"РЖсторiя РусiвтАЭ тАУ виразник полiтичних поглядiв автономiстiв
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
? сього часу буття МалоСЧ РосiСЧ в Загальнiй Росiйськiй РЖсторiСЧ ледве згадуСФться; по визволенню ж СЧСЧ вiд Татар Князем Литовським Гедемiном i зовсiм вона в Росiйськiй РЖсторiСЧ замовчана" [110, с. 33]. Вiн прагне продемонструвати тяглiсть та неперервнiсть державницькоСЧ традицiСЧ украСЧнського народу на його власнiй землi i тим самим обгрунтувати його право на самостiйне полiтико-державне iснування.
"Сутнiсть цього трактату доведення, що саме УкраСЧна, а не Росiя СФ прямою наступницею КиСЧвськоСЧ Русi, що украСЧнцi СФ окремий вiд росiян народ, зi своСЧми традицiями (передусiм без того рабства, що "в найвищiй мiрi пануСФ серед московського люду"), а тому УкраСЧна маСФ всi права вiдновити самоврядування" [47, с. 255].
В обТСрунтування своСФСЧ позицiСЧ автор "РЖсторiСЧ Русiв" у передмовi зазначаСФ, що вiн при написаннi книжки спирався як на вiтчизняне лiтописання, так i архiвнi документи, що збереглись не лише в УкраСЧнi, а також на iнформацiю, взяту "iз лiтописiв i записок Бiлоруських, як краСЧни одноплемiнноСЧ, сусiдньоСЧ i од руСЧн Малоросiйських вiддаленоСЧ" [110, с. 34]. Пiдтвердження ж викладених ним iсторичних фактiв СФ в iсторiях iноземних народiв i держав, якi викривають тенденцiйнiсть "творцiв байок i критикiв" славного минулого украСЧнського народу.
Намагаючись утвердити "звязок часiв", автор, у дусi традицiйного лiтописання, починаСФ вiдлiк iсторiСЧ свого народу, словянства взагалi, вiд бiблiйних часiв i Яфета, сина Ноя. Слiдом за автором "Повiстi минулих лiт", вiн пiдкреслюСФ, що словяни СФ автохтонним населенням СхiдноСЧ РДвропи i прийшли на береги Днiпра вiд часiв Вавилонського змiшання мов i фактичного утворення перших етносiв i нацiй. Перераховуючи рiзнi словянськi племена, Що мешкали на територiСЧ СхiдноСЧ РДвропи, автор "РЖсторiСЧ Русiв", серед iнших, вдiляСФ "за родоначальниками СЧхнiми, нащадками Афетовими, так називали: по князю Русу Роксоланами i Россами, а по Князю Мосоку, кочiвниковi над рiчкою Москвою, що дав СЧй цю назву, Московитами i Москами, вiд чого згодом i царство СЧхнСФ дiстало назву Московського i нарештi Росiйського" [110, с. 38]. Не заперечуючи словянських коренiв московитiв, автор "РЖсторiСЧ Русiв" все ж вважаСФ, що СЧх етногенез СФ вiдмiнним вiд етногенезу "Русакiв", тобто етнiчних украСЧнцiв. При цьому вживання назв "Русаки", "Руси" замiсть етнонiма "украСЧнцi" проводиться ним послiдовно з метою пiдкреслити нерозривнiсть звязку та спадкоСФмностi КозацькоСЧ держави i КиСЧвськоСЧ Русi.
Описавши коротко в самих загальних рисах iсторiю перiоду КиСЧвськоСЧ Русi та СЧСЧ занепаду пiд ударами орд Батия, автор переходить до вирiшення свого головного завдання довести, що УкраСЧна (Малоросiя) не втратила свого державно-полiтичного iснування i в пiзнiшi часи. Так говорячи про входження украСЧнських земель до складу ЛитовськоСЧ держави вiн наголошуСФ на добровiльному характерi цього процесу та на тому, що украСЧнськi i бiлоруськi землi зберегли своСЧ традицiйнi форми управлiння, а Литва перейняла вiд них систему законодавства i зробила "письмо Руське" державним на всiх просторах держави.
Те, що УкраСЧна зберiгала своСФ державно-полiтичне iснування пiдтверджуСФться автором також i тим, що при створеннi польсько-литовськоСЧ держави Речi ПосполитоСЧ"... й Малоросiя, пiд давньою назвою Русi обСФдналася тодi разом з Литвою в Королiвство Польське на трактатах i умовах, що рiвномiрно всiм трьом народам служили, в яких мiж розлогих засад головна полягала в памятних словах: "ПриймаСФмо i зСФднуСФмо, яко рiвних до рiвних i вiльних до вiльних". Ту постанову час вiд часу кожний Король при коронацiСЧ потверджував пiд назвою Пакта Конвента; i на пiдставi того за тогочасною урядовою формулою встановленi в трьох нацiях три рiвнi Гетьмани з правом намiсникiв Королiвських i Верховних воСФначальникiв i з iмям: одного коронного Польського, другого Литовського, а третього Руського" [ПО, с. 43].
Ця теза автора "РЖсторiСЧ Русiв" не вiдповiдаСФ iсторичнiй дiйсностi. РЖдея перетворення Речi ПосполитоСЧ з дуалiстичноСЧ на триСФдину державу засновану на конфедеративному принципi у складi Польщi, Великого князiвства Литовського i Великого князiвства Руського могла зявитися в украСЧнських полiтичних колах ще в часи укладання ЛюблiнськоСЧ унiСЧ, однак в правових документах вона чiтко зафiксована лише в Гадяцькому трактатi. Однак автор "РЖсторiСЧ Русiв", думаСФться, свiдомо йде на певну фальсифiкацiю iсторiСЧ, намагаючись таким чином посилити свою систему обгрунтування права УкраСЧни на державно-полiтичну самостiйнiсть.
РЖдея добровiльностi союзу украСЧнцiв з литовцями та поляками, як основи козацьких домагань, проводиться в "РЖсторiСЧ Русiв" досить послiдовно. Так, зокрема, описуючи виступ козакiв пiд поводом Наливайка i Лободи, автор цитуСФ листа козакiв до польського короля: "Народ Руський, бувши в поСФднаннi спершу з Князiвством Литовським, а згодом i з Королiвством Польським, не був нiколи вiд них завойований i СЧм рабоплiнний, але, яко союзний i СФдиноплемiнний, од СФдиного кореня словянського, альбо Сарматського, виниклий по добрiй волi зСФднався на однакових i рiвних з ними правах та привiлеях, договорами й пактами урочисто затверджених, а протекцiя i зберiгання тих договорiв i пактiв i самий стан народу дорученi сим помазаникам Божим, Найяснiшим Королям Польським, яко же i Вашiй Королiвськiй Величностi, що поклялися в тому в час коронацiСЧ перед самим Богом, який тримаСФ в десницi своСЧй всесвiт i його царiв та царства" [110, с. 74-75].
Першi