Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
лося за допомогою плану Маршалла послабити вплив СРСР на його сусідів. Але звалилися й надії східноєвропейських країн зміцнити свою економіку. Розрив у рівні життя між Західною й Східною Європою став швидко збільшуватися.
Відмова СРСР від участі в плані Маршалла стала ще одним великим кроком на шляху до розколу Європи й затяжної холодної війні, свідченням радянського прагнення перетворити країни Східної Європи у своїх сателітів.
Подібна політика Кремля була на руку американським правим, що заперечували проти надання кредитів і економічної допомоги Радянському Союзу. Як визнавали пізніше деякі вашингтонські політики, якби СРСР прийняв план Маршалла, США, можливо, змушені були б відмовитися від своїх пропозицій. Але рішення Сталіна дозволило представити ініціатором протистояння саме Радянський Союз.
У вересні 1947 р. на нараді представників ряду компартій секретар ЦК ВКП(б) Жданов заявив, що в підсумку другої світової війни виникло нове розміщення сил на міжнародній арені й зложилися два табори: імперіалістичний, антидемократичний на чолі зі США й антиімперіалістичний, демократичний на чолі зі СРСР.
Протистояння двох систем було закріплено офіційно.
У вересні 1946 р. посол СРСР у США М. Новиков на запит міністра закордонних справ СРСР В. Молотова підготовив аналітичний огляд Зовнішня політика США в повоєнний період, яку можна назвати довгою телеграмою Новикова за аналогією з довгою телеграмою Кеннана (лютий 1946 р.). В огляді констатувалося, що повоєнна зовнішня політика США характеризується прагненням до світового панування, і робився висновок, що США готуються до війни з Радянським Союзом, який є в очах американських імперіалістів головною перешкодою на шляху США до світового панування. Аналітичний огляд Новикова відповідав віянням та настроям у кремлівських коридорах влади і сприяв виробленню курсу на конфронтацію із США. Впевненість сталінського керівництва в правильності обраного курсу підживлювалася оприлюдненими навесні 1947 р. доктриною Трумена та влітку того ж року планом Маршалла, які було сприйнято й кваліфіковано в СРСР як ворожі інтересам країн Східної Європи, насамперед Радянського Союзу.
1.3 Доктрина Жданова
Посилення радянською правлячою верхівкою конфронтаційного навантаження політико-доктринальних настанов, які визначали конкретні цілі та дії радянської дипломатії, а також бачення сучасного світу, яскраво виявилися в доктрині Жданова, що її було сформульовано в доповіді секретаря ЦК ВКП(б) А. Жданова на нараді девяти комуністичних і робочих партій у вересні 1947 р. в Польщі. Доктрина Жданова базувалася на концепції двох таборів, які сформувалися у світі після другої світової війни. Згідно з доповіддю, імперіалістичний та антидемократичний табір на чолі зі США ставить перед собою мету зміцнення імперіалізму, боротьбу з соціалізмом та демократією, встановлення американського світового панування; антиімперіалістичний та демократичний табір на чолі з СРСР веде боротьбу проти загрози нових війн та імперіалістичної експансії, за зміцнення демократії та викоренення залишків фашизму. Поступки політиці США та імперіалізму прирівнювалися до мюнхенської політики, яка призвела до заохочення гітлерівської агресії. За такої постановки питання місця для політики мирного співіснування, яка, втім, традиційно згадувалася в доповіді, практично не залишалося.
Ключове положення знайшло відбиття в заключній декларації наради: "Сформувалися дві протилежні політичні лінії: на одному полюсі політика СРСР і демократичних країн, спрямована на підрив імперіалізму й зміцнення демократії, на іншому полюсі політика США й Англії, спрямована на посилення імперіалізму й удушення демократії... Таким чином, утворилися два табори - табір імперіалістичний і антидемократичний, що має своєю основною метою встановлення світового панування американського імперіалізму й розгром демократії, і табір антиімперіалістичний і демократичний, що має своєю основною метою підрив імперіалізму, зміцнення демократії й ліквідацію залишків фашизму". Тим самим проголошувався розкол миру на два конфронтуючих політичних табори, насаджувався дух холодної війни.
Всі компартії повинні були послідовно орієнтуватися на Радянський Союз і беззастережно підтримувати його зовнішню політику. Доповідь Жданова містила наступний не опублікований у той час пасаж: "Оскільки на чолі опору новим спробам імперіалістичної експансії стоїть Радянський Союз, братні компартії повинні виходити з того, що, зміцнюючи політичне положення у своїх країнах, вони одночасно зацікавлені в зміцненні міцності Радянського Союзу, як головної опори демократії й соціалізму. Цю політику підтримки Радянського Союзу, як провідної сили в боротьбі за міцний і тривалий мир, у боротьбі за демократію, компартіям варто проводити чесно й відкрито ".
На нараді були піддані різкій критиці італійські й французькі комуністи за їхні спроби дистанціюватися від Москви, від досвіду більшовицької партії і йти до корінних перетворень у своїх країнах особливим національним шляхом. Тим самим робилося попередження компартіям країн народної демократії проти будь-якого відходу від радянської моделі. Представники ВКП(б) домоглися ухвалення рішення про створення Інформаційного бюро комуністичних і робочих партій, представлених на нараді. Воно повинне було розміщатися в Бе