Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
собливо країни Східної і ПСА досягли значних успіхів в нарощуванні фізичного і людського капіталу. Норма валових капіталовкладень, яка ледве перевищувала в колоніях і залежних країнах в 1900 1938 рр. 68% їх ВВП, зросла в середньому по країнах, що розвиваються з 1012% на початку 50-х р. до 2526% у 80-90-х рр. Група країн що розвиваються за цими показниками перегнала розвинуті держави. Доля інвестицій в ВВП досягла в 1996 р. в Індонезії 32%, в Південній Кореї 38%, в Малайзії, Таїланді, КНР 4142%. Ефективність капіталовкладень в цих країнах в даний період була вищою ніж у розвинутих державах.
Збільшення норми капіталовкладень взагалі по групі афро-азіатських і латиноамериканських країн в 50-90-і рр. відбулося, не дивлячись на песимістичні прогнози, в основному за рахунок внутрішніх джерел фінансування, тоді як доля надходжень іноземного капіталу не перевищувала в середньому 1015%. Це не більше, ніж у багатьох розвинутих країнах другої "хвилі" капіталістичної модернізації.
В той же час було б неправильно недооцінювати значення зовнішніх інвестиційних ресурсів і фінансування внутрішніх капіталовкладень багатьох периферійних країн, особливо на початкових етапах їх розвитку. Тут слід згадати про солідний внесок американської допомоги Південній Кореї і Тайваню в 50 першій половині 60-х рр. ХХ ст. без якої модернізація цих країн була б дуже затруднена, а може і неможлива.
На відміну від крупних держав, що розвиваються, таких як КНР, Індія, азіатські НІК в основній масі периферійних держав доля зовнішніх джерел фінансування як і раніше досить велика. В 19951997 р. відповідний індикатор досягав у Туреччині, Пакистані 2533%, в Бангладеш і Вєтнамі 4353%, в менш розвинутих країнах (Тропічної Африки) в середньому 4070%.
Процеси лібералізації і приватизації, які активізували уряди багатьох країн Сходу у 80-90-х рр. ХХ ст. викликали суттєве збільшення долі приватних інвестицій в загальному обсязі внутрішніх капіталовкладень що є важливим фактором підвищення їх абсолютного рівня і норми. В середньому по країнах що розвиваються доля приватних інвестицій підвищилась з 5860% у 1980 р. до 6870% у 1996 1997 рр. в загальному обсязі внутрішніх капіталовкладень, що є важливим фактором підвищення їх абсолютного рівня і норми. Доля приватних інвестицій зросла в 19801996 рр. в Пакистані з 3637 до 5253%, в Індонезії з 5657 до 7577%, в Таїланді з 6869 до 7778%, на Філіппінах з 6869 до 7981%. На початку 19951996 рр. він досяг в Південній Кореї 7476%, в Туреччині 7986%.
Ріст внутрішніх збережень в країнах Сходу, а також залучення ними зовнішніх надходжень привели до значного розвитку їх фінансових ринків. Якщо в середньому по великим країнам Заходу і Японії обсяг ринкової капіталізації (у % від ВВП) збільшився в 1990 1996 рр. майже в 2,5 рази то в країнах що розвиваються він за цей же період майже подвоївся, в КНР з 0,5 до 14%.
Розвиток фондових ринків супроводжувався і певним прогресом в еволюції банківського сектору. Мабуть це і є необхідна, хоча ще недостатня умова підвищення ефективності економіки країни. Названі нами зміни відображають все зростаючу роль фінансових систем, насамперед в азіатських країнах, які сприяють акумуляції і передислокації індивідуальних, сімейних, інституціональних збережень.
Одночасно з значним збільшенням інвестицій в основний капітал для багатьох країн що розвиваються був характерний суттєвий ріст затрат на формування людського потенціалу. Хоча удільна вага державних витрат в загальних інвестиціях в людський капітал в середньому по цим країнам не перевищувала, як правило, 4060%, а в ряді країн мала тенденцію до зниження, державна підтримка сфери освіти і охорони здоровя була достатньо вагома і в цілому ефективна тому що сприяла залученню приватних інвестицій в дану сферу. Сукупні приватні і державні витрати на освіту, охорону здоровя і науково-дослідні та конструкторські роботи, які не перевищували в країнах що розвиваються на початку 60-х р. 45% ВВП (в 20-30-х рр. 0,81,5%) зросли в середньому до 1011% ВВП в 1994 1996 рр.
При цьому дані по країнам Сходу і Півдня суттєво різняться. В основній масі країн Тропічної Африки (бідні) витрати на формування людського капіталу складали 68% їх ВВП. Порівняно невеликим був і показник в ряді крупних, густонаселених країн. В Індонезії, Пакистані і КНР відмічений індикатор (89%) і в Індії (1010,5%) був нижчим ніж в Таїланді (1112% ВВП). По Тайваню і Південній Кореї затрати на розвиток людського фактору, які досягали, за неповними даними, відповідно 1314 і 1415% ВВП, і їх можна порівняти з індикаторами по Великій Британії (14,4%), Японії (15,4%) і Італії (15,9%). В той же час Тайвань і Республіка Корея помітно уступали Німеччині (16,7%), Франції (18,1%) і США (24,0% ВВП).
Якщо врахувати хоча б частково деякі неформальні види навчання, наприклад, профпідготовку, яка забезпечується підприємствами, то відмічений показник в 1994 1998 рр. міг складати по Тайваню і Республіці Корея приблизно 1819% їх ВВП, в Японії 2021%, а в США 3031% ВВП.
В цілому по афроазіатським країнам доля інвестицій у сукупний фонд розвитку (у % до ВВП, розрахунок по даним в національних цінах) виросла значно з 710% в 20-30-х рр. до 1920% на початку 60-х р. і 3537% в середині 1990-х рр. Але цей показник все ще суттєво менший ніж в середньому по розвинутим країнам. В той же час азіатські НІК в цілому випереджають розвинуті держави як по нормі традиційних капіталовкладень так і по долі фонду розвитку в ВВП (5051%). Слід відмітити, що і серед "тигрів"-"драконів" бачимо значну диференціацію. По Індонезії останній показник склав 4041%, по Тайваню 4142%, в КНР 5051% (для порівняння в Індії 3537%), в Малайзії 5354%, в Таїл?/p>