очолюваного прем'єр-міністром уряду знаходиться під безпосереднім впливом сфор­мованого у результаті загальних виборів парламенту.

Якщо здійснити спробу класифікації форм правління дер­жав в межах зазначеного виду, визначити підвиди парламен­тарної поліархії, то основним критерієм для цього може слу­гувати порядок формування інституту глави держави, котрий

104

дозволяє чітко поділити держави з парламентарною формою правління на дві групи (підвиди): в одній з них глави держав займають цей пост непарламентським шляхом, за спадком, в іншій - виборчим шляхом, де тією чи іншою мірою, але обов'язково, приймає участь парламент.