Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ішню політику Радянського Союзу, зазнали істотного переосмислення й трансформації. Переломним у цьому сенсі став XX зїзд КПРС (лютий 1956 р.), зовнішньополітичні положення якого було розвинуто на XXI зїзді партії (січеньлютий 1959 р.) і закріплено в новій програмі КПРС, прийнятій XXII зїздом партії в жовтні 1961 р.
По-перше, йшлося про ревізію сталінської теоретичної схеми, згідно з якою світова війна є неминучою, доки існує капіталізм. Стверджуючи, що єдиним джерелом воєнної небезпеки, як і раніше, залишається імперіалізм, М. Хрущов заявляв про виникнення реальної можливості запобігти світовій війні, виключивши її з життя суспільства на основі зростаючої переваги сил соціалізму над силами імперіалізму, сил миру над силами війни в сучасних умовах. Це означало остаточну відмову від тези про фатальну неминучість війни.
По-друге, М. Хрущов рішуче відійшов від сталінського трактування мирного співіснування як збройного перемиря, відсутності стану війни між двома непримиренно антагоністичними системами. Мова йшла не лише про їх співіснування, а й про необхідність поліпшення відносин, зміцнення взаємної довіри та співробітництва. Ленінський принцип мирного співіснування оголошувався генеральною лінією зовнішньої політики Радянського Союзу, завданням номер один у міжнародних справах. У новій програмі КПРС підкреслювалося, що мирне співіснування соціалістичних і капіталістичних держав є обєктивною необхідністю розвитку людського суспільства. Війна не може й не повинна слугувати засобом вирішення міжнародних проблем. Мирне співіснування або катастрофічна війна лише так поставлено питання історією. Разом з тим програма визначала мирне співіснування як специфічну форму класової боротьби між соціалізмом та капіталізмом у світовому масштабі. Ця теза стійко повторювалася в партійно-державних документах СРСР аж до XXVII зїзду КПРС (лютийберезень 1986 р.). Таке трактування мирного співіснування означало, що радянське керівництво, як і раніше, покладало в основу зовнішньої політики класовий підхід та реалізацію класових інтересів міжнародного пролетаріату у всесвітньому масштабі. Ключовими моментами виступів радянських лідерів того часу залишалися ідеї про необхідність всебічного зміцнення табору соціалізму, світової соціалістичної системи, а також усілякої підтримки національно-визвольного руху колоніальних і залежних народів як інтернаціонального обовязку КПРС і СРСР.
По-третє, нове радянське керівництво почало відходити від сталіністського сприйняття США як найнепримиреннішого та найлютішого ворога. У доповіді на XX зїзді КПРС М. Хрущов закликав покласти в основу радянсько-американських відносин пять відомих принципів мирного співіснування, розвивати між СРСР і США дружні стосунки для зміцнення миру в усьому світі. М. Хрущов неодноразово підкреслював особливу спільну відповідальність двох великих держав СРСР і США за запобігання ядерній катастрофі та врегулювання конфліктів у різних гарячих точках Землі.
Хрущов був першим державним діячем Росії, що намагався робити світову політику. Він зазнав краху, тому що йому не вистачало засобів для проведення такої політики, і він при цьому, не маючи достатнього прикриття, піддав ризику Радянський Союз. Його динамічний наступ на Америку увінчався успіхом в Індії, на Близькому Сході й у Берліні, однак на Кубі призвів до сенсаційного оголення слабостей Радянського Союзу. Проба сил, свідком яких світ став восени 1962 р., звичайно розглядається як кінець холодної війни у власному розумінні слова, однак процес ядерного озброєння почався ще до цієї конфронтації.
Коли Хрущов в 1957-1958 р. захопив керівництво партією й урядом, уже стала вимальовуватися перспектива боротьби на два фронти - Китай на сході й Америка (включаючи частину, що перебуває під її впливом, Європи й Азії) на заході. Необхідна була кругова оборона, що вимагає таких озброєнь, які дозволяли б протистояти усьому іншому світу й тим самим були б досить переконливим засобом залякування. Хрущов спробував, опираючись на пророблену Сталіним підготовчу роботу, вирішити проблему безпеки за допомогою потужного потенціалу ядерної зброї міжконтинентальної дальності в сполученні з іншими засобами ядерного нападу, безпосередньо загрозливій Західній Європі і Японії. Ціль полягала в тому, щоб, проводячи під прикриттям залякування, створюваного ядерною зброєю, наступальну політику, ліквідувати кільце оточення, створене під керівництвом Америки. Спонукуваний цим устремлінням, він намагався натискати на Америку й Західну Європу всюди, де тільки в Радянського Союзу вистачало на це сил. Безсумнівно, він вважав подібну політику оборонною, оскільки вона переслідувала стратегічну мету відбивання зовнішніх погроз. Однак засоби реалізації цієї політики припускали наступальні маневри й тим самим вели до створення прямої погрози безпеки іншої сторони. У випадку успіху збільшилася б сфера радянського впливу у світовому масштабі, а авторитарний соціалізм радянської моделі був би розповсюджений на інші країни. Хрущов був за збереження розмежування з Європою, однак вважав, що на зміну самоізоляції, на яку прирік Росію Сталін, повинна прийти нова, динамічна епоха мирних завоювань, під час якої тривав би ріст соціалістичного табору, поки він нарешті не поширився б на більшу частину світу й поки світова революція не була б реалізована без війни. Радянському ж Союзу приділялася роль