Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?озвиток Сходу у період, який ми вивчаємо, постійно стимулював ріст середніх груп. Їх нестаток на перших порах компенсувався інонаціональними та приїжджими кадрами. Покращення якості освіти і потреби розвитку економіки визначили прискорений ріст чисельності спеціалістів різного профілю практично повсюдно в Азії: в Індії в 19711981 р. з 4834 тис. до 7094 тис. чоловік (на 47%), в Індонезії 19711980 р. з 884 тис. до 1917 тис. чоловік (на 72%), в Ірані 19661976 рр. з 203 тис. до 557 тис. чоловік (на 174%), в Малайзії 19701979 рр. з 129 тис. до 246 тис. чоловік (на 89%), на Філіппінах в 19701980 рр. з 284 тис. до 559 тис. чоловік (на 97%).
Звичайно, не всі ці особи можуть вважатися представниками сучасних середніх кіл, наприклад ті, які живуть поза містом. Наприклад, чистих міських жителів серед них в 70-і роки в Індонезії було близько 700 тис., на Філіппінах 300 тис., в Таїланді до 150 тис., в Малайзії до 90 тис. чоловік. Звичайно, сільський вчитель або лікар серед них, мабуть, був більш "сучасним", ніж представники духовенства, різних сімей знаті, феодальні ідеологи і віровчителі, люди, які очолювали секти, братства, таємні товариства, які жили в містах і яких традиційно причисляли до інтелігенції консервативного типу. Безумовно, до середніх кіл відноситься науково-технічна інтелігенція (2328 тис. чоловік в Індії на кінець 70-х р., 1218 тис. в Індонезії, 1084 тис. на Філіппінах, 708 тис. в Туреччині, 218 тис. в Ірані, 101 тис. в Пакистані, 20 тис. в Таїланді). Але слід памятати, що в конкретних умовах Сходу інженери і фізики, лікарі і адвокати, вчителі і студенти не відділені китайською стіною від світу традицій, релігії, національної міфології, племінних звичаїв і кланових звязків. Тим більше, що майже у всіх країнах Сходу збереглися так звані традиційні соціальні спільноти, яким немає аналогів на Заході касти в Індії, які традиційно єднають людей різних занять і професій. В 60-і р. в Індії і Пакистані нараховувалось до 14 торгово-лихварських каст, які дозволяли їх верхівці обєднувати навколо себе, особливо через кредитні та житлові кооперативи, сітку фондів, шкіл і лікарень до 15 млн. чоловік, переважно торгівців і службовців. В той же час нищі касти і харіджани (недоторкані) складали від 2/3 до 3/4 жителів села, які постійно поповнювали міські низи. Релігія освячувала їх принизливе положення і це стримувало їх незадоволення з одного боку, а з іншого стимулювало вірність кастовій солідарності незалежно від положення людини в нетрадиційній, модернізованій структурі сучасних секторів суспільства.
Традиційними спільнотами на Сході є племена, дрібні етноси або етноконфесійні общини, станові групи, соціокультурні колективи. Печатка їх впливу, особливо на менталітет і психологію людей, які економічно і організаційно вже давно живуть поза традиційних відносин ще прослідковується повсюди на Сході від Марокко і Сенегалу до Китаю і Філіппін. Етнонаціональне питання одне із найважливіших на Сході: азербайджанці в Ірані. Туркмени, узбеки і таджики в Афганістані, патани (пуштуни) в Пакистані, багато чисельні меншини в Мьянмі (Бірмі), монголи, тюрки і тибетці в Китаї, хуацяо у ПСА, таміли в Шрі Ланці всі вони ще чекають вирішення свого етнічного існування в рамках нових держав на Сході, або борються за нього. Але вирішення етнічної проблеми ще більше ускладнюється наявністю проблеми конфесіальної яку яскраво ілюструє положення жителів півдня Судану, коптів у Єгипті, ісламістів в Афганістані і Таджикистані, мусульман і сикхів у Індії, мусульман в Китаї і на Філіппінах.
Всі ці традиції соціальної і соціо-культурної архаїки багато в чому перешкоджають процесам модернізації на Сході, особливо процесу формування і розвитку демократичного капіталу, тобто дрібного і середнього підприємництва дрібних торгівців джентльменів удачі, ремісників, які розбагатіли, багатих селян і навіть колишніх ремісників, яка заробила певні суми грошей під час еміграції в Європу або в зону Перської затоки пакистанці і південнокорейці. Дрібні і середні підприємства завжди переважали на Сході не дивлячись на гігантоманію якою страждали багато країн. В Індії в 60-70-і рр. 75% підприємств мали менше 10 працюючих кожне. В багатьох країнах підприємства цього типу "демократичного капіталу" давали до 50% всієї промислової продукції і обєднували в системі виробництва до 39% всіх зайнятих у промисловості.
Слід звернути увагу на той факт, що довгий час однією із головних коаліцій соціального розвитку Сходу була боротьба між "демократичним" і "бюрократичним" капіталом. Це пояснювалося багатьма причинами:
1. Зусиллям іноземної буржуазії, особливо ТНК які підкорили собі бюрократію Сходу і звязаних з нею компрадорів.
2. Звичкою бюрократичних еліт, особливо звязаних з феодалами князями, військовими, управляти самовільно і безконтрольно.
3. І на кінець жадністю бюрократичної буржуазії, яка прагне все тримати під своїм контролем і досить ефективно перекриває всі шляхи росту національного підприємництва знизу шляхом високих податків, хитрою політикою різних пільг і субсидій.
Лише розірвавши вплив триєдиного блоку ТНК, інонаціонального (або бюрократичного) капіталу і місцевих бюрократичних груп прозахідної орієнтації і відкриють можливість росту "демократичного капіталу". В 60-70-і рр. правляча еліта деяких країн коректувала курс державної політики і почала сприяти зміцненню дрібного і середнього підприємництва.
Соціальний розвиток пострадянського Сходу
Картина соціальних процесів на Сході буде неповною, якщо хоча б приблизно не визначити тенденції соціаль?/p>