Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
основі їх лежить або колоніальний синтез, або архаїчні традиційні уклади.
Із зміцненням державності на Сході, уряди незалежних країн заставляють західні монополії рахуватися з їх реаліям і часто поступатися в своїх амбіціях в економіці. Країни Сходу, не дивлячись на різницю між ними, в більшості випадків вони звязані суттєвою єдністю. Їх обєднує колоніальне та напівколоніальне минуле, а також периферійне положення у світовій економіці. Їх обєднує і те, що у порівнянні з темпами інтенсивного сприйняття досягнень НТР і універсалізацією особливо в сфері матеріального виробництва, зближення Сходу із Заходом в соціокультурному відношенні відбувається відносно повільно (за виключенням ряду країн Далекого Сходу). І це, природно, тому, що менталітет народу, його традиції за короткий час не міняються. Іншими словами, при всіх національних відмінностях країни Сходу до цих пір ріднить наявність певної сукупності цінностей матеріального, інтелектуального і духовного життя. Хоча сьогодні більшість урядів країн Сходу беруть курс на модернізацію і ринкову економіку, Західний стиль життя і образ думок все більше стає нормою для міських жителів у країнах Сходу. Носіями інтеграції культур, при бережному відношенні до своїх цінностей є національна інтелігенція.
Роль релігії як віри і ритуалу як і раніше велика не тільки для Сходу, але і на Заході. Але для Сходу дуже важлива ще одна складова частина релігії як ідеології і системи цінностей, кодексу соціальної справедливості, ідеології, яка виконує соціальне замовлення. У багатьох країнах релігійна думка продовжує визначати стан суспільної свідомості. Зараз відмічається певний ріст впливу релігійного фактору на східне суспільство. Це реакція відповідь суспільної свідомості на занадто швидкі темпи модернізації і секуляризації попереднього періоду. Але в цілому релігійні установки перестають бути критерієм істини. Традиційні, в тому числі і релігійні накази втратили роль єдиного або головного регулятора відносин між людьми.
Характерна риса сучасного Сходу відмічають слухачі, піднесення і спади впливу релігії і релігійних інститутів на людину, суспільство, політику. Спроби здійснити модернізацію за західним зразком майже повсюдно супроводжувались зменшенням впливу релігії, особливо в 50-60-і роки. В ході боротьби за свободу націоналізм відтіснив релігійний фактор за куліси політичної сцени. Народи Сходу боролися за незалежність переважно під націоналістичними, а не релігійними лозунгами, і в країнах, що визволилися були встановлені світські, а не теократичні режими.
З кінця 1970-х рр. Інтерес до релігії різко зріс, з одного боку на неурядовому рівні як релігійної віри і комплексу морально-етичних норм, з іншого боку, на офіційному рівні як санкція соціально-економічних проблем і політичного курсу. Появилися нові секти на Сході, росте вплив ісламського фактору.
І як висновок: не дивлячись на відносно швидке поширення наукових знань і сучасного мислення традиційні релігії до цих пір залишаються основою для значної частини світоглядних концепцій і соціальних теорій. Суспільно-політичні погляди часто виступають в традиційній формі або якось звязані з релігійною доктриною.
Великий вплив на суспільно-політичну думку в країнах Сходу зробила реформаторська діяльність нової інтелігенції. Суть релігійного реформаторства переоцінка традиційних уявлень під прапором повернення до першооснов релігійної доктрини або релігійно-філософського вчення з позицій раціоналізму через очищення від багатовікових нашарувань і перекручень.
Реформаторство відображало необхідність трансформації релігійної свідомості з тим, щоб вона могла безболісно пристосуватися до умов життя, які швидко міняються у східних суспільствах. У богословсько-юридичному відношенні майже всі послідовники і прихильники реформаторства є фундаменталістами: вони відштовхуються від основоположних релігійних текстів або древніх канонічних книг і часто відмовляються від тих положень, які давалися пізньосередньовічними авторитетами. Але в соціально-політичному відношенні вони поділяються на "модернізаторів" і "охоронців"-антагоністів в соціальному і політичному плані.
"Модернізатори" пробують примирити науку і релігію, релігійну віру, соціальні ідеали і морально-етичні накази релігійних доктрин з дійсністю через освячення наукового знання священними текстами і канонами. Вони поборники прогресу з національною специфікою. "Модернізатори" часто закликають до переборення антагонізму між релігіями і допускають можливість їх співробітництва.
Завдання ж фундаменталістів "охоронців" переосмислення дійсності, сучасних соціокультурних і політичних структур в дусі священних текстів. Їх апологети стверджують, що релігії повинні пристосовуватися до сучасного світу з його пороками, а суспільство повинно будуватися так, щоб відповідати основним релігійним принципам. Фундаменталістам "охоронцям" властива нетерпимість і "пошук ворогів". Багато в чому успіхи радикальних фундаменталістів та їх рухів пояснюються тим, що вони вказують людям на їх конкретного ворога, "винуватця" всіх його лих.
Реформаторські ідеї поширені переважно серед освічених міських кіл населення: різних релігій ісламу, індуїзму, буддизму, конфуціанства, іудаїзму.
- Розвиток політичної думки в країнах Сходу
Державна національна ідеологія це декларована або фактично визнач?/p>