Методи дослідження пам'яті
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
?ня визначається як процес, що забезпечує утримання відбитого матеріалу в памяті.
Запамятовування завжди виборче: у памяті зберігається далеко не усе, що впливає на наші органи почуттів. Навіть при мимовільному запамятовуванні (мимовільна память), коли ми не ставимо собі визначеної мети запамятовування, краще запамятовуються предмети і явища, що викликають інтерес і емоції, що торкаються. Мимовільне запамятовування більш сильне розвито в дитинстві, а в дорослих слабшає. Довільне запамятовування (довільна память) завжди має цілеспрямований характер, і якщо при цьому використовуються спеціальні прийоми для кращого засвоєння матеріалу (мнемотехніка), те таке запамятовування називають завчанням.
Уже на етапі запамятовування відбувається утворення асоціацій. У випадку механічного запамятовування (механічна память) між частинами нового матеріалу і наявних знань установлюються прості (механічні) асоціації шляхом багаторазового повторення. Осмислене запамятовування (логічна память) завжди вимагає встановлення значеннєвих звязків нового з уже відомим матеріалом і між окремими частинами нової інформації. Ефективність логічної памяті майже в 20 разів вище, ніж при механічному завчанні.
У деяких людей чітко виступає залежність якості і міцності запамятовування від того, які саме аналізатори більш брали участь у сприйнятті відповідних обєктів. Характер памяті і представлень може ґрунтуватися головним чином на враженнях зору (оптичний, візуальний тип памяті), слуху (акустичний, аудіальний тип памяті) чи руху (моторний, кінестатичний тип памяті).
Збереження (ретенция) як психічний процес памяті здійснюється механізмами короткочасної, довгострокової й оперативної памяті. Установлено, що збереження може бути динамічним і статичної. Динамічне збереження виявляється в оперативній памяті, а статичне у довгостроковій.
Збереження заученого в памяті залежить від багатьох факторів: глибини розуміння матеріалу, установки особистості, від наступного застосування засвоєних знань, від повторень, від настрою людини й емоційної значимості матеріалу. [1]
Б.В. Зейгарник (1972) замічено, що випробувані майже в 2 рази частіше згадували незавершені завдання, чим завершені. Порозумівається це явище тим, що людина мимоволі утримує у своїй памяті і відтворює те, що відповідає його найбільш актуальним, але не цілком ще вдоволеним потребам ("ефект Зейгарник"). Про це не слід забувати батькам, коли вони в самий розпал гри починають укладати дітей спати. Безсоння й утруднень у засипанні дітей можна було б уникнути, якщо заздалегідь розрахувати час для завершення початої ними гри. [14]
Забування, подібно збереженню і запамятовуванню, також має виборчий характер. Фізіологічна основа забування гальмування тимчасових нервових звязків. Забувається насамперед те, що не має для людини життєво важливого значення, не викликає інтересу. Вибірковість забування виявляється й у тім, що деталі забуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в памяті загальні положення і висновки. Більш швидкому забуванню піддається матеріал, що заучувався механічно, без достатнього розуміння.
Німецьким психологом, прихильником асоціативного напрямку в психології Германом Ебінгаузом (1850-1909) у численних експериментах над випробуваними і над самим собою (він заучував список безглуздих складів типу "зат", "бек", "сид") установлено, що процес забування протікає нерівномірно: спочатку швидко, а потім повільніше. Протягом перших 5 днів після завчання забування йде швидше, ніж у наступних 5 днів "крива забування Еббингауза" безглуздих складів.
На думку Г. Еббингауза, отримана крива забування відповідає логарифмічної залежності; це давало йому підстава поширити логарифмічний психофізичний закон Г. Фехнера на область памяті і тим самим довести універсальність дії цього закону в системі психофізичних відносин. Всі основні результати своїх досвідів Г. Еббингауз узагальнив у книзі "Про память", виданої вперше в 1885 році. [12]
Для зменшення забування, крім розуміння й осмислення інформації, важливим моментом є повторення. Перше повторення рекомендується проводити через 40 хвилин після завчання, тому що через годину в памяті звичайно залишається тільки 50% механічно заученої інформації. Необхідно частіше повторювати в перші дні після завчання: у перший день 1-2 повторення, у третій і сьомий день по 1 повторенню, потім 1 повторення з інтервалом 7-10 днів. Вважається, що 30 повторень протягом місяця ефективніше, ніж 100 повторень за день.
Систематична, без перевантаження навчання, завчання маленькими порціями протягом семестру з періодичними повтореннями через 10 днів набагато ефективніше, ніж концентроване завчання великого обсягу інформації в стислий термін сесії, що викликає психічне перевантаження і майже повне забування інформації через тиждень після сесії.
Відомо, що найбільш повне і точне відтворення складного і великого матеріалу звичайно буває не відразу після завчання, а через 2-3 дня. Таке поліпшене, відстрочене відтворення збереженого в памяті матеріалу в порівнянні зі спочатку заученим у психології називають ремінісценцією (від лат. reminiscentia пригадування). Воно обумовлено зняттям охоронного гальмування, викликаного стомленням нервових кліток у процесі завчання. З цього випливає практично важлива рекомендація: безпосередньо перед іспитом завантажув