"РЖсторiя РусiвтАЭ тАУ виразник полiтичних поглядiв автономiстiв
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
десятирiччя iснування трьох народiв описуються в майже iдилiчних фарбах королi пiдтверджують стародавнi права козакiв, а тi СЧм вiрно служать у справi захисту спiльноСЧ батькiвщини вiд зовнiшнiх зазiхань. Ситуацiя змiнюСФться корiнним чином коли "На мiiе Скалозуба року 1592-го обрано Гетьманом iз Осавулiв Генеральних заслуженого у вiйську Малоросiйському природного шляхтича Польського Федора Косинського, i в його пору почалася та знана епоха жаху i вигублення для обох народiв, Польського i Руського, епоха, замовчана по iсторiях або ледве в них описана, але яка, струсивши Польщу аж до основ i розхитуючи СЧСЧ упродовж понад столiття, скинула, нарештi, в безодню нiкчемства, а народу Руському давши випити найгiркотнiший келих, що його з днiв Нерона та Калiгули не всi християни скушували, перетворила його на iнший вид i стан" [110, с. 70-71].
Спричинило цi трагiчнi подiСЧ укладення православними iСФрархами УкраСЧни i Бiлорусi унiСЧ з Римом. Автор "РЖсторiСЧ Русiв" приводить досить вагомi аргументи прихильникiв унiСЧ на виправдання СЧх кроку: попадання схiдних патрiархiй у залежнiсть вiд влади мусульманськоСЧ Туреччини, падiння авторитету священикiв та зниження рiвня СЧх освiти, вiдступ московського християнства вiд iстинного православя, зараження його "розколом Стригольщини" та рiзними iншими СФресями. Однак зовсiм не це вiн вважаСФ головним мотивом, що рухав лiдерами унiатiв. Вони, на його думку, прагнули перш за все забезпечити своСЧ майновi iнтереси: наданням СФпископам i монастирям сiл, а священикам по пятнадцять дворiв у крiпосну залежнiсть з числа СЧх парафiян. "Духовенство Руське, спокусившись закрiпаченням для себе аж такого числа своСЧх спiвотчичiв та чад духовних i не турбуючись анiтрохи про обовязки соСЧ перед Богом, перед спiльною Церквою i перед народом, що СЧх обрав, пiдписали згоду на Унiю i присягою те ствердили" [110, с. 71].
Унiя, вiдзначаСФ "РЖсторiя Русiв", пiдтримана збройною силою польськоСЧ держави, поставила украСЧнцiв у принижене становище: украСЧнських православних депутатiв вiдлучено вiд загальнодержавного сейму, лицарство вiд виборiв та посад урядових та судових, позбавлено рангових маСФтностей i названо "холопами", а всiх, хто не прийняв унiю схизматиками.
Проблеми православних украСЧнцiв зумовлювались не лише бажанням вищого православного духовенства стати в один рiвень з католицьким, вони зросли також i у звязку зi зрадою шляхетського стану, опертою на прагненнi зберегти i примножити своСЧ привiлеСЧ: "Страждання i розпуки народу побiльшались новою нагодою, яка вчинила ще прикметнiшою всiй землi епоху. Чиновне Шляхетство Малоросiйське, що перебувало на вiйськових та земських посадах, не стерпiвши наруг вiд Полякiв i не змiгши перенести позбавлення своСЧх мiiь, а паче втрати рангових та набутих маСФткiв, вiдкинулося вiд народу свого i рiзними пiдступами, обiцянками, дарунками закупило визначнiших урядникiв Польських i Духовних Римських, зладило i заприязнилось з ними i мало-помалу погодилось спершу на Унiю, а опiсля навернулося зовсiм в Католицтво Римське. Згодом те шляхетство, СФднаючись з Шляхетством Польським посвояченням, родичанням i iншими обовязками, вiдреклось i вiд самоСЧ породи своСФСЧ РуськоСЧ, а всiляко намагалося, спотвривши природнi назви, пiдшукувати та вигадувати до них Польську вимову i називати себе природженими Поляками" [110, с. 80-81].
Такi дiСЧ украСЧнськоСЧ шляхти рiзко засуджуються автором "РЖсторiСЧ Русiв", тим бiльше, що подiбнi процеси для нього не були просто принизливим фактом минулого в iсторiСЧ власного народу кiнець XVIII-початок XIX столiття був часом, коли представники нового украСЧнського дворянства, на цей раз нащадки козацькоСЧ старшини, повторювали дiСЧ своСЧх попередникiв майже один до одного змiнювали мову, прiзвища, а фактично зраджували Батькiвщину i свiй народ.
Зрада власного народу i його iнтересiв, задля збереження майна та станових привiлеСЧв, зробили з перекинчикiв ревних захисникiв iнтересiв загарбникiв. Вiдзначивши, що за зраду народу украСЧнськiй шляхтi було повернено маСФтки, посади та зрiвняно у правах з польською, автор "РЖсторiСЧ Русiв" зазначаСФ: "У подяку за те прийняли й вони стосовно народу Руського всю систему полiтики ПольськоСЧ i, наслiдуючи СЧх, гнали преiзлиха сей нещасний народ. Головний полiтичний намiр полягав у тому, щоб знесилити вiйська Малоросiйськi i зруйнувати СЧхнi полки, що складалися з реСФстрових Козакiв, в чому вони й досягай свого" [110, с. 81].
Зрада украСЧнцiв провiдною верствою, якою була до початку XVII столiття украСЧнська шляхта, стало постiйним фактором украСЧнськоСЧ iсторiСЧ i причиною всiх головних лих украСЧнського народу. Описуючи подальшi iсторичнi подiСЧ, "РЖсторiя Русiв" неодноразово наголошуСФ на ганебнiй ролi шляхти, СЧСЧ пiдступах i бажаннi шляхом зради народу забезпечити собi пiдтримку iноземних поневолювачiв у справi експлуатацiСЧ своСЧх одноплемiнникiв. Зрада стаСФ фактично способом iснування украСЧнськоСЧ шляхти: "Шляхетство теСФ, бувши завжди серед найперших чинiв та посад в МалоросiСЧ i серед СЧСЧ вiйськ, пiдводило пiд уряд СЧСЧ чимало мiн пiдступами своСЧми, контактами i вiдвертими зрадами, задуманими на користь Польщi, а народовi дало випити найгiркiшу чашу запроданства i введення його у пiдозру, недовiря i в найбiльш тиранськi за те муки, урядом верховним по необачностi над ним вчиненi, бо всiм замiшанням, неладовi i побоСЧщам в МалоросiСЧ, що пiсля Хмельницького сталися, саме вони були причиною..." [110, с. 167].
Такi антишляхетськi нас