Здiйснення права на житло шляхом отримання його у користування
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ень, базуються на правi приватноСЧ власностi. Тому такi вiдносини регулюються або нормами про право спiльноСЧ сумiсноСЧ власностi, якщо це подружжя чи члени фермерського господарства, або нормами спiльноСЧ частковоСЧ власностi, якщо це iншi особи.
Коли члени сiмСЧ власника житла проживають разом iз ним у приналежнiй йому квартирi (будинку), то вiдповiдно до ст. 156 ЖК УкраСЧни вони користуються житловим примiщенням нарiвнi iз власником, якщо при вселеннi не було iншоСЧ угоди про порядок користування цiСФю жилою площею. СпробуСФмо визначити на пiдставi чого i якi саме правовiдносини народжуються у цьому випадку.
Природа права користування житлом членiв сiмСЧ, якi не СФ спiввласниками житлового примiщення.
Велике теоретичне i практичне значення маСФ питання про пiдстави виникнення права користування жилою площею у членiв сiмСЧ. Вiдповiдь на нього дозволить окреслити змiст, обСФм житлових прав цих субСФктiв та природу правовiдносин. У юридичнiй лiтературi iснують рiзнi думки з даного питання.
В.П. Маслов висловив точку зору, що самостiйне право користування жилим примiщенням може виникнути на пiдставi сiмейних звязкiв. ПодiбноСЧ позицiСЧ дотримуСФться i Ю.РЖ. Зiоменко. Вiн стверджуСФ, що оскiльки цi вiдносини не набувають товарно-грошовоСЧ форми, не базуються на еквiвалентно-оплатних засадах, то вони не СФ цивiльно-правовими, а сiмейно-правовими. Схожу думку виказували й iншi вченi.
На протилежнiсть вищезгаданiй позицiСЧ деякi цивiлiсти, як нам вважаСФться вiрно, пропонують квалiфiкувати такi правовiдносини як цивiльно-правовi. Однак i тут нема одностайностi. Б.В. Дукальський вважаСФ, що в основi виникнення житлових прав у членiв сiмСЧ власника житла лежить специфiчний договiр позички. РД.В. Богданов стверджуСФ, що цi вiдносини не зобовязальнi, а речовi.
На нашу думку, змiст ст. 156 ЖК УкраСЧни досить вдало вiдповiдаСФ на це запитання, коли вказуСФ про iснування угоди, вiдповiдно до якоСЧ вселяються члени сiмСЧ власника житла. Але якоСЧ саме угоди? Як аргумент проти зобовязальноСЧ природи житлових прав членiв сiмСЧ власника житла, в основi яких лежить специфiчний договiр позички, можна навести таке: у деяких випадках воля сторiн на вселення може не спiвпадати (наприклад, при вселеннi неповнолiтнiх дiтей до своСЧх батькiв), а це СФ обовязковим у позичцi; право користування житлом у членiв сiмСЧ виникаСФ не на невизначений термiн, а довiчно, тому у даному випадку неможливо застосувати правила припинення договiрних зобовязань як це передбачено ст.ст. 324-331 ЦК. Вiдомо, що таких випадкiв договiр позички не знаСФ .З другого боку, житловi права членiв сiмСЧ дiйсно мають ознаки речового права. Справедливiсть висунутоСЧ теорiСЧ пiдтверджуСФться ось таким:
По-перше. Вони носять безстроковий характер, тобто зберiгаються довiчно i нiхто не може СЧх припинити та виселити членiв сiмСЧ, навiть власник, iнакше як у судовому порядку та випадках, передбачених дiючим законодавством. ОбСФктом права СФ рiч - житло. Оскiльки ч.1 ст. 156 ЖК УкраСЧни вказуСФ на рiвнiсть прав у користуваннi жилим примiщенням мiж членами сiмСЧ власника житлового примiщення i власником, можна зробити висновок, що СЧх вимоги, як i вимоги власника, пiдлягають переважному задоволенню в порiвняннi з тими, що випливають iз зобовязальних прав. ВважаСФмо, що властиве СЧм i право слiдування. На абсолютний захист вказуСФ ч. 4 ст. 9 ЖК УкраСЧни, коли встановлюСФ, що нiхто не може бути виселеним iз примiщення, яке займаСФ, чи бути обмеженим у правi користування ним iнакше як на пiдставi i у порядку, передбаченому законом; та п. 5 ст. 38 Закону УкраСЧни Про власнiсть, наголосивши про абсолютний захист права особи, яка хоч i не СФ власником, але володiСФ майном на пiдставi, передбаченiй законом або договором. Права членiв сiмСЧ захищаються також i вiд посягань власника.
Таким чином, можна стверджувати, що у членiв сiмСЧ власника житла виникають речовi права, а оскiльки вони похiднi вiд права власностi, обмеженi за обсягом, то можна зробити висновок, що маСФ мiiе обмежене речове право.
По-друге. Особливiстю обмеженого речового права СФ те, що характер i змiст СЧх визначаються безпосередньо законом, а не договором1. У свою чергу житлове законодавство УкраСЧни досить детально окреслюСФ змiст прав членiв сiмСЧ власника житла. Так, вказано, що вони:
- надiленi таким же правом користування помешканням, як i власник (ч. 1 ст. 156 ЖК УкраСЧни);
- можуть вселяти, за певних умов, iнших членiв сiмСЧ (ч. 2ст. 156 ЖК У краСЧни);
- зобовязанi обережно поводитися з житлом, брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири), придо-мовоСЧ територiСЧ i проведенню ремонту (ч.З ст.156 ЖК УкраСЧни).
Таким чином, ми бачимо, що характер i змiст прав членiв сiмСЧ власника житла окреслено саме законом, хоч СЧх обсяг i можливо змiнити договором.
По-третСФ. До особливостей обмежених речових прав вiдносять i те, що виникнення СЧх може нерiдко вiдбуватися i всупереч волi власника. При вселеннi членом сiмСЧ своСЧх неповнолiтнiх дiтей також згоди власника не потрiбно, тому можна зробити висновок, що вселення неповнолiтнiх дiтей може вiдбуватися як за згодою, так i поза згодою власника житла.
Вищевказане пiдтверджуСФ ту позицiю, що в основi житлових прав членiв сiмСЧ власника квартири (будинку) лежить обмежене речове право, яке, за словами РД.В. Богданова, являСФ собою сервiтут, який у римському правi називали хабiтатiо, тобто право довiчного проживання в чужому будинку чи його частинi, з тiСФю тiльки особливiстю, що у Юст?/p>