Зовнішня политика СРСР в післявоєнний період
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
трації тріумфу своєї політики. Але американський Президент Картер в останній момент, у відповідь на вторгнення радянських військ в Афганістан, оголосив про бойкот Олімпіади. Ігри відбулися, але без тріумфу, бо в них не взяли участь спортсмени із США, Китаю, Західної Німеччини й ряду інших країн.
Одночасно Картер наклав ембарго на економічні відносини з Радянським Союзом. А його наступник на посту Президента Сполучених Штатів, Рейган, проголосив програму переозброєння, збільшивши американські військові витрати вдвічі. Це було зроблено з розрахунку на те, що Москві ставало дедалі важче встигати за Америкою. Навязана Сполученими Штатами гонка озброєнь, з одного боку, і виснажлива війна в Афганістані, з іншого, катастрофічне позначалися на стані економіки і рівні життя населення СРСР, остаточно підриваючи його потугу й авторитет як світової держави.
Дипломатична ізоляція СРСР супроводжувалася зростаючим не сприйняттям його політики за кордоном в очах громадської думки, особливо після того, як напередодні Олімпіади 1980 р. в Москві було заарештовано, позбавлено всіх нагород і вислано до м. Горького відомого вченого-правозахисника академіка Андрія Сахарова. Цей і ряд інших аналогічних арештів, здійснених у самий розпал всесвітньої боротьби за права людини та ще й на фоні війни в Афганістані, сприймалися громадською думкою як ще одна ознака політичної не цивілізованості СРСР.
Отже, зовнішня політика СРСР в усіх основних напрямах переживала дедалі глибшу кризу. Ця криза була складовою частиною і наслідком загальної кризи радянського суспільства і настійно вимагала реформування останнього.
3.2 Відмова від доктрини Брежнєва
У листопаді 1982 р. відбулася зміна вищого політичного керівництва СРСР, повязана зі смертю Леоніда Брежнєва. Однак у країні власне нічого суттєво не змінилося, оскільки його місце на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС зайняв представник тієї ж команди старців з Політбюро ЦК партії Юрій Андропов. Розпочаті ним заходи щодо наведення порядку і дисципліни в країні й кілька тучних судових справ проти представників корумпованого оточення покійного Брежнєва були чисто косметичними і мали швидше пропагандистський характер в умовах дедалі глибшої економічної та політичної кризи.
Не відбулося практично жодних позитивних змін і в зовнішній політиці Радянського Союзу. Стосунки зі США продовжували погіршуватися, досягаючи іноді критичних позначок, як, наприклад, у вересні 1983 р., коли над островом Сахалін було збито лайнер корейської цивільної авіації з 269 пасажирами на борту, помилково прийнятий за ворожий розвідувальний літак. Не відбулося жодного прогресу ні в афганському питанні, ні в питанні щодо євроракет, ні в інших вузлових проблемах радянсько-американських стосунків. Дійшло до того, що Президент США Рейган оголосив свого роду хрестовий похід проти СРСР, назвавши його імперією зла.
Найбільше ж ускладнило обстановку проголошення Сполученими Штатами плану створення космічного щита орбітальної антиракетної системи, здатної блокувати найсмертоноснішу зброю. Для Москви це віщувало або кінець стратегічної рівноваги, або початок нової, тепер уже геть фантастичної для тодішньої економіки фази гонки озброєнь.
Правління смертельно хворого Андропова тривало лише трохи більше року. У лютому 1984 р. йому на зміну прийшов також тяжко хворий 73-річний Костянтин Черненко. Ще менший за часом період Черненка (помер у березні 1985 р.) був позбавлений навіть тих незначних проблисків нововведень, що зявлялися за Андропова. Стара політика СРСР внутрішня і переживала глибоку агонію.
Сподівання на краще постали, коли після смерті Черненка посаду Генерального секретаря ЦК КПРС нарешті посів відносно молодий (54 роки) енергійний Михайло Горбачов, який одразу ж проявив себе як реформатор. Вищі ешелони політичного керівництва країни стали поступово заповнювати, на зміну попереднім перестарілим консерваторам, партійні лідери нового покоління, які називали себе дітьми XX зїзду (прихильниками традицій хрущовського анти сталінського партійного зїзду 1956 р.).
У галузі внутрішньої політики М. Горбачов висунув гасло прискорення соціально-економічного розвитку. Це був традиційний намір домогтися пожвавлення економічного й соціального життя без суттєвої зміни господарського механізму та суспільно-політичної системи.
Однак життя дуже швидко показало угопійність цих намірів: надто глибокою була загальна криза суспільства. Тому на зміну гаслу прискорення незабаром прийшла виголошена на XXVII зїзді КПРС (1986 р.) формула перебудови всіх сторін суспільного життя. Ця формула передбачала вже широку демократизацію і гласність як основні рушійні сили реформування країни. Курс на перебудову стосувався й сфери зовнішніх зносин Радянського Союзу. Нові підходи у цій сфері випливали з проголошеної М. Горбачовим тези про необхідність нового мислення. Малися на увазі нові погляди на світ як єдине ціле з тісним взаємозвязком між його частинами. Саме під таким кутом зору необхідно було підходити до вирішення суперечностей і конфліктів, що неминуче виникали через незбіг різних інтересів, оскільки розвиток сучасних військових технологій, насамперед ядерних, призвів до переростання цієї проблеми у проблему виживання людства. З появою і нагромадженням нових озброєнь, доводив М. Горбачов, людство втратило і своє б?/p>