Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
товариство, яке порівняно швидко втрачає ознаки неписьменної периферії. Відсоток тих серед дорослого населення, хто хоча б знає елементи письма, і які складали в середньому по країнам, що розвиваються в 19001950 рр. 2026% збільшився з 3537% в 1960 р. до 4749% в 1970 р. і 5355% в 1980 р. і досяг на 19951996 рр. 7274%. Хоча, слід відмітити, що цей показник був на щабель вище в Латинській Америці, Східній і ПСА (8387%), нижче в країнах Північної Африки і Близького Сходу 60-62% і суттєво нижче (5057%) по Південній Азії і Тропічній Африці.
У звязку з цим, необхідно підкреслити ще одну особливість азіатських НІК, дуже важливу для пояснення їх феноменального росту. Мова іде про порівняно високих висхідних індикаторах розвитку людського фактору в даному випадку письменності населення (в кінці 50-х р. у Південній Кореї, Тайвані і Таїланді 6872%) при значно менших показниках ВВП на душу населення (в 19551959 рр. відповідно 11,3%, 11.6 і 8,7% від рівня США).
У багатьох країнах і регіонах країн, що розвиваються за останні півстоліття досить швидко збільшувався показник середньої кількості навчання дорослого населення. В середньому по периферійним державам він виріс з півтора до семи років. Хоча по ряду країн, наприклад Республіка Корея і Тайвань (14,515 років) цей індикатор вже знаходиться на рівні передових країн, в цілому по країнам, що розвиваються не дивлячись на скорочення відносного розриву по відміченому показнику з розвинутими країнами, абсолютний розрив продовжував збільшуватися: якщо в 1950 р. в середньому по периферійним і розвинутим економікам індикатор середнього числа років навчання дорослого населення складав відповідно 1,5 і 9,5 років (різниця 8 років), то в 19961997 рр. він досяг відповідно 7 і 16 років (абсолютний розрив 9 років).
Звичайно, такий індикатор, як середнє число років навчання дорослого населення навіть взятий разом в початковій, середній і вищій школі, не враховує ще чимало інших важливих характеристик, а саме якість навчальних програм і підготовка викладачів у розвинутих країнах суттєво вище, ніж у більшості країн, що розвиваються. До того ж в останніх втрата навчального часу, звязана з пропусками занять, другорічництвом і відсівом учнів у 37 разів більше, аніж в центрах світового господарства.
За оцінками фахівців, в середині 90-х рр. подушовий індикатор людського капіталу, який матеріалізований в знаннях, навичках і фізичному здоровї населення, в передових країнах в 25 разів перевищував (не враховуючи якість) відповідний показник по крупним країнам, що розвиваються, а по рівню інвестицій в науково-дослідні і конструкторські роботи (НДІКР) в розрахунку на душу населення розрив досяг 35-кратної величини. Приведені цифри, можливо, дещо занижені. Не враховано значне поширення в розвинутих країнах неформальної освіти, а також інших видів інвестицій в людський фактор, які реалізуються в неробочий час. До того ж не взята до уваги диференціація в якості навчання. Наприклад, в Індії в 80-90-х рр. школярі і студенти засвоювали не більше 2050% загальноосвітньої і наукової інформації, яку і отримували учні та студенти розвинутих країн.
По-друге, у 80-90-і рр. ХХ ст. кількість країн Сходу, які швидко розвиваються різко скоротилася. Особливо в плачевному стані виявився (крім Півдня) регіон Тропічної Африки. Голод, злидні, хвороби, етнічні і міждержавні конфлікти, прояви геноциду такий далеко не повний список людських трагедій, жертвами якого стали десятки, а може і сотні мільйонів людей. За оцінками фахівців 36 і 41% населення Тропічної Африки, проживає в країнах, в яких в 1995 р. ще не був відновлений рівень доходів на душу населення, який був там відповідно в 1960 і 1980 рр. Відтік капіталу у відсотках від загальної вартості приватного національного капіталу, який складав у першій половині 90-х рр. в країнах Південної Азії 24%, в Тропічній Африці досяг 3739%. Стосовно багатьох мільйонів злидарів в Тропічній Африці саме поняття економічного росту нарощування людського капіталу втрачає вязкий сенс. Світовому співтовариству рано чи пізно прийдеться вирішувати гострі проблеми життєзабезпечення в цих країнах. Це і є одне із реальних протиріч сучасного світу. В результаті фінансово-економічної кризи 19971998 рр. були відкинуті (на декілька років) назад ряд азіатських НІК, знизилися темпи росту ВВП в КНР, на Тайвані і Індії.
По-третє, не дивлячись на певні досягнення, залишились невирішеними гострі економічні і соціальні проблеми. Багато країн що розвиваються, відчувають значні економічні і соціальні проблеми, звязані з величезними розмірами зовнішньої заборгованості (2,2 трлн. долл.) Нестабільність руху іноземного капітал, коливанням експортних цін, погіршенням екологічної ситуації. Крім того, якщо звернутися до абсолютних показників, то слід відмітити, що в країнах, що розвиваються, в 19971998 рр. нараховувалося 1,3 млрд. чоловік, які живуть нижче порогу бідності, близько 900 млн. неписьменних; 1,5 млрд. чоловік позбавлені елементарної медичної допомоги, кожна третя дитина до 5 років голодує.
Зберігаються значні соціальні контрасти, а диференціація доходів, виміряна індикатором Джини, в ряді периферійних країн в кінці 80-першій половині 90-х рр. виявилася вище, ніж у розвинутих країнах: у Східній і ПСА і середньому 0,400,50, в Тропічній Африці 0,450,55, в Південній Азії 0,350,40.
Із сказаного вище можна зробити висновок, що не дивлячись на коливання, рухи назад, в 19501990-і рр. декілька десятків країн, що розвиваються зуміли стати на рейки сучасного економічного росту. Але світ в останні два десятиліття став швидко змінюватися і ставить при цьому значно жорсткіші ?/p>