Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ть монополій Індії, так само як японських монополій або корейських чеболів, мали міжнародний характер, поширили свою діяльність від Бірми і Малайзії до Африки. В той же час є приклади активності єгипетських монополістів (Османа Ахмеда Османа) в Індії і ПСА. Монополії Індії звязані також і з західними ТНК: в 1993 (96 рр. компанії країни "Хиндустан Левер" 51% акцій, у англо-голландської ТНК "Юниливер"). Разом з тим, індійські монополії повсюдно на Сході тіснили своїх конкурентів за рахунок дешевизни робочої сили, оплата якої в 90-і р. складала, наприклад, близько 50% оплати працівників відповідної кваліфікації на Тайвані.
Бюрократія. Крім монополістичної буржуазії повсюдно на Сході надзвичайно сильна бюрократична буржуазія, фінансово-економічна міць монополій (як іноземних, так і національних) дозволяла їм ставити собі на службу значну частину державної бюрократії. Її представники на чолі підприємств держсектора (сильного в країнах Сходу) були, як правило, звязані з приватним капіталом, а насправді звязували свої дії з інтересами великої, особливо монополістичної буржуазії. В 60-х р. в Індії із 339 вищих управлінців держсекторів 136 представляли крупний бізнес, а 55 поєднували (незважаючи на формальну заборону) державну службу з приватним підприємництвом. Високі оклади верхівки бюрократії (уже в 60-і р. вони перевищували мінімальну зарплату в держсекторі Єгипту в 30 раз, в Індії 64 рази, Пакистані в 40 раз, в Бірмі 32 рази) з урахуванням всіх пільг, надбавок, додаткових виплат складали величезну суму. Вже в 60-і р. прибуток середнього підприємця в Індії складав 14 тис. рупій на місяць, а у міністра або вищого бюрократа від 5 до 7 тис. рупій. Крім того крупні бюрократи, крім прямих крадіжок із казни і хабарів, ухитрилися фактично торгувати різними ліцензіями, пільгами, дозволами, патентами, видачею держкредитів, звільненням від податків і т.д.
Перетворюючи всі свої законні і незаконні прибутки в капітал, бюрократія перетворювалася в бюрократичну буржуазію, яка концентрувала в своїх руках і владу і багатство. Ця паразитична верства, не зацікавлена, на відміну від буржуазії в "чистому вигляді", в розвитку виробництва, яка як це вимагало реінвестиції хоча б частини прибутків, більше того боялася раптових змін, здатних послабити її панування неминуче тяготила до корупції і стагнації, до консерватизму і реакційності. Сотні і тисячі менеджерів держсектору і Індії, Індонезії, Малайзії, Пакистані, Тунісі, Туреччині в 60-80-і рр. або були, або ставали насправді представниками бюрократичного капіталу який невіддільний від фаворитизму, застою і чорного ринку. За деякими підрахунками, подібна "паразитична" буржуазія вже в 60-70-х рр. привласнювала до 30% національного доходу Індонезії і до 40% в ряді арабських країн. Ряд президентів Садат в Єгипті, Сухарто в Індонезії, Маркос на Філіппінах активно стимулювали процес обуржуазнення бюрократії. Карколомно швидке збагачення цих, як їх називали в Єгипті, "жирних котів" привело до наявності в цій країні у 80-і р. близько 500 сімейств, кожне із яких володіло власністю не менше ніж у 10 млн. єгипетських фунтів.
В Індонезії кабіри (капіталісти-бюрократи) з 1970 р. почали переходити до чисто підприємницької діяльності, а їх місце займали родичі президента Сухарто і звязані з ним вихідці із військової і чиновничої еліти, які назвали президента, який керував більше 30 р. титулом "батько розвитку". Всі очолювані ним 12 монополістичних груп були тісно звязані з капіталом місцевих хуацяо, менше з японським або американським капіталом. На Філіппінах подібне положення зайняли "крони" тобто "дружки" із оточення багатолітнього президента Маркоса. В Малайзії так звана державна або політична бюрократія була утворена в основному із вихідців із малайської аристократії і бюрократії при підтримці держави, яка прагнула витіснити з галузей раніше захоплених економічне панування великої буржуазії хуацяо. В Таілінді цим самим зайнялась "королівська" буржуазія, тісно звязана з сімєю монарха. Але в силу китайського капіталу в цій країні в основному поставили собі на службу верхівка армії, яка утворила своєрідну військово-бюрократичну буржуазію.
Військові фракції бюрократичної буржуазії виникли і в інших країнах південній Кореї, Індонезії, Пакистані, Бірмі, Єгипті, Іраку. Вони також задавали тон у Південному Вєтнамі та інших країнах Індокитаю 1964 1975 рр. Воєнна бюрократія, резюмують слухачі, поступово еволюціонувала в приватнопідприємницьку буржуазію (Таїланд, Індонезія, Єгипет), або в адміністративну і партійно-політичну бюрократію (Сірія, Алжир, Бірма, Ірак). Тим більше, що воєнно-бюрократичні режими терпіли крах або внаслідок поразки (Південний Вєтнам), або по економічним причинам (Індонезія 1997 р.) В монархіях, які ще збереглися на Сході (Марокко, Йорданія, Іран), в Брунеї, арабських державах Перської Затоки виникла своєрідна соціальна спільнота ФБК (феодально-бюрократичний капітал). Це наймогутніша група правлячих еліт, яка поєднує одночасно використання методів економічного і позаекономічного примусу, переваги знатного походження і одержання в спадок правління, патріархально-кланового і релігійного авторитету освяченого звичаями і традиціями. Група ФБК найбільш яскраво представлена феодальними сімействами Марокко, які одночасно складають ядро еліти бюрократії і вершки бізнесу. Це ж саме ми бачимо у Саудівській Аравії клану Саудідів із 7 тис. емірів, 5 тис. принцес, більшість яких поєднує свою приналежність до еліти з виконанням а?/p>