К э. н., доцент Федорец М. С

Вид материала

Содержание

Основні засади та особливості обліку вкладних (депозитних) операцій комерційних банків
Мета роботи
Виклад основного матеріалу
Основные направления повышения эффективности экспортных операций на предприятии
Особливості віднесееня фінансових витрат на створення кваліфікаційних активів
Система «стандарт-кост» в управлінському обліку

Подобный материал:

1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Література:

Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіону: Збірник матеріалів науково-практичної конференції [актуальні проблеми економічного і соціального розвитку], (Красноармійськ, 10 грудня 2010 р.) / Красноармійський індустріальний інститут ДВНЗ «Донецький національний технічний університет». – Красноармійськ: КІІ ДонНТУ, 2010. – 408 с.
Костырко Р.А. Совершенствование аудита финансовой отчетности акционерных обществ: Монография / Р.А.Костырко; ВНУ им. В.Даля – Луганск: ВНУ им. В.Даля, 2005. – 300 с.
Кононенко О., Клижеченко Я. Аналіз фінансової звітності / Ред. Я.Кавторєва. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2009. – 224 с.

Черінько А.М.

Керівник: к.е.н. Жигайло А.І.

Інститут магістерської та післядипломної освіти Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ)

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ВКЛАДНИХ (ДЕПОЗИТНИХ) ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

На сучасному етапі найважливішу роль у формуванні ресурсної бази банків відіграють кошти населення. Український ринок фінансових ресурсів є ще досить вразливим через зовнішні економічні зміни, через невпевненість вкладників у надійності власних заощаджень через недовіру до банків. Але на сьогоднішній день 90% потреби в грошових ресурсах для здійснення активних банківських операцій покриваються за рахунок залучених коштів. В умовах збільшення рівня інфляції та нестабільності української валюти великого значення набуває вибір оптимального методу залучення грошових ресурсів та шляхи підвищення ефективності депозитної діяльності банку. Успішне функціонування та розширення діяльності банківської установи можливе за умови створення ефективної системи менеджменту банку, який здатний забезпечити конкурентоспроможність на ринку банківських послуг. Не останню роль відіграє своєчасність та достовірність інформації, яка необхідна для прийняття оперативних управлінських рішень щодо залучення ресурсів та ефективного їх розміщення. Актуальність формування інформації в системі бухгалтерського обліку й доводить актуальність даної теми.

Мета роботи визначити основні засади та особливості ведення бухгалтерського обліку депозитних операцій банків.

Серед вітчизняних учених, котрі займаються дослідженням даної теми, слід зазначити: Версаль Н.І., Гринько Д.П., Лень В.С., Маслова А.Ю. та інші.

Виклад основного матеріалу: З гідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» депозити зазначено як грошові кошти які внесені у банк клієнтами зберігаються на їх рахунках і використовуються відповідно до укладеної угоди й банківського законодавства [1].

Облік вкладних (депозитних) операцій здійснюється банківськими установами відповідно до вимог Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 року №481 (із змінами і доповненнями) та локальних нормативно-правових актів Банку [2].

Під час здійснення депозитних операцій виконуються такі облікові процедури:

відкриття і реєстрація депозитного рахунку;
облік операцій щодо залучення коштів на депозит;
облік операцій із вилучення коштів з депозиту;
нарахування відсотків за депозитом і операції щодо їх сплати клієнтам;
облік операцій щодо повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Залучені депозити первісно оцінюються за собівартістю і відображаються в бухгалтерському обліку як зобов’язання. Сума, строки та умови приймання вкладів (депозитів) визначаються між банком та вкладником на договірних засадах. Для обліку операцій за ощадними вкладами і строковими депозитами для всіх категорій осіб відкриваються окремі рахунки, які називаються вкладними (депозитними) рахунками. Балансові (синтетичний облік) рахунки враховують ознаку строковості залучення коштів і поділяються на короткострокові (до одного року) та довгострокові (понад один рік). Інші характеристики рахунку чи клієнта, а саме: тип вкладу чи депозиту, строк дії угоди, тип контрагента, відсоткова ставка забезпечується через параметри аналітичному обліку.

Залучення депозитів банками здійснюється на різних умовах залежно від терміну їх залучення, суми та виду валюти. Згідно з обліковою політикою, банк створює різні банківські продукти, за окремими з яких можлива сплата відсоткового доходу щомісячно, раз за квартал, один раз на рік, після закінчення строку дії депозиту. В бухгалтерському обліку, незалежно від умов угоди, відсотки нараховуються щомісяця. Нараховані, але не сплачені відсотки обліковуються за рахунками нарахованих витрат та визнаються у балансі банку як зобов’язання [3; c. 43].

Умови залучення депозиту можуть передбачати сплату відсотків авансом. Відповідно до бухгалтерських вимог відсотки, сплачені авансом, включаються до вартості вкладу (депозиту) при його первісному визнанні і відображаються в бухгалтерському обліку за рахунком неамортизованого дисконту за вкладом (депозитом). Таким чином, балансова вартість під час первісного визнання зменшується на суму авансових виплат. В процесі амортизації дисконту (амортизація дисконту здійснюється щомісяця) балансова вартість депозиту зростає і на дату повернення вкладнику вкладу (депозиту) дорівнює номінальній вартості депозиту.

Після закінчення строку депозитного договору, не отримані кошти обліковуються у складі коштів до запитання.

Якщо за вимогою клієнта вклад (депозит) вилучається до закінчення строку його залучення, визначеного договором банківського вкладу, банківська установа здійснює перерахунок процентів відповідно до умов договору банківського вкладу, укладеного між Банком і клієнтом. Якщо перерахунок процентів здійснюється за зменшеною ставкою і кошти клієнту не виплачувалися, то на різницю між нарахованими раніше процентами та процентами, що підлягають сплаті за зменшеною ставкою, Банк зменшує свої процентні витрати і суму нарахованих витрат. Якщо проценти сплачувалися вкладнику періодично протягом дії договору банківського вкладу (депозиту), то різниця між раніше сплаченими та перерахованими процентами за зменшеною ставкою, утримується Банком із суми вкладу (депозиту).

Операції з продовження строку дії (пролонгації) вкладних (депозитних) договорів відображаються за відповідними рахунками з обліку короткострокових або довгострокових вкладів (депозитів) залежно від строку, що визначається від дати пролонгації договору до дати закінчення дії договору.

Висновки. Депозити – основний ресурс банків для проведення активних банківських операцій. Тому правильне та своєчасне відображення операцій з залучення депозитів та нарахуванням відсотків має важливе значення для прийняття правильних управлінських рішень.

Література:

Закон України від 07.12.2000 р. №2121–ІІІ «Про банки і банківську діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних і вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затверджені Постановою Національного банку України від 27.12.2007 №481 (зі змінами та доповненнями).
Лінд Д.В. Відображення обліку депозитних операцій банків та особливість їх звітності / Д.В. Лінд // Управління розвитком. – 2011. – 07(104). – С. 42-44.

Чернявская Т.А.

Руководитель: ст. преподав. Тымчина Л.И.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского

ОСНОВНЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ ЭКСПОРТНЫХ ОПЕРАЦИЙ НА ПРЕДПРИЯТИИ

Внешнеэкономическая деятельность является одной из основных форм экономических отношений Украины с иностранными государствами. Конституцией, Декларацией о государственном суверенитете Украины и Закону Украины «Об экономической самостоятельности Украины».

Одной из форм осуществления внешнеэкономической деятельности является внешняя торговля. Она играет огромную роль в повышении экономического благосостояния государства, улучшении уровня жизни населения и укреплении положения государства на мировой арене.

Экспортные операции, как составная часть внешней торговли является важнейшим источником получения прибыли государства. Достижения максимальной эффективности экспортных операций, а, следовательно, максимизация прибыли возможна только с использованием знаний и опыта, накопленных в течение длительного времени.

Исследование проблемы учета экспортных операций представлены в работах таких известных отечественных ученых, как Ф.Ф.Бутинец, А.М.Герасимович, С.Ф.Голов, М.В.Кужельный, Ю.А.Кузьминский, В.Г.Линник, Е.В.Мных, В.В.Сопко, В.О.Шевчук, М.Г.Чумаченко и другие.

Важные аспекты теории и практики учета экспортных операций остаются нерешенными на текущий момент и требуют проведения дальнейших исследований и разработок в направлении их усовершенствования. Недостаточный уровень теоретической разработки, обоснования проблем методологии и организации бухгалтерского учета экспортных операций обусловили необходимость в рассмотрении проблем, связанных с учетом.

Следовательно, проблемы бухгалтерского учета экспортных операций являются безусловно актуальными на сегодняшний день.

Целью данной работы является обоснование теоретических и научно-практических аспектов экспортных операций.

Основными звеньями при осуществлении экспортных операций являются промышленные предприятия, а также различные непроизводственные организации. Поэтому изучение экспортных операций государства в целом невозможно без рассмотрения и анализа отдельных экспортных операций отдельных предприятий [1].

Основные этапы осуществления экспортных операций [2]:

составление предварительного списка потенциальных потребителей;
переписывание по вопросам заключения контракта;
переговоры по контракту и его заключения;
проработка и заключение договоров с посредниками;
обеспечение упаковки и транспортировки;
выполнение таможенных обязанностей;
обеспечение получения платежа.

Рассмотрев теоретические основы организации экспортных операций можно выделить комплекс мероприятий по улучшению организации и повышению эффективности экспортных операций [3].

Рассмотрим основные из них:

повышение конкурентоспособности товаров, произведенных и планируемых на экспорт; потому что конкуренция на мировом рынке более твердая и потребители предъявляют к товарам более высокие требования;
диверсификация производства с целью вывода на внешние рынки новых видов продукции;
повышение квалификации персонала, участвующего в организации экспортных операций, путем регулярного проведения обучения и аттестаций, а также путем стимулирования и мотивация персонала;
улучшение и оптимизация процесса поиска контрагентов и установления контактов с ними;
использование наиболее выгодной для экспортера формы расчетов - аккредитива, при которой экспортер имеет гарантию оплаты товара;
применение базисных условий поставки, минимизируя расходы экспортера на транспортировку товара;
использование эффективных систем контроля качества с целью недопущения отказа покупателя от товара или снижение цены;
осуществление поставок вовремя с целью обеспечения обязательств по выполнению контракта;
уменьшение издержек производства с целью уменьшения себестоимости товара;
проведение гибкой ценовой политики, так как при экспорте товаров предприятие вынуждено ориентироваться не только на свои издержки производства, но и на мировые цены.

В целом осуществление указанных мероприятий позволит улучшить организацию и повысить эффективность экспортных операций. Методические основы учета экспортных операций должны быть направлены на достижение целевой направленности учета. Следовательно, задача учета экспортных операций требуют усовершенствования методики их организации.

Литература:

Грилицкая А.В., Якименко Н.А. Особенности организации бухгалтерского и налогового учета экспортных операций // Сборник трудов ЧГТУ.- 2010. - №22. - С. 26-30.
Дробоття С. Экспорт товаров // Бухгалтерия. - 2008. - №30. - С. 129 - 132.
Коваленко Г. Импорт без ввоза и экспорт без вывоза / / Бухгалтерия. - 2009. - №27.

Чоботар О.І.

Керівник: к.е.н, доцент Бурденко І.М.

Денний вищій навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України»

ОСОБЛИВОСТІ ВІДНЕСЕЕНЯ ФІНАНСОВИХ ВИТРАТ НА СТВОРЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЙНИХ АКТИВІВ

Відповідно до принципу обачності, підприємство повинно застосовувати такі правила бухгалтерського обліку, які б запобігали заниженню суми витрат і завищенню вартості активів.

Проте МСБО 23 «Витрати на позики» та П(с)БО 31 “Фінансові витрати” передбачає два методи визнання витрат на позики, які взяті для створення необоротних активів: базовий та альтернативний.

Базовий (основний) метод бухгалтерського обліку фінансових витрат, передбачає, що витрати на позики визнаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені, незалежно від використання позики.

При використанні альтернативного методу фінансові витрати дозволено включати до первісної вартості необоротних активів, з придбанням (будівництвом, виготовленням) яких пов’язано використання позикових коштів.

При цьому встановлено обмеження, щодо включення таких вартостей у собівартість активу. До первісної вартості необоротного активу включаються фінансові витрати тільки якщо його визнано як кваліфікаційний. Кваліфікаційний актив – актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Капіталізація фінансових витрат починається з періоду, у якому визнаються витрати на створення кваліфікаційного активу. При цьому загальною (обов’язковою) умовою визнання фінансових витрат є їх достовірна оцінка та подія, яка фактично відбулась. Наприклад, нараховано заробітну плату за виконані роботи, акцептовано до оплати рахунок за роботи (послуги), витрачено матеріальні ресурси й необоротні активи (в сумі амортизації), належить сплатити відсотки.

Рис. 1 – Методика визначення фінансових витрат

У собівартість кваліфікаційного активу включають не всю суму фінансових витрат. Такі витрати розраховують з урахуванням витрат на його створення та процентних ставок за позиками. Якщо частину запозиченої суми, підприємство тимчасово інвестувало в цінні папери або іншу фінансову інвестицію, то із суми витрат, які підлягають капіталізації, виключають суму отриманого за цією інвестицією доходу. Крім того сума звітних фінансових витрат включається до собівартості кваліфікаційного активу, який не може перевищувати загальної суми фінансових витрат цього звітного періоду.

Методика розрахунку фінансових витрат, що підлягають включенню до собівартості кваліфікаційного активу наведена на рис. 1, а її застосування продемонструємо на прикладі 1.

Приклад 1. Визначення суми фінансових витрат

Умова: 1 березня 2010 року підприємство розпочало будівництво споруди. Упродовж березня-червня було здійснено такі капітальні інвестиції, грн: 1 березня - 125 000

1 квітня - 170 000

1 травня - 210 000

1 червня - 350 000 (у т.ч. заборгованість підряднику 50 000 грн).

31 березня 2010 року емітовано нецільові облігації на суму 250000 грн строком на три роки. Річна ставка відсотка за облігаціями становить 14%. Поряд з тим, у складі позик підприємства упродовж 2010 року є зобов'язання за облігаціями на суму 450 000 грн, які емітовано два роки тому. Річна ставка відсотка за цими облігаціями становить 12%.

Для розрахунку суми фінансових витрат, яка підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу у II кварталі, потрібно:

Визначити середньозважену суму капітальних інвестицій (табл. 1).

Таблиця 1 – Розрахунок середньозваженої суми капітальних інвестицій

Дата	Сума інвестиції, грн	Зважений коефіцієнт інвестиції	Середньозважена сума інвестиції, грн
1 квітня	170 000	3/3	170 000
1 травня	210 000	2/3	140 000
1 червня	300 000	1/3	100 000
Разом:	-	-	410 000

Зважений коефіцієнт інвестиції становить частку від ділення кількості місяців (днів) звітного періоду, протягом якого інвестиції були складовою вартості кваліфікаційного активу, на загальну кількість місяців (днів) у поточному звітному періоді.

Визначення норми фінансових витрат у ІІ кварталі:

((250000∙0,14∙3/12)+(450000∙0,12∙3/12))∕(250000+450000)=22250/700000= =0,0318=3,18%.

Визначення суми фінансових витрат, які підлягають включенню у II кварталі до собівартості кваліфікаційного активу:

410000∙0,0318 = 13038.

Решта фінансових витрат (22250 - 13038) = 9212 включається до витрат звітного періоду (II кварталу).

Література:

Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку № 23 «Витрати на позики» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: n.gov.ua/control/publish/article/main?art_id=92410&cat_id=92408.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 31 «Фінансові витрати» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
Проблеми обліку капіталізації фінансових витрат [Електронний ресурс]. – Режим доступу: gov.ua/portal/Soc%5FGum/Aprer/2010_6_1/26.pdf.

Швиденко Є.В.

Керівник: к.е.н., ст. викладач Леонтьєва В.І.

Миколаївський політехнічний інститут

СИСТЕМА «СТАНДАРТ-КОСТ» В УПРАВЛІНСЬКОМУ ОБЛІКУ

За сучасних умов для успішного контролю й управління витратами на виробництво продукції та формування її собівартості важливо впроваджувати управлінський облік. Це не означає, що фінансовий бухгалтерський облік втрачає своє значення в управлінні підприємством. Збагачений оперативним аналізом руху грошових коштів, динаміки інвестиційних витрат в інноваційний розвиток підприємства фінансовий облік безпосередньо використовується в управлінні підприємством.

Відповідно до ст. 1 Закону №996-ХІV внутрішньогосподарським (управлінським) обліком є система оброблення та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх у користувачів процесі управління підприємством [1].

Для організації управління обліку підприємства застосовують відповідні методи, серед яких виділяється метод «стандарт-кост», як один з найбільш поширених методів управлінського обліку, методів управління виробничими затратами.

Засновником цієї системи був Ф.Тейлор, який обґрунтував метод нормативного визначення затрат. Дж. Чартер Гаррісон у 1911 р. розробив і впровадив діючу систему «стандарт-кост». Вона й стала прототипом вітчизняної системи обліку під назвою «стандарт-кост», усім відомого нормативного методу.

Особливості застосування методу «стандарт-кост» були досліджені в працях таких вчених як Вахрушина М.А. [2], Друри К. [3], Керимов В.Э., Селиванов В.П., Минина Е.В. [4], Кузнецов С. [7], Шеремет А.Д. [8], В. Палий и Р. Вандер Виль [9].

Ідеєю методу «стандарт-кост» є розробка норм, до яких підприємство повинно прагнути. Основою системи «стандарт-кост» є, безперечно, підрахунок майбутніх (очікуваних) витрат. Система «стандарт-кост» являє собою засіб управління прямими витратами.

Основною метою системи «стандарт-кост» є визначення неефективної роботи підприємства шляхом порівняння фактичних витрат з нормативними. Однак, незважаючи на суттєве покращення обліку з допомогою методу «стандарт-кост», його впровадженню перешкоджає велика кількість затрат, а отже, і відхилень, що мають місце в організації облікового процесу.

Ефективність застосування методу «стандарт-кост» підтверджує наявність установлених норм. Допущення перевитрат призводить до завищення собівартості, що негативно впливає а кінцевий фінансовий результат. Недотримання норм також може вплинути не тільки на зменшення прибутку, а й на необґрунтоване його завищення, що сприятиме завищенню бази оподаткування для розрахунку податкових зобов’язань.

З урахуванням вищенаведеного підприємством повинен здійснюватись високо організований контроль за дотриманням працівниками встановлених норм, що надасть можливість у проведенні їх коригуванні, у випадку невідповідності встановлених норм.

За умови застосування підприємством методу «стандарт-кост», крім контролю за дотриманням встановлених причин їх відхилення, слід організувати контроль за якістю виготовленої продукції. Адже доходи підприємства знаходяться в прямій залежності від собівартості готової продукції та її якості.

Висновки. Проаналізувавши всі переваги й недоліки методу обліку витрат «стандарт-кост», можна сказати, що цей метод ефективно впливає на розмір витрат, так як, що він спрямований на управління витратами, а не на реєстрацію їх фактичного розміру.

Blog

К э. н., доцент Федорец М. С

Содержание