Державне право зарубіжних країн

Вид материала

Документы

Содержание Державне право за Державне право зарубіжних країн Глава І. Імператор Державне право за Глава II. Відмова від війни Глава III. Права й обов 'язки народу Державне право зарубіжних країн Стаття ЗО. Державне право зарубіжних країн

Подобный материал:

• Робоча програма дисципліни «Державне право зарубіжних країн» для спеціальності: 060101, 378.93kb.
• Історія держави І права зарубіжних країн є однією з важливих дисциплін навчального, 288.34kb.
• Навчальна програма плани І методичні рекомендації до семінарських занять методичні, 1297.92kb.
• Опанувавши цей курс, студенти зможуть: на основі систематизації знань визначати законо­мірності, 320.21kb.
• Самостійна робота студентів з дисциплини «грошово-кредитні системи зарубіжних країн», 351.98kb.
• Державне регулювання економіки у зарубіжних країнах, 84.87kb.
• Назва реферату: Державне регулювання економіки у зарубіжних країнах Розділ, 86.04kb.
• Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн, 10400.57kb.
• Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено, 944.73kb.
• Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн, 141.95kb.

Стаття 47

Стаття 108 змінюється і викладається в наступній редакції:

"Уряд Республіки Хорватія складається з голови, одного чи кількох заступників і міністрів.

Без дозволу Уряду його голова і члени Уряду не можуть займа­тися якою-небудь іншою публічною чи професійною діяльністю".

Стаття 48

Стаття 109 змінюється і викладається в наступній редакції:

"Членів Уряду пропонує особа, якому Президент Республіки довірив мандат на сформування Уряду.

Кандидат на посаду голови Уряду повинен негайно після фор­мування Уряду і не пізніше чим через тридцять днів з моменту прий-

484

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

няття мандата запропонувати Палаті представників Хорватського сабора програму і склад Уряду і просити її про вираження довіри.

Уряд стає на посаду після одержання вотуму довіри всіх депу­татів Палати представників.

Голова і члени Уряду приносять присягу перед Палатою пред­ставників. Текст присяги затверджується законом.

Голова Уряду призначається Президентом Республіки на підставі вотуму довіри Хорватського сабора при наявності контрасигнатури голови Хорватського сабора, а члени Уряду призначаються головою Уряду при наявності контрасигнатури голови Хорватського сабора".

Стаття 49

За статтею 109 ідут статті 109(a) і 109(b) у наступній редакції:

"Стаття 109(a)

Якщо кандидат на посаду голови Уряду не сформує його склад протягом тридцяти днів із дня призначення, Президент Республіки може продовжити мандат на визначення складу Уряду не більше ніж на тридцять днів.

Якщо в зазначений термін кандидат на посаду голови Уряду не встигне сформувати Уряд або воно не одержить вотуму довіри, Пре­зидент Республіки довіряє мандат на сформування Уряду іншій особі.

Стаття 109(b)

Якщо Уряд не буде сформовано у відповідності зі статтями 109 і 109(a) Конституції, Президент Республіки призначає тимчасовий службовий Уряд і одночасно призначає дострокові вибори в Палату представників".

Стаття 50

Стаття 110 змінюється і викладається в наступній редакції:

"Уряд Республіки Хорватія:

пропонує проекти законів і інші акти Хорватському сабору;

пропонує проект державного бюджету і звіт про його виконання;

виконує закони й інші акти Сабора;

приймає розпорядження і накази у виконання законів:

здійснює зовнішню і внутрішню політику,

направляє і здійснює нагляд над діяльністю органів державного управління;

піклується про господарський розвиток країни;

направляє діяльність і розвиток публічних служб;

здійснює інші функції, передбачені Конституцією і законом.

485

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

Стаття 51

Стаття 111 змінюється і викладається в наступній редакції:

"Організація, порядок діяльності, прийняття рішень і види актів, прийнятих Урядом, визначаються законом і регламентом".

Стаття 52

Стаття 112 змінюється і викладається в наступній редакції:

"Уряд підзвітний Палаті представників Хорватського сабора.

Голова і члени Уряду несуть солідарну відповідальність за рішення Уряду, а також персональну відповідальність за доручену їм область діяльності".

Стаття 53

Стаття 113 змінюється і викладається в наступній редакції:

"За пропозицією не менш однієї п'ятої депутатів Палати пред­ставників Хорватського сабора може бути поставлене питання про довіру голові Уряду, окремому члену Уряду чи Уряду в цілому.

Питання про довіру Уряду може бути поставлене і його головою.

Голосування про довіру Уряду не може здійснюватися протягом семи днів із дня внесення пропозиції в Палату представників.

Постанова про вираження недовіри Уряду вважається прийня­тим, якщо за нього проголосувало більшість від загального числа де­путатів Палати представників.

Якщо Палата представників виразить вотум недовіри голові Уряду чи Уряду в цілому, голова Уряду й Уряд у цілому подають у відставку. Якщо протягом тридцяти днів не буде виражена довіра новому кандидату на посаду голови Уряду і членам Уряду, голова Палати представників Хорватського сабора повідомляє про це Пре­зидента Республіки Хорватія. Після одержання повідомлення голо­ви Палати представників Хорватського сабора Президент Рес­публіки негайно приймає рішення про розпуск Палати представ­ників і одночасно призначає вибори депутатів зазначеної палати.

Якщо виражена недовіра окремому члену Уряду, голова Уряду може замість нього запропонувати іншого кандидата Палаті представ­ників із пропозицією про вираження довіри чи подати у відставку.

В усіх випадках, коли голова Уряду чи Уряд у цілому подають у відставку, застосовується процедура відповідно до частини 7 цієї статті".

486

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

КОНСТИТУЦІЯ ЯПОНІЇ

(витяги)

(Промульгована 3 листопада 1946 року. Набрала чинності 3 травня 1947 року)

Ми, японський народ, діючи за посередництвом наших належ­ним чином обраних представників у Парламенті і сповнені рішучості забезпечити для себе і для своїх нащадків мирну співпрацю з усіма націями, свободи для всієї нашої країни, сповнені рішучості не допу­стити жахів нової війни в результаті дій урядів, проголошуємо, що народ наділений суверенною владою, і встановлюємо дану Консти­туцію...

Глава І. Імператор

Стаття і. Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада.

Стаття 2. Імператорський трон є династичним та успадко­вується відповідно до Закону про імператорську родину, прийнято­го Парламентом.

Стаття 3. Усі дії Імператора, що відносяться до справ держави, можуть бути вчинені не інакше як з ініціативи і схвалення Кабінету, і Кабінет несе за них відповідальність.

Стаття 4. Імператор здійснює тільки такі дії, що відносяться до справ держави, передбачених даною Конституцією, і не наділений повноваженнями, пов'язаними із здійсненням державної влади.

Імператор, відповідно до закону, може доручати кому-небудь здійснення своїх дій, що відносяться до справ держави.

Стаття 5. Якщо відповідно до Закону про імператорську фамілію встановлюється регентство, Регент здійснює дії, що відно­сяться до справ держави, від імені Імператора. У цьому випадку за­стосовується абзац перший попередньої статті.

Стаття 6. Імператор призначає Прем'єр-міністра за поданням Парламенту. Імператор призначає головного суддю Верховного суду за поданням Кабінету.

Стаття 7. Імператор за порадою і зі схвалення Кабінету здійснює від імені народу наступні дії, що відносяться до справ держави: про-

487

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


мульгацію поправок до Конституції, законів, урядових указів і дого­ворів; скликання Парламенту; розпуск Палати представників; оголо­шення загальних парламентських виборів; підтвердження призна­чень і відставок державних міністрів і інших посадових осіб відповідно до закону, а також повноважень і вірчих грамот послів і посланців; підтвердження загальних і часткових амністій, пом'як­шень і відстрочок покарань і відновлення у правах; дарування наго­род; підтвердження ратифікаційних грамот і інших дипломатичних документів відповідно до закону; прийом іноземних послів і по­сланців; здійснення церемоніалу.

Стаття 8. Ніяке майно не може бути передане імператорській родині чи отримане нею, і ніякі дарунки не можуть бути прийняті нею інакше як відповідно до резолюції Парламенту.

Глава II. Відмова від війни

Стаття 9. Щиро прагнучи міжнародного миру, заснованого на справедливості і порядку, японський народ на вічні часи відмов­ляється від війни як суверенного права нації, а також від погрози чи застосування збройної сили як засобу розв'язання міжнародних су­перечок.

Для досягнення мети, зазначеної в попередньому абзаці, ніколи надалі не будуть створюватися сухопутні, морські і військово-повітряні сили, так само як і інші засоби війни. Право на ведення державою війни не визнається.

Глава III. Права й обов 'язки народу

Стаття 10. Необхідні умови японського громадянства визнача­ються законом.

Стаття і і. Народ безперешкодно користасться всіма основними правами людини. Ці основні права людини, що гарантуються народу даною Конституцією, надаються нинішньому і майбутньому по­колінням як нерушимих вічних прав.

Стаття 12. Свободи і права, що гарантуються народу даною Кон­ституцією, повинні підтримуватися постійними зусиллями народу. Народ повинен утримуватися від будь-яких зловживань цими воля­ми і правами і несе постійну відповідальність за використання їх в інтересах суспільного добробуту.

488

Стаття 13. Усі люди повинні поважатися як особистості. їхнє право на життя, волю і на прагнення до щастя є, оскільки це не пору­шує суспільного добробуту, вищим предметом турботи у сфері зако­нодавства й інших державних справ.

Стаття 14. Усі люди рівні перед законом і не можуть піддавати­ся дискримінації в політичному, економічному і соціальному відно­шеннях за мотивами раси, релігії, статі, соціального стану, а також походження.

Перство та інші аристократичні інститути не визнаються.

Ніякі привілеї не надаються при присвоєнні почесних звань, на­город чи знаків відмінності, і будь-яка така нагорода дійсна тільки за життя особи, що має її в даний час чи може одержати в майбутньому.

Стаття 15. Народ має невід'ємне право обирати публічних поса­дових осіб і відстороняти їх від посади.

Усі публічні посадові особи є слугами всього суспільства, а не якої-небудь однієї його частини.

При виборах публічних посадових осіб гарантується загальне виборче право для повнолітніх.

При проведенні будь-яких виборів таємниця голосування не по­винна порушуватися. Виборець не несе відповідальності ні в публічному, ні в приватному порядку за зроблений ним вибір.

Стаття 16. Кожний має право звертатися з мирною петицією про відшкодування збитку, заміщення публічних посадових осіб, про введення, скасування чи зміну законів чи указів розпоряджень, а також з інших питань; ніхто не може бути підданий будь-якій дис­кримінації за подання таких петицій.

Стаття 17. Кожний може відповідно до закону вимагати у дер­жави чи місцевих органів публічної влади відшкодування збитків у випадку, якщо збиток заподіяний йому незаконними діями будь-якої публічної посадової особи.

Стаття 18. Ніхто не може перебувати в рабстві в будь-якій формі. Примусова праця інакше як у порядку покарання за злочин забороняється.

Стаття 19. Свобода думки і совісті не повинна порушуватися.

Стаття 20. Свобода релігії гарантується для усіх. Жодна з релігійних організацій не повинна отримувати від держави ніяких привілеїв і не може користуватися політичною владою.

489

С.К.Бостан, С.М.Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


Ніхто не може бути примушений брати участь у будь-яких релігійних актах, святах, церемоніях чи обрядах.

Держава і її органи повинні утримуватися від проведення релігійного навчання і якої-небудь релігійної діяльності.

Стаття 21. Гарантується свобода зборів і об'єднань, а також сво­бода слова, друку і всіх інших форм вираження думок.

Ніяка цензура не допускається, таємниця кореспонденції не по­винна порушуватися.

Стаття 22. Кожен користується свободою вибору і зміни місця проживання, а також вибору професії, коли це не порушує суспільного добробуту.

Свобода виїзду для усіх за кордон і свобода відмови від свого громадянства не повинні порушуватися.

Стаття 23. Гарантується свобода наукової діяльності.

Стаття 24. Шлюб укладається тільки при взаємній згоді обох сторін і існує за умови взаємного співробітництва, в основу якого по­кладена рівність прав чоловіка і дружини.

Закони у відношенні вибору чоловіка або жінки, їх майнових прав, спадщини, вибору місця проживання, розлучення й інших пи­тань, пов'язаних зі шлюбом і родиною, повинні складатися, виходя­чи з принципу особистого достоїнства і рівності статей.

Стаття 25. Усі мають право на підтримку мінімального рівня здорового і культурного життя.

В усіх сферах життя держава повинна докладати зусиль для підйому і подальшого розвитку суспільного добробуту, соціального забезпечення, а також народного здоров'я.

Стаття 26. Усі мають рівне право на освіту відповідно до своїх здібностей в порядку, передбаченому законом.

Усі повинні відповідно до закону, забезпечити проходження обов'язкового навчання дітям, що перебувають на їхньому піклу­ванні. Обов'язкове навчання здійснюється безкоштовно.

Стаття 27. Усі мають право на працю і зобов'язані працювати.

Заробітна плата, робочий час, відпочинок і інші умови праці визначаються законом.

Експлуатація дітей забороняється.

Стаття 28. Гарантується право трудящих на створення ор­ганізацій, а також право на колективні переговори і інші колективні дії.

490

Стаття 29. Право власності не повинно порушуватися.

Право власності визначається законом, для того щоб воно не су­перечило суспільному добробуту.

Приватне майно може бути використано в публічних інтересах за справедливу компенсацію.

Стаття ЗО. Населення підлягає оподаткуванню відповідно до за­кону.

Стаття 31. Ніхто не може бути позбавлений життя чи свободи, бути підданий якому-небудь покаранню інакше як у відповідності до процедури,встановленої законом.

Стаття 32. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді.

Стаття 33. Ніхто не може бути арештований, за винятком тих випадків, коли арешт відбувається на місці злочину, інакше як на підставі виданого компетентним працівником органів юстиції нака­зу, у якому зазначений злочин, що є причиною арешту.

Стаття 34. Ніхто не може бути затриманий чи позбавлений волі, якщо йому не буде негайно пред'явлені обвинувачення і надане пра­во звернутися до адвоката. Так само ніхто не може бути затриманий без належних підстав, що при наявності відповідної вимоги негайно повідомляються на відкритому засіданні суду в присутності затри­маного і його адвоката.

Стаття 35. За винятком випадків, передбачених статтею 33, не повинно порушуватися право кожного на недоторканність свого житла, документів і майна від вторгнень, обшуків і виїмок, зробле­них інакше, ніж у відповідності до наказу, виданого при наявності ґрунтовних причин, що містить указівку місця, що підлягає обшуку, і предметів, що підлягають вилученню.

Кожен обшук і вилучення провадяться за окремим наказом, ви­даним компетентним працівником органів юстиції.

Стаття 36. Категорично забороняється застосування публічни­ми посадовими особами катувань і жорстоких покарань.

Стаття 37. За всіма кримінальними справами обвинувачуваний має право на швидкий і відкритий розгляд своєї справи неупередже-ним судом.

Обвинувачуваному за кримінальною справою надається повна можливість опитування усіх свідків; він має право на виклик свідків у примусовому порядку за державний рахунок.

491

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


При будь-яких обставинах обвинувачуваний по кримінальній справі може звернутися за допомогою до кваліфікованого адвоката; у випадку, коли обвинувачуваний не в змозі зробити це сам, адвокат призначається державою.

Стаття 38. Ніхто не може бути примушений давати показання проти самого себе.

Визнання, зроблене через примус, чи катуванням під погрозою або після невиправдано тривалого утримання під вартою, не може розглядатися як доказ.

Ніхто не може бути засуджений чи покараний у випадках, коли єдиним доказом проти нього є його власне визнання .

Стаття 39. Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за дію, що була законною у момент її здійснення та у відношенні якого він був виправданий. Так само ніхто не може бу­ти двічі притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин.

Стаття 40. У випадку виправдання судом після арешту чи затри­мання кожен може, відповідно до закону, пред'явити державі позов про відшкодування збитку.

Глава IV. Парламент

Стаття 41. Парламент є вищим органом державної влади і єди­ним законодавчим органом держави.

Стаття 42. Парламент складається з двох палат: Палати пред­ставників і Палати радників.

Стаття 43. Обидві палати складаються з виборних членів, що представляють весь народ.

Число членів кожної палати встановлюється законом.

Стаття 44. Кваліфікація членів обох палат, а також кваліфікація їхніх виборців визначаються законом. Однак при цьому не повинна проводитися дискримінація за мотивами раси, релігії, статі, соціаль­ного стану, походження, утворення, майнового чи стану доходів.

Стаття 45. Термін повноважень членів Палати представників чотири роки. Однак їх повноваження припиняються до витікання повного терміну у випадку розпуску Палати представників.

Стаття 46. Термін повноважень членів Палати радників шість років, причому кожні три роки переобирається половина членів па­лати.

492

Стаття 47. Виборчі округи, спосіб голосування й інші питання, що відносяться до виборів членів обох палат, визначаються законом.

Стаття 48. Ніхто не може бути одночасно членом обох палат.

Стаття 49. Члени обох палат щорічно одержують відповідно до закону визначену винагороду з державної скарбниці.

Стаття 50. Члени обох палат, за винятком випадків, передбаче­них законом, не можуть бути арештовані в період сесії Парламенту; члени Парламенту, арештовані до відкриття сесії, за вимогою відповідної палати повинні звільнятися з-під варти на період сесії.

Стаття 51. Члени обох палат не несуть відповідальності за стіна­ми палати у зв'язку зі своїми промовами, висловленнями і голосу­ванням у палаті.

Стаття 52. Чергові сесії Парламенту скликаються один раз на рік.

Стаття 53. Кабінет може приймати рішення про скликання над­звичайних сесій Парламенту. Кабінет повинен приймати рішення про скликання надзвичайних сесій Парламенту, якщо цього зажада­ли більш однієї четвертої частини загального числа членів однієї з палат.

Стаття 54. Якщо Палата представників розпущена, то протягом сорока днів з дня її розпуску повинні бути проведені загальні вибо­ри в Палату представників, а протягом тридцяти днів з дня виборів повинен бути скликаний Парламент.

У разі розпуску Палати представників одночасно припиняє засідання Палата радників. Однак Кабінет може скликати надзви­чайну сесію Палати радників, якщо це вкрай необхідно в інтересах країни.

Заходи, прийняті на надзвичайній сесії, згаданій в умові попе­реднього абзацу, є тимчасовими і втрачають силу, якщо вони не бу­дуть схвалені Палатою представників протягом десяти днів з момен­ту відкриття наступної сесії Парламенту.

Стаття 55. Кожна палата дозволяє суперечки, пов'язані з кваліфікацією її членів. Однак для того щоб позбавити кого-небудь депутатських повноважень, необхідне прийняття резолюції про це більшістю не менше двох третин голосів присутніх членів.

Стаття 56. Кожна палата може проводити роботу тільки при на­явності на засіданні не менш однієї третини загального числа її членів.

493

С. К. Бостан, С. М. Тимченко

За винятком випадків, особливо передбачених даною Консти­туцією, у кожній з палат усі питання вирішуються більшістю голосів присутніх членів; при рівності голосів голос головуючого є вирішальним.

Стаття 57. Засідання кожної палати є відкритими. Однак мо­жуть проводитися закриті засідання у випадку, якщо резолюція про це прийнята більшістю не менш двох третин голосів присутніх членів.

Кожна палата веде протоколи своїх засідань. Ці протоколи по­винні публікуватися і поширюватися для загального ознайомлення, за винятком тих протоколів закритих засідань, що визнаються сек­ретними.

За вимогою не менш однієї п'ятої присутніх членів голосування кожного члена з будь-якого питання повинно відзначатися в прото­колі.