Народи Азії та Північної Африки у другій половині ХХ–на початку ХХІ століття
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
°нді і Південній Кореї 5657% ВВП.
Успіхи країн, що розвиваються, і азіатських НІК безсумнівні. Але у них ще зберігається не зовсім збалансована структура нагромадження фізичного і людського капіталу. Якщо в розвинутих країнах доля останнього в фонді розвитку в цілому перевищила (тут є дві моделі: в США вона досягла 6566%, в Японії лише 4142%) то в цілому по країнах що розвиваються ситуація інша. Цей індикатор виріс з 1415% в 1920 1930-х рр. до 2324% на початку 60-х рр. і 2829% в середині 90-х рр. але він майже вдвоє нижче, ніж у розвинутих країнах.
Цікаво, що в цілому по групі азіатських "тигрів" на долю інвестицій в розвиток людського потенціалу затрат було менше, ніж в середньому по країнам що розвиваються (тут більша вага витрат на звичайні капіталовкладення). Надзвичайно низькі показники в Індонезії (2021%), Таїланді і Малайзії (2225%). В цій групі і Республіка Корея 3233%. Найбільш сприятливе співвідношення компонентів загального капіталонагромадження по Тайваню, де вищезгаданий показник досяг 4344%.
Хоча розрив у порівнянні з країнами Заходу значний, Тайвань, мабуть, догнав або максимально наблизився до Японії, випередивши НІК Індонезію, Таїланд, Малайзію, а також КНР (1718%) і Індію (2931%). Мабуть склалося так, що в обставинах які склалися у більшості азіатських НІК структура нагромадження підходить для більшості периферійних держав, які базуються екстенсивно-інтенсивній моделі і вона не зовсім підходить для переходу на більш інтенсивну модель розвитку.
Слід підкреслити і такий момент, що в країнах Сходу, як і в СРСР, відбувалося нарощування переважно не стільки інтелектуальних скільки матеріально-речових компонентів продуктивних сил. Подібна модель характерна для периферійних країн в ХХ ст. і для держав, які сьогодні є в ряді розвинутих до останньої третини ХІХ ст. В ХХ ст. в країнах Заходу і Японії переважаючими темпами збільшувались кількості і якість людського "неречового" капіталу (наука і техніка). Що стосується СРСР то він по структурі найважливіших компонентів сукупного виробничого багатства в кінці 80-х рр. ХХ ст. виявився набагато ближче не до розвинутих, а периферійних країн.
Нарощування інвестицій у фізичний і людський капітал сприяли значному прискоренню динаміки не тільки кількісних, але і якісних складових частин економічного росту країн, що розвиваються. У порівнянні з 1900 1938 рр. середньорічні темпи приросту капіталоозброєності праці в периферійних та напівпериферійних країнах в 1950 1996 рр. зріс майже в 3,4 рази. Але оскільки темпи збільшення середньої капіталомісткості росту підвищувались лише у півтора рази, то темп приросту продуктивності праці збільшився в середньому в пять-шість раз, а сукупний фактор продуктивності (праці і капіталу) у 89 разів.
Це значний успіх: останній показник виявився в півтори рази більше ніж у країнах Заходу і Японії в період їх "промислового стрибка". (Але майже стільки раз він поступався середньому індикатору по розвинутим капіталістичним країнам на етапі їх післявоєнного розвитку). В результаті у порівнянні з першою половиною ХХ ст. в країнах, що розвиваються, помітно, в середньому в два рази, підвищився відносний внесок інтенсивних складових економічного росту.
Безперечно, далеко не у всіх країнах, що розвиваються були високі і стабільні темпи росту продуктивності. При цьому, що цікаво, і у багатьох країнах східно азіатського регіону які швидко розвиваються і в яких високими темпами проходило капіталонагромадження і затрати живої праці, внесок продуктивності у приріст ВВП був в цілому не вище, а в деяких із азіатських НІК навіть нижче, ніж в середньому по державам, що розвиваються. В 1950-х середині 90-х рр. на долю інтенсивних складових припадало від 1/5 до 1/3 приросту ВВП в таких країнах, як Індонезія (1921%), Південна Корея (2830%), Таїланд (3334%). По Індії цей показник був 3031%, по Тайваню 4344%, а це було значно менше, ніж у більшості розвинутих країн: у Великій Британії і Японії 5257%, у Франції 6162%, в Італії і Німеччині 6670%.
По відносному внеску сукупної продуктивності у приріст ВВП народногосподарські моделі азіатських НІК були екстенсивно-інтенсивними при всіх їх різницях, тоді як у розвинутих країнах, які значно далі пішли по шляху формування інформаційно-інноваційної економіки, модель розвитку стала вже іншою інтенсивно-екстенсивною.
Слід мати на увазі, що чимала частина росту сукупної продуктивності в азіатських НІК і в ряді інших країн Сходу і Півдня, де було чітко помітно ріст ефективності економіки, звязана з так званим ендогенним, матеріалізованим НТП підвищенням якості праці і капіталу, а також з перекиданням основних врахованих ресурсів із галузі з низькою ефективністю використання ресурсів в галузі з більш високою ресурсовіддачею. В середньому по азіатським "тиграм" та іншим великим і середнім країнам, що швидко розвиваються на перші два компоненти прийшлося 4045%, а на третій 3035% приросту сукупної продуктивності.
Таким чином, доля так званого не матеріалізованого НТП (організаційно-інституціонально-інноваційні фактори) в прирості сукупної продуктивності, яка в різних країнах в післявоєнний період в середньому досягла 4060%, а часом 6575%, не перевищувала в азіатських НІК і в ряді інших країн, які динамічно розвиваються, 2030%. Таким чином, не тільки ріст ВВП, але і збільшення продуктивності у "тигрів" і азіатських "драконів" (напр. Китаю і Індії) було звязано переважно з якісними факторами.
Якщо в підсумку порівняти рівень розвитку периферійних і напівпериферійних країн (без східноєвр?/p>