Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?пейських держав) з одного боку, і передових країн з іншого, то можна помітити, що на протязі майже двох останніх століть розрив в середніх показниках подушевного ВВП збільшився на користь індустріально-розвинутих країн з 1: 1,41,8 в 1800 р. 1820 р. до 1: 7,88,2 в 1920 р. і 1: 9,810 в 1973 р. Беручи до уваги економічну кризу 70-х р. в Західній Європі і Японії з 1970 р. розрив скорочувався, але в малій різниці до 1: 9,09,5 в 1980 р. і 1990 р. І тільки в 90-і рр. під час економічного спаду в Японії і низьких показників приросту ВВП в Західній Європі проходило суттєве економічне піднесення в Китаї, Індії і ще півтора десятка інших країн що розвиваються, показник, який ми розглядаємо, став суттєво зменшуватися до 1: 6,86,9 в 19961997 рр. і який виявився нижче відмітки 1950 р.
Але сьогодні цифри приховують дуже різнопланові тенденції, які ми бачимо в країнах, що розвиваються. В 19501996 р. відносний рівень розвитку (доход на душу населення в % до аналогічного індикатора США) підвищився, наприклад, по Південній Кореї і Тайваню в 6,26,4 рази (досягнувши в 1996 р. відповідно 4445 і 5051%). Відмічений показник в Таїланді, КНР і Індонезії збільшився в 3,7; 2,4 і 1,9 рази (відповідно до 2526%, 12 і 1415%), а в Бразилії і Індії він виріс всього лише в 1,11,2 і 1,21,3 рази (до 2021-і 67%).
Всупереч ряду песимістичних прогнозів які були зроблені ще в 50-60-і рр. багато периферійних країн досягли суттєвого прогресу в соціально-культурній сфері, в розвитку людського фактору. Доля населення, яке живе за рискою бідності, яка визначається у відповідності з національними критеріями, скоротилася в 19601990/1995 рр. в цілому по афроазіатському і латиноамериканському регіонах з 4550% до 2428% в тому числі по Індії з 5556% до 3540%, в Пакистані з 5256% до 3034%, в Таїланді з 5759% до 1318%, в Бразилії з 4852% до 1719%, в Південній Кореї з 3842% до 46%. Цей індикатор понизився в 197019901995 рр. в КНР з 3339% до 812%, в Індонезії з 5860% до 1517%, в Бангладеш (19801996 рр.) з 8183% до 3538%. Разом з тим доля населення, яке живе в злиднях, в багатьох країнах Тропічної Африки все ще складала в першій половині 90-х р. 3565%.
Ці розрахунки і оцінки виконані у відповідності з національними критеріями бідності. За міжнародними критеріями (відсоток населення, яке живе менше ніж на 1 долл. В день в паритетах купівельної спроможності валют 1985 р.) нижче риски бідності в Індії в кінці 80-х на початку 90-х рр. проживало населення, в КНР, на Філіппінах, в Бразилії і Нігерії 2331%, в Мексиці і Пакистані 1215%, в Малайзії і Колумбії 510% населення.
Покращення економічних і санітарних умов, викликало скорочення смертності в дитячому віці (хоча в порівнянні з розвинутими країнами вона залишається високою). В той же час в країнах Тропічної Африки вона залишається ще дуже високою, майже у півтора рази більше ніж у середньому по країнам, що розвиваються.
У багатьох країнах, що розвиваються, відбулося феноменально швидке збільшення середнього рівня життя, яке не має аналогів в соціально-культурній історії країн Заходу і Японії. В середньому по країнам, що розвиваються, вона зросла в 19501996 рр. з 35 до 6466 років. Вона майже подвоїлась в Китаї і Індії. Але ці держави, а також Індонезія, Таїланд, Філіппіни в середньому досягли лише рівня передових країн початку 50-х рр. В 1995 р. індикатор по Республіці Корея і Малайзії, ряду латиноамериканських країн співвідповідали даним по розвинутим державам двадцятипятирічної давності. Тільки Тайвань (75 р.), Сінгапур (76 років) і Гонконг (79 років) дійсно наблизилися або стали на рівні розвинутих країн.
Разом з тим в слаборозвинутих державах, в тому числі і в країнах Тропічної Африки, вік довголіття (5155 років) все ще на 2025 років менше ніж у передових країнах світу. До того ж ці стандарти санітарно-медичного обслуговування населення в країнах Східної, ПС, Південної Азії і Латинської Америки помітно покращились, з багатьох характеристик його якості, доступності і поширеності, існує помітне, а в ряді держав значне відставання від розвинутих країн.
Збільшення інвестицій в людський фактор сприяли суттєвому, але далеко не однаковому прогресу периферійних держав у сфері освіти, науки і професійної підготовки населення. В цілому по країнам, що розвиваються, в 195019801995 р. показник охоплення навчанням у середній школі підвищився з 7% до 31 і 55%, а у вищій школі з 1% до 8 і12%. Щоб оцінити ці досягнення спів ставимо їх з показниками по передовим країнам. В останніх відповідні індикатори склали 4850%, 8587% і 9597%, 79% (в СГА 22%), 3032 (56%), і 4749% (82%). Найбільш масштабний ріст охоплення навчанням в середній школі бачимо в Республіці Корея з 27% в 1960 р. до 7475% в 1980 р. і 9597% в 1995 р. Такої ж пропорції досяг і Тайвань.
Висока "диференціація успіхів" була по індикатору охоплення навчанням у вищій школі. У вказані роки воно склало в КНР менше 1%, 1-2 і 4-5%, в Індії 3%, 5 і 6-7%, в Малайзії 1%, 4 і 8%, в Індонезії 1%, 3-4% і 10-11%. В Таїланді і Гонконгу (нині Сянган) доля молоді, яка охоплена навчанням в коледжах і університетах, збільшилась більше відповідно з 2% до 13 і 19-20% і з 4 до 10 і 22%. Дуже вражаючі результати по Тайваню (з 2% і 1952 р., 18-19% в 1986 р., 30-32% у 1995 р. і Республіці Корея 5% в 1960 р., 15-16% у 1980 р. і 51-53% в 1995 р.)
Республіка Корея буквально прорвалася в ряди розвинутих країн, випередивши по коефіцієнту охоплення навчанням в коледжах і університетах (19951996 рр.) Італію, Японію, Німеччину, Швецію і Ізраїль (40-43%), Данію і Іспанію (45-46%), Велику Британію, Нідерланди, Бельгію і Францію (48-50%), поступившись лише Норвегії (55%), Новій Зеландії (58%), Фінляндії (67%), Австралії (72%), США (81%) і Канаді (практично стовідсоткове охоплення).
І хоча не всі сьогодні поділяють цю точку зору, сучасний світ що розвивається, не дивлячись на всі перекоси це спів