Державне право зарубіжних країн

Вид материала

Документы

Содержание Тема 2. джерела державного (конституційного) права зарубіжних країн Державне право зарубіжних країн 2.2. Історичні засади сучасних конституцій Державне право зарубіжних країн Перша хвиля 32 Конституції цього періоду приймалися під впливом рево­люцій та в інших надзвичайних ситуаціях. Основна увага в них Друга хвиля Право зарубіжних країн Четверта хвиля П'ята хвиля 35 С. К. Бостан, С. М. Тимченко Державне право зарубіжних країн 2.3. Класифікація конституцій 39 С. К. Бостан, С. М. Тимченко 0 Ii. завдання для самостійної роботи Убіжних країн Ц5 ні- семінарське заняття

Подобный материал:

• Робоча програма дисципліни «Державне право зарубіжних країн» для спеціальності: 060101, 378.93kb.
• Історія держави І права зарубіжних країн є однією з важливих дисциплін навчального, 288.34kb.
• Навчальна програма плани І методичні рекомендації до семінарських занять методичні, 1297.92kb.
• Опанувавши цей курс, студенти зможуть: на основі систематизації знань визначати законо­мірності, 320.21kb.
• Самостійна робота студентів з дисциплини «грошово-кредитні системи зарубіжних країн», 351.98kb.
• Державне регулювання економіки у зарубіжних країнах, 84.87kb.
• Назва реферату: Державне регулювання економіки у зарубіжних країнах Розділ, 86.04kb.
• Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн, 10400.57kb.
• Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 944.73kb.
• Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн, 141.95kb.

ТЕМА 2. ДЖЕРЕЛА ДЕРЖАВНОГО (КОНСТИТУЦІЙНОГО) ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

І. ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

1. Загальна характеристика джерел державного права
зарубіжних країн. 2. Конституції зарубіжних країн - головні
джерела державного права зарубіжних країн

§1. Загальна характеристика джерел державного права зарубіжних країн

Конституційно-правові джерела зарубіжних країн досить різноманітні. їх відмінності здебільшого пов'язані з різними підходами до розуміння права в цілому та існуванням різних моделей правових систем.

У країнах так званої континентальної, або романо-гер-манської правової системи, головними джерелами права є за­конодавчі акти. Історичні витоки цієї моделі виникли в країнах континентальної Європи - Франції, Німеччині, Іспанії та інших. Право кожної з цих країн впливало на форму­вання загальних характеристик вказаної моделі.

Іншою моделлю є англосаксонська, або англо-амер; ікансь-ка модель правової системи. У країнах цієї правової сім'ї важ­ливе місце серед юридичних джерел займають судові преце­денти. Останні не характерні для країн континентальної Євро­пи і для тих, що наслідували пропоновані ними зразки.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела кон­ституційного права поділяють на формалізовані та нефор-

малізовані.

Зміст формалізованих джерел конституційного права є результатом відносно автономного, спеціалізованого право-творчого процесу, здійснюваного державними органами. До них належать:

29

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


♦ нормативно-правові акти:

а) різновиди законів - основні, конституційні, органічні,
звичайні;

б) нормативно-правові акти виконавчої влади - окремі
акти глави держави й уряду;

в) парламентські регламенти;

г) акти органів конституційного контролю;

д) в деяких випадках акти органів місцевої влади.

• судові прецеденти;
  

• договори (міждержавні, наприклад, для країн Євро­
  пейського союзу, а також внутрішні, наприклад, під час прий­
  няття конституції, при утворенні федерації тощо);
  
• джерела релігійного характеру (наприклад, Коран
  для мусульманських країн).
  

До неформалізованих джерел відносяться консти­туційні звичаї (конституційні угоди, конвенційні норми), які можуть бути юридичні або політичні. Перші - це не завжди пе­редбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності державних органів (вони є обов'язкові для виконання), другі -результат практичної діяльності політичних партій (не є обов'язковими для виконання).

§2. Конституції- головні джерела державного права зарубіжних країн

2.1. Смислове значення терміну "конституція"

Конституція - це система правових норм, що мають вищу юридичні/ силу і регулюють основи організації самої держави та основи взаємовідносин між людиною, суспільством і держа­вою.

Термін конституція виступає в кількох значеннях: У матеріальному значенні конституція являє собою пи­саний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які:

ЗО

• проголошують і гарантують права людини і громадя­
  нина, їх свободи;
  

• визначають:
  

основи суспільного ладу; форму правління; форму територіального устрою;

основи організації центральних і місцевих органів вла­ди, їх компетенцію і взаємовідносини; державну символіку і столицю.

У формальному значенні конституція - це основний за­кон або група законів, які мають вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів.

Ці два значення знаходяться в певному співвідношенні: всі держави мають матеріальні конституції, але не всі вони ма­ють формальні конституції.

Вища юридична сила конституції в формальному значенні

виявляється в тому, що:

її норми мають завжди перевагу над актами виконав­чої влади;

закони і підзаконні акти повинні прийматися передба­ченими в конституції органами і за встановленою нею процедурою.

Під юридичною конституцією розуміється певна систе­ма правових норм, що закріплюють і регулюють вказане вище коло суспільних відносин.

Фактична конституція - це реально існуючі відносини. Фіктивні конституції (точніше статті) виникають тоді, коли зафіксована в конституції норма на практиці не вико­нується.

2.2. Історичні засади сучасних конституцій

Конституції в їх сучасному розумінні існують майже більше 200 років. За цей період відбулося шість "хвиль" прий­няття конституцій, що породили шість своєрідних консти-

31

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


туцшних епох. Характер цих епох, який визначався насампе­ред засобом прийняття конституцій та їх змістом, обумовле­ний різними чинниками: а) історичним минулим народу й держави; б) суспільною думкою на момент підготовки та прийняття конституції; в) менталітетом народу; г) рівнем культури в суспільстві; д) розстановкою соціально-політич­них сил у суспільстві та їх представництві в органах державної влади, які приймають конституцію; є) впливом консти­туційного досвіду інших держав; ж) іноді - впливом оку­паційних сил іноземної держави.

Перша хвиля за часом є найтривалішою - від прийняття перших конституцій (США - у 1787 p., Польщі - у 1791 р., у Франції - 1791 р.) до завершення Першої світової війни.

За зразком названих держав до 30-х років XIX ст. консти­туції були прийняті в деяких латиноамериканських та євро­пейських країнах (Іспанія - 1812 р., Норвегія - 1814 p., Нідер­ланди - 1815 p., Бельгія - 1831 p.).

"Весна народів" - революційні події 1848 р. - впровадила конституції в колишніх німецьких державах (Австрії, Прусії, Данії, П'ємонті), Італії - 1848 p., Сербії, Болгарії, Люксембур­гу - 1868 p., Німеччині - 1871 p., Швейцарії - 1874 p., Японії - 1889 p., Австралії - 1900 p., Португалії - 1911 р. та ін.

Конституції цього періоду за формою і змістом були корот­кими й лаконічними, писалися архаїчною мовою, визначалися невисокою юридичною технікою (мали багато прогалин, не­точностей, не зовсім зрозумілих норм тощо). Засобами їх прий­няття були установчі збори (конституційна асамблея, конвент тощо) і референдум. Установчими зборами були прийняті Конституція США, перша Конституція Франції, Конституція Норвегії та деякі інші конституції XIX століття. На референ­дум виносилася більшість конституційних актів Франції кінця XVIII - початку XIX століття. Поряд з цим у переважній більшості європейських монархічних держав використовува­лось октроювання - "дарування" конституції монархом.

32

Конституції цього періоду приймалися під впливом рево­люцій та в інших надзвичайних ситуаціях. Основна увага в них приділялася питанням організації влади в державі: обме­жували владу монархів або встановлювали республіку, закріплювали принцип поділу влади, засновували виборні представницькі органи народу - парламенти. Правам і свобо­дам людини і громадянина присвячена лише незначна частина конституційних текстів, причому закріплювались тільки най­важливіші права, насамперед політичні. Майже всі консти­туції першої хвилі закріплювали недоторканість власності.

Друга хвиля конституцій припадає на роки між двома світовими війнами (1919-1939 pp.). Цей період пов'язаний з докорінними змінами на карті Європи й виникненням нових

жав (Латвія, Литва, Естонія, Веймарська Німеччина, Австрійська Республіка, Угорщина, Чехословаччина, Юго­славія, Польща, Фінляндія), де були прийняті нові конституції.

Конституції цього періоду значно відрізнялися від перших конституцій: вони були більш грамотно і професійно написані, значно розширювали предмет свого регулювання, збільшили­ся за обсягом. Конституції цього періоду відзначаються більш досконалим переліком демократичних прав і свобод (напри­клад, Веймарська конституція 1919 р., Чехословаччини 1920 р. і ін.), уперше стали закріплювати соціальні права (так, Вей­марська конституція 1919 р. вказувала, що власність зо­бов'язує й повинна приносити благо всьому суспільству. -СБ.). Вони стали більш демократичними за духом, удоскона­люючи парламентаризм (виборче право стало загальним, ліквідувалися цензи), закріплюючи певні елементи консти­туційної юстиції. Зокрема, у 1920 в Австрії вперше створений спеціальний державний орган - Конституційний суд.

Нова ситуація у світі певною мірою викликана результата­ми другої світової війни, породила третю хвилю прийняття

конституцій- 1945-1960 pp.

Прийняття конституцій "третього покоління" відбувалося

за двома напрямками:

33

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

• приймалися нові конституції в переможених країнах
  та оновлювались у країнах-переможницях;
  
• в усьому світі почали поширюватися народно-демо­
  кратичні й соціалістичні конституції.
  

Принципово нові конституції були прийняті в колишніх країнах—агресорах, котрі зазнали поразки у війні: Конституція Італії (1947 p.), Конституція Японії (1947 p.), Основний закон ФРН (1949 p.). Вони розроблялися під впливом окупаційних сил країн-переможниць (насамперед СІЛА) і мали на меті кар­динальну зміну самого характеру переможених держав. Вони фактично заново заклали основи державності (ФРН стала но­вою державою, що виникла майже водночас з Основним зако­ном; Італія з монархії перетворилася на республіку; Японія - з дуалістичної в парламентську монархію), закріпили широкий спектр прав і свобод людини (Італія революційно для свого ча­су сформулювала соціально-економічні та трудові права своїх громадян). Конституції цих країн засудили фашизм і створили передумови неможливості відродження фашизму й мілітариз­му в майбутньому, закріпили відмову від війни, а Японія вза­галі відмовилася від збройних сил; вони заклали основи демо­кратії, багатопартійності й парламентаризму.

Значно демократизувала в 1946 р. свою конституцію Франція. Суттєво змінився конституційний лад держав, котрі опинилися в радянській зоні впливу: НДР, Польщі, Чехосло-ваччини, Угорщини, Болгарії, Румунії. В усіх цих країнах спо­чатку були прийняті народно-демократичні конституції, які легалізували місцеві компартії й узаконили можливість екс­пропріації власності. Це були "компромісні" конституції, які тимчасово примирили національну буржуазію та соціалістичні сили, але створили правові передумови для зміни фактичних відносин власності і приходу до влади ко­муністів.

Використовуючи можливості "компромісних" народно-демократичних конституцій, комуністи прийшли до влади

34

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

11947 - 1948 pp.) у всіх зазначених державах і, експропріював­ши власність у національної буржуазії, змінили існуючу соціальну структуру суспільства. Після цього у всіх семи країнах "радянського блоку" були прийняті "соціалістичні" конституції, що закріпили державний соціалізм як еко-шмгічний лад і належність влади комуністичним партіям. Усі зазначені соціалістичні конституції приймалися під впливом Конституції СРСР 1936 року.

В цей же період приймалися народно-демократичні,

онально-визвольні і соціалістичні конституції у країнах Азії - В'єтнамі, Китаї, Індії, Індонезії й інших країнах.

Четверта хвиля прийняття конституцій була викликана

пням системи колоніалізму наприкінці 50-х - початку 60-х pp. XX ст. (1960 - сер.70-хpp.). Свої національні консти-

і прийняли країни Африки. Деякі з них розроблялися країнами, що звільнилися, самостійно. Частіше вони прийма-

я за участю колишніх метрополій (Великобританії, Франції) чи дарувалися ними. Процес деколонізації, а саме події в Алжирі - колишній колонії Франції - сприяв прийнят­тю нової, "деголлівської" Конституції Франції 1958 року.

П'ята хвиля нових конституцій (серЛО-х pp.—1990 p.) була обумовлена падінням останніх фашистських режимів у Європі - у Греції, Португалії (1974 р.) та в Іспанії (1975 р.). У цих країнах (у Греції - в 1975 p., Португалії - в 1976 p., Іспанії - у 1978 р.) були прийняті нові, демократичні конституції, які - закріпили права та свободи людини, парламентаризм, новий конституційний лад і демократичний політичний режим. Нові конституції (за зразком португальської 1976 р.) були прийняті і її колишніми колоніями, котрі стали незалежними державами.

Європейські конституції 50—80-х років нерідко визнача­ють як новітні. У них відображено більшу роль держави в еко­номічній сфері, закріплено вже сформульовану на той час дер­жавну функцію. Вони визнають пріоритет за людиною в її взаєминах з державою. Новітні конституції, як правило,

35

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

містять порівняно ширші за змістом положення про права і свободи і, звичайно, фіксують соціально-економічні права. Водночас ними встановлено належні юридичні гарантії ре­алізації прав та свобод і запроваджено нові механізми їх захи­сту (омбудсман, конституційна скарга тощо). У новітніх кон­ституціях більшою мірою представлені загальні положення соціального характеру, хоча їх сенс і призначення є різними. В одних випадках в основних законах ідеться про соціальні орієнтири та відповідні завдання держави, необхідність прове­дення реформ; в інших - усе обмежується "соціальною" фразе­ологією. Предметом конституційного регулювання постали відносини, що виникають у межах політичної системи суспільства поза суто державною організацією. Це стосується передусім діяльності політичних партій у їх взаємозв'язках з державним механізмом. Нарешті, ознакою новітніх консти­туцій є наявність у їх текстах положень про зовнішньо­політичну діяльність держави та про співвідношення норм національного й міжнародного права.

Шоста хвиля конституцій стала результатом краху соціалістичного табору й розпаду СРСР. Біля двох десятків держав кардинально змінили свій суспільний лад. Крім цього, близько 20 нових держав з'явилося на карті світу (15 - на те­риторії колишнього СРСР, 5 - на території колишньої Юго­славії).

У текстах цих основних законів робиться ще більший ак­цент на значущості для суспільства й держави прав людини. Практично всі вони визначають державу як правову та соціальну, констатують політичний, економічний та ідео­логічний плюралізм, фіксують певні положення за змістом ідеології природних прав, хоча цим не знімаються проблеми їх реалізації. Заслуговує на увагу й те, що нерідко взірцем побу­дови державного механізму для їх авторів слугувала згадувана Конституція Франції 1958 p.: якою було започатковано прак­тику змішаної республіканської форми державного правління.

36

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.2. Суть конституції, її основні риси

Юридична суть конституції полягає у тому, що вона є ос­новним законом, який має найвищу юридичну силу.

Соціально-політична суть конституції визначається ре-

.татом співвідношення політичних сил, що існували на мо­мент ЇЇ прийняття.

Соціальні функції конституції, тобто суспільне призна­чення конституції і способи її реалізації:

• юридична - "закон для законів";
  

• політична - закріплює устрій держави, її відносини з
  окремими людьми та їх групами, служить правовою
  основою політичної системи;
  
• ідеологічна - найбільш авторитетний закон, котрий
  містить загальні цінності людини.
  

Загальні риси конституцій зарубіжних країн:

1. закріплюють принцип народного суверенітету;
   
2. проголошують основні засади теорії розподілу влад;
   
3. встановлюють і закріплюють форму правління
   відповідної держави;
   
4. встановлюють і закріплюють форму державного уст­
   рою;
   
5. проголошують демократичні свободи громадян і
   

підданих;

6) визначають принципи організації системи вищих ор­
ганів державної влади: глави держави, уряду, парла­
менту, в деяких державах вищого органу консти­
туційного нагляду.

Об'єкти конституційного регулювання. Перші конституції регулювали: організацію вищої влади;

• політико-територіальний устрій;
  
• права і свободи людини та громадянина.
  

У XX столітті конституції стали регулювати зовнішньо­політичні функції. Значний розвиток відбувся в області прав і

37

С. К. Б оста н, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


свобод (право на охорону навколишнього середовища, на охо­рону материнства).

2.3. Класифікація конституцій

I. За часом (або тривалістю) дії:

• постійні (необмежені у часі);
  
• тимчасові (обмежені у часі).
  

II. За політичним режимом, що оформлюється:

• демократичні;
  
• недемократичні:
  

• авторитарні;
  
• тоталітарні.
  III.За формою правління:
  

• республіканські;
  
• монархічні.
  

IV. За формою державно-територіального устрою:

1. унітарні;
   
2. федеративні:
   

• федеративні (національні);
  
• суб'єктів федерації.
  

V. За формою вираження волі засновника:

1) писані:

• кодифіковані;
  
• некодифіковані;
  

2. неписані;
   
3. змішані.
   

Писані конституції - це єдиний акт (кодифікована консти­туція) або кілька актів (некодифікована конституція) що ма­ють вищу юридичну силу.

Абсолютна більшість конституцій зарубіжних країн - це конституції кодифіковані. Але є у сучасному світі кілька за­рубіжних країн, основні закони яких за формою є некодифи-кованими. Хрестоматійним прикладом такої конституції є конституція Швеції, котра бере свій початок з прийняття

38

1809 р. першого конституційного акту про форму правління.

акт іноді називали конституцією, хоча відповідну зна--г.шість за змістом і юридичною формою мали й деякі інші ак­ти, запроваджені в XIX ст.: про престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про парламент (1810 p.). Усі вони були прийняті парламентом кваліфікова­ною більшістю голосів. Саме сукупність названих чотирьох актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною конституцією Швеції.

З часом більшість із цих актів кілька разів змінювалася й доповнювалася, однак складові конституції Швеції номіналь­но залишалися тими ж. На сьогодні чинну Конституцію цієї держави складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. ікти "Форма правління", "Акт про парламент" і "Акт про сво­боду друку". Саме цей рік вважається роком прийняття Кон­ституції Швеції, четвертою складовою котрої є "Акт про пре­столонаслідування 1810 р." зі змінами та доповненнями.

Шведський досвід сприйняла й інша скандинавська країна - Фінляндія. її конституція до кінця XX ст. складалася також з чотирьох парламентських актів, які були запровад­жені в різні роки: "Форма правління 1919 р." (цим же роком зазвичай позначалася і сама конституція країни. - С.Б.), два акти щодо організації виконавчої та судової влади, прийняті в 1922 р., та "Акт про парламент 1928 p.". Однак 11 червня 1999 р. Фінляндія, прийнявши свою нову конституцію - "Ос­новний закон Фінляндії", відмовилася від некодификованої

-конституції.

Некодифікованою вважається також Конституція Австрії. Поняття конституції в цій країні, як правило, ототожнюється з Конституційним законом 1920 p., що регламентує питання державного устрою. Однак він не вичерпує змісту консти­туційного регулювання в цій країні. Офіційно конституційни­ми законами визнані також "Конституційний закон про нейт­ралітет 1955 р." та деякі інші акти, прийняті в попередні роки, зокрема, ще за часів існування Австро-Угорської імперії. Се-

39

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ред них слід назвати насамперед "Закон про захист свободи особи 1862 р." і датований тим же роком "Закон про охорону недоторканості житла", "Основний закон держави про за­гальні права громадян і земель 1867 p.".

У Канаді поняття конституції асоціюється з сукупністю актів, частина з яких прямо названа конституційними закона­ми, а решта є такими за своїм характером. Ці акти прийняті протягом 1867-1982 pp., причому більшість їх уведена парла­ментом колишньої метрополії або октройована британським монархом.

Змішаними є конституції Великобританії і Нової Зеландії, які складаються із сукупності різних джерел конституційного права. У Великобританії - це парламентські акти (статути), судові прецеденти, конституційні угоди (правові звичаї), док-тринальні джерела. Доктринальні джерела - це погляди ав­торитетних вчених, до яких звертаються в тих випадках, коли прогалини в конституційному праві не можуть бути заповнені за допомогою названих вище джерел конституційного права.

Неписані конституції - це конституції, які не зафіксовані документально. На сьогодні таких немає.

VI. За порядком прийняття:

• октройовані;
  

• "народні" (прийняті або на референдумі, або парламен­
  том, або "конституантою" - установчими зборами)
  

VII. За порядком внесення змін:
гнучкі;

- жорсткі;

- особливо жорсткі;
змішані.

0 II. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Завдання 1. Використовуючи навчальну та спеціальну літературу, визначте та класифікуйте джерела державного права зарубіжних країн і відобразьте це у вигляді схеми.

40

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАР УБІЖНИХ КРАЇН

Завдання 2. Використовуючи конституції (витяги), наве­дені в додатках до цього посібника, класифікуйте їх за

іовідними критеріями.

Завдання 3. Продовжіть поповнення словника новими по­няттями та термінами державного права зарубіжних країн, на­приклад:

• Формалізовані джерела - це...
  
• Неформалізовані джерела - це...
  
• Органічний закон - це...
  
• Конституційний закон -це...
  
• Конституанта - це...
  
• Октроювання - це...
  

Ц5 НІ- СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ