К э. н., доцент Федорец М. С

Вид материала

Содержание

Фінансовий результат комерційних банків україни: облік і відображення у звітності
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Метою даної наукової роботи
Виклад основного матеріалу дослідження.
Облікова класифікація основних засобів в системі управління підприємства

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 18

Литература:

Брага В.В. «Компьютеризация бухгалтерского учета: Учебное пособие для вузов / ВЗФЭИ», М.: Финстатинформ, 2007. – 95 с.
Бухгалтерский учёт./ Е.П. Козлова, Н.В. Парашутин, Т.Н. Бабченко, Е.Н.Галанина.- М.: Финансы и статистика, 2007.
Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет : Учебное пособие.- 3-е изд., перераб.идоп. – М: ИНФРА-М, 2008.
«1С: Бухгалтерия», Настольная книга пользователя М – 1999.

Бакуров А.О.

Керівник: к.е.н., доцент Шаповалова А.П.

Київський національний торговельно-економічний університет

Актуальні питання обліку податкових різниць

Трансформація податкової політики України супроводжується зміною принципів і правил оподаткування діяльності суб’єктів господарювання, вирішальне значення в цьому процесі належить Податковому кодексу України (далі – ПКУ).

Питання узгодженості показників фінансового обліку та обліку з метою оподаткування виникають постійно, оскільки результати, виявлені за даними податкового обліку, відхиляються від реальних фінансових результатів діяльності підприємства за даними фінансового обліку.

Основною причиною, що спричиняє розбіжності між фінансовим обліком та податковим обліком є методика визначення відповідно облікового прибутку (збитку) та прибутку з метою оподаткування.

Дослідженнями питань обліку фінансових результатів, оподаткування податком на прибуток займались такі українські вчені, як Кравченко І.В., Нікулін О.Г., Пантелейчук Л.Б., М.Я. Дем'яненко, Г.Г.Кірейцев, Л.М.Кіндрацька, М.М.Коцупатрий, В.Б.Моссаковський, М.Ф.Огійчук, та ін. Проте зазначені питання потребують подальшого дослідження і розробки.

До прийняття Податкового кодексу України методика розрахунку оподаткованого прибутку передбачала коригування суми валового доходу на валові витрати і амортизацію основних фондів та нематеріальних активів.

З 01 квітня 2011 р. (дата введення в дію розділу ІІІ Податкового кодексу - Податок на прибуток підприємств) такі поняття як валові доходи і валові витрати зникли, натомість почали використовуватися поняття доходів та витрат, як це передбачено і в бухгалтерському обліку.

Також згідно з положеннями ПКУ запроваджено перехід з методу «першої події» на метод «нарахувань та зіставлень» при визнанні доходів та витрат у податковому обліку. За Кодексом незалежно від дати надходження коштів доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення. Це дало змогу значно скоротити тимчасові різниці між податковим та бухгалтерським обліком. Крім того, податкові зобов'язання визначаються на підставі даних бухгалтерського обліку із застосуванням податкових різниць. Наближено до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку і правила визначення амортизаційних відрахувань у податковому обліку.

Проте, як і раніше, доходи і витрати, що визначають об’єкт оподаткування, включають суворо визначений на законодавчому рівні перелік їх складових, який не повною мірою збігається з переліком доходів і витрат у фінансовому обліку. Це викликано тим, що в податковому законодавстві враховується суспільне значення витрат, реалізуються механізми недопущення ухилення від оподаткування та оптимізується база оподаткування. Тому, як і раніше, між фінансовим обліком та обліком з метою оподаткування можуть виникати досить суттєві різниці. Загалом податкові різниці виникають тільки внаслідок здійснення господарських операцій, які мають різну оцінку та/або різні критерії визнання за бухгалтерськими стандартами та податковим законодавством.

Прикладами операцій, які можуть призвести до наявності таких різниць є операції з пов’язаними особами, бартерні операції, операції з безоплатної передачі товарно-матеріальних цінностей; операції з нарахування витрат, які мають «подвійний характер» тощо.

Звичайно, відображення податкових різниць в обліку повинно відповідати певній методиці. Перехідними положеннями ПКУ (підрозділ 4) визначено, що методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», публікується до 01 квітня 2011 року та набуває чинності з 01 січня 2013 року [1].

Тому на виконання норм Податкового кодексу Міністерством фінансів України було затверджено Положення бухгалтерського обліку «Податкові різниці» (далі – ПБО), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про податкові різниці та її розкриття у фінансовій звітності. Метою ПБО є розкриття зв’язку між обліковим і податковим прибутком шляхом визначення методики визначення податкового прибутку звітного періоду за даними бухгалтерського обліку через коригування облікового прибутку на суму податкових різниць звітного періоду [2].

Положення «Податкові різниці» не суперечить, не замінює П(С)БО 17 «Податок на прибуток», а доповнює його. Так, П(С)БО 17 спрямовано на формування методологічних засад розкриття, насамперед, в балансі інформації про залишки не анульованих тимчасових податкових різниць. [3] Інформація сформована про податкові різниці відповідно до Положення «Податкові різниці» розкриватиметься, насамперед, у Звіті про фінансові результати.

Зазначимо, що необхідність відображення податкових різниць у фінансовій звітності на міжнародному рівні було визнано при прийнятті першої редакції Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 12 «Облік податку на прибуток» (1979 р.).

Відповідно до визначення, наданого в ПБО, податкова різниця - різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та доходами і витратами, визначеними податковим законодавством [2].

Виявлення податкової різниці повинно здійснюватися на етапі первинного визнання і реєстрації первинного документу, яким оформлена відповідна операція. Тобто при систематизації інформації, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, в регістрах обліку обов'язково проводиться аналіз господарської операції на наявність податкових різниць. Оскільки, існуюча система регістрів бухгалтерського обліку не передбачає накопичення інформації про податкові різниці, тому має бути додано ще один регістр для узагальнення інформації про податкові різниці звітного періоду. Відповідна інформація має бути представлена в розрізі класифікаційних груп податкових різниць з виділенням постійних податкових різниць (у т.ч. які підлягають вирахуванню і які підлягають оподаткуванню) та тимчасових податкових різниць (у т.ч. які підлягають вирахуванню і які підлягають оподаткуванню).

В ПБО «Податкові різниці» для цілей бухгалтерського обліку податкові різниці, які враховуються при визначенні податкового прибутку за звітний період, класифікуються за видами діяльності суб’єкта господарювання:

податкові різниці щодо доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
податкові різниці щодо інших операційних доходів;
податкові різниці щодо інших доходів;
податкові різниці щодо собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);
податкові різниці щодо інших операційних витрат;
податкові різниці щодо інших витрат;
податкові різниці щодо надзвичайних доходів;
податкові різниці щодо надзвичайних витрат [2].

Згідно П(С)БО 17, залежно від виду тимчасових різниць, які утворилися на кінець звітного періоду, визначається відстрочений податок на прибуток. Так, при наявності тимчасових різниць, що підлягають вирахуванню, визнаються відстрочені податкові активи, а при наявності тимчасових різниць, що підлягають оподаткуванню, визнаються відстрочені податкові зобов’язання.

Таким чином, прийняття Податкового кодексу дозволило в цілому наблизити позиції бухгалтерського обліку та податкового обліку щодо доходів і витрат, які враховуються при визначенні результату діяльності підприємств. Розроблено нормативний документ, щодо обліку податкових різниць, які можуть виникнути під час здійснення певних операцій. При цьому потребують подальшої розробки питання щодо методики застосування ПБО «Податкові різниці», а також формування інформації про податкові різниці у регістрах бухгалтерського обліку.

Література:

Податковий кодекс України, затв. Верховною Радою України від 02.12.2010 р. №2755-VI. // Офіційний вісник України. – 2010. - №92.
Положення бухгалтерського обліку «Податкові різниці», затв. наказом Міністерства фінансів України від 25.01.2011 р. №27 // Офіційний вісник України. – 2011. - №8.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток»: затв. наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2000 р. №318 // Офіційний вісник України. – 2000. - №3.
Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. / за заг. ред. М.Я.Азарова]. – К. : Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України, 2010. – 2389 с.

Батрак А.С.

Керівник: к.е.н Омельченко О.Ю.

Донецька філія українського Державного Університету фінансів та міжнародної торгівлі

ФІНАНСОВИЙ РЕЗУЛЬТАТ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ: ОБЛІК І ВІДОБРАЖЕННЯ У ЗВІТНОСТІ

Актуальність. В умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб’єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідно збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг.

Для відображення прибутку (збитку) звітного року в Плані рахунків бухгалтерського обліку банків України призначені рахунки класу 5. За останні роки неодноразово розглядалось питання щодо удосконалення відображення в обліку фінансового результату діяльності комерційних банків, було внесено досить істотні зміни до порядку обліку фінансових результатів діяльності банку за фінансовий рік, але однозначного тлумачення це питання не отримало, що становить актуальність даної теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у дослідження питань з розвитку системи рахунків бухгалтерського обліку банків здійснили провідні вітчизняні вчені, зокрема: Л.М.Кіндрацька, А.М.Герасимович, Т.В.Кривов’яз, Н.В.Сєкіріна, І.А.Волкова, О.Ю.Калініна та інші. Разом з тим, не дивлячись на значну кількість публікацій, залишається багато невирішених проблем з вдосконалення цієї ділянки обліку.

Метою даної наукової роботи є аналіз теоретико-методологічних засад побудови Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та змін, що відбуваються в ньому щодо вдосконалення обліку прибутку або збитку комерційних банків, а також їх відображення у фінансовій звітності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є План рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, План рахунків – це систематизований перелік рахунків фінансового обліку, що використовується для реєстрації господарських операцій [1, 27]. Новий План рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов’язковим для використання всіма установами комерційних банків.

За період з 1998 року до теперішнього часу було впроваджено значні зміни у порядку відображення прибутку та збитку комерційного банку. У 1998 році був введений проміжний рахунок № 5900 «Результат поточного року», на який в останній робочий день списували відповідно доходи та витрати, але в той же день цей рахунок повинен бути закритий, а його сальдо списувалося або на рахунок 5040 «Прибуток минулого року, що очікує затвердження» (якщо сальдо було пасивними) або на рахунок 5041 «Збитки минулого року, що очікують затвердження» (якщо сальдо було активним). За думкою фахівців [1; 2] це було незручно.

1 січня 1999 року з Плану рахунків було виключено групу 590 «Результат поточного року». Також, замість рахунків № 5040 та № 5041 було введено єдиний рахунок № 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікує затвердження» (активно-пасивний).

Але з часом, вiдповiдно до статтi 41 Закону України «Про Нацiональний банк України», статтi 68 Закону України «Про банки i банкiвську діяльність», з метою вдосконалення бухгалтерського облiку та приведення у вiдповiднiсть до мiжнародних та нацiональних положень (стандартiв) бухгалтерського облiку Департамент бухгалтерського облiку розробив проекти Змiн до Плану рахункiв бухгалтерського облiку банкiв України та Iнструкцiї про застосування Плану рахункiв бухгалтерського облiку банкiв України [3; 4].

А саме, у групі рахунків 504 «Результати минулого року, що очікують затвердження»:

назву групи рахунків 504 «Результати минулого року, що очікують затвердження» змінити на «Результати звітного року, що очікують затвердження»;
назву, характеристику та призначення рахунку 5040 «Прибуток чи збиток минулого року, що очікують затвердження» (активно-пасивний) викласти в такій редакції: 5040 (пасивний) «Прибуток звітного року, що очікує затвердження» та 5041 «Збиток звітного року, що очікує затвердження» (активний) [5].

Взагалі діяльність банку оцінюється у Звіті про фінансові результати. Звіт про фінансові результати надає інформацію про доходи і витрати, а також фінансовий результат господарської діяльності банку за певний звітний період – прибуток чи збиток. Складання цього звіту ґрунтується на принципах нарахування та відповідності. Базовими елементами звіту є доходи і витрати. В останній робочий день звітного року рахунки 6-го класу «Доходи» та 7-го класу «Витрати» закриваються перерахуванням залишків за умови перевищення доходів над витратами на рахунок 5040 «Прибуток звітного року, що очікує затвердження», а за умови перевищення витрат над доходами залишки перераховуються на рахунок 5041 «Збиток звітного року, що очікує затвердження». Кредитовий залишок за рахунком 5040 свідчить про отриманий прибуток, дебетовий залишок за рахунком 5041 – про збиток.

Але, якщо існуючий порядок відображення в обліку фінансового результату порівняти з діючою практикою відображення в обліку фінансових результатів в господарюючих підприємствах [6], то треба зазначити, що вони істотно відрізняються. Ми вважаємо, що прибуток та збиток логічно відображати на одному рахунку 5040 «Прибуток чи збиток звітного року, що очікує затвердження», який би дав змогу обґрунтовано контролювати та аналізувати фінансово-господарську діяльність комерційного банку. З цією метою по кредиту повинен відображатися прибуток, а по дебету – збиток. Навіть у Звіті про фінансові результати інформація про прибуток чи збиток відображається на одному рядку (19). Це ще одне підтвердження того, що поняття прибутку та збитку є невід’ємним одне від одного, їх не можна відділяти, адже діяльність банка може бути як прибутковою, так і збитковою. Тому використання одного рахунку буде зручнішим для обліку та відображення у фінансовій звітності фінансових результатів комерційних банків.

Висновки. Таким чином, упровадження в практику обліку вищезазначених змін сприяло вдосконаленню Плану рахункiв бухгалтерського облiку банкiв України та приведення його у вiдповiднiсть до мiжнародних та нацiональних положень (стандартiв) бухгалтерського облiку. Вдосконалення Плану рахунків дало змогу накопичувати більш розкриту інформацію для складання фінансової звітності, об’єктивно оцінювати й аналізувати господарські процеси та надавати необхідну інформацію для прийняття рішень. Пропозиції щодо удосконалення відображення в обліку фінансового результату сприятиме його відповідності з загальноприйнятою думкою відображення в обліку прибутку та збитку.

Література:

Кіндрацька Л.М. Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках: Навч.-метод. посібник для сам ост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2000. – 404 с.
Сєкіріна Н.В. Бухгалтерський облік у комерційних банках: Навч. посіб. для студ. економ. ден. та заоч. форм навчання / Н.В.Сєкіріна, О.В.Толмачова, Л.І.Тимчина, О.В.Колокольцев. – Донецьк: Дон дует, 2004. – 380 с.
Закон України «Про банки i банківську діяльність» №2121-III від 07.12.2000 р.
Закон України «Про Нацiональний банк України», 1999 р., №29, ст.238.
rg.ua/
Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України від 17.06.2004 р. №280.
Табачук Г.П., Сарахман О.М., Гречко Т.М. Фінансовий облік у банках: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 424 с.

Бесарабов В.О.

Керівник: к.е.н., доцент Головащенко О.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

ОБЛІКОВА КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Сьогодні усі підприємства незалежно від їхнього виду, форм власності, підпорядкованості ведуть бухгалтерський облік майна і господарських операцій відповідно до чинного законодавства. Виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки за рахунок використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, але і за рахунок основних засобів. Головною метою діяльності підприємства є виробництво конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цієї мети необхідно, окрім раціонального використання виробничого потенціалу, здійснювати зміцнення матеріально-технічної бази, формувати та ефективно використовувати її головну ланку – основні засоби, які демонструють рівень розвитку та досягнення науки і техніки. Відповідно, управлінські рішення щодо наявності та руху основних засобів мають значний вплив на загальні показники діяльності підприємства. В цих умовах перед системою бухгалтерського обліку основних засобів постає ряд завдань: точна ідентифікація, достовірна оцінка, обґрунтованість методу та суми нарахування зносу тощо. Швидке та ефективне вирішення цих завдань ґрунтується на правильній класифікації основних засобів, без якої прийняття управлінських рішень не може бути достатньо ефективним. Саме тому питання правильної класифікації основних засобів залишається актуальним.

Проблемам обліку основних засобів, зокрема, питанням їх класифікації, присвячено багато наукових праць вітчизняних учених, серед яких роботи Чабанової Н., Александрова М., Сук Л., Круш П., Гарасима П., Лич Н., Розенплентер А., Фіалко Г. [1-6]. Проте аналіз літературних джерел та нормативно-правової бази дає підставу стверджувати, що не зважаючи на наявні багаторічні напрацювання та науковий досвід щодо питань класифікації основних засобів, ще досить багато питань у цій сфері залишаються не вирішеними та потребують, подальшого вивчення, дослідження й вдосконалення.

Метою роботи є дослідження облікової класифікації основних засобів в системі управління.

Вивчення нормативних документів, теоретичних положень опублікованих праць вітчизняних і зарубіжних вчених, практики діяльності підприємств свідчить, що облік основних засобів в останній час дещо ускладнився, а ряд існуючих проблем негативно впливає на процес управління виробництвом, знижуючи ефективність використання основних засобів. До кола таких проблем можна віднести різні підходи до визначення сутності основних засобів у фінансовому обліку й системі оподаткування, принципів оцінки та методів амортизації основних засобів, підвищення інформативності первинних документів з обліку основних засобів. Аналогічно одним із дискусійних і надзвичайно важливих питань обліку основних засобів залишається питання їх класифікації.

Вчені-економісти Лич Н.М., Розенплентер А.Е. та Фіалко Г.А [6] поділяють основні засоби за її техніко-економічними показниками на три групи. Перша група – це нова техніка, яка розроблена на основі наукових відкриттів та винаходів. Друга група – це нова техніка, розроблена на основі діючої техніки та технології, проте зі значним покращанням техніко-економічних показників. Третя група – техніка, розроблена на основі модернізації вже діючої техніки. На основі цього поділу можна згрупувати лише частину основних засобів за їх техніко-економічними показниками. Зокрема, серед них можна виділити:

основні засоби, техніко-економічні показники яких відповідають передовим науково-технологічним розробкам, тобто розроблені на основі нових конструктивних та технологічних схем;
основні засоби, техніко-економічні показники яких дещо поліпшені порівняно із вже існуючою технікою, тобто розроблені на основі вже існуючої техніки та технології;
основні засоби, техніко-економічні показники яких відповідають усім необхідним технологічним стандартам, тобто розроблені на основі модернізації вже існуючих засобів виробництва;
основні засоби, техніко-економічні показники яких не відповідають необхідним умовам До цієї групи слід зарахувати діючі основні засоби, які потребують модернізації;
основні засоби, техніко-економічні показники яких далекі від чинних норм і стандартів. Сюди належать основні засоби, які вже не можуть бути задіяні у виробничому процесі, оскільки потребують реконструкції.

Таким чином, можна стверджувати що наведена класифікація відображає

лише окрему частину основних засобів, що не може сприяти раціональному використання виробничого потенціалу та ефективно використовувати її головну ланку – основні засоби, які демонструють рівень розвитку та досягнення науки і техніки.

Багата кількість вчених, у тому числі Гарасим П.М., Єфименко Т.І., Журавель Г.П., Кобилянська О.І., Хомин П.Я., Чабанова Н.В. [5] пропонують до використання наступну класифікацію основних засобів (табл. 1).

Таблиця 1 – Класифікація основних засобів

№	Ознака	Основні засоби (групи)
1	За функціональним призначенням	- виробничі; - невиробничі.
2	За галузевою ознакою	- промислові; - галузеві; - сільськогосподарські.
3	За використанням	- діючі; - недіючі; - в запасі.
4	За належністю	- власні; - орендовані.
5	За натурально-матеріальним складом, що використовується як умова визнання активу – надходження економічних вигод	- згідно норм П(С)БО 7

Цю класифікацію не можна назвати досить докладною, тобто такою, яка дозволила б однозначно й безпомилково відносити об'єкти основних засобів до тієї чи іншої групи. На практиці виходячи із запропонованої чинним законодавством класифікації спостерігається достатня довільність віднесення бухгалтерами об'єктів основних засобів на той чи інший субрахунок обліку груп основних засобів. У зв’язку з цим необхідно розробити загальнодержавні, а, на їх основі, галузеві рекомендації щодо класифікації основних засобів відповідно до наявної на підприємстві номенклатури на основі діючих класифікаційних групувань.

Таким чином, зважаючи на вище наведені варіанти класифікації основних засобів, постає логічне питання, щодо необхідності використання в системі управління підприємств, класифікації основних засобів, передбаченої чинним бухгалтерським законодавством, - хоч і вона потребує деякого вдосконалення. Класифікація основних засобів, що використовується в системі бухгалтерського обліку та фінансової звітності, в окремих випадках сформована механічно, без врахування потреб управління, контролю, звітності, і, як наслідок, недостатньо ефективні. А недостатньо якісна облікова інформація може спричинити прийняття неправильного управлінського рішення.

Blog

К э. н., доцент Федорец М. С

Содержание