К э. н., доцент Федорец М. С

Вид материала

Документы

Содержание Актуальные проблемы учета уставного капитала акционерных обществ Изложение основного материала Мета написання статті Спінжа А.В. Облік амортизації (зносу) основних засобів: проблеми та шляхи вирішення Сухова В.В. Облік експортних операцій Бухгалтерский баланс: эволюция развития

Подобный материал:

• Культурология, 395.24kb.
• Рабочая программа по философии для специальности, 379.23kb.
• Методические рекомендации по выполнению, оформлению и защите выпускных квалификационных, 445.38kb.
• Учебно-методические указания по дисциплине отечественная история для студентов неисторических, 762.11kb.
• З виробничої практики, 169.38kb.
• Основные направления конференции, 72.62kb.
• Хмельницького Магістратура "Затверджую", 292.99kb.
• Программа всероссийской научно-практической конференции «проблемы современной экономики:, 87.2kb.
• Зачеты, 37.94kb.
• Программа вступительных испытаний «Финансы» в магистратуру по специальности 080200., 256.16kb.

Литература:

1. Бреславцева Н.А. Балансоведение [Текст] / Н.А.Бреславцева, В.И.Ткач, В.А.Кузьменко. – М.: Приор, 2001. – 160 с.
   
2. Бутынец Ф.Ф., Соколов Я.В., Панков Д.А., Горецкая Л.Л. Бухгалтерский учет в зарубежных странах: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений специальности 7.050106 «Учет и аудит». – Житомир: ЧП «Рута», 2002. – 660 с.
   
3. Грачева Р. Практическое балансоведение [Текст] / Р.Грачева. – К.: Галицкие контракты, 2003. – 272 с.
   

Романенко А.А.

Руководитель: к.э.н., доцент Лукашова И.А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


АКТУАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ УЧЕТА УСТАВНОГО КАПИТАЛА АКЦИОНЕРНЫХ ОБЩЕСТВ


Актуальность проблемы. Проблема учета уставного капитала акционерного общества не является новой в отечественной правовой науке, что обосновано тем, что прокредиторская концепция уставного капитала, заложенная в отечественном законодательстве, не оправдала себя. На современном этапе развитию экономики, связанному с процессами глобализации, крайне необходим обновленный подход к институту уставного капитала и изменения существующей концепции.

Целью статьи являются исследования наиболее важных проблем, которые возникают при отражении в учете операций по формированию и изменению уставного капитала акционерных обществ в части установления их полноты, а именно: соответствия фактических взносов участников условиям учредительных документов.

Изложение основного материала. К проблемам уставного капитала обращались многие ученые, которые исследовали проблемы акционерного права. Этим вопросом были посвящены многочисленные научные труды дореволюционных ученых – А.И.Каминки, В.Ю.Вольфа и др. Среди современных научных работников значительный вклад в развитие концепции уставного капитала сделали такие отечественные правоведы, как О.Р. Кибенко, В.М.Кравчук, И.В.Спасибо-Фатеева, а также зарубежные законодатели – В.В.Долинская, Д.В.Ломакин, Т.В.Кашанина но др. Отдельно нужно назвать диссертационную работу О.С.Янковой «Правовая регуляция уставного фонда коммерческих организаций» (Донецк, 2000 г.). Впрочем, и на сегодня уставный капитал акционерных обществ все еще остается недостаточно изученным правовым инструментом в хозяйственном праве Украины. На данное время не существует ни одного труда, который был бы посвящен совершенному анализу уставного капитала именно акционерных обществ. Кроме того, много научных работ основываются на законодательном материале, который существовал до принятия нового Гражданского и Хозяйственного кодексов Украины [2].

Практически во всех акционерных обществах возникают различные нарушения по вопросу формирования уставного капитала. Приведем основные из них: необоснованное увеличение уставного капитала за счет завышения стоимости товарно-материальных ценностей, нематериальных активов, которые вносятся в уставный капитал; невнесение или неполное внесение основателями своих вкладов в уставный капитал; несвоевременное внесение изменений в реестр акционеров; деятельность без лицензии; невыполнение нормативных документов.

В условиях рынка акционерные общества вступают в договорные отношения относительно использования имущества, денежных средств, проведения коммерческих операций и инвестиций. Доверие в этих отношениях должно подкрепляться возможностью для всех участников экономических отношений получать и использовать финансовую информацию. Целью учета уставного капитала является установление достоверности первичных данных относительно формирования и изменения уставного капитала, полноты и своевременности отображения информации в документах и учетных регистрах, правильности ведения учета уставного капитала в соответствии с учредительными документами и учетной политикой, достоверности отображения уставного капитала в отчетности предприятия.

К основным требованиям учета уставного капитала относятся:

• достоверность отображения показателей относительно установления законности и правильности их формирования;
  
• установление полноты формирования уставного капитала, соответствия фактических взносов участников, условиям учредительных документов, соблюдение сроков внесения частей в уставный капитал;
  
• стабильность величины уставного капитала, его соответствия размеру, определенному учредительными документами.
  

Данные требования, на наш взгляд, должны выполняться на основании:

• проверки наличия и формы учредительных документов и установления соответствия содержания требованиям законодательных и нормативных актов;
  
• исследование полноты и соблюдение сроков внесения уставного капитала;
  
• проверки денежной оценки стоимости имущества, которое вносится основателями при выкупе акций при создании акционерного общества;
  
• проверки правильности налогообложения средств, переданных в уставный капитал хозяйствующего субъекта его основателями;
  
• определении соответствия размера уставного капитала данным учредительных документов и действующему законодательству;
  
• проверки полноты и правильности формирования уставного капитала;
  
• установлении реальности внесения сумм к уставному капиталу;
  
• установлении обоснованности изменений величины уставного капитала [1].
  

Существующая система установления законодательных требований к минимальному размеру уставного капитала общества показала недостаточную эффективность в целом. С одной стороны, невзирая на многочисленные запреты и предписания относительно формирования уставного капитала, существует большое количество обществ с «дутыми» капиталами, поскольку невозможно законодательно перекрыть все каналы и способы манипуляций и злоупотреблений в этой сфере. С другой стороны, такие механизмы влекут дополнительные расходы для добросовестных участников обществ, ограничивают их права. В законодательном регулировании режима уставного капитала акционерных обществ в Украине наблюдается определенные проблемы – отдельные мероприятия, которые употребляются для формирования и сохранения уставного капитала обществ, являются слишком суровыми, но при отсутствии других необходимых мер, система в целом не работает и основные функции уставным капиталом не выполняются.

Нормы современного украинского законодательства относительно капитала, не защищая кредиторов общества, деструктивно влияют на процессы создания и деятельность общества и вызывают дополнительные риски для участников и самого общества. Уставный капитал вместо инструмента защиты прав кредиторов общества должен скорее выполнять функцию защиты прав его акционеров (участников): установленный законодательно режим должен гарантировать, что капитал, инвестированный в общество, существенно не уменьшился, не был выведен из него. Всем участникам должно быть обеспечено право на получение корпоративных прав, адекватных действительной стоимости внесенных вкладов, а также право, на защиту своих корпоративных прав от размывания. Защита кредиторов с помощью уставного капитала не является должной и эффективной, поэтому законодатель должен искать другие, альтернативные механизмы защиты их интересов. Суровые ограничения, положенные доктриной поддержания капитала, негативно влияют на степень заинтересованности инвесторов в финансировании акционерной формы ведения хозяйства. Правовая неопределенность часто является причиной пассивности потенциальных инвесторов, негативно отражается на экономике всей страны в целом.

Выводы. На наш взгляд, проблемы, которые возникают при отражении в учете операций по формированию и изменению уставного капитала акционерных обществ в части соответствия фактических взносов участников условиям учредительных документов, в первую очередь связаны с несовершенством действующего украинского законодательства, которое регулирует вопрос формирования и изменения уставного капитала акционерных обществ, и тем самым сдерживает их развитие. Развитие рыночных отношений в Украине требует существенного пересмотра и модернизации правил относительно уставного капитала, выработанных веками.


Литература:

1. Чумаченко Н.Г. Развитие управленческого учета // Бухгалтерский учет и аудит. - 2005. - 112 с.
   
2. iz.ua/17/1399.phpl.
   
3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал», затв. наказом Міністерства фінансів України №87 від 31.03.99.
   

Романенко Я.С.

Керівник: ст. викладач Зябченкова Г.В.

Київський національний торговельно-економічний університет


Удосконалення організації обліку з використанням сучасних інформаційних систем


З метою підвищення ефективності інформаційного забезпечення управління системою бухгалтерського обліку особливого значення набуває створення інтегрованої інформації, побудованої за єдиними методологічними та організаційними принципами. Така система отримала назву управлінського обліку, яка наразі піддається гострій критиці і запереченню правомірності визнання названої категорії. Інтеграцію різних функцій управління вчені пропонують назвати системою управління затратами. Не принижуючи значення об’єктивності і обґрунтованості у визначенні категоріального апарату, основний акцент, на нашу думку, потрібно спрямувати на економічну суть інтегрованої інформаційної системи, яка включає прогнозування, планування, облік, контроль, аналіз. Всі ці функції мають зосереджуватись в руках бухгалтера-аналітика (економіста-бухгалтера), відповідального за інформаційне забезпечення окремих галузей, виробничих підрозділів, служб та інших сфер економічної діяльності. Це дає можливість ліквідувати дублювання, нераціональні інформаційні зв’язки, конкретизувати відповідальність працівників обліково-економічної служби за надання достовірної, повної і оперативної інформації суб’єктам управління, а також надавати дієву допомогу у виробленні ефективних управлінських рішень та визначенні науково-обґрунтованої стратегії розвитку підприємства.

Неодмінною умовою вдосконалення управління є докорінна реконструкція його технічної та інформаційної бази на основі автоматизованої системи обліку, контролю й аналізу з використанням автоматизованих робочих місць бухгалтера (АРМБ).

Серед необхідних заходів системи управління якістю продукції важливе місце належить забезпечення економічною інформацією.

Практикою доведено, що інформація має двохсторонній вплив на управлінську діяльність: по-перше, повнота, достовірність та оперативність інформації є необхідною умовою прийняття об’єктивних управлінських рішень; по-друге, закладені обґрунтовані показники в носіях інформації (первинних документах, регістрах синтетичного і аналітичного обліку, формах звітності) спонукають менеджерів до відповідних дій, а також сприяють обізнаності з окремими нормативними показниками, яких потрібно досягти.

На сучасному етапі автоматизація облікових процесів розвивається за рахунок раціоналізації існуючої технології обробки облікової інформації і зниження її трудомісткості, однак можливості такої автоматизації дуже обмежені. Це пояснюється тим, що існуюча методологія й організація обліку та контролю формувалися для ведення обліку вручну [1]. Існує певна невідповідність між потужностями ЕОМ, які застосовуються в практиці обліку та контролю. ЕОМ полегшують працю бухгалтера, але нічого нового не вносять у її зміст, оскільки для цього потрібні підвищення ролі обліку й аудиту в управлінні, зміни і подальший розвиток методології обліку й аудиту, вдосконалення їх організації з метою досягнення максимальної відповідності потребам управління.

Основні методологічні аспекти організації автоматизованої системи обліку та контролю на базі АРМБ повинні забезпечити єдиний підхід до розробки окремих елементів і функціонування їх як єдиної системи. Важливим методологічним принципом організації автоматизованої обробки інформації є машинне формування облікових даних з одночасним формуванням їх на машинному носії [2].

Процес автоматизації бухгалтерського обліку має розвиватися за умови комплексного, системного та цілеспрямованого підходу з орієнтацією на потреби відповідної ланки управління підприємства.

У разі комплексного підходу до організації бухгалтерського обліку в умовах автоматизованої обробки інформації відбувається перехід від організації окремих елементів до організації цілісних наборів елементів інформаційних систем, а також налагодження взаємозв’язків між окремими підсистемами і комплексами завдань.

Організація обліку в автоматизованому режимі реалізується мережею АРМБ, що створюються в місцях виникнення та використання інформації, охоплюючи не тільки власне бухгалтерську, а й виробничо-оперативну інформацію.

Використання сучасних інформаційних технологій в управлінні змінило функції облікового апарату та підхід до періодичності формування звідтості та визначення фінансових результатів [3].

За твердженням вчених при ручному веденні бухгалтерського обліку лише на відображення операцій в облікових регістрах витрачається від 50 до 70% часу облікового персоналу [4]. За умов нормального функціонування системи обліковому персоналу немає потреби втручатися у інформаційний процес на будь-якому його етапі шляхом відображення проміжних даних [5].

Технологія організації обліку в умовах АРМ бухгалтера включає три етапи: підготовка інформації та її обробка; систематизація й узагальнення облікової інформації на рахунках за видами ресурсів, контроль, аналіз і її аудит; формування інформації для подальшого використання в управлінні підприємством.

На першому рівні формуються первинні дані, здійснюються їх оброблення, розрахунок і відображення інформації для прийняття управлінських рішень на місці виникнення інформації (АРМБ I категорії).

На другому рівні формується й відображається інформація для прийняття конкретних управлінських рішень за комплексом завдань (АРМБ II категорії).

На третьому рівні здійснюються формування зведених даних, контроль, аналіз і аудит фінансово-господарської діяльності підприємства (АРМБ III категорії).

Отже, АРМ бухгалтера — це один із основних шляхів удосконалення організації обліку. Він призначений для автоматизації функцій спеціаліста і для організації системної обробки економічної інформації як об’єкта управління в цілому, так і його структурних підрозділів.


Література:

1. Рожелюк В. М. Шляхи вдосконалення організації обліку з використанням сучасних інформаційних систем // Облік і фінанси АПК. – 2010. – № 3. – С. 88-91.
   
2. Івахненко С. В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту: Навч. Посібник. – К.: Знання-Прес, 2007. – 349 с.
   
3. Крутова А. С., Фадєєва Г. М., Методологія та організація ведення обліку в умовах автоматизації // Облік і фінанси АПК. – 2010. – № 4. – С. 48-52.
   
4. Мних Є. В. Концепція побудови комп’ютерної інформаційної системи обліку діяльності корпорацій // Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. – № 4. – С. 41 – 45.
   
5. Муравський В. Документування в умовах повної автоматизації // Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. – № 5. – С. 48 – 52.
   

Романовська О.В.

Керівник: к.е.н., доцент Терещенко В.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановсокого


Значення відображення людського капіталу у бухгалтерській звітності підприємства


Вступ. Сьогодення дає нам змогу зрозуміти важливість і значення людського капіталу для розвитку, більш ефективного функціонування, підвищення прибутковості підприємства на всіх етапах діяльності. Бухгалтерська інформація найповніше відображає фінансову оцінку підприємства, яку використовують при аналізі діяльності підприємства та перспективі інвестування коштів.

На думку багатьох вчених, необхідно забезпечити бухгалтерську звітність більш надійною інформацією про такі невідчутні активи, як людський капітал та його вплив на майбутню дохідність компанії. Б. Лев вважає, що в наш час бухгалтерський облік не надає інформацію про нематеріальні активи, що внутрішньо генеруються, таких як дослідження і розробки, торгові марки і обдарованість службовців, тобто ту інформацію, яка є двигуном сучасного економічного зростання [2].

Мета написання статті – обґрунтування необхідності розкриття інформації про людський капітал в бухгалтерській звітності підприємства.

Основний зміст. Дослідження інформаційних потреб 25 керівників найбільших фондів США та Європи свідчать про те, що інвестори в своєму списку потреб відвели одне з перших місць інформації про людський капітал, а 68% визначили її важливою. Проте відомості такого характеру містили тільки в 8% вивчених річних звітах компанії[4].

У Франції на законодавчому рівні було закріплено вимоги щодо розкриття інформації про людський капітал. У 1977 році спеціальним законом «le Bilan Social» державні підприємства, на яких працювало понад 750 осіб, були зобов’язані подавати соціальні баланси – річні звіти, побудовані на характеристиці персоналу та статистиці.

Звіти про людський капітал займають важливе місце у шведських підприємствах у зв’язку з визначальною соціально орієнтацією економічної системи. Розвиток в бухгалтерському обліку підприємств цього напрямку був зумовлений тим, що інтенсивними дослідженнями у розвитку теорії інтелектуального капіталу займалися вчені скандинавських країн: Л. Едвісон, К. Свейбі, П. Бух. Їх дослідження були спрямовані на впровадження інтелектуального капіталу в звітності підприємств (команії «Scandia», «Тelia», «Ericsson»). Вони були розробниками інструментарію для управління інтелектуальним капіталом та розробниками стандартів звітності інтелектуального капіталу на загальнодержавному рівні.

В Україні спостерігається невизначеність щодо відображення людських ресурсів в бухгалтерському обліку. Вітчизняні форми фінансової звітності підприємства практично не надають інформацію про розвиток або стан людських ресурсів.

На шляху планування, управління та оцінки діяльності компанії одним з інструментів підвищення інформативності є публічна не фінансова (соціальна) звітність, сформована відповідно до Керівництва по звітності в сфері стійкого розвитку (GRI). На думку вчених, впровадження такої звітності в Україні залежить від того, наскільки самі компанії розуміють необхідність цього процесу для свого бізнесу.

Більшість вітчизняних компаній не здійснює збір адекватної інформації про людський капітал своїх співробітників не лише для внутрішнього користування, а й для зовнішньої звітності. Проте є компанії, які розкривають у соціальній звітності інформацію про високий рівень професіоналізму свої працівників, зокрема такі компанії як «Систем Кепітал Менеджмент», «Київстар», «Майкрософт Україна», «ХХІ століття» ті інші.

Інформація, що відображається в бухгалтерському звіті, буде сприяти посиленню мотивації кожного працівника, підвищенню продуктивності праці, зменшить плинність кадрів та сприятиме створенню та закріпленню позитивного іміджу компанії.

Висновки. Людський капітал – найцінніший ресурс сучасного суспільства, більш важливий, ніж природні ресурси або накопичене багатство. Аналіз ефективності інвестицій в людину показує, наскільки значущими стають для фірм витрати коштів на здоров'я та освіту працівників, оскільки в майбутньому забезпечується більший дохід всієї компанії.

У бухгалтерському обліку слід враховувати людський капітал, оцінювати при цьому успіхи, досягнуті компанією у використанні її людського капіталу, оцінювати його при злитті, створенні спільних підприємств і поглинаннях; аналізувати показники, що відображують, як компанія збільшує свій людський капітал, і прибутковість інвестицій у цей актив.


Література:

1. Кантаєва О., Давидюк Т./ Про людський капітал у бухгалтерській звітності підприємства//Бухгалтерський облік і аудит. -2011.- №5.- С. 38-43.
   
2. Лев Б. Нематериальные активы: управление, измерение, отчетность / Б.Лев. – М. : КВИНТО-КОНСАЛТИНГ, 2003. – 240 с.
   
3. Малюга Н.М. Шляхи удосконалення оцінки в бухгалтерському обліку: теорія, практика, перспективи / Малюга Н.М.. – Житомир : ЖІТІ, 1998. – 384 с.
   
4. Bukh P.N.D. The relevance of intellectual Capital disclosure: a paradox ?\ Bukh P.N.D.\\Accounting, Auditing &Accountability Journal.- 2003.- Vol. 16. – №1. - P. 49-56.
   

Рясная В.С.

Руководитель: к.э.н., доцент Федорец М.С.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


Инвентаризация как элемент метода бухгалтерского учёта


Актуальной проблемой социально - экономического развития нашего общества на современном этапе является обеспечение сохранности хозяйственных ресурсов, их рационального и экономического использования, предотвращение непроизводственных расходов. А одним из наиболее действенных средств контроля за сохранностью хозяйственных средств является инвентаризация, в процессе которой проверяется сохранность ценностей, устанавливается их фактическое наличие, а также сопоставляется с данными бухгалтерского учета, что, в свою очередь, обеспечивает достоверность данных бухгалтерского учета. Поэтому все субъекты хозяйствования обязаны проводить инвентаризацию имущества и обязательств, в ходе которой проверяются и документально подтверждаются их наличие, состояние и оценка.

Инвентаризация является одним из основных элементов метода бухгалтерского учета, а также методическим приемом фактического контроля при проведении ревизии, аудита и др. [1, с. 156]. Она находится в тесной взаимосвязи с другими элементами метода бухгалтерского учёта. Путем проведения инвентаризации выявляются и документируются изменения в составе хозяйственных средств, которые не были зарегистрированы в тот момент, когда они произошли. Инвентаризация не может проводится без оценки, в основе которой лежит калькуляция, позволяющая определить фактическую себестоимость объектов. Результаты инвентаризации обязательно находят свое отражение на бухгалтерских счетах. Периодическое обобщение информации по годовой инвентаризации отражается в годовом бухгалтерском отчете, а текущие – в отчетности того месяца, в котором была окончена инвентаризация [4, с. 42-43 с.].

Сущность инвентаризации состоит в том, что наличие тех или иных объектов устанавливается с помощью визуального изучения путем осмотра, обмера, взвешивания и перерасчета. При инвентаризации данные о наличии хозяйственных средств фиксируются в инвентаризационных описях, а в сличительных ведомостях сверяются с данными бухгалтерского учета с целью выявления расхождений: недостач или излишков средств. Инвентаризации подвергаются также дебиторские и кредиторские задолженности с целью определения их реального значения. При помощи инвентаризации устанавливают состояние и правильность оценки имущества в бухгалтерском учете и отчетности.

Инвентаризация обеспечивает достоверность данных бухгалтерского учета, позволяет оценить реальность всех статей бухгалтерского баланса и отчетности предприятия. Вот почему предприятия разных организационно-правовых форм и видов деятельности обязаны в соответствии с «Законом о бухгалтерском учете и отчетности» проводить сплошную инвентаризацию материальных ресурсов перед составлением годового отчета [2, с. 5].

Следует отметить, что с инвентаризацией человек столкнулся давно. Первые следы развитых систем учета были найдены на востоке, в долине рек Нил, Тигр и Евфрат (Древний Египет). Для возникновения письменного учета, для ведения первичных документов и регистров необходимы были определенные условия. Перепись всего имущества на папирусе привела к возникновению инвентаризационной описи. Основным учетным приемом была инвентаризация. В инвентаре отражался запас имущества на определенный учетный момент [3, с. 54].

Инвентаризационные описи обеспечивали учет состояния и отражение содержания объектов учета. Этот прием помогал очень точно фиксировать предметы. Даже в настоящее время, в части проверки наличия предметов, подобный учет трудно превзойти по точности и эффективности результата.

Термин «инвентаризация» трактуется учёными по-разному. В табл. 1 представлены наиболее часто встречающиеся определения данного элемента метода бухгалтерского учета.


Таблица 1 –Дефиниции понятия «инвентаризация»

ФИО автора определения, источник	Определения инвентаризации
Палий В.Ф. «Теория бухгалтерского учета» [3, с. 16].	Инвентаризация - это периодическая проверка в натуре и состояния описей наличия и состояния материальных ресурсов, денежных средств и расчетов.
Дубовская А.И. «Инвентаризация. Ошибки при при оформлении инвентаризации» [4, с. 4].	Инвентаризация - установление на определенную дату фактических средств в натуральном и денежном выражении и источников их образования путем непосредственного пересчета (снятия остатков) инвентаризуемого объекта в натуре и сличения фактических остатков с данными бухгалтерского учета.
Мезенцева Т.М. «Основы бухгалтерского учета» [5, с. 27].	Инвентаризация - это документы, оформленные в соответствии с предъявленными к ним требованиями, обеспечивают систематический контроль за состоянием и изменением хозяйственных средств (активов) и источников их формирования.
Мазурина Г. «Аудит кассовых операций» [2, с. 5].	Инвентаризация - прием, который позволяет получить точную информацию о наличии имущества экономического субъекта и получить ориентировочную информацию о состоянии и стоимости такого имущества.
Астахов В.П. «Теория бухгалтерского учета» [1, с. 3].	Инвентаризация имущества и финансовых обязательств - это проверка и документальное подтверждение фактического наличия имущества и финансовых обязательств, выявленные отклонения от учетных данных.

Таким образом, роль инвентаризации нельзя переоценить, т.к. с ее помощью проверяется правильность данных текущего учета материальных и денежных средств, выявляются ошибки, допущенные в учете, принимаются на учет не учтенные хозяйственные объекты, контролируется сохранность хозяйственных средств, которые числятся у материально ответственных лиц. Поэтому, говоря о методе, всегда имеется в виду, что это именно система, т.е. упорядоченная система взаимосвязанных приемов, а не какие-либо случайные способы, действия. Каждый предыдущий элемент обеспечивает применение последующего. Поэтому проведение инвентаризации должно осуществляться в строгом единстве с остальными элементами метода бухгалтерского учета.


Литература:

1. Астахов В.П. Теория бухгалтерского учета. - М.:”Экспертное бюро”, 2002. - 351с.
   
2. Мазурина Г. Аудит кассовых операций // Аудитор. -№10-2000
   
3. Палий В.Ф., Соколов Я.В. Теория бухгалтерского учета: Учеб. Пособие.- М.: Финансы и статистика, 1984.- 279 с.
   
4. Дубовская А.И. Инвентаризация. Типичные ошибки при проведении и оформлении инвентаризации // Консультант бухгалтера.-№4 .-2004.
   
5. Мезенцева Т.М. Основы бухгалтерского учета: Учеб. Пособие.- Мн.: ООО “Аудикс”, 2005.- 108 с.
   

Спінжа А.В.

Керівник: к.е.н., проф. Рассулова Н.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського


ОБЛІК АМОРТИЗАЦІЇ (ЗНОСУ) ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ


Відповідно з принципами бухгалтерського обліку вартість виробничих потужностей повинна рівномірно розподілятися протягом передбаченого строку їх експлуатації шляхом розподілу (списання) на звітні періоди, протягом яких ці потужності будуть мати виробничу корисність. Усі матеріальні активи довгострокового використання, крім землі, мають обмежений строк експлуатації. Саме обмеженість строку служби основних засобів пояснює необхідність амортизації. У цьому році, з прийняттям Нового Податкового кодексу відбулось чимало змін у термінології та визначенні як сутності основних засобів, так і системи амортизації вцілому. У статті разглядаються деякі з основних проблем, які існували до прийняття Податкового кодексу і з'ясуємо чи вирішили усі ці зміни конкретні проблеми в обліку амортизації. Ця тема дуже актуальна сьогодні, тому що вона торкнулась усіх підприємств, організацій та іншіх юридичних осіб усіх форм власності (крім бюджетних установ), що мають на балансі основні засоби і мають щомісяця амортизувати їх вартість і відображати в бухгалтерському обліку. Питанню сутності амортизації присвячені праці таких вітчизняних вчених, як С.Голов, М.Чумаченко, О.Вієцька, Н.Шем'якіна та ін.

Перша проблема, яку Новому Податкового кодексу вдалося вирішити – це визначення терміну корисного використання основних засобів. Новий Податковий кодекс чітко регулює строки амортизації, порівняно з ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств». Він встановлює мінімальні строки корисного використання для кожної групи основних засобів, містить цілком логічні рекомендації щодо його визначення.

Наступна проблема - це проблема розбіжностей у бухгалтерському та податковому обліку. Раніше через неузгодженість національних стандартів і законів, які регулюють бухгалтерський та податковий облік бухгалтеру необхідно було вести два обліки. Тому одну і ту саму амортизацію необхідно було розраховувати двічі: в бухгалтерському обліку і при сплаті податку на прибуток. Зараз Кодексом наближено правила визначення амортизаційних відрахувань у податковому обліку до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Нарахування амортизації для оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику для нарахування амортизації з метою складання фінансової звітності. Тобто у податковому обліку та бухгалтерському обліку будуть застосовуватись однакові методи нарахування амортизації.

Також одна з проблем, яку вдалося вирішити – це нарахування амортизації за Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», нарахування амортизації провадилось до досягнення об'єктом І групи (будівлі, споруди, передавальні пристрої) 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і що ця залишкова вартість його відноситься на витрати виробництва. Виходить, якщо підприємство побудує об'єкт вартістю рівною або меншою за цю суму, то відразу повинно його списати, не відображаючи його в балансі підприємства як основний засіб. Зараз облік основних засобів кожної з груп за балансовою вартістю ведеться за кожним з об’єктів, що входить до складу окремої групи, включаючи вартість поліпшення основних засобів, отриманих безоплатно або в оперативний лізинг (оренду) та в цілому по групі як сума балансових вартостей окремих об’єктів такої групи.

Наступна проблема – не врахування морального зносу при визначенні терміну корисного використання основного засобу. Очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи використовуються підприємством є строком корисного використання основного засобу, що амортизується, при цьому розглядається фізичний знос об'єкта основних засобів і практично не враховується моральний знос основного засобу, що призводить до зниження ефективності використання наявних ресурсів і відповідно, втрати господа-рюючим суб'єктом прибутку. В новий Кодексі передбачено, що при визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати моральний знос. Але це все, що там про нього сказано. Конкретних рекомендацій він не дає.

Податковий Кодекс створив таку проблему як обмеження використання прискореної амортизація, це зниження рівня оподаткування тією частиною прибутку, яка спрямовується не на споживання, а на розвиток підприємства. Це призведе до зниження інвестицій, в першу чергу, внутрішніх інвестицій в основний капітал, що є основою для ефективного розвитку держави.

Таким чином, можна зробити висновок, що попри наближення податкового обліку до бухгалтерського, його ведення все ще залишається надто громіздким і затратним. Треба надалі вдосконалювати Податковий Кодекс, надавати більш детальну інформацію щодо методів амортизації, розробляти рекомендації стосовно обліку амортизації (зносу). Питання вирішення в Кодексі проблем обліку амортизації, на які він міг вплинути є досить компромісним. Хоча деякі з них проблеми він усунув, поряд з цим створив нові, а деякі залишилися не зазнавши особливих змін.


Сухова В.В.

Керівник: ст. викладач Тимчина Л.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського


ОБЛІК ЕКСПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ


У будь-якій країні світу експорт відіграє важливу роль у розвитку національної економіки. Вихід на зовнішні ринки сприяє економічному зростанню, розширенню міжнародної співпраці та накопиченню валютних ресурсів як окремого підприємства — учасника зовнішньоекономічної діяльності, так і держави в цілому. Тому в сучасних умовах організація бухгалтерського обліку експортних операцій є одним з найважливіших напрямків управлінської роботи, яка спрямована на забезпечення достовірною інформацією про фінансовий стан та результати проведення таких операцій.

На сьогоднішній день у працях учених Ф. Бутинця, В. Дерія, В. Сопка, Н. Ткаченко та інших зроблено багато теоретичних розробок в сфері організації бухгалтерського обліку, проте практичний аспект залишається недостатньо висвітленим, тому мета даної роботи – проаналізувати та систематизувати методики обліку експортних операцій.

Організація обліку повинна спиратись на ряд нормативних документів, серед яких основними є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [1], П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» [2], Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та інші.

На основі вищезазначених нормативних документів та розроблених методик можна сформулювати певні правила організації обліку експортних операцій на підприємствах, що провадять зовнішньоекономічну діяльність. Такі правила доцільно представити розділами, в залежності від елементу обліку, який зазнає змін в результаті проведення експортної операції [3]:

1) Дебіторська заборгованість. Поточна дебіторська заборгованість погашається протягом 180 календарних днів з моменту митного оформлення товару та відображується на субрахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» з моменту передачі товару покупцю. Аналітичний облік здій­снюєть у розрізі іноземних контрагентів, контрактів. Оцінку поточної дебіторської заборгованості за експортними операціями здійснюють за первісною вартістю. В обліку її відображують одночасно у валюті контракту і валюті звітності за курсом НБУ на дату першої з подій – дату відвантаження або дату отримання передоплати. Монетарну дебіторську заборгованість (перша подія – відвантаження) перераховують за курсом НБУ на дату балансу і на дату проведення розрахунків.

При наданні товарного кредиту з нарахуванням відсотків згідно з умовами зовнішньоекономічного контракту дебіторська заборгованість визнається за нарахованими відсотками у періоді її нарахування і відображується на субрахунку 373.2 «Розрахунки за нарахованими доходами за іноземними контрактами». Аналітичний облік за нарахованими відсотками здійснюють у розрізі іноземних контрагентів, контрактів.

На дату балансу для відображення дебіторської заборгованості за чистою реалізаційною вартістю нараховують резерв сумнівних боргів, який відображать на субрахунку 38.2 «Резерв сумнівних боргів за іноземними контрактами». Метод визначення величини резерву сумнівних боргів підприємство обирає самостійно: виходячи з платоспроможності окремих дебіторів; на основі класифікації дебіторської заборгованості (до 60 днів, до 90, до 180 днів); виходячи з частки безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах подальшої оплати.

Резерв сумнівних боргів нараховують у валюті контракту і валюті звітності. Він є монетар­ною статтею, за якою визначають курсові різниці на дату балансу і дату здійснення розрахуків.

2) Запаси (у тому числі необоротні активи та групи вибуття, призначені для продажу). Обирають один із методів оцінки вибуття запасів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних витрат; ціни продажу.

Виробничі підприємства, як правило, обирають метод ФІФО, нормативних витрат, а торговельні – метод ціни продажу. У разі виробництва дорогоцінного, нестандартного обладнання доцільно обрати метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів.

3) Доходи. Дохід від реалізації запасів (виробничих запасів, готової продукції, товарів, необоротних активів, призначених для продажу) відображують в обліку в момент передачі товару покупцю залежно від базисних умов постачання, визначених контрактом, згідно з ІНКОТЕРМС. Доходи визначають за курсом НБУ на дату першої з подій - дату відвантаження або дати отримання передоплати.

4) Витрати. Витрати на сплату митних платежів, транспортування, страхування, винагороду декларанту тощо зараховують до складу витрат на збут і обліковують на рахунку 93 «Витрати на збут». Витратами діяльності визнається собівартість реалізованих запасів. Витрати формуються одночасно з визнанням доходів на рахунку 90 «Собівартість реалізації».

5) Зобов’язання. Передоплату від нерезидента обліковують на субрахунку 681.2 «Розрахунки за авансами, одержаними за іноземними контрактами» у валюті контракту і валюті звітності за курсом НБУ на день отримання передоплати на поточний валютний рахунок. Передоплата с немонетарною статтею і перерахунку не підлягає. Аналітичний облік здійснюють у розрізі контрагентів, контрактів. Погашається взаємозаліком з дебіторською заборгованістю.

На момент оформлення вантажної митної декларації виникають поточні зобов'язання зі сплати експортного мита, митних зборів, ПДВ (0%).

Облікова політика підприємства, що займається зовнішньоекономічною діяльністю, повинна бути ретельно розроблена з урахуванням всіх законодавчих вимог та відповідати методології обліку експортних операцій. Це дозволить забезпечити правильне формування активів, доходів і витрат, своєчасність розрахунків, а отже загалом успішну діяльність.


Література:

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-14.
   
2. Положения (стандарты) бухгалтерского учёта: Комментарии / Под ред. Я.Кавторева. – Х., 2009. – 1328 с.
   
3. Коваль О. Методика бухгалтерського обліку експортно-імпортних операцій // Бухгалтерський облік і аудит. – № 4. – 2010.
   

Титаренко Е.С.

Руководитель: к.э.н., доцент Федорец М.С.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского


БУХГАЛТЕРСКИЙ БАЛАНС: ЭВОЛЮЦИЯ РАЗВИТИЯ


Как бухгалтерское понятие слово «баланс» существует уже почти 600 лет. В литературе по истории бухгалтерского учёта можно встретить различные сведения о времени появления этого термина, относящиеся к концу XIV началу XVв.. Так, по свидетельству Рувера, слово «баланс» было впервые применено к финансовым отчётам 1427 года.

Баланс – старейший вид обобщения данных. Первые сведения о бухгалтерском балансе были получены в работе Луки Пачоли в 1494 году, которая содержала первое описание баланса. Он говорил: «Самая главная картина, которую рисует счетный работник, называется «баланс»». А выдающийся русский ученый, профессор А.П.Рудановский, в середине 1920-х годов писал: «Пора понять, что баланс есть душа хозяйства, существование которой не менее реально, чем материального инвентаря хозяйства. Баланс можно постичь только умозрением, а нельзя, как инвентарь, осязать в натуре».

Однако считается, что первый опыт построения балансов принадлежит именно бухгалтерскому учету. Слово «баланс» произошло от латинских bis – два, lans – чаши. Бухгалтерский баланс – это отражение состояния имущества хозяйственного субъекта на определенную дату в денежной оценке [1]. Термин «баланс» также широко известен специалистам в области учета, анализа, планирования и употребляется в значении равновесия (от французского balance – весы). В экономике применяются различные виды балансов: бухгалтерский; доходов и расходов предприятия; основных фондов; денежных доходов и расходов населения; материальный; трудовых ресурсов; платежный; межотраслевой и др. Общая идея применения балансового метода состоит в выравнивании суммарного значения показателей, записанных в левой и правой сторонах уравнения.

Сведения о происхождении баланса разнятся. Считается, что европейцы получили его в готовом виде в 1494 году, когда из типографии Венеции вышел в свет трактат «О счетах и записях» Луки Пачоли, содержавший первое описание бухгалтерии и баланса. Это вид баланса, которым пользовались до конца XX столетия. Но сам трактат не являлся теоретической базой — он был просто руководством по технике ведения учета. Для каждой конкретной хозяйственной операции в нем приводились лишь конкретные правила записи ее в журнал и Главную книгу. Баланс представлял собой структурированный документ с двумя сегментами – активом и пассивом, каждый со своим заголовком и своим итогом. В актив следовало заносить все счета с дебетовыми сальдо, а в пассив – все счета с кредитовыми сальдо. Что такое дебет и кредит, в трактате не объяснялось. Фактически же под дебетом понималась левая сторона любого счета, а под кредитом – его правая сторона. В актив ( дебет), наряду с действительными активными статьями, попадала статья убытков, в пассиве (кредит),наряду с действительным пассивом – кредиторской задолженностью, находились капитал и прибыль.

Смысл группировки данных в балансе был совершенно непонятен, но предписанные правила строго выполнялись без какого-либо экономического анализа объектов, учитываемых на этих счетах. В результате такой разноски в актив, наряду с действительно активными статьями, попадала статья убытков, являющаяся с экономической точки зрения прямой противоположностью активов. А в пассиве, наряду с действительным пассивом – кредиторской задолженностью, находились капитал и прибыль, прямые противоположности пассивов. Поэтому итоги сторон баланса были величинами бессмысленными – налицо все признаки того, что какие-то статьи баланса попали не в свои сегменты.

Историки затрудняются ответить на вопрос, составлялся баланс до или после заполнения счета прибылей и убытков. Считается, что если Лука Пачоли подразумевал первый случай, то он понимал баланс как документ, позволяющий убедиться в правильности разноски данных о фактах хозяйственной жизни. Если же автор имел в виду второй случай, то можно считать, что он трактовал баланс как отчетный документ. Однако первая версия более вероятна, и значительное число историков полагает, что баланс как отчетный документ получил признание не ранее XIX века.

В первой половине XX века Иоганн ссылка скрыта предложил провести реформу процедуры составления баланса, которая состояла из 3 этапов: перенос убытков из активов в раздел капитала с обратным знаком, перенос кредиторской задолженности на левую сторону с обратным знаком, переименование заголовков сторон: совокупность статей на левой стороне баланса Шер назвал «имущество» (которое состоит из имущественного актива и имущественного пассива). Правую сторону баланса он называл словом «Капитал».

Вопрос формирования бухгалтерского баланса во все времена был и остается предметом научных дискуссий. Поэтому прежде чем говорить о сущности бухгалтерского баланса, на наш взгляд, следует разобрать понятие слова «баланс».


Литература:

1. Соколов Я. В. С59 История развития бухгалтерского учёта. – М.: Финансы и статистика, 1985. – 367 с.
   
2. Остапьюк М. Я., Лучко М. Р.История бухгалтерского учёта: Уч. Пособие – К.: Знания,2005.–276с. – ( Высшее образование XXI столетия). ISBN 966-8148-85-1.
   
3. ution.allbest.ru.
   

Титаренко Я.

Керівник: д.е.н., професор Петренко С.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського